52 хв читанняThe authors are grateful to John Drennan, Maksym Chebotarov and Maksym Skrypchenko for their valuable comments and suggestions.
Звіт підготовлено Transatlantic Dialogue Center за підтримки Askold and Dir Fund у межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії», який реалізує ISAR Ednannia за фінансування Норвегії та Швеції. Відповідальність за зміст цієї публікації несе виключно Transatlantic Dialogue Center; її в жодному разі не слід вважати такою, що відображає погляди урядів Норвегії та Швеції або ISAR Ednannia.
Трансатлантичні відносини переживають найсерйозніше випробування за останні десятиліття, зумовлене не лише політичними змінами у Вашингтоні, а й глибшою стратегічною переорієнтацією Сполучених Штатів. Тривалі дебати щодо розподілу тягаря, стратегічних пріоритетів та економічного націоналізму вилилися в конкретні зміни політики впродовж першого року другого президентського терміну Дональда Трампа, поставивши трансатлантичних союзників на межу торговельних воєн і безпрецедентної військової напруженості навколо Гренландії.
The redirection of U.S. resources toward homeland security and strategic competition with China, the scaling back of support for Ukraine, sustained criticism of EU institutions and European domestic policies, protectionist trade measures, and the deprioritization of global climate leadership collectively signal a fundamental transformation of the transatlantic partnership. As a result, the shared values that once underpinned the alliance have weakened, making pragmatic engagement increasingly necessary.
Це послаблення зобов’язань США зумовило стратегічну відповідь з боку ЄС. Зіткнувшись із більшою невизначеністю щодо надійності Вашингтона, ЄС рухається до посилення стратегічної автономії, прискореного переозброєння та помітнішої ролі в підтримці України. Рішення, ухвалені на саміті НАТО 2025 року в Гаазі, поряд з такими ініціативами, як План ReArm Europe / «Готовність 2030» і Перелік пріоритетних потреб України (PURL), відображають зусилля ЄС адаптуватися до мінливого безпекового середовища за умов послаблення лідерства США, дедалі більше наголошуючи на європейському розподілі тягаря.
Однак значна частина досліджень трансатлантичних відносин і далі подає їх передусім як двостороннє партнерство США–ЄС, не беручи до уваги України центральну роль у європейській безпеці та майбутньому співробітництва США–ЄС. Російсько-українська війна стала визначальним стрес-тестом цих відносин, що еволюціонують: зусилля США швидко завершити війну зайшли у глухий кут, держави-члени ЄС залишаються виключеними з поточних мирних переговорів, тоді як Росія продовжує перешкоджати процесу й вести затяжне протистояння із Заходом.
На цьому тлі, хоча Сполучені Штати стратегічно дистанціюються від Європи, і для України, і для ЄС життєво важливо визначити можливості для тактичної взаємодії з Вашингтоном в умовах триваючої війни з Росією. Це відображає подвійну динаміку: у короткостроковій перспективі і Україна, і ЄС залишаються політично та матеріально залежними від Вашингтона, водночас прагнучи виробити довгостроковіші стратегії більшої автономії. У ширшому сенсі, у дедалі складнішому й нестабільнішому міжнародному середовищі Сполучені Штати, ЄС та Україна мають спільну потребу прагматично визначати сфери, де їхні зусилля можна скоординувати або принаймні узгодити їхні позиції. Це дослідження має на меті визначити такі сфери та запропонувати рекомендації щодо політики для прагматичного узгодження позицій, якщо не повноцінної союзницької співпраці. Аналізуючи як точки розходження, так і недостатньо досліджені сфери зближення — зокрема протидію автократичним державам, глобальну взаємодію та розвиток оборонного співробітництва, — автори висвітлюють можливості для тристоронньої взаємодії. Вони також пропонують рекомендації для ЄС та України щодо управління відносинами зі США за адміністрації Трампа.
Повернення Дональда Трампа до Білого дому посилило кризу довіри в трансатлантичних відносинах, означивши відхід від стратегічного узгодження та багатосторонності, заснованої на цінностях, притаманних попереднім адміністраціям, до транзакційного двостороннього прагматизму в межах оновленої доктрини «Америка передусім»[1] [2]. Цей зсув відображається в дедалі конфронтаційнішій риториці США, застосуванні примусової дипломатії та поглибленні політичних розбіжностей щодо питань, які раніше були сферами тісної координації, насамперед через пряме залучення Росії та посилення тиску на партнерів щодо оборонних витрат, Гренландії й умов завершення російсько-української війни.
Оскільки альянси дедалі більше набувають форми умовних домовленостей, довіра й дух солідарності послабилися. У цьому розділі розглянуто ключові сфери, у яких виникли ці розбіжності в позиціях США–ЄС–України та які змінили сучасні трансатлантичні відносини.
Президент США Дональд Трамп публічно заявляв, що здійснення ним глобальної влади обмежене передусім його власними моральними судженнями, а не міжнародним правом[3]. Його зовнішня політика відображає виразно транзакційну логіку, за якої міжнародні інституції та правові норми підпорядковуються короткостроковим вигодам США, відфільтрованим крізь особисті уподобання президента. Такі односторонні дії, як військові операції у Венесуелі та Ірані, територіальні претензії на Гренландію та рішення вийти з 66 міжнародних організацій, ілюструють цей зсув[4]. Віддалення Вашингтона від механізмів міжнародного правосуддя та взаємодія президента Трампа з Володимиром Путіним попри ордер МКС на арешт підкреслюють ширше послаблення нормативних обмежень поведінки великих держав.
У відповідь на військові операції США у Венесуелі та Ірані лідери ЄС наголосили на необхідності стриманості та підтвердили принципи Статуту ООН, зокрема заборону застосування сили й повагу до територіальної цілісності[5]. Політики також застерегли, що втручання у Венесуелі загрожує легітимізувати сфери впливу великих держав, потенційно заохочуючи подібну наполегливість Китаю та Росії. Громадська думка віддзеркалює ці побоювання: на початку 2026 року
лише 16 відсотків громадян ЄС вважали Сполучені Штати союзником,
що відображає істотне послаблення довіри до Вашингтона та зростання тривоги щодо стійкості трансатлантичних безпекових зв’язків[6].
Парадоксально, але як держава, що найбільше постраждала від порушень міжнародного права, Україна суворо дотримується міжнародного гуманітарного права та права збройних конфліктів, активно залучаючи глобальні інституції, такі як ООН і МКС, для забезпечення відповідальності за російську агресію. Президент Зеленський наголошував на протидії авторитарним загрозам, зокрема у своєму виступі в Давосі[7], закликаючи західні демократії до сильніших колективних дій. У цих межах Україна обережно сформулювала свою реакцію на дії США: підтримала удари по іранських ядерних об’єктах як сигнал проти поширення ядерної зброї та підтримки Росії[8], водночас відмовляючись визнавати легітимність Ніколаса Мадуро[9], узгоджуючи ці позиції зі своєю ширшою відданістю міжнародним нормам.
Для Сполучених Штатів, Європа більше не є головним стратегічним пріоритетом; її місце посіли оборона власної території та стримування Китаю. У Вашингтоні цей зсув часто вважають виправданим: забезпечення Америкою безпеки Європи, зі значною часткою пов’язаних витрат, дало європейським державам змогу розбудувати розвинені системи соціального забезпечення. Зіткнувшись із ризиком надмірного напруження через одночасне ведення двох великих воєн, США прагматично надали пріоритет театру воєнних дій, який вважають найкритичнішим, — Індо-Тихоокеанському регіону. У цьому контексті
США дедалі частіше розглядають Європу як слабкого актора, обтяженого внутрішніми проблемами й недостатньо спроможного захищати себе.
Для ЄС, ця зміна стала серйозним шоком. Багато європейців сприймають її як зраду трансатлантичної єдності, що існувала десятиліттями. Унаслідок цього нині обговорюються нові формати європейської безпеки, зокрема Європейська рада безпеки[10], сильніша європейська опора в НАТО та прагнення до європейської стратегічної автономії[11]. Водночас частина європейців і далі сподівається на поновлення зобов’язань США та вважає, що майбутня американська адміністрація могла б змінити нинішній курс[12]. Для України, цей зсув США створює гостру стратегічну невизначеність, адже її виживання залежить від трансатлантичної згуртованості.
Зі зміною стратегічних пріоритетів змінюються й оцінки загроз, що ускладнює формування цілісного трансатлантичного бачення.
Хоча Китай різні інституції США розглядають або як загрозу, що визначає темп, або як головного економічного конкурента, загрозу з боку Росії дедалі більше применшують[13]. Тоді як адміністрація Байдена розглядала Росію та Китай як частину ширшого протистояння з авторитарними державами, адміністрація Трампа стверджує, що їх можна роз’єднати, прагнучи зблизити Москву з Вашингтоном[14]. Стратегія національної безпеки США використовує відносно стриману риторику щодо Москви й заохочує європейські держави домагатися відновлення стратегічної стабільності з Росією[15].
Це дедалі більше підкреслює точки розходження з європейськими союзниками. Провідні представниці ЄС Урсула фон дер Ляєн[16] та Кая Каллас називають Росію екзистенційною загрозою[17]. Водночас позиції держав-членів у цьому питанні різняться: для країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) Росія є головним безпековим викликом[18], тоді як інші менш схильні вважати Кремль прямою загрозою[19]. Для порівняння, хоча ЄС обережніше ставиться до відносин із Китаєм, ніж 7-10 років тому, він досі критично залежить від Китаю в постачанні сировини та технологій чистої енергетики[20].
Він одночасно розглядає Китай як партнера, економічного конкурента та системного суперника[21] [22], водночас намагаючись убезпечитися від ризиків у відносинах зі США шляхом вибіркової співпраці з Пекіном[23].
Україна вважає Росію головною загрозою європейській безпеці, стверджуючи, що Кремль не має наміру завершувати війну й готується до потенційного прямого протистояння з НАТО у 2029-2030 роках[24]. Підтримка Китаєм Росії через обхід санкцій і постачання товарів подвійного призначення ще більше посилює таке сприйняття загрози, сприяючи вкрай негативному ставленню двох третин українців[25] та роблячи Україну однією з лише двох країн світу, де більшість людей (55 %) вважає Китай противником або суперником[26].
Ще одним трансатлантичним викликом є дедалі більша невідповідність між темпами стратегічної переорієнтації США та здатністю Європи взяти на себе більшу відповідальність за власну безпеку. Прагнення США до 2027 року перекласти на європейських союзників відповідальність за більшість спроможностей НАТО у сфері звичайної оборони[27] контрастує з повільною здатністю Європи до переозброєння, утворюючи перехідний розрив: від Європи очікуватимуть стримування, але вона ще не оснащена для цього. Відсутність синхронізованого графіка передання обов’язків зі стримування загрожує довірі до європейської архітектури безпеки.
Нинішня адміністрація США вважає держави-члени ЄС «клубом безбілетників»[28], які десятиліттями покладалися на американські гарантії безпеки, водночас роблячи надто малий внесок у відповідь[29]. Вашингтон давно наполягає на тому, щоб Європа взяла на себе більшу відповідальність за власну звичайну оборону[30] і збільшила оборонні видатки, водночас сигналізуючи про швидке скорочення своєї військової присутності та безпекових зобов’язань на континенті. Скорочення американських сил у країнах ЄС уже частково відбувається: у жовтні 2025 року США оголосили про зменшення чисельності своїх військ у Румунії приблизно з 2,000 до 1,000.[31]
ЄС, хоча й повільно та болісно, прийняв цю реальність і зробив змістовні кроки до переозброєння, однак його графіки не відповідають очікуванням США. Він започаткував масштабні оборонні та промислові ініціативи: ухвалив нові стратегічні рамки (EDIS, EDIP)[32], запровадив інституційні реформи (Комісар з питань оборони та космосу)[33], а також задіяв фінансові інструменти (План ReArm Europe / «Готовність 2030»)[34]. Водночас ці зусилля потребують часу, а деякі високотехнологічні спроможності неможливо замінити, зокрема платформи для завдання ударів на великій дальності, сучасні реактивні системи залпового вогню, як-от M142 HIMARS, засоби протиракетної оборони та ключові боєприпаси.
США залишаються головним постачальником цих систем, водночас висловлюючи занепокоєння, що нові оборонні ініціативи ЄС обмежують доступ американських компаній до ринку[35]. Це створює парадокс, за якого
Європу закликають ставати більш автономною, водночас вона зберігає критичну залежність від американських спроможностей та оборонного експорту.
На практиці багато європейських столиць стикаються з короткостроковою і довгостроковою дилемою: закуповувати американські системи для закриття нагальних прогалин і водночас розвивати європейські спроможності, щоб зменшити довгострокову залежність. У цьому контексті деякі держави-члени ЄС і далі надають перевагу постачальникам зі США, розглядаючи ці закупівлі як спосіб зміцнити безпекові зв’язки з Вашингтоном[36].
Україназалежить від наданої США протиповітряної оборони, що ілюструє ризики цього дисбалансу. Здатність Києва захищати критичну інфраструктуру значною мірою залежить від американської протиповітряної оборони (зокрема систем Patriot), що підкреслює обмежену спроможність Європи забезпечити співставний захист за достатніх обсягів промислового виробництва. Надто швидке скорочення участі США — чи то військової присутності, чи безпекової допомоги — могло б залишити європейських союзників у вразливому становищі впродовж тривалого періоду адаптації, послабивши стримування, підірвавши довіру союзників і надіславши Росії дестабілізаційні сигнали.
Співпраця оборонних галузей США, ЄС та України стикається зі стійкими перешкодами, зокрема експортним контролем США, регуляторними бар’єрами, занепокоєнням щодо безпеки виробничих майданчиків в Україні та обмеженнями на передання технологій. Політичні події 2025 року ще більше напружили відносини, підірвавши довіру та прискоривши прагнення Європи до більшої самодостатності оборонної промисловості.
Хоча багато компаній США позиціонують себе як відповідальні постачальники, на рівні урядів трансатлантичну промислову співпрацю обмежують Правила міжнародної торгівлі зброєю США (ITAR), які забороняють передання оборонних технологій особам, що не є громадянами США, без дозволу та встановлюють суворі вимоги до ліцензування, контролю даних і реєстрації. Ці правила ускладнюють спільні проєкти, як-от F-35, та обмежують спільне виробництво. У співпраці з Україною головними перешкодами для створення виробничих майданчиків або спільних підприємств залишаються ризики безпеки й занепокоєння щодо передання технологій.
Щоб уникнути обмежень ITAR, виробники оборонної продукції ЄС дедалі частіше прагнуть розробляти системи без компонентів американського походження, хоча ЄС усе ще значною мірою залежить від них[37].
Крім апаратного забезпечення, залежність Європи від американського програмного забезпечення, яке потребує постійних оновлень і потенційно може бути оснащене механізмами дистанційного блокування, створює вразливості для стримування ЄС[38]. Усередині ЄС фрагментація оборонної промисловості, національний протекціонізм і обмежена довіра між виробниками й далі перешкоджають поглибленню європейської оборонно-промислової співпраці. Хоча SAFE, Інструмент безпеки для Європи обсягом €150 мільярдів, має на меті розширити спроможності та дозволити участь України,[39] спільні підприємства з Україною залишаються обмеженими через занепокоєння щодо страхування безпеки, інтелектуальної власності та передання технологій.
Україна швидко розширила свою оборонну промисловість під тиском війни та прагне інтегруватися в європейські ланцюги постачання. Однак надійність України як промислового партнера обмежують ризики безпеки, часткові експортні обмеження та фінансові труднощі:
Очікується, що у 2026 році Україна профінансує лише близько 60% своїх виробничих потужностей[40].
Попри нечисленні успішні приклади, зусилля зі налагодження співпраці досі залишаються обмеженими. Хоча Україна могла б стати важливим чинником переозброєння Європи, її оборонну промисловість, що швидко зростає, виробники ЄС також дедалі більше розглядають як потенційного конкурента.
Не існує єдиного трансатлантичного бачення мирного врегулювання, кінцевої мети війни чи довгострокового майбутнього України. Позиції Європейського Союзу та США помітно відрізняються як за принципами, так і за баченням завершення російсько-української війни.
Нова адміністрація США надає пріоритет швидкому припиненню вогню й, видається, готова застосовувати для цього такі інструменти, як прямі переговори між президентами Трампом і Путіним[41]. Однак вона виявляє мало інтересу до справедливого миру або притягнення Росії до відповідальності, оскільки кілька запропонованих планів передбачають повернення до нормальних відносин без наслідків для російської агресії[42].
Президент Трамп уникає покладати відповідальність за війну на Росію й, принаймні словесно, чинить більший тиск на Київ, ніж на Москву. Американські політики змальовують європейців як надто конфронтаційних, критикуючи їх за відсутність послідовних мирних ініціатив і недостатню підтримку України[43]. Кілька раундів переговорів досі дали незначний поступ, позначений відсутністю спільного бачення мирного врегулювання війни.
Натомість для провідних діячів ЄСтериторіальна цілісність України не підлягає обговоренню[44]; вони дотримуються принципу «нічого про Україну без України»[45] і підтримують юридичне переслідування високопосадовців Росії, зокрема Володимира Путіна[46]. Водночас європейські держави здебільшого залишаються виключеними з процесу мирних переговорів і тому мають лише обмежений вплив на його напрям, висловлюючи занепокоєння односторонніми дипломатичними контактами США з російськими посадовцями.
Україна виступає за справедливий і тривалий мир, водночас беручи участь у переговорах і тісно координуючи дії з американськими та європейськими партнерами. Якщо на початку війни більшість українців відкидала будь-які територіальні поступки, то останні опитування свідчать про умовну готовність до компромісу[47], поряд із високою чутливістю до умов потенційної угоди.
Примітно, що 86 % українців очікують нового вторгнення через певний час, навіть якщо буде досягнуто припинення вогню[48].
Попри триваючий тристоронній переговорний процес США—Україна—Росія[49], публічно невідомо, чи існує консенсус щодо таких питань, як членство України в НАТО, характер гарантій безпеки[50] і територіальні поступки[51].
Хоча сукупний обсяг військової підтримки України залишається значним, вона політизована й недостатня для перемоги України у війні, а перебої в допомозі США та нерівномірна залученість Європи зменшили передбачуваність і узгодженість на критичному етапі війни.
Погляд США: Вашингтон неодноразово звинувачував країни ЄС у недостатній підтримці України, навіть за адміністрації Байдена. Президент Трамп суттєво перебільшував внесок США, заявляючи, що загальна підтримка США перевищила $300 мільярдів, хоча фактичні показники — зокрема пряма допомога, інвестиції у власні збройні сили США та пов’язані видатки — становили приблизно $175 мільярдів[52]. За його адміністрації скептицизм щодо допомоги посилився[53]: кілька програм, схвалених попередньою адміністрацією, зокрема Ініціатива безпекової допомоги Україні (USAI), неодноразово призупинялися[54], а додаткове фінансування різко скоротилося: з $60 мільярдів у 2024 році до близько $800 мільйонів у 2026 році[55].
Після конфронтації в Овальному кабінеті між Трампом, віцепрезидентом США Джей Ді Венсом і Зеленським у лютому 2025 року[56], США тимчасово припинили обмін розвідувальними даними та військову допомогу Києву, продемонструвавши, що підтримку України можна використовувати як інструмент політичного тиску. Перебої в постачанні американського озброєння та розвідувальній підтримці сприяли втраті частини українських територій і масованим бомбардуванням міст[57]. Хоча згодом обмін розвідданими було відновлено, а постачання поновлено, цей епізод виявив крихкість зобов’язань США. Попри періодичні вияви розчарування небажанням Путіна вести переговори[58] [59], повернення до масштабної прямої допомоги США залишається малоймовірним з огляду на переорієнтацію адміністрації на Індо-Тихоокеанський регіон і занепокоєння виснаженими запасами[60].
Погляд ЄС: На початку 2025 року військова допомога ЄС Україні відставала від допомоги США — $52 мільярди проти $65 мільярдів, хоча Європа надала більше гуманітарної та економічної допомоги[61].
Однак до кінця року ЄС істотно наростив військову підтримку, перевищивши загальний внесок США ($70 мільярдів)[62].
Попри те, що держави-члени не досягли консенсусу щодо використання заморожених російських активів, ЄС погодився заморозити ці активи на невизначений строк[63] і продовжувати підтримку за рахунок запозичень ЄС у розмірі 90€ млрд, забезпечених бюджетним резервом[64]. Хоча це рішення не мало значного символічного впливу, воно продемонструвало здатність ЄС просуватися вперед завдяки компромісу, попри початкові позиції Угорщини та Словаччини[65].
Чимало людей у ЄС сумнівалися, що Сполучені Штати погодяться навіть продавати Україні зброю. Втім, виникла спеціальна ініціатива PURL для фінансування американського озброєння для України коштом Європи, покликана запобігти подальшим невдачам на фронті та задовольнити найнагальніші військові потреби України[66], хоча й без повної участі ЄС. Проте держави-члени ЄС і надалі не здатні замінити деякі критично важливі спроможності, що їх забезпечують США, зокрема у сфері зв’язку та розвідки, через обмежену супутникову інфраструктуру[67]. Також зберігається невизначеність щодо сталості постачань американської зброї з огляду на занепокоєння станом запасів, а також щодо готовності й спроможності Європи й надалі купувати американське озброєння в тих самих обсягах на тлі зростання політичної та економічної напруженості з Вашингтоном.
Надійні гарантії безпеки є одним із життєво важливих елементів участі України в будь-яких мирних переговорах. Водночас немає точних деталей щодо рівня зобов’язань США, тоді як Європа, хоча принципово й більш готова, стикається з невирішеними питаннями стосовно своєї рішучості та довгострокової спроможності. Невідповідність між українськими очікуваннями, стриманістю США та європейською невизначеністю визначає нинішню тристоронню дилему.
США чітко заявили, що не надаватимуть прямих гарантій безпеки з розміщенням військ на місці й не очолюватимуть місію з примусу до миру[68]. Хоча Білий дім привітав ідею очолюваної Європою «коаліції охочих», підтримка США значною мірою залишається невизначеною[69] [70].
Будь-яка участь США, імовірно, буде непрямою (ключові спроможності забезпечення, ISR, моніторинг), залишаючи оперативну відповідальність переважно європейським партнерам.
Водночас зберігається невизначеність щодо того, чи нинішня адміністрація надійно виконуватиме будь-які надані нею гарантії безпеки.
For many in Європа, the primary goal of the coalition of the willing is to demonstrate resolve and signal to the U.S. that Europeans are prepared to take responsibility for its own security[71]. However, participation is highly conditional, shaped by three key prerequisites: a ceasefire, deployment away from active combat zones, and sufficient U.S. political and logistical backing[72]. Any deployment would also require balancing national defence priorities, NATO’s strategic reserves, and troop presence on the Eastern Flank[73]. Although French, British and Ukrainian militaries are reported to have determined force contributions, mandates and command structures, these details remain unknown to the general public[74].
Для України, невизначеність щодо гарантій безпеки залишається значним викликом. Президент Зеленський послідовно наголошує, що гарантії безпеки необхідні для стримування поновленої російської агресії та для того, щоб Україна могла підтримати європейських партнерів у разі нападу на них[75]. Суспільство також підтримує розміщення в Україні військ партнерів у межах коаліції охочих (72,7%)[76] і вважає таке іноземне залучення важливим для стримування. Водночас за відсутності чітких зобов’язань США залишаються питання щодо надійності та тривалості європейської залученості.
As in 2025 the United States imposed 20% tariffs on EU goods and threatened to raise them to 30%, the White House framed the measures as necessary to strengthen domestic manufacturing, reduce trade deficits, and secure critical supply chains[77]. Some sectoral tariffs and threats seemed politically motivated: domestically, to support import-competing industries in key swing states such as Michigan, Wisconsin, Pennsylvania[78]; and internationally, to influence European partners over Greenland[79].
На практиці мита 2025 року не досягли своїх цілей: вони дали неоднозначні економічні результати[80], спричинили значний внутрішній спротив, причому близько 60% американців вважали мита незаконними[81], а також підірвали довіру та згуртованість у трансатлантичних відносинах[82].
Європейські політики вважали мита непропорційними та такими, що дестабілізують економічні зв’язки по обидва боки Атлантики. Проте, щоб зберегти стабільні відносини з Вашингтоном, Брюссель погодився на торговельні умови, які за інших обставин було б важко виправдати: більшість мит обмежили рівнем 15%, тоді як 50% мита збереглися на сталь, алюміній і мідь[83] [84]. Хоча угода зменшила негайну невизначеність, вона підкреслила політизацію економічної політики США та виявила вразливість ЄС до економічного примусу, доки він залежить від Сполучених Штатів у сфері безпеки. У цьому контексті рішення Верховного суду про незаконність більшості мит 2025 року дає ЄС правові й політичні підстави переглянути або призупинити виконання угоди[85].
Постійна критика президента Трампа, його спроби підірвати політичну легітимність ЄС і заперечення його демократичних норм руйнують тривалі відносини між Вашингтоном і Брюсселем, засновані на довірі.
Адміністрація США покладає на ЄС відповідальність за нібито хибний шлях Європи[86], «цивілізаційне стирання» та «розмивання національних ідентичностей»[87]. Ці наративи, що повторюються в офіційних виступах і Стратегії національної безпеки США, відображають конфронтаційну позицію щодо Брюсселя. Напруженість посилюється статусом ЄС як потужного регуляторного актора, що чинить опір зовнішньому тиску. Цю динаміку ілюструють суперечки щодо цифрового регулювання: державний секретар США Марко Рубіо назвав штрафи ЄС для Ілона Маска за порушення європейських правил атакою на американські технологічні компанії, а отже — і на американців[88].
Для ЄС, цей підхід виявляє дедалі більшу асиметрію у трансатлантичних відносинах. Хоча окремі європейські держави можуть бути вразливими до двостороннього тиску, регуляторна та економічна сила Союзу робить його частою мішенню політичних атак. Така риторика загрожує підірвати довіру, ускладнити співпрацю в різних сферах політики та заохотити євроскептичні ультраліві й ультраправі партії послаблювати ЄС зсередини.
Для України, прагнення до членства в ЄС залишається наріжним каменем зовнішньої політики. Єдиний ЄС також є одним із найсильніших захисників позиції Києва щодо фінансової та безпекової допомоги в Європі. Тому зусилля, спрямовані на підрив політичного авторитету ЄС, є неприйнятними для України.
Попри прогрес України в реформах для інтеграції до ЄС і позитивні оцінки Європейської комісії[89], політичні перешкоди й надалі блокують вступ. Вето Угорщини не дозволило відкрити переговорні кластери[90], гальмуючи розширення та виявляючи структурну слабкість ухвалення рішень у ЄС. Водночас немає консенсусу щодо прискореного вступу України, який підтримують США.
З американської перспективи, вето Угорщини посилює уявлення про слабкість і крихкість ЄС.
США підтримують інтеграцію України до ЄС і розглядають прискорений вступ — з амбітними й, імовірно, реалістичними строками на кшталт 2027 року — як один із головних пріоритетів для завершення війни та перекладення відповідальності на ЄС[91].
Однак цю підтримку часто подають крізь політизовану призму, що відображає обмежене американське розуміння розширення ЄС: не як процесу, зумовленого реформами, а як переговорів, які можна прискорити торгом або тиском на ЄС. Ця розбіжність підриває впевненість США у здатності ЄС діяти як автономний геополітичний актор, готовий розділяти ризики.
Розчарування в ЄС через використання Угорщиною права вето посилюється, однак рішучих кроків для виходу з глухого кута, наприклад переходу від одностайності до голосування кваліфікованою більшістю, не зроблено.
Ця бездіяльність відображає небажання деяких держав-членів шукати довгострокове структурне рішення; натомість проблему врегульовують шляхом випереджувальних заходів і процедурних обхідних механізмів. Тривале використання такої тактики загрожує нормалізацією застосування права вето як інструменту тиску та послабленням процесу розширення[92]. Водночас, хоча Європейська комісія запропонувала такі ідеї, як «зворотне розширення» або поступова інтеграція України[93], держави-члени, зокрема Франція та Німеччина, залишаються скептичними щодо прискореного вступу[94].
Для України, подальше блокування відкриття кластерів є глибоко дестабілізуючим. Київ прагне офіційних переговорів як визнання прогресу реформ і сигналу відданості ЄС. Тривалі затримки загрожують послабити внутрішню підтримку реформ, підживити євроскептицизм і підірвати динаміку розширення в критичний момент на шляху України до ЄС.
Київ розглядає членство в ЄС як важливу «м’яку» гарантію безпеки.
З цією метою Президент Володимир Зеленський стверджує, що вступ можливий за сценарієм прискореного вступу й має бути прив’язаний до чіткої дати в будь-якій угоді, що завершує війну[95].
Зростання трансатлантичної напруженості підриває НАТО — головне інституційне втілення десятиліть трансатлантичної співпраці. Хоча європейці залишаються значною мірою залежними від Сполучених Штатів, зокрема від ядерної парасольки, людських ресурсів і військових баз, політичні тертя безпосередньо послаблюють згуртованість Альянсу.
Цей U.S. administration has emphasised America’s central role in NATO to justify reshaping the Alliance around the president’s priorities rather than collective consensus[96], framing pressure on allies over defence spending as having “saved NATO.” This approach extends beyond burden-sharing: rhetoric regarding U.S. incorporation of Greenland[97] undermines respect for state sovereignty and threats of tariffs signal willingness to exert pressure on allies[98]. Simultaneously, Washington is pursuing “NATO 3.0,” shifting primary responsibility for conventional defence to Europe while concentrating U.S. resources on other theatres[99]. Thus, in early 2026 the U.S. transferred three Joint Force Commands to European control[100], while simultaneously taking over the command of maritime forces (MARCOM) [101].
In response to U.S. pressure, most європейського NATO members met the 2% GDP defence spending target by the 2025 Hague NATO summit and accepted a new benchmark of 5% by 2035[102]. However, implementation of the latter would be challenging. While the EU has adjusted rhetorically and financially, U.S. pressure over Greenland has become a political shock, triggering deeper concern about alliance reliability. At the same time, a
«європейське НАТО» структурно залишається складним без істотних змін у структурі Альянсу: Верховний головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі (SACEUR) завжди є американцем, а США постійно головують у Групі ядерного планування НАТО.
Це підкреслює залежність Європи від лідерства США, навіть попри те, що довіра до цього лідерства слабшає.
Майбутнє членство України в НАТО залишається предметом розбіжностей в Альянсі. Саміт НАТО у Вільнюсі 2023 року закріпив перспективу вступу України[103], однак за Дональда Трампа стратегічний ландшафт змінився. Хоча попередні колективні зобов’язання Альянсу формально не було скасовано, Вашингтон сигналізував, що членство України не розглядається[104], а запропоновані, за повідомленнями, ініціативи вимагали б від Києва відмовитися від прагнень до вступу[105]. Київ і далі вважає членство в НАТО найкращою довгостроковою гарантією безпеки, визнаючи, що вступ не може відбутися під час активних бойових дій, але сподіваючись, що можливість може знову відкритися зі зміною політичних обставин[106]. На цьому тлі більшість європейських союзників дотримуються політики «відкритих дверей» і підтримують майбутній вступ України, хоча залишаються деякі гучні та мовчазні винятки[107].
Конкурентоспроможність бізнесу, Китай і Арктика, видається, належать до центральних пріоритетів нинішньої зовнішньої та економічної політики США. Для Європи прагматична співпраця з Вашингтоном у цих та подібних сферах є життєздатним шляхом до стабілізації дедалі крихкіших трансатлантичних відносин у час, коли ціннісне узгодження позицій значною мірою втратило свою мобілізаційну силу. У цьому розділі розглянуто конкретні різні сфери політики, у яких інтереси США, ЄС та України й надалі збігаються. Також оцінюється, як співпраця у цих сферах може посилити трансатлантичну координацію попри триваючу геополітичну турбулентність.
США, ЄС та Україна мають міцну основу для досягнення консенсусу й завершення російсько-української війни на справедливих і сталих умовах, за яких Україна здатна захищатися та зберігати спроможність перехоплювати тактичну ініціативу на полі бою.
Хоча нинішня адміністрація США, схоже, надає пріоритет швидкому мирному врегулюванню до проміжних виборів, справедливий і тривалий мир насправді відповідає стратегічним інтересам і США, і ЄС
і може представити президента Дональда Трампа як переконливого миротворця, який завершив найбільшу європейську війну від часів Другої світової війни. Крім того, дедалі більше усвідомлення в окремих колах політичної спільноти США того, що ділові угоди з Росією були б значною мірою порожніми[108] [109] свідчить, що мир слід розглядати як стратегічний імператив, а не як транзакційну угоду.
Практично кажучи, обмежений простір для участі Європи в тристоронніх мирних переговорах США–Україна–Росія все ще існує, хоча й залишається обмеженим. Координація України з європейськими партнерами, як-от спільна комунікація з президентом Трампом після інциденту в Овальному кабінеті в березні 2025 року, демонструє потенціал непрямої тристоронньої взаємодії. Нещодавно розроблений ЄС документ із позицією щодо поступок, на які Росія має піти в поточних дипломатичних переговорах з Україною, є амбітним[110]. Водночас видається обґрунтованим, щоб ЄС та Україна спільно сформулювали свої позиції щодо майбутньої інтеграції України до ЄС, зокрема з огляду на американо-російський «мирний план із 20 пунктів».
Попри розбіжності щодо точних деталей залучення сторін, і США, і держави-члени ЄС визнають потребу надати Україні надійні гарантії безпеки або протоколи безпеки, щоб запобігти повторенню російської агресії[111] [112]. Навіть якщо США утримаються від розгортання військ, вони могли б підтримати «коаліцію охочих» ключовими спроможностями забезпечення, такими як обмін розвідданими, послуги MRO, повітряне перевезення та ширша логістика тощо. Вашингтон також висловив готовність надати обмежені сили для моніторингу та верифікації можливого припинення вогню й поглибити двосторонню співпрацю з Україною в повоєнний період[113]. Така взаємодія відповідає інтересам і США, і ЄС, сприяючи зміцненню України як держави з переконливими та дієвими спроможностями стримування.
Оскільки військову допомогу США Україні значною мірою згорнуто, ініціатива PURL залишається дієвою моделлю співпраці ЄС–США. Для ЄС закупівлі у США для України залишаються неминучими,[22] оскільки ключові спроможності доступні лише від американських виробників, а Європа навряд чи досягне самодостатності в оборонній промисловості щонайменше протягом 5–10 років.
Водночас PURL просуває інтереси США, зберігаючи за Європою роль ключового ринку оборонного експорту, зміцнюючи відчутну модель розподілу тягаря та відповідаючи акценту Стратегії передачі озброєнь «Америка передусім» (AFATS) на підтримці партнерів, які інвестують у власну безпеку та відіграють критично важливу роль у плануванні США[114]. Внутрішня підтримка також залишається значною:
громадське схвалення постачання американської зброї Україні у 2025 році сягнуло 64%, збільшившись на дев’ять відсоткових пунктів порівняно з 2024 роком[115].
Щоб зміцнити програму, участь можна було б розширити й перейти від екстрених пакетів до довгострокової системи постачання.
Заморожені російські активи є ще однією потенційною сферою майбутньої співпраці, хоча політична підтримка залишається обмеженою. Початкову пропозицію щодо виділення заморожених активів частково замінила позика ЄС Україні на €90 мільярдів. Однак, якщо приблизно €180–200 мільярдів активів, що зберігаються в Euroclear, буде передано з бельгійської під юрисдикцію ЄС, це питання може знову з’явитися в порядку денному ЄС[116]. Хоча адміністрація Трампа виступала проти використання активів, Конгрес США представив REPO Implementation Act 2025 року, що закликає кожні 90 днів передавати Україні орієнтовно $5 мільярдів заморожених російських активів у США[117].
Партнери також могли б застосувати рішучіший підхід до протидії тіньовому флоту Росії, що водночас обмежило б доходи, які фінансують воєнні зусилля Москви, і усунуло б ширші ризики для безпеки: за повідомленнями, флот підтримував гібридну діяльність, що загрожує критично важливій морській інфраструктурі, зокрема підводним комунікаційним кабелям[118]. Попередні заходи виявилися недостатніми для істотного зниження оперативної спроможності цих флотів[119].
Для усунення цієї прогалини потрібен посилений моніторинг, наприклад інтеграція нагляду за реєстрами прапорів до механізмів FATF[120] або більш рішуче правозастосування з боку ЄС, за зразком операцій США поблизу Венесуели[121].
Будь-яка така кампанія має бути всеосяжною, а не вибірковою, і спрямованою на логістичні мережі в цілому, щоб обмежити довгострокову співпрацю між державами, на які накладено санкції.
Відбудова України становить довгострокову інвестиційну можливість як для ЄС, так і для США. Потреби України у відновленні оцінюються від $587.7 мільярдів[122] до $1 трильйона[123] протягом наступного десятиліття. Відбудова портів, залізниць і доріг України глибше інтегрувала б українські логістичні мережі до ЄС та перетворила б Україну на східноєвропейський логістичний центр[124], створюючи нові бізнес-можливості для США через полегшення виходу американських компаній до ланцюгів створення вартості ЄС[125]. Заможна й стійка Україна зміцнила б регіональну безпеку та поглибила трансатлантичні економічні зв’язки.
І ЄС, і США визнають зростаючі соціально-політичні та безпекові ризики, пов’язані з формуванням зближення Китаю, Росії, Ірану та Північної Кореї, яке широко сприймається як дестабілізаційна вісь у сучасному міжнародному порядку[126]. Російсько-українська війна ілюструє цю динаміку: Китай, Північна Корея та Іран не лише підтримують російську агресію, а й використовують війну для випробування й удосконалення власних військово-промислових спроможностей, зокрема ядерних програм, а також для здобуття пов’язаних економічних і технологічних переваг. На цьому тлі трансатлантичні партнери дедалі більше потребують розроблення скоординованих стратегій стримування, обмеження та реагування на діяльність Китаю, Ірану й Північної Кореї.
Попри різні сприйняття загроз, і ЄС, і США стикаються з відчутним викликом з боку Китаю, принаймні через його поглиблення зближення з Росією. Співпраця між Москвою та Пекіном зумовлена спільною ідеологічною метою протидіяти західному впливу[127]. Завдяки цьому партнерству Китай засвоює нові уроки бойової тактики[128], водночас слугуючи вирішальним чинником підтримки війни Росії.
За повідомленнями, КНР відповідальна приблизно за 80% обходу санкцій[129]
сприяючи йому через реекспорт західних технологій, внутрішні замінники та альтернативну транспортну й платіжну інфраструктуру, що приваблює інші авторитарні держави[130]. Ці аспекти роблять тіснішу координацію США–ЄС–Україна щодо Китаю водночас нагальною та необхідною.
ЄС і США переслідують мету захисту критично важливих технологій і технологій подвійного призначення, прагнучи запобігти їх передачі, особливо коли такі технології могли б підтримати воєнні зусилля Росії або потенційну китайську військову кампанію проти Тайваню[131]. Однак прогалини в координації між союзниками дозволяють Пекіну й Москві використовувати слабкі місця західного регулювання та правозастосування. Усунення цих прогалин потребує узгодження політики по обидва боки Атлантики. США слід почати розглядати Росію та Китай як дедалі більш інтегрованих стратегічних акторів, тоді як ЄС слід адаптувати свій підхід, наслідуючи практику США щодо внесення до санкційного переліку пов’язаних із Китаєм оборонних і наглядових компаній.
Такі заходи не слід обмежувати санкційними пакетами проти Росії, натомість їх слід вбудовувати в ширшу стратегію ЄС зі зниження ризиків у відносинах із Китаєм[132]. Також спільним інтересом є координувати фінансові заходи між інституціями США та ЄС, щоб заблокувати посередникам, що базуються в Китаї, доступ до доларових і єврових каналів, які використовуються для сприяння обходу санкцій[133].
США та ЄС також мають постійно синхронізувати оновлення переліків контролю товарів подвійного призначення, у тісній координації з Україною,
яка відіграє критично важливу роль у виявленні західних компонентів, що використовуються в російських системах озброєння (наприклад, частин дронів, верстатів, технологій)[134]. На цій основі слід розробити гармонізований трансатлантичний перелік суб’єктів, яким заборонено експорт, зокрема дочірніх компаній і відомих посередників, щоб зменшити «сірі зони», у яких суб’єкти, обмежені в одній юрисдикції, залишаються доступними в іншій[135]. Хоча досконала блокада недосяжна, цілеспрямоване порушення роботи ключових вузлів і маршрутів може істотно сповільнити як мілітаризацію Китаю, так і воєнні зусилля Росії[136].
Військові та ядерні амбіції Ірану й Північної Кореї загрожують інтересам США та їхнім союзникам на Близькому Сході, тоді як їхня підтримка російської агресії становить пряму загрозу безпеці Європи. Північна Корея постачає Росії боєприпаси й ракети та розгорнула, за оцінками, 15 000 військовослужбовців[137].
Іран передав Shahed-107[138] і безпілотники Shahed-136[139] , які відіграють вирішальну роль у російських ударах по українських містах і критичній цивільній інфраструктурі[140]. Загрозу, яку становлять Іран і КНДР, визнають як Національна оборонна стратегія США[141] , так і Висновки Європейської ради[142], однак можливо здійснювати ефективнішу скоординовану стратегію їхнього стримування.
Одним із потенційних заходів для пом’якшення цієї загрози є посилений обмін розвідувальною інформацією між союзниками, зокрема обмін даними супутникового походження для оцінювання військових спроможностей і виробничих потужностей супротивників. Його слід доповнити тіснішою координацією вторинних санкцій, спрямованих проти посередників із третіх країн , залучених до закупівлі й передачі електронних компонентів подвійного призначення, необхідних для виробництва російських дронів і ракетних систем Ірану та КНДР. США, ЄС та Україна також мають надати пріоритет порушенню незаконних ланцюгів постачання та діяльності тіньових флотів , що сприяють співпраці між ревізіоністськими державами.
Співпраця між Сполученими Штатами та Європейським Союзом виходить за межі відповідальності США за європейське стримування. Вона є взаємозалежною:
Європейські товари є невід’ємною частиною ланцюгів постачання США, а ЄС є найбільшим торговельним партнером Сполучених Штатів[143] і володіє приблизно 24 відсотками ринку казначейських цінних паперів США[144]. Європейські держави давно підтримують лідерство США в міжнародній системі, зокрема через участь у війні з тероризмом, узгодження із санкційними режимами під проводом США та співпрацю в управлінні глобальними кризами.
Beyond diplomatic and economic alignment, EU member states have also historically supported U.S. strategic objectives in the Indo-Pacific, the Middle East, and Africa by hosting American military infrastructure. More than forty U.S. military bases are located across Europe, providing critical platforms for forward deployment, intelligence and power-projection operations[145] [146]. EU member states and Ukraine frequently act as core partners in advancing U.S. initiatives within international organizations and in support of the U.S. “Free and Open Indo-Pacific” vision[147]. Several European countries participate in US-led military exercises in the region, including Talisman Sabre and RIMPAC.
Існують дієві способи посилити таку співпрацю та поширити її на інші регіони. Під проводом НАТО такі операції, як Baltic Sentry , розпочата у відповідь на численні випадки підводного саботажу в Північній Європі, та Eastern Sentry, започаткована після масштабного вторгнення російських дронів у повітряний простір Польщі, продемонстрували оперативну ефективність. Масштабування та відтворення цих практик в інших стратегічно чутливих регіонах сприятиме більш справедливому розподілу ризиків в Альянсі та посиленню колективного стримування.
Арктика є важливою як для США, так і для ЄС через її стратегічне військове значення, доступ до природних ресурсів і нові морські маршрути, такі як Північний морський шлях. Крім того, значення регіону посилюється діяльністю Росії та Китаю, що загрожує інтересам США та ЄС: мілітаризація й промислова експлуатація Арктики Росією досі допомагають фінансувати її війну проти України[148] і становлять екологічні ризики[149]. Крім того,
Інвестиції Китаю в арктичні морські маршрути, порти та супутники, підтримувані «Полярним шовковим шляхом» і спільними китайсько-російськими військовими навчаннями, кидають виклик трансатлантичному впливу в регіоні[150].
Отже, співпраця між США, ЄС та Україною є необхідною для подолання цих викликів, і існують засади для її поглиблення.
First, cooperation should build on and expand existing achievements. NATO has already increased its activity in the region through the Arctic Sentry mission, bringing together NATO and Allied activities into one[151].
Крім того, США, Канада та Фінляндія підписали ICE Pact[152], покликаний примножити виробничі потужності для будівництва полярних криголамів і пов’язані з ними спроможності. Наступним кроком є його практична реалізація[153]. Хоча Росія нині має найбільший у світі криголамний флот[154], угода може скоротити цей розрив і забезпечити більш постійну присутність НАТО в регіоні[155].
Це узгоджується з партнерським підходом ЄС до Арктики[156] і дало б Вашингтону змогу зміцнити свої позиції на Крайній Півночі, розподіляючи ризики та відповідальність з європейськими союзниками. Після війни Україна могла б стати потенційним субпідрядником із виробництва другорядних компонентів криголамів за умови виділення коштів на відновлення заводу Energomashspetsstal, пошкодженого російським ракетним ударом у Донецькій області[157].
По-друге, співпрацю можна поглиблювати в умовах зміненого безпекового середовища: розширеного фронту НАТО, зростання стратегічної ролі Гренландії та наслідків російсько-української війни.
Вступ Швеції та Фінляндії до НАТО уможливлюєпідхід субрегіонального опорного району[158] у європейській Арктиці, заснований на скоординованому стримуванні ЄС і США. Співпраця могла б зосередитися на створенні боєготової передової присутності, зміцненні регіональних структур командування та управління, поліпшенні військової мобільності й маршрутів підкріплення, а також інтеграції нових європейських сил за чітким функціональним розподілом праці узгодженим із регіональними планами НАТО. Така координація, підтримана підкріпленням високої готовності від союзників із тилових районів, створюватиме сукупне стримування, змушуючи Росію розпорошувати ресурси між театрами, а отже зміцнюючи загальну євроатлантичну стабільність.
Крім того, Гренландія відіграє стратегічну роль для потенційної американської системи «Золотий купол» як можливий передовий рубіж для датчиків раннього попередження про ракети, систем спостереження та спроможностей перехоплення. Тому зміцнення стримування потребує скоординованих дій США та Європи в межах НАТО[159], що спираються на наявні зусилля з арктичної співпраці, започатковані на Крайній Півночі після Другої світової війни.
Ініціатива Трампа «Золотий купол»[160] могла б посилити трансатлантичне стримування як для США, так і для ЄС, за умови її реалізації у співпраці, а не в конкуренції з Європою.
Водночас удар України по російських стратегічних бомбардувальниках на авіабазі Оленья під час операції «Павутина»[161], кібероперації проти ВМС Росії[162]та стійкий український опір ще більше послабили здатність Росії проєктувати силу в Арктиці, [33] підриваючи плани відповісти на північне розширення НАТО шляхом розширення її арктичних бригад[163]. Це водночас дає Заходу час і можливість адаптуватися до майбутніх викликів та продемонструвати необхідність військової співпраці з Україною, оскільки вона має стратегічний вплив поза межами війни.
Чорне море є спільним пріоритетом ЄС–США–України у сфері безпеки, торгівлі, взаємозв’язності та енергетичної стійкості.
Регіон функціонує як критично важливий коридор взаємозв’язності, що з’єднує Європу, Близький Схід, Центральну Азію та Середземномор’я.
Він сприяє аграрному експорту, необхідному для глобальної продовольчої безпеки, і слугує транзитним маршрутом для нафти й газу, маючи потенціал для подальшої інтеграції енергетичних ринків Європи та Центральної Азії. Крім того, Чорне море має значні морські запаси газу, що робить його центральним для зусиль ЄС і США з диверсифікації енергопостачання та зменшення залежності від Росії.
Ця стратегічна важливість привертає дедалі більшу інституційну увагу західних акторів. У травні 2025 року Європейська комісія представила свою першу стратегію щодо Чорного моря[164]. США долучилися через слухання в Конгресі щодо майбутнього стратегії США для Чорного моря у вересні 2025 року та Закон про безпеку Чорного моря 2023 року[165]. Союзники по НАТО підтвердили центральне значення регіону на Вільнюському саміті в липні 2023 року[166].
Однак значні загрози для цих спільних європейських та американських інтересів створюють російська військова агресія, яка перетворює окуповану територію України на гігантську військову базу для контролю торговельних маршрутів і подальшого проєктування сили на Кавказ, Балкани та Близький Схід, а також зростаюча економічна та інфраструктурна присутність Китаю, зокрема розвиток ним грузинського порту Анаклія як частини Ініціативи «Один пояс, один шлях»[167]. На цьому тлі ЄС, США та Україна можуть поглибити співпрацю у кількох пріоритетних напрямах.
По-перше, безпека на морі, зокрема розмінування, є невідкладним пріоритетом. Із 2014 року Росія покладається на двоетапну стратегію блокади: оголошує значні морські райони «небезпечними» та стримує нейтральне судноплавство за допомогою морських мін, зростання страхових витрат і повторюваних ударів[168]. Спільні зусилля за участі Судноплавного центру НАТО, національних гідрографічних служб та ініціатив на кшталт Чорноморської тактичної групи протимінних заходів, яку очолюють Туреччина, Румунія та Болгарія, уже довели ефективність у гарантуванні глобальної продовольчої безпеки. Ці ініціативи можна було б розширити, включивши до них американські розвідувальні платформи, зокрема БпЛА MQ-9 Reaper, а також участь України у тристоронньому форматі. Така співпраця допомогла б гарантувати вільне й безпечне судноплавство в післявоєнний період[169].
Second, energy security presents another critical pillar for trilateral collaboration.
Скоординовані зусилля та іноземні інвестиції в морські родовища Румунії, Болгарії та Туреччини[170] могли б стимулювати економіку регіону й витіснити російський газ з ринків ЄС[171] відповідно до стратегічних інтересів США.
У цьому регіональному контексті Україна почала імпортувати американський скраплений природний газ (1 млрд кубометрів у 2026 році[172]) та пропонує розвивати СПГ-термінал в Одесі[173], водночас пропонуючи енергетичні активи американсько-українському інвестиційному фонду відбудови в межах Ресурсного пакту США[174]. Однак власні величезні запаси газу України в Чорному морі — потенційно понад два трильйони кубометрів[175] — залишаються значною мірою недоступними через російську окупацію та мілітаризацію захоплених морських платформ[176].
Потрібна ширша регіональна безпекова співпраця, яку можна поглибити за допомогою інтегрованої рамки ЄС–НАТО. Нещодавно запропонований Європейською Комісією Чорноморський центр морської безпеки[177] мав на меті поліпшити обмін розвідувальними даними, посилити співробітництво берегової охорони та здійснювати нагляд за критичною інфраструктурою, зокрема підводними кабелями, трубопроводами й вітровими електростанціями. Включення України й Туреччини до цієї ініціативи дало б ЄС змогу врахувати військово-морські інновації Києва та досвід воєнного часу у сфері розвідки, водночас посилюючи стримування російської агресії та співпрацю ЄС–НАТО[178].
Доповнюючи ці зусилля, НАТО може посилити військову мобільність у регіоні шляхом аудиту ключової інфраструктури в Румунії та Болгарії, забезпечуючи швидке розгортання сил і техніки у разі непередбачених обставин. Безперервна 365-денна військово-морська присутність НАТО в Чорному морі та частіші спільні військово-морські навчання, ще більше посилили б стримування та продемонстрували б відданість союзників регіональній безпеці.[179] У повоєнний період Україна могла б стати ключовим партнером у підготовці західних військово-морських сил завдяки оперативному досвіду Військово-Морських Сил України та спадщині навчань Sea Breeze[180].
Нарешті, Чорне море стало успішним прикладом застосування асиметричної стратегії. Військово-морська кампанія України[181], зокрема знищення 30% Чорноморського флоту Росії та потоплення його флагмана «Москва», дає цінні уроки щодо проєкції сили з використанням доступних, масштабованих технологій, таких як морські дрони та наземні ракети (наприклад, Neptune), що істотно розширюють радіус дії берегової оборони[182]. Ділячись цими напрацюваннями, США, НАТО та регіональні партнери можуть прискорити інтеграцію безпілотних технологій у ширше військово-морське планування[183].
Зокрема, співпраця з Україною забезпечила б Вашингтону оперативні й технологічні переваги для потенційних конфліктів в Індо-Тихоокеанському регіоні, підтримуючи стратегію «пекельного ландшафту», за якої недорогі дрони формують автономний смертоносний щит проти амфібійної загрози Тайваню.[184]
У 2023 році Китай був провідним виробником 29 із 50 критичних мінералів зі списку критичних мінералів 2022 року[185]. Європейський Союз і Сполучені Штати розглядають стійкість ланцюгів постачання як критично важливий компонент подолання стратегічних викликів, що їх створює Китай, оскільки його примусовий експортний контроль над критично важливою сировиною є потенційною геоекономічною зброєю, яка виявляє стратегічні залежності та вразливість промисловості[186].
У лютому 2026 року США започаткували Форум геостратегічної взаємодії у сфері ресурсів (FORGE), що об’єднав 54 представників, зокрема України[187] та Європейська Комісія[188].
Це найяскравіший приклад того, що, попри випадки неконструктивної політики США, сектор критично важливих мінералів залишається спільним стратегічним викликом[189] і для його подолання необхідно перейти від конкуренції до тіснішої співпраці.
Серед можливих варіантів співпраці у цій сфері — гармонізація стандартів[190] та координація розбудови промислових потужностей у Європі для нарощування переробних спроможностей, незалежних від Китаю, і забезпечення трансатлантичного оф-тейку для ключових галузей. Для цього також вкрай важливо створити механізм співфінансування між Міжнародною корпорацією фінансування розвитку США та Європейським інвестиційним банком[191] для підтримки проєктів, що знижують ризики, пов’язані звидобутком, переробкою та переробленням відходів у третіх країнах, а також для залучення приватного капіталу.
Співпраця США та ЄС в Україні може стати першим кроком до узгодження політики ЄС і США у сфері постачання ресурсів.
Україна володіє покладами 22 із 50 мінералів, визначених урядом США як критично важливі, та 25 із 34 мінералів у переліку критично важливої сировини Європейського Союзу[192].
The bilateral agreement signed in April 2025 grants the United Statesprivileged access[193] to Ukrainian critical minerals and forms the basis for cooperation with Ukraine under the Trump administration. Since 2021 Ukraine has also been an official EU partner on critical raw materials under a Memorandum of Understanding[194].
Українські мінеральні ресурси мають стратегічне значення для Європи, особливо з огляду на обмеженість внутрішніх родовищ у ЄС. Крім того, відносно обмежена спроможність Європи диверсифікувати напрямки експорту робить запаси України ще важливішими[195]. ЄС має такі структурні переваги, як географічна близькість, налагоджені логістичні й торговельні мережі та регуляторні механізми, здатні інтегрувати Україну як до європейського, так і до американського ринків.
Скоординований підхід дав би змогу обом партнерам розподіляти ризики й витрати, пов’язані з розвитком видобувного сектору України, водночас зміцнюючи гарантії безпеки й інвестиційні гарантії для Києва.
Хоча ЄС ані не прагне, ані не може замінити НАТО,[196] з огляду на відсутність єдиного військового командування, спроможностей зі спостереження та ядерного стримування, він може зміцнити співпрацю з Альянсом та Україною, щоб зробити Європу сильнішим суб’єктом безпеки. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну співпраця ЄС–НАТО суттєво поглибилася.
Цей прогрес відображено в третій Спільній декларації про співпрацю ЄС–НАТО, семи структурованих діалогах і координації між персоналом ЄС та НАТО щодо України[197]. Паралельно практична співпраця розширилася у сферах кібероборони, військової мобільності та захисту критичної інфраструктури[198]. ЄС також мобілізував фінансування через механізм SAFE та активацію загального застереження про вихід із правил для забезпечення досягнення ключових цільових показників спроможностей НАТО[199].
Спираючись на ці здобутки, подальші кроки могли б зміцнити співпрацю ЄС–НАТО та підвищити оперативну сумісність. ЄС міг би використовувати свої регуляторні повноваження та фінансові стимули, щоб прискорити впровадження стандартів НАТО для оснащення, наприклад для танків, а також спільні європейські випробування й сертифікацію для підвищення оперативної сумісності.
На потребі в цьому наголосила російсько-українська війна, яка виявила неоднакове тлумачення стандартів НАТО щодо боєприпасів[200].
Поліпшення обміну інформацією та обміну розвідданими, шляхом усунення давніх обмежень у відносинах Греції та Туреччини, істотно посилило б ситуаційну обізнаність і координацію політики. На оперативному рівні використання командних структур НАТО за домовленостями «Берлін плюс» для майбутніх криз поза НАТО, замість створення окремого європейського ланцюга командування, сприяло б зміцненню довіри та уникненню непотрібного дублювання[201].
Крім двосторонньої співпраці ЄС–НАТО, можлива й глибша тристороння взаємодія з Україною. З огляду на відсутність підтримки Вашингтоном членства України в НАТО в найближчій перспективі, прискорення інтеграції України до ЄС і запровадження тристоронні структуровані діалоги ЄС–НАТО–Україна могли б у проміжний період наблизити Україну до європейських оборонних структур і підвищити оперативну сумісність[202]. У повоєнному контексті військові України, загартовані війною, також могли б виступати інструкторами на військових навчаннях ЄС і НАТО. У ширшому сенсі
Бойовий досвід України, накопичений у межах EUMAM, NSATU та JATEC, можна було б системно інтегрувати до європейських програм підготовки військовослужбовців і резервістів.
Необхідність цих заходів підтверджує моделювання Hedgehog 2025, яке виявило суттєві недоліки в готовності НАТО до сучасної радіоелектронної та безпілотної повітряної війни порівняно із загартованими в боях українськими підрозділами[203].
З 2022 року Україна стала випробувальним майданчиком для численних західних систем. Улітку 2025 року Київ інституціоналізував цей процес і започаткував ініціативу «Тестуй в Україні», яка, за даними українського уряду, надає іноземним компаніям унікальну можливість оцінювати свої системи в умовах, наближених до бойових, разом із підрозділами, що мають значний бойовий досвід[204].
Ця модель забезпечує прямий оперативний зворотний зв’язок від військових, даючи змогу швидко вдосконалювати технології та адаптувати їх до практичних потреб сучасної війни. До ініціативи вже долучилися сорок п’ять міжнародних компаній[205], а ширша участь додатково посилила б здатність Заходу пристосовуватися до еволюції способів ведення війни, зміцнюючи водночас стійкість України та спроможності її партнерів до стримування.
За даними Ради оборонної промисловості України, потенційні виробничі потужності країни у 2026 році сягнуть $50 млрд[206]. Водночас державний бюджет України на 2026 рік передбачає приблизно $15–17 млрд[207] на закупівлю озброєння та техніки, через що понад 50% загальних оборонних виробничих потужностей України залишаються недофінансованими[208]. Попри численні застереження західних компаній щодо налагодження спільного виробництва з українцями, така співпраця має численні переваги та існує чимало механізмів для її реалізації.
Для держав-членів ЄСспільне з Україною виробництво озброєння дає змогу не відставати від швидкої технологічної адаптації Росії, водночас зміцнюючи стійкість України й авторитет Європи як партнера у розподілі тягаря. Понад 25 західних компаній уже беруть участь у виробництві або модернізації озброєння в межах ініціативи «Будуй в Україні» ініціативи[209], а потенційна участь України в проєктах, фінансованих SAFE, могла б забезпечити додаткове фінансування. До початку 2026 року Україна та Німеччина запустили спільні виробництва дронів[210], а відповідні угоди підписано з Фінляндією, Данією та Латвією[211].
У середньостроковій перспективі закупівлі в України могли б стати економічно ефективним способом для країн ЄС прискорити переозброєння, зберігаючи видатки на внутрішні соціальні програми[212].
Cooperation with the United States currently centers on expanding artillery ammunition production[213], but Ukraine could become a long-term partner in advanced defense technologies. President Trump and Secretary of the Army Driscoll have expressed interest in expanding cooperation in drone production, including a post-war agreement to exchange Ukrainian UAVs for U.S. systems[214]. This strategic intent is already reflected in U.S. procurement initiatives. Two Ukrainian companies were invited by the U.S. Department of War to join Drone Dominance, a $1 billion program to procure small lethal drones in 2026-2027, underscoring recognition of Ukraine’s technological capabilities and battlefield experience[215].
Україна продемонструвала безпрецедентне зростання своєї оборонно-промислової бази — від виробничих потужностей у $1 млрд у 2021 році до $50 у 2026 році. Швидке масштабування — це навичка, якої особливо потребують європейські партнери, коли їм необхідно швидко перейти від залежності від США до самодостатності. Співпраця також можлива у сфері розроблення військових технологій, де Україна демонструє інноваційні та економічно ефективні рішення, а також високу адаптивність до потреб поля бою, що нині змінюються.
НАТО вже вивчає досвід України в межах JATEC у питаннях планування війни, доктрин і підготовки.
Однак співпраця з Києвом також могла б допомогти ЄС визначати майбутні плани розвитку спроможностей і доктрини, з огляду на величезний бойовий досвід України.
Наприклад, Україна може зробити вагомий внесок у розвиток західних оборонних спроможностей, упроваджуючи нові технології та вдосконалюючи їх оперативне застосування.
Порушення російськими дронами повітряного простору Польщі та Румунії у 2025 році[216] і напади Ірану на країни Перської затоки у 2026 році[217] продемонстрували, що, хоча сучасні системи протиповітряної оборони залишаються технологічно передовими, вони не завжди є економічно ефективними в реальних бойових умовах[218]. Українська гібридна архітектура протиповітряної оборони, що поєднує радянські, західні та вітчизняні системи, демонструє, як держави можуть адаптуватися для захисту свого повітряного простору у високоінтенсивній війні. Вона дає уроки для східного флангу НАТО та можливості для оборонної дипломатії з третіми країнами, які шукають економічно ефективні рішення[219].
Joint development of Ukrainian interceptor drones, already underway in the UK[220], could anchor a broader European drone-defence architecture, but countering Russia’s evolving threat will require expansion to more European states, scaled production, and frontline-tested doctrine. Integrating Ukraine into initiatives such as the European Drone Wall та European Sky Shield Initiative (ESSI) would accelerate adaptation[221], reduce procurement costs, and speed deployment of counter-drone technologies.
Оперативний досвід України в протиповітряній обороні малої дальності (SHORAD), злитті даних сенсорів, радіоелектронній боротьбі та протидії безпілотним авіаційним системам додав би критично важливу технічну експертизу й інституційну гнучкість, допомагаючи перетворити фрагментовані національні зусилля на стійку, оперативно сумісну, багаторівневу європейську систему протиповітряної оборони та захисту від дронів.
1. Комунікація з адміністрацією Трампа
2. Зміцнення України
3. Розбудова європейської безпекової незалежності
4. Спільне протидіяння глобальним загрозам
5. Трансатлантичне укладання угод
[1] Everts, S., Spatafora, G., & Ekman, A. (ред.). (2025, 15 жовтня). Низька довіра: навігація трансатлантичними відносинами за Трампа 2.0 (Chaillot Paper № 182). Інститут досліджень безпеки Європейського Союзу. https://www.iss.europa.eu/publications/chaillot-papers/low-trust
[2] Chebotarov M., Mandzii A.-M. (2025, 7 листопада). Тривала війна України: зміна стратегій і суперництво великих держав. Transatlantic Dialogue Center. https://tdcenter.org/2025/11/07/ukraines-long-war-changing-strategies-and-great-power-competition/#h-from-multilateralism-to-america-first-the-u-s-foreign-policy-shift
[3] Sanger, D. E., Pager, T., Rogers, K., & Kanno-Youngs, Z. (2026, 10 січня). Трамп у інтерв’ю The New York Times про Венесуелу, Гренландію та президентську владу. The New York Times. https://www.nytimes.com/2026/01/08/us/politics/trump-interview-power-morality.html
[4] The White House. (2026, 7 січня). Інформаційний бюлетень: президент Дональд Дж. Трамп виводить Сполучені Штати з міжнародних організацій, що суперечать інтересам Сполучених Штатів. https://www.whitehouse.gov/fact-sheets/2026/01/fact-sheet-president-donald-j-trump-withdraws-the-united-states-from-international-organizations-that-are-contrary-to-the-interests-of-the-united-states/
[5] Hayden, J. (2026, 3 січня). ЄС закликає поважати міжнародне право після захоплення Мадуро США. POLITICO. https://www.politico.eu/article/eu-kallas-urges-respect-international-law-after-us-capture-maduro/
[6] Ash T. G., Krastev I., Leonard M. (2026, January 15). How Trump is making China great again—and what it means for Europe. ECFR. https://ecfr.eu/publication/how-trump-is-making-china-great-again-and-what-it-means-for-europe/
[7] World Economic Forum. (2026, 22 січня). Спеціальне звернення Володимира Зеленського, Президента України [Відео]. https://www.weforum.org/meetings/world-economic-forum-annual-meeting-2026/sessions/special-address-by-volodymyr-zelenskyy-president-of-ukraine-3bf6955e08/
[8] Bondarieva, K., & Tyshchenko, K. (2025, 22 червня). МЗС України коментує удари США по Ірану: ядерна програма Ірану має бути припинена. Ukrainska Pravda. https://www.pravda.com.ua/eng/news/2025/06/22/7518239/
[9] Petrenko, R. (2026, 3 січня). Україна знову заявляє про нелегітимність Мадуро після операції США. Ukrainska Pravda. https://www.pravda.com.ua/eng/news/2026/01/03/8014485/
[10] European Commission. (2026, 10 січня). Виступ комісара Кубілюса на Національній конференції Folk och Försvar 2026: «Європа під тиском». https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/en/speech_26_69
[11] Anghel, S. E., & Damen, M. (2025, 12 березня). Майбутня європейська архітектура безпеки: дилеми стратегічної автономії ЄС (PE 765.785). Європейська парламентська дослідницька служба. https://www.europarl.europa.eu/thinktank/en/document/EPRS_STU(2025)765785
[12] Ministry of National Defence. (2025, 27 травня). Польсько-американський альянс — основа нашої безпеки. Gov.pl. https://www.gov.pl/web/national-defence/polish-american-alliance-is-the-foundation-of-our-security
[13] Jcookson. (2025, 6 травня). Китай чи Росія є більшою загрозою для Сполучених Штатів? Відповідь однозначна. – Atlantic Council. Atlantic Council. https://www.atlanticcouncil.org/blogs/new-atlanticist/is-china-or-russia-the-bigger-threat-to-the-united-states-theres-a-clear-answer/
[14] Brattberg, E. (2025, 6 листопада). Вплив еволюції сприйняття загроз на Трансатлантичний альянс. Royal United Services Institute. https://www.rusi.org/explore-our-research/publications/insights-papers/impact-evolving-threat-perceptions-transatlantic-alliance
[15] The White House. (2025, листопад). Стратегія національної безпеки Сполучених Штатів Америки 2025 року. https://www.whitehouse.gov/wp-content/uploads/2025/12/2025-National-Security-Strategy.pdf
[16] Ранкін, Дж. (2025, 19 березня). «Наскільки це можливо реально»: ЄС надасть €150 млрд позики на європейську оборону від вторгнення. The Guardian. https://www.theguardian.com/world/2025/mar/19/eu-loans-scheme-europe-defence-invasion-russia-ukraine
[17] Європейська служба зовнішніх дій. (2025, 22 січня). Оборона: виступ Високої представниці/віцепрезидентки Каї Каллас на щорічній конференції Європейського оборонного агентства. European Union External Action. Отримано 26 лютого 2026 року з https://www.eeas.europa.eu/eeas/defence-speech-high-representativevice-president-kaja-kallas-annual-conference-european-defence_en
[18] Пйотровський, М. А. (2025, 9 квітня). Країни Балтії та Північної Європи оцінюють російську воєнну загрозу (Бюлетень № 45 [2546]). Польський інститут міжнародних відносин. https://www.pism.pl/publications/baltic-and-nordic-states-assess-the-russian-military-threat
[19] Дмитрієва, Д. (2025, 16 листопада). Орбан назвав страхи перед російським нападом на ЄС або НАТО смішними. RBC-Ukraine. https://newsukraine.rbc.ua/news/orb-n-calls-fears-of-russian-attack-on-eu-1763301674.html
[20] Карні, С. (2025, 10 грудня). Стратегічна залежність Європи від Китаю — GIS Reports. GIS Reports. https://www.gisreportsonline.com/r/europe-dependence-on-china/
[21] Європейська комісія. (2019, 12 березня). ЄС—Китай: стратегічний огляд: внесок Комісії та Високої представниці/віцепрезидентки до Європейської ради (21–22 березня 2019 року) (JOIN/2019/5 final). https://commission.europa.eu/publications/eu-china-strategic-outlook-commission-and-hrvp-contribution-european-council-21-22-march-2019_en
[22] Ліборейро, Дж. (2025, 21 червня). Повернення Урсули фон дер Ляєн як «яструба» щодо Китаю припиняє розмови про дипломатичне перезавантаження. Euronews. https://www.euronews.com/my-europe/2025/06/21/ursula-von-der-leyens-return-as-china-hawk-shuts-down-talk-of-diplomatic-reset
[23] NBC News. (2025, 21 травня). Німецький лідер Фрідріх Мерц схвалює зв’язки з Китаєм і прагне «перезавантаження» з Пекіном. https://www.nbcnews.com/world/asia/german-leader-friedrich-merz-hails-china-ties-seeks-reset-beijing-rcna260759
[24] Літнарович, В. (2025, 13 листопада). Зеленський попереджає: Росія готується до «Великої війни» в Європі до 2030 року. UNITED24 Media. https://united24media.com/latest-news/zelenskyy-warns-russia-preparing-for-big-war-in-europe-by-2030-13384
[25] Центр Разумкова. (2024, 31 жовтня). Підтримка громадянами вступу України до ЄС і НАТО. Ставлення до іноземних держав. Ставлення до мирних переговорів (вересень 2024 року). https://razumkov.org.ua/en/research-areas/surveys/support-among-citizens-for-ukraine-s-accession-to-the-eu-and-nato-attitude-to-foreign-countries-attitude-to-peace-talks-september-2024
[26] Ash T. G., Krastev I., Leonard M. (2026, January 15). How Trump is making China great again—and what it means for Europe. ECFR. https://ecfr.eu/publication/how-trump-is-making-china-great-again-and-what-it-means-for-europe/
[27] Слеттері, Ґ., і Памук, Х. (2025, 6 грудня). Ексклюзив: США встановили 2027 рік як крайній термін для європейської оборони НАТО, кажуть посадовці. Reuters. https://www.reuters.com/business/aerospace-defense/us-sets-2027-deadline-europe-led-nato-defense-officials-say-2025-12-05/
[28] Кіт, Н. (2025, 18 липня). Мерц із Німеччини визнає, що Європа була «безбілетником» в обороні США. POLITICO. https://www.politico.eu/article/europe-free-rider-us-defense-germany-friedrich-merz-donald-trump-nato/
[29] Гумінський, Дж. К. (2025, 9 червня). Серія про Гаазький саміт: Трамп і перебалансування НАТО (Бриф 1). Міжнародний центр оборони та безпеки. https://icds.ee/en/hague-summit-series-trump-and-the-rebalancing-of-nato/
[30] Міністерство оборони США. (2026, 23 січня). Національна оборонна стратегія 2026 року (публікація № 2003864773) [PDF]. https://media.defense.gov/2026/Jan/23/2003864773/-1/-1/0/2026-NATIONAL-DEFENSE-STRATEGY.PDF
[31] Рот, А. (2025, 29 жовтня). Військові США скоротять чисельність військ у Румунії, розпочинаючи згортання присутності в Європі. The Guardian. https://www.theguardian.com/us-news/2025/oct/29/military-troops-romania
[32] Європейська комісія. (2024). EDIS: Наша спільна Європейська стратегія оборонної промисловості. https://defence-industry-space.ec.europa.eu/eu-defence-industry/edis-our-common-defence-industrial-strategy_en
[33] Європейська комісія. (б. д.). Андрюс Кубілюс: комісар з питань оборони та космосу. https://commission.europa.eu/about/organisation/college-commissioners/andrius-kubilius_en
[34] Європейська комісія. (2025, 23 грудня). Біла книга про готовність Європи до оборони до 2030 року. https://defence-industry-space.ec.europa.eu/eu-defence-industry/white-paper-european-defence-readiness-2030_en
[35] Паздер, А., і Вітакер, М. (2026, 23 лютого). Чому промислова співпраця США та ЄС у сфері оборони важливіша, ніж будь-коли. POLITICO. https://www.politico.eu/article/why-us-eu-defense-industrial-cooperation-matters-more-than-ever/
[36] Чолан, І. М., Моєр Дж. К. (2025, 9 травня). Навігація в умовах невизначеності: куди прямують відносини ЄС—США? European View 24 (1): 42–51. https://journals.sagepub.com/doi/10.1177/17816858251339297
[37] Мехіно-Лопес, Дж., і Вольф, Г. Б. (2025, 13 жовтня). Залежність Європи від іноземних військових продажів США і що з цим робити (Policy Brief 27/2025). Bruegel. https://www.bruegel.org/policy-brief/europes-dependence-us-foreign-military-sales-and-what-do-about-it
[38] Демаре, А. (2025, 13 березня). Чи можуть США вимкнути європейське озброєння? Експерти зважують побоювання щодо «вимикача». Euronews. https://www.euronews.com/next/2025/03/13/can-the-us-turn-off-european-weapons-experts-weigh-in-on-kill-switch-fears
[39] Європейська комісія. (2025, 27 травня). SAFE: Інструмент безпеки для Європи. https://defence-industry-space.ec.europa.eu/eu-defence-industry/safe-security-action-europe_en
[40] Spaliek, M. (2025, June 24). The potential of the Ukrainian defense industry exceeds $40 billion, but there is not enough funding – Zelensky. LIGA.net. https://news.liga.net/en/politics/news/the-potential-of-the-ukrainian-defense-industry-exceeds-40-billion-but-there-is-not-enough-funding-zelensky
[41] Доерті, Е. (2025, 16 серпня). Зеленський зустрінеться з Трампом після завершення переговорів із Путіним без припинення вогню. CNBC. https://www.cnbc.com/2025/08/16/trump-putin-russia-ukraine-zelensky-.html
[42] Накасіма, Е. (2025, 23 квітня). Адміністрація Трампа згортає зусилля з розслідування російських воєнних злочинів. The Washington Post. https://www.washingtonpost.com/national-security/2025/04/22/trump-russia-war-crimes-intelligence-ukraine/
[43] Бернс, А. (2025, 12 вересня). Трамп розкритикував європейських лідерів у широкому інтерв’ю: «Я вважаю, що вони слабкі». POLITICO. https://www.politico.com/news/2025/12/09/trump-dasha-burns-interview-europe-immigration-ukraine-00682016?utm_content=topic/politics&utm_source=flipboard
[44] Європейська рада. (2025, 12 серпня). Заява лідерів Європейського Союзу щодо України [пресреліз]. https://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2025/08/12/statement-by-european-union-leaders-on-ukraine/
[45] ERR News і ERR News, ERR. (2025, 11 серпня). Країни Балтії та Північної Європи обіцяють «непохитну підтримку» територіальній цілісності України. ERR. https://news.err.ee/1609767831/baltics-nordics-pledge-unwavering-support-for-ukraine-s-territorial-integrity
[46] Перун, А., і Смілянець, В. (2025, 9 травня). Європа підтримує спеціальний трибунал для України для переслідування Росії. Reuters. https://www.reuters.com/world/europe/europe-throws-support-behind-ukraine-special-tribunal-prosecute-russia-2025-05-09/
[47] Форнусек, М. (2025, 15 січня). Кількість українців, відкритих до територіальних поступок, зросла до 38%, свідчить опитування. The Kyiv Independent. https://kyivindependent.com/38-percent-ukrainians-territorial-concessions/
[48] Центр «Нова Європа» (2025, 15 грудня). Зовнішня політика і безпека. Думки українського суспільства — 2025. https://neweurope.org.ua/en/analytics/zovnishnya-polityka-i-bezpeka-nastroyi-ukrayinskogo-suspilstva-2025/
[49] Галлам, М., Берк, К., і Коннор, Р. (2026, 4 лютого). Головний переговірник України назвав тристоронні переговори «продуктивними». dw.com. https://www.dw.com/en/ukraines-top-negotiator-says-trilateral-talks-productive/live-75792446
[50] Маклірі, П., і Деч, Дж. (2025, 26 листопада). Союзники занепокоєні, що США вимагають від України угоди до надання гарантій безпеки. POLITICO. https://www.politico.com/news/2025/11/26/us-demands-peace-deal-before-security-guarantees-for-ukraine-00670210
[51] Білий дім. (2025, 25 листопада). Президент Трамп спілкується з пресою на борту Air Force One, 25 листопада 2025 року [відео]. YouTube. https://www.youtube.com/watch?v=2K8V3xqC9Gc
[52] Дейл, Д. (2025, 18 серпня). Перевірка фактів: Трамп повторює неправдиву цифру допомоги Україні, сидячи поруч із Зеленським. CNN. https://edition.cnn.com/2025/08/18/politics/ukraine-aid-trump-zelensky-fact-check
[53] Мадані, А., Міллер, З., і Маскаро, Л. (2025, 4 березня). Трамп поставив на «паузу» допомогу США Україні після скандалу в Овальному кабінеті із Зеленським | AP News. AP News. https://apnews.com/article/trump-zelenskyy-russia-ukraine-a15a459c9a3a393d040478ebbe250a9e
[54]Кансьян, М. Ф., і Парк, Ч. Х. (2025, 22 липня). Трамп надсилає зброю Україні: цифри. CSIS. https://www.csis.org/analysis/trump-sends-weapons-ukraine-numbers
[55] Закон про оборону союзників 2025 року, S. 1071, 119-й Конгрес. (2025). https://www.congress.gov/bill/119th-congress/senate-bill/1071/text
[56] Faguy, A. (2025, 5 березня). США призупинили обмін розвідданими з Україною. https://www.bbc.com/news/articles/cwygxvvrd8do
[57] Shuster, S. (2025, 7 березня). «Сотні загиблих»: наслідки призупинення Трампом надання Україні розвідданих. TIME. https://time.com/7265679/satellites-front-failing-hundreds-dead-fallout-trump-ukraine-aid-pause/
[58] Hodunova, K. (2025, 18 вересня). «Він мене підвів» — Трамп знову висловив розчарування через відмову Путіна припинити війну в Україні. The Kyiv Independent. https://kyivindependent.com/he-let-me-down-trump-again-expresses-frustration-over-putins-refusal-to-end-war-in-ukraine/
[59] Sabbagh, D. (2025, 31 березня). Дональд Трамп заявив, що він «дуже розлючений» на Володимира Путіна через Україну. The Guardian. https://www.theguardian.com/us-news/2025/mar/30/donald-trump-angry-vladimir-putin-ukraine-nbc
[60] Lowell, H. (2025, 9 липня). США мають лише 25% усіх ракет-перехоплювачів Patriot, необхідних для військових планів Пентагону. The Guardian. https://www.theguardian.com/us-news/2025/jul/08/us-pentagon-military-plans-patriot-missile-interceptor
[61] Fakhurdinova, M. (2026, 15 січня). Допомога Україні у воєнний час: успіхи, невдачі та майбутні перспективи моделей підтримки США та ЄС. CEPA. https://cepa.org/comprehensive-reports/wartime-assistance-to-ukraine-the-successes-failures-and-future-prospects-of-us-and-eu-support-models/
[62] Європейська служба зовнішніх дій (EEAS). (2025, грудень). Допомога ЄС Україні. https://www.eeas.europa.eu/sites/default/files/2025/documents/EUDEL%20WAS%20Two-Pager%20on%20EU%20Assistance%20to%20Ukraine%20%28December%29.pdf
[63] Rankin, J. (2025, 12 грудня). ЄС безстроково заморозить €210 млрд російських активів. The Guardian. https://www.theguardian.com/world/2025/dec/12/eu-to-freeze-210bn-in-russian-assets-indefinitely
[64] Європейська рада. (2025, 19 грудня). Висновки Європейської ради від 18 грудня 2025 року [пресреліз]. https://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2025/12/19/european-council-conclusions-18-december-2025/
[65] European Policy Centre. (2025, 19 грудня). Експерти EPC реагують: висновки саміту Ради ЄС. https://www.epc.eu/publication/epc-experts-react-eu-council-summit-conclusions/
[66] Bereziuk, O. (2025, 17 вересня). Перші пакети допомоги PURL включатимуть ракети для систем Patriot і HIMARS. Babel. https://babel.ua/en/news/121498-the-first-purl-aid-packages-will-include-missiles-for-patriot-and-himars-systems
[67] Scazzieri, L. (2025, 11 червня). Подолання розриву: як Європа може й надалі забезпечувати Україну засобами для самооборони (аналітична записка EUISS № 14). Інститут досліджень безпеки Європейського Союзу. https://www.iss.europa.eu/publications/briefs/plugging-gap-how-europe-can-keep-ukraine-supplied-means-defend-itself
[68] BBC News. (2025, 19 серпня). Трамп виключив надсилання військ США в Україну в межах гарантій безпеки. https://www.bbc.com/news/live/cz93ve1p952t
[69] Організація Північноатлантичного договору. (2026, 3 лютого). Пресконференція Генерального секретаря НАТО Марка Рютте з Президентом України Володимиром Зеленським [стенограма]. https://www.nato.int/en/news-and-events/events/transcripts/2026/02/03/press-conference-by-nato-secretary-general-mark-rutte-with-president-volodymyr-zelenskyy-of-ukraine?selectedLocale=
[70] Francis, E. (2025, 4 вересня). Заохочені Трампом, європейці погоджуються відправити війська для гарантування безпеки повоєнної України. The Washington Post. https://www.washingtonpost.com/world/2025/09/04/europe-us-ukraine-security-guarantees-air-support/
[71] Karlsrud, J., & Reykers, Y. (2025, 1 грудня). Коаліція охочих для України: багатонаціональні сили у процесі формування (аналітична записка № 26/2025). Норвезький інститут міжнародних відносин. https://www.nupi.no/en/publications/cristin-pub/coalition-of-the-willing-for-ukraine-a-multinational-force-in-the-making
[72] Ebert, N., & Major, C. (2025, травень). Коаліція охочих (звіт). Німецький фонд Маршалла Сполучених Штатів. https://www.gmfus.org/sites/default/files/2025-05/Coalition%20of%20the%20Willing.pdf
[73] Karlsrud, J., & Reykers, Y. (2025, 1 грудня). Коаліція охочих для України: багатонаціональні сили у процесі формування (аналітична записка № 26/2025). Норвезький інститут міжнародних відносин. https://www.nupi.no/en/publications/cristin-pub/coalition-of-the-willing-for-ukraine-a-multinational-force-in-the-making
[74] Президент України. (2026, 6 січня). Важливо, що коаліція вже має ґрунтовні документи: спільну декларацію всіх країн коаліції та тристоронню декларацію Франції, Сполученого Королівства й України. Президент України. https://www.president.gov.ua/en/news/vazhlivo-sho-sogodni-ye-gruntovni-dokumenti-koaliciyi-ohochi-102317
[75] Президент України. (2026, 24 лютого) Сьогодні ми маємо бути такими ж рішучими й сильними, як тоді, коли почалося вторгнення — звернення Президента України до Європейського парламенту. https://www.president.gov.ua/en/news/sogodni-mi-mayemo-buti-takimi-zh-rishuchimi-ta-silnimi-yak-i-103045
[76] New Europe Center. (2025, 15 грудня). Зовнішня політика та безпека: думки українського суспільства — 2025. https://neweurope.org.ua/en/analytics/zovnishnya-polityka-i-bezpeka-nastroyi-ukrayinskogo-suspilstva-2025/
[77] Білий дім. (2025, 2 квітня). Інформаційний бюлетень: Президент Дональд Дж. Трамп оголошує надзвичайний стан, щоб посилити нашу конкурентну перевагу, захистити наш суверенітет і зміцнити нашу національну та економічну безпеку.
[78] Jäger, M. (2025, 15 жовтня). Америка Трампа: економічний виклик для ЄС. Internationale Politik Quarterly. https://ip-quarterly.com/en/trumps-america-economic-challenge-eu
[79] Mackintosh, T. (2026, 20 січня). Трамп заявляє, що «на 100%» реалізує погрозу запровадити мита через Гренландію, тоді як ЄС обіцяє захистити свої інтереси. https://www.bbc.com/news/articles/c4g5345ylk0o
[80] Kiel Institute for the World Economy. (2025, 3 квітня). Нові мита США найболючіше вдарили по самих США [новина]. https://www.kielinstitut.de/publications/news/new-us-tariffs-hit-the-us-itself-hardest/
[81] Montgomery, D. (2026, 21 лютого). Більшість американців схвалюють скасування Верховним судом мит Трампа. YouGov. https://today.yougov.com/politics/articles/54148-most-americans-approve-of-the-supreme-court-striking-down-trumps-tariffs
[82] Європейський парламент. (2025). Мита США: економічні, фінансові та монетарні наслідки (PE 764.382) [поглиблений аналіз]. Генеральний директорат з питань економіки, трансформації та промисловості. https://www.europarl.europa.eu/RegData/etudes/IDAN/2025/764382/ECTI_IDA(2025)764382_EN.pdf
[83] Steinberg, F. (2025, 30 липня). Торговельна угода США–ЄС: геополітична перемога та економічна невизначеність для Сполучених Штатів. Center for Strategic and International Studies. https://www.csis.org/analysis/us-eu-trade-deal-geopolitical-victory-and-economic-uncertainty-united-states
[84] Білий дім. 2025. «Інформаційний бюлетень: Сполучені Штати та Європейський Союз уклали масштабну торговельну угоду». 28 липня 2025 року. https://www.whitehouse.gov/fact-sheets/2025/07/fact-sheet-the-united-states-and-european-union-reach-massive-trade-deal/.
[85] Folkman V. і Hernandez I. (2026, 23 лютого) ЄС слід діяти тепер, коли Верховний суд скасував мита Трампа. EPC. https://www.epc.eu/publication/eu-should-strike-now-trump-tariffs-have-been-defeated-by-supreme-court/
[86] Mehta, K. (2025, 9 грудня). Трамп заявив, що після штрафу для X ЄС рухається «хибним шляхом». dw.com. https://www.dw.com/en/trump-says-eu-going-in-bad-direction-after-x-fine/a-75071046
[87] Білий дім. (2025, грудень). Стратегія національної безпеки 2025. https://www.whitehouse.gov/wp-content/uploads/2025/12/2025-National-Security-Strategy.pdf
[88] Rubio, M. [@SecRubio]. (2025, 5 грудня). Штраф Європейської комісії у $140 млн — це не просто атака на @X, це атака іноземних урядів на всі американські технологічні платформи та американський народ [допис у X]. X. https://x.com/SecRubio/status/1996974377003319667?s=20
[89] Європейська комісія. (2025, 4 листопада). Пакет розширення 2025 року засвідчує прогрес ключових партнерів з розширення на шляху до членства в ЄС. https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/en/ip_25_2584
[90] Solodkyy, S. (2025, 25 червня). Вето Угорщини та майбутнє вступу України до ЄС. New Europe Center. https://neweurope.org.ua/en/analytics/en-hungary-s-veto-and-the-future-of-ukraine-s-eu-accession/
[91] Financial Times. (2025, 12 грудня). Україна вступить до ЄС до 2027 року відповідно до проєкту мирної пропозиції, повідомляє FT. Financial Times. https://www.ft.com/content/e50481a3-161c-4002-83e4-cae0be12799e
[92] Landsbergis, G. (2025, 11 лютого). Призупинити право голосу Угорщини, щоб зберегти довіру до ЄС. Carnegie Endowment for International Peace. https://carnegieendowment.org/europe/strategic-europe/2025/02/suspend-hungarys-voting-rights-to-save-the-eus-credibility?lang=en
[93] Sheftalovich, Z. (2026, 10 лютого). 5 кроків для вступу України до ЄС у 2027 році. Politico. https://www.politico.eu/article/5-steps-ukraine-eu-membership-2027/
[94] Bayer, L., Gray, A., & Flynn, D. (2026, 3 березня). Європейські столиці чинять опір, тоді як Україна прагне прискореного вступу до ЄС. Reuters. https://www.reuters.com/world/european-capitals-push-back-ukraine-seeks-fast-track-eu-membership-2026-03-03/
[95] European Pravda. (2026, 30 січня). Зеленський окреслив прискорений шлях вступу України до ЄС. European Pravda. https://www.eurointegration.com.ua/eng/news/2026/01/30/7230129/
[96] Kube, C., Lee, C. E., & Tsirkin, J. (2025, March 6). Трамп розглядає можливість суттєвої зміни політики НАТО. NBC News. https://www.nbcnews.com/politics/national-security/trump-considering-major-nato-policy-shift-rcna195089
[97] Niemann, D., & Superville, D. (2026, January 16). Трамп заявив, що може покарати країни митами через Гренландію | AP News. AP News. https://apnews.com/article/denmark-greenland-us-trump-tariffs-c8c17c89cbc4ca9819eb728102d0a2b3
[98] Breuninger, K., & Fountain, L. (2026, January 18). Трамп заявив, що 8 європейським країнам загрожує підвищення мит до 25%, якщо Гренландію не буде продано США. CNBC. https://www.cnbc.com/2026/01/17/trump-greenland-tariffs-nato.html
[99] U.S. Department of War. (2026, February 12). Виступ заступника міністра війни з питань політики Елбриджа Колбі в NAT. https://www.war.gov/News/Speeches/Speech/Article/4404801/remarks-by-under-secretary-of-war-for-policy-elbridge-colby-at-the-nato-defense/
[100] North Atlantic Treaty Organization. (2026, February 6). Європейські союзники переберуть на себе нові керівні ролі в командній структурі НАТО. https://www.nato.int/en/news-and-events/articles/news/2026/02/06/european-allies-to-take-on-new-leadership-roles-in-natos-command-structure
[101] Fauroux, M., & Lettre, L. (2026, February 12). НАТО: Вашингтон передає європейцям командування в Неаполі та Норфолку – 09/02/2026 – LA LETTRE. La Lettre. https://www.lalettre.fr/fr/politique_executif/2026/02/09/nato-washington-cedes-commands-of-naples-and-norfolk-to-europeans,110624271-fac
[102] НАТО підбиває підсумки історичного саміту в Гаазі. (2025, June 27). НАТО. https://www.nato.int/en/news-and-events/articles/news/2025/06/27/nato-concludes-historic-summit-in-the-hague
[103] Організація Північноатлантичного договору. (2023, 11 липня). Вільнюське комюніке саміту. https://www.nato.int/en/about-us/official-texts-and-resources/official-texts/2023/07/11/vilnius-summit-communique
[104] Armstrong, K. (2025, August 18). «Україна не вступить до НАТО», — заявив Трамп, поки Зеленський готується до переговорів у Білому домі. https://www.bbc.com/news/articles/cm21j1ve817o
[105] The Guardian. (2025, November 21). Україні заборонено вступати до НАТО, Росію знову приймуть до G8, а території буде віддано: що містить проєкт плану Трампа. https://www.theguardian.com/world/2025/nov/21/trump-ukraine-peace-plan-zelenskyy-territory-ceded-nato-russia-g8
[106] Official Website of the President of Ukraine. (2022, September 30). Ми робимо свій рішучий крок, підписуючи заявку України на прискорений вступ до НАТО [Пресреліз]. https://www.president.gov.ua/en/news/mi-robimo-svij-viznachalnij-krok-pidpisuyuchi-zayavku-ukrayi-78173
[107] Ministère de l’Europe et des Affaires étrangères. (2025, 12 June). Спільна заява міністрів закордонних справ Франції, Німеччини, Італії, Польщі, Іспанії, Сполученого Королівства та Високого представника ЄС (12.06.25). France Diplomacy – Ministry for Europe and Foreign Affairs. https://www.diplomatie.gouv.fr/en/country-files/ukraine/news/article/joint-statement-by-the-foreign-ministers-of-france-germany-italy-poland-spain
[108] Hlushchenko, O. (2025, December 21). Сенатор Грем підтримує надання Україні ракет Tomahawk, якщо Путін скаже «ні» мирній угоді. Ukrainska Pravda. https://www.pravda.com.ua/eng/news/2025/12/22/8012901/
[109] Zengerle, P. (2026, February 18). Сенатори США в Україні закликають тиснути на Росію, а не лише вести переговори. Reuters. https://www.reuters.com/world/china/us-senators-ukraine-call-pressure-russia-not-just-talks-2026-02-18/
[110] Jozwiak, R. (2026, February 17). Огляд Wider Europe: мрія України про ЄС у 2027 році та чого Брюссель хоче від Москви. RadioFreeEurope/RadioLiberty. https://www.rferl.org/a/wider-europe-jozwiak-ukraine-eu-moscow/33680375.html
[111] Birnbaum, M., Brady, K., & Stern, D. L. (2025, December 16). США пропонують Україні гарантію безпеки, прагнучи укласти мирну угоду. The Washington Post. https://www.washingtonpost.com/politics/2025/12/15/us-ukraine-security-guarantees/
[112] The Guardian. (2026, January 7). Огляд війни в Україні: США вперше підтримали європейські гарантії безпеки щодо припинення вогню. https://www.theguardian.com/world/2026/jan/07/ukraine-war-briefing-us-backs-european-ceasefire-security-guarantees-for-first-time
[113] Irish, J. (2026, January 7). США підтримали гарантії безпеки для України на саміті союзників Києва в Парижі. Reuters. https://www.reuters.com/business/aerospace-defense/us-backs-security-guarantees-ukraine-summit-kyivs-allies-paris-2026-01-06/
[114] The White House. (2026, February 6). Запровадження стратегії передачі озброєнь «Америка передусім». https://www.whitehouse.gov/presidential-actions/2026/02/establishing-an-america-first-arms-transfer-strategy/
[115] The Ronald Reagan Presidential Foundation & Institute. (2025, November.). Національне опитування Рейгана з питань оборони 2025 року. https://www.reaganfoundation.org/reagan-institute/centers/peace-through-strength/survey/2025-reagan-national-defense-survey
[116] Dixon, H., Buchheit, L., & Singh, D. (2026, February 16). ЄС має перевести російський рахунок із Бельгії, щоб отримати стратегічні можливості. European Policy Centre. https://www.epc.eu/publication/eu-should-move-russian-account-out-of-belgium-to-gain-strategic-options/
[117] S.2918 — 119-й Конгрес (2025–2026): Закон про імплементацію REPO 2025 року. (2025, 30 жовтня). https://www.congress.gov/bill/119th-congress/senate-bill/2918
[118] Budginaite-Froehly, J. (2026, January 22). США діють проти тіньового флоту Росії. У Балтійському морі Європі варто наслідувати їхній приклад. Atlantic Council. https://www.atlanticcouncil.org/dispatches/the-us-is-taking-action-against-russias-shadow-fleet-in-the-baltic-sea-europe-should-follow-suit/
[119] Dodonov, B., Hilgenstock, B., Kravtsev, A., Pavytska, Y., & Shapoval, N. (2025). Моніторинг російської нафти: грудень 2025 року (Звіт). KSE Institute. https://sanctions.kse.ua/wp-content/uploads/2025/12/ROT_DEC25.pdf
[120] Saiz Erausquin, G., & Keatinge, T. (2025, September 2). Протидія діяльності тіньового флоту через реформу держав прапора. Royal United Services Institute. https://www.rusi.org/explore-our-research/publications/insights-papers/countering-shadow-fleet-activity-through-flag-state-reform
[121] Matza, M. (2026, February 15). США піднялися на борт другого танкера в Індійському океані, відстеживши його з Карибського басейну. https://www.bbc.com/news/articles/c4ge763d7j6o
[122] World Bank. (2026, February 21). Україна – п’ята швидка оцінка завданої шкоди та потреб (RDNA5): лютий 2024 року – лютий 2026 року. https://documents.worldbank.org/en/publication/documents-reports/documentdetail/099022026094036395
[123] Sidorzhevsky, M. (2025, July 10). Відбудову України оцінюють у $1 трлн — Шмигаль. dw.com. https://www.dw.com/uk/vidbudova-ukraini-ocinuetsa-v-1-triljon-smigal-na-urc2025/a-73228911
[124] European Commission. (2025, November 13). ЄС посилює підтримку відновлення, реконструкції та модернізації України й відкриває нові можливості. https://enlargement.ec.europa.eu/news/eu-steps-support-ukraines-recovery-reconstruction-and-modernisation-and-opens-new-opportunities-2025-11-13_en
[125] Ekol Logistics. (n.d.). Україна як невід’ємна частина логістичної інфраструктури Європи: найперспективніші регіони для розвитку. https://ekol.com.ua/en/ukraine-as-an-integral-part-of-europes-logistics-infrastructure-the-most-promising-regions-for-development/
[126] Ciolan, I. M., & Moyer, J. C. (2025). Як орієнтуватися в умовах невизначеності: куди прямують відносини ЄС–США? European View, 24(1), 42–51. https://doi.org/10.1177/17816858251339297
[127] Blackwill, R. D. (2024, December 12). Без обмежень? Відносини між Китаєм і Росією та зовнішня політика США. Council on Foreign Relations. https://www.cfr.org/report/no-limits-china-russia-relationship-and-us-foreign-policy
[128] Rácz, A., & Hrytsenko, A. (2025, June 16). Партнерство, що не дотягує до альянсу: військова співпраця Росії та Китаю. CEPA. https://cepa.org/comprehensive-reports/partnership-short-of-alliance-military-cooperation-between-russia-and-china/
[129] RFE/RL’s Russian Service. (2025, May 27). ЄС вважає Китай відповідальним за 80 відсотків обходу Росією санкцій, ідеться в німецькій доповіді. RadioFreeEurope/RadioLiberty. https://www.rferl.org/a/german-report-eu-china-russia-sanctions-avoidance-80-percent/33425633.html
[130] Ayres, G., & Tsering, L. (2025, November 14). Сприяння Китаю обходу санкцій та експортного контролю (U.S.-China Economic and Security Review Commission). U.S.-China Economic and Security Review Commission. https://www.uscc.gov/research/chinas-facilitation-sanctions-and-export-control-evasion
[131] Fehér, Z. (2025, November 10). Зближення та розбіжності в політиці США та ЄС щодо Китаю. Atlantic Council. https://www.atlanticcouncil.org/in-depth-research-reports/report/convergence-and-divergence-in-us-and-eu-policies-on-china/
[132] Fehér, Z. (2025, November 10). Зближення та розбіжності в політиці США та ЄС щодо Китаю. Atlantic Council. https://www.atlanticcouncil.org/in-depth-research-reports/report/convergence-and-divergence-in-us-and-eu-policies-on-china/
[133]Fehér, Z., & Zeneli, V. (2025, 10 листопада). Рекомендації щодо координації політики США та ЄС. Atlantic Council. https://www.atlanticcouncil.org/in-depth-research-reports/report/recommendations-for-coordinating-us-eu-policy/
[134] Defence Intelligence of Ukraine. (n.d.). Компоненти в озброєнні [портал «Війна та санкції»]. https://war-sanctions.gur.gov.ua/en/components
[135] Cooper, Z. (2025, 5 грудня). Як Сполученим Штатам слід співпрацювати з Європою щодо стратегії стосовно Китаю? Brookings. https://www.brookings.edu/articles/how-should-the-united-states-cooperate-with-europe-on-china-strategy/
[136] Neskhodovskyi, I., Nezhyva, M., Babyk, M., Deiak, A., & Ostapov, Y. (2025). Як Росія обходить санкції: адаптація режиму та вразливості архітектури санкцій (аналітичний звіт). Мережа захисту національних інтересів «АНТС». https://ants.org.ua/wp-content/uploads/2025/09/analytics_how-russia-circumvents-sanctions.pdf
[137] Sang-Hun, C. (2025, 2 липня). Кім Чен Ин, схоже, оплакує своїх військових, загиблих у боях за Росію. The New York Times. https://www.nytimes.com/2025/07/02/world/asia/north-korea-troops-kim-jong-un.html
[138] Khomenko, I. (2025, 19 листопада). Росія застосовує надлегкі дрони Shahed-107, створені для ударів по тиловій логістиці. UNITED24 Media. https://united24media.com/latest-news/russia-deploys-ultra-light-shahed-101-drones-built-for-deep-logistics-strikes-13503
[139] Reuters. (2023, 16 травня). США бачать дедалі більше ознак оборонної співпраці Росії та Ірану. Reuters. https://www.reuters.com/world/us-sees-more-indications-russia-iran-defense-cooperation-white-house-2023-05-15/
[140] Fratsyvir, A. (2025, 24 квітня). У смертоносному російському ударі по Києву застосували північнокорейську ракету, заявив Зеленський. The Kyiv Independent. https://kyivindependent.com/kyiv-strike-that-killed-12-involved-north-korean-missile-reuters-report/
[141] Міністерство оборони США. (2026, 23 січня). Національна оборонна стратегія 2026 року (несекретна). https://media.defense.gov/2026/Jan/23/2003864773/-1/-1/0/2026-NATIONAL-DEFENSE-STRATEGY.PDF
[142] Рада Європейського Союзу. (2025, 15 грудня). Висновки Ради щодо оглядової конференції 2026 року держав-учасниць Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ST-15851-2025-INIT). https://data.consilium.europa.eu/doc/document/ST-15851-2025-INIT/en/pdf
[143] De Oliveira, A. P. (2026, 25 січня). Економічні зв’язки США та ЄС показують, чому жодна зі сторін не може роз’єднатися. dw.com. https://www.dw.com/en/useu-economic-ties-show-why-neither-side-can-decouple/a-75610955
[144] Gupta, K. (2026, 23 січня). Спростування торгівлі «Продай Америку»: чому крок Європи може не дати очікуваного результату. https://privatebank.jpmorgan.com/latam/en/insights/markets-and-investing/tmt/debunking-the-sell-america-trade-why-europes-move-could-fall-short
[145] Tanghe, M. (2025, 21 квітня). Зникає, зникає…? Мережа баз США в Європі. CEPA. https://cepa.org/article/going-going-the-us-base-network-in-europe/
[146] Carlough, M., Harris, B., & McGowan, A. (2025, 27 лютого). Де в Європі розгорнуті сили США? Council on Foreign Relations. https://www.cfr.org/articles/where-are-us-forces-deployed-europe
[147] Державний департамент США. (2025). Вільний і відкритий Індо-Тихоокеанський регіон: просування спільного бачення. Державний департамент США. https://2021-2025.state.gov/a-free-and-open-indo-pacific-advancing-a-shared-vision/
[148] Greenpeace Belgium. (2025). Пастка СПГ: залежність Європи від викопного газу Росії та США. Greenpeace Belgium. https://www.greenpeace.org/static/planet4-belgium-stateless/2025/09/0c135a20-greenpeace-belgium_ru-us-lng-trap.pdf
[149] Sönmez, D. (2025, 11 квітня). Зміни в арктичній політиці Росії: від економічних амбіцій до військового домінування. The Loop. https://theloop.ecpr.eu/russias-changing-arctic-policy-from-economic-ambitions-to-military-dominance/
[150] Інститут досліджень безпеки Європейського Союзу. (2025). Північні морози: ЄС має стримувати й послаблювати Росію в Арктиці. https://www.iss.europa.eu/publications/analysis/northern-frosts-eu-should-contain-and-unpower-russia-arctic
[151] НАТО. (2026, 11 лютого). Генеральний секретар НАТО окреслив нову діяльність — Arctic Sentry — напередодні зустрічі міністрів оборони. https://www.nato.int/en/news-and-events/articles/news/2026/02/11/nato-secretary-general-outlines-new-activity-arctic-sentry-ahead-of-defence-ministers-meeting
[152] Міністерство закордонних справ Фінляндії. (2024, 13 листопада). Спільна заява щодо підписання меморандуму про взаєморозуміння «ICE Pact» між США, Канадою та Фінляндією. https://fi.usembassy.gov/joint-statement-on-signing-of-ice-pact-memorandum/
[153] Hooper, C. (2025, 11 січня). Пакт ICE та нові криголами дають Трампу можливість швидко досягти успіхів. Forbes. https://www.forbes.com/sites/craighooper/2025/01/10/the-ice-pact-and-new-icebreakers-offers-trump-quick-wins/
[154] Skarvelis, T. (2025, 6 серпня). Арктичні флоти криголамів: велика прогалина. Atlas Institute for International Affairs. https://atlasinstitute.org/arctic-icebreaker-fleets-the-great-gap/
[155] Slivinski, L. (2025). Як Сполучені Штати можуть подолати труднощі будівництва криголамів і розвинути промислову базу суднобудування. https://www.csis.org/analysis/how-united-states-can-overcome-icebreaker-construction-woes-and-grow-maritime-industrial
[156] Європейська служба зовнішніх дій. (2026, 3 лютого). Стан справ в Арктиці: ключова промова Верховної представниці / віцепрезидентки Каї Каллас на конференції Arctic Frontiers 2026 року. https://www.eeas.europa.eu/eeas/arctic-state-affairs-keynote-speech-hrvp-kaja-kallas-2026-arctic-frontiers-conference_en
[157]Gerasimenko, V. (б. д.). Чи може EMSS відновити роботу в Краматорську: підприємство про виклики та перспективи. https://www.kramatorskpost.com/ci-moze-emss-vidnoviti-robotu-v-kramatorsku-pidprijemstvo-pro-vikliki-ta-perspektivi_88328
[158] Pesu, M., Särkkä, I., & Linnainmäki, J. (2025, грудень). Розширена лінія фронту НАТО: до субрегіональних опорних пунктів і сукупного стримування (аналітична записка FIIA № 426). Фінський інститут міжнародних відносин. https://fiia.fi/wp-content/uploads/2025/12/BP426_NATOs-extended-frontline.pdf
[159] Loss, R. (2026, 30 січня). Протистояння навколо Нуука: чому США та Європа мають співпрацювати щодо протиракетної оборони в Арктиці. European Council on Foreign Relations. https://ecfr.eu/article/nuuk-lear-standoff-why-the-us-and-europe-should-cooperate-on-missile-defence-in-the-arctic/
[160] Міністерство війни США. (б. д.). Заява міністра оборони Піта Гегсета щодо Golden Dome for America. https://www.war.gov/News/Releases/Release/Article/4193417/secretary-of-defense-pete-hegseth-statement-on-golden-dome-for-america/
[161] Kottasová, I., Butenko, V., Vlasova, S., Cotovio, V., Vetch, F., Brennan, E., Brown, B., Mezzofiore, G., McCluskey, M., Regan, H., Lister, T., Zeris, H., Robinson, L., & Schmitz, A. (2025, 4 червня). Нові кадри розкривають наслідки зухвалої української атаки дронами на російські авіабази. CNN. https://edition.cnn.com/2025/06/02/europe/inside-ukraine-drone-attack-russian-air-bases-latam-intl
[162] Cookman, L. (2025, 3 серпня). Україна зламала російський підводний човен, ключовий для арктичної експансії Москви. The Times. https://www.thetimes.com/world/russia-ukraine-war/article/ukraine-hacks-russian-submarine-as-moscow-expands-arctic-presence-2tmwc8dn5
[163] Wall, C., & Wegge, N. (2024). Російська загроза в Арктиці: наслідки війни в Україні. https://www.csis.org/analysis/russian-arctic-threat-consequences-ukraine-war
[164] Нова стратегія ЄС для безпечного, процвітаючого та стійкого Чорноморського регіону. (2025, 28 травня). Розширення та Східне сусідство. https://enlargement.ec.europa.eu/news/new-eu-strategy-secure-prosperous-and-resilient-black-sea-region-2025-05-28_en
[165]Boyse, M. (2025, 30 вересня). Майбутнє чорноморської стратегії Сполучених Штатів (підготовлена заява перед Підкомітетом з питань Європи та регіональної безпекової співпраці Комітету у закордонних справах Сенату Сполучених Штатів). Комітет Сенату США у закордонних справах. https://www.foreign.senate.gov/download/10/01/2025/093025_boyse_testimonypdf
[166] North Atlantic Treaty Organization. (2023, July 11). Vilnius Summit Communiqué. https://www.nato.int/en/about-us/official-texts-and-resources/official-texts/2023/07/11/vilnius-summit-communique
[167]Pup, A. (2025, September 25). An EU security base on the Black Sea. CEPA. https://cepa.org/article/an-eu-security-base-on-the-black-sea/
[168] Snake Island Institute. (2025, October 10). The Black Sea’s asymmetric blueprint (Report). https://www.snakeisland.org/reports/68e5709c540bf2aab76cec85
[169] Khimiak, A. (2023). Море мін: як операція з розмінування Чорного моря вплине на безпеку регіону? Ukraine Crisis Media Center. https://uacrisis.org/en/the-sea-of-mines
[170] Atlantic Council. (2025, 6 листопада). Новий чорноморський проєкт із природного газу може докорінно змінити ситуацію в регіоні — і стати викликом для Путіна. https://www.atlanticcouncil.org/blogs/turkeysource/a-new-black-sea-natural-gas-project-could-be-a-game-changer-for-the-region-and-a-challenge-for-putin/
[171] Boyse, M. (2025, September 30). The future of United States Black Sea strategy (Testimony). Hudson Institute. https://www.hudson.org/foreign-policy/future-united-states-black-sea-strategy-matthew-boyse
[172] Zaikova, A. (2026, 4 лютого). Україна отримала першу у 2026 році партію зрідженого газу зі Сполучених Штатів. Babel. https://babel.ua/en/news/124730-ukraine-received-the-first-shipment-of-liquefied-gas-from-the-united-states-in-2026
[173] Culverwell, D. (2025, 20 жовтня). Київ і Вашингтон обговорюють енергетичні проєкти, тоді як Європа рухається до припинення імпорту російського газу. The Kyiv Independent. https://kyivindependent.com/american-companies-eyeing-up-ukraines-energy-opportunities-says-zelensky/
[174] Krasnolutska, D. (2025, 25 вересня). Україна пропонує перші енергетичні проєкти в межах Пакту зі США щодо ресурсів. Bloomberg.com. https://www.bloomberg.com/news/articles/2025-09-25/ukraine-pitches-first-energy-projects-under-us-resources-pact
[175] NATO Parliamentary Assembly. (2023). Звіт про безпеку в Чорному морі за 2023 рік (Звіт № 020 DSCFC). https://www.nato-pa.int/document/2023-black-sea-security-report-lancaster-020-dscfc
[176] Boyse, M. (2025, September 30). The future of United States Black Sea strategy (Testimony). Hudson Institute. https://www.hudson.org/foreign-policy/future-united-states-black-sea-strategy-matthew-boyse
[177] European External Action Service. (2025, May 28). Нова стратегія ЄС для безпечного, процвітаючого та стійкого Чорноморського регіону. https://www.eeas.europa.eu/delegations/ukraine/new-eu-strategy-secure-prosperous-and-resilient-black-sea-region_en
[178] Pup, A. (2025, September 25). An EU security base on the Black Sea. CEPA. https://cepa.org/article/an-eu-security-base-on-the-black-sea/
[179] NATO Parliamentary Assembly. (2023). 2023 Black Sea security report (Report No. 020 DSCFC). https://www.nato-pa.int/document/2023-black-sea-security-report-lancaster-020-dscfc
[180] Militarnyi. (2022, Summer). Навчання Sea Breeze 2022 відбуваються в Чорному морі. https://militarnyi.com/en/news/sea-breeze-2022-exercise-takes-place-in-black-sea/
[181] Sutton, H. I. (2024, August 20). Безекіпажні платформи стали критично важливими для успіху України в Чорному морі. Royal United Services Institute. https://www.rusi.org/explore-our-research/publications/commentary/uncrewed-platforms-have-been-critical-ukraines-success-black-sea
[182] Parker, J. (2024, October 11). Битва за Чорне море: належні уроки морської війни з досвіду України. The Interpreter; Lowy Institute. https://www.lowyinstitute.org/the-interpreter/black-sea-battle-learning-right-maritime-lessons-ukraine
[183] Snake Island Institute. (2025, October 10). The Black Sea’s asymmetric blueprint (Report). https://www.snakeisland.org/reports/68e5709c540bf2aab76cec85
[184] Keeley, H. (2025, April). Моделювання пекельного ландшафту: українські уроки для стратегії застосування дронів щодо Тайваню. Proceedings, 151(4). https://www.usni.org/magazines/proceedings/2025/april/envisioning-hellscape-ukrainian-lessons-taiwan-drone-strategy
[185] Congressional Research Service. (2025). R48005: [Ресурси критичних мінералів: роль Геологічної служби США (USGS) у дослідженнях та аналізі]. Congress.gov. https://www.congress.gov/crs-product/R48005
[186] Teer, J. (2025, October 9). Поза Трампом: цінові війни Сі та використання критично важливої сировини як зброї. European Union Institute for Security Studies. https://www.iss.europa.eu/publications/commentary/beyond-trump-xis-price-wars-and-weaponisation-critical-raw-materials
[187] Stefanishyn AO [@stefanishynao]. (2025, January 10). [Дописи]. X (колишній Twitter). https://x.com/stefanishynao/status/2019204644610707844?s=46
[188] Міжвідомча нарада з критичних мінералів 2026 року — United States Department of State. (2026, February 5). United States Department of State. https://www.state.gov/releases/office-of-the-spokesperson/2026/02/2026-critical-minerals-ministerial
[189] Blakemore R. & Harmoon A. (2026, February 12). Політика США щодо критичних мінералів переходить до співпраці через FORGE – Atlantic Council. Atlantic Council. https://www.atlanticcouncil.org/dispatches/us-critical-minerals-policy-goes-collaborative-with-forge/
[190] Demarais, A. (2026, February 5). Париж і Вашингтон на зв’язку: три напрями співпраці G7-G20 у 2026 році. European Council on Foreign Relations. https://ecfr.eu/article/calling-paris-and-washington-three-areas-for-g7-g20-collaboration-in-2026/
[191] Fehér, Z., & Zeneli, V. (2025, 10 листопада). Рекомендації щодо координації політики США та ЄС. Atlantic Council. https://www.atlanticcouncil.org/in-depth-research-reports/report/recommendations-for-coordinating-us-eu-policy/
[192] Sheftalovich, Z., Melkozerova, V., & Dettmer, J. (2025, February 4). Висока ціна миру: план Трампа обміняти мінерали України на угоду. Politico. https://www.politico.eu/article/donald-trump-ukraine-mineral-riches-greenland-plan-deal-olaf-scholz-democracy/
[193] Markiewicz, P., & Pastucha, T. (2025, May 21). США та Україна погодили переглянуту угоду щодо мінералів (Бюлетень PISM № 59). PISM – Polish Institute of International Affairs. https://pism.pl/publications/us-and-ukraine-agree-revised-minerals-deal
[194] European Commission. (2021, July 13). ЄС та Україна започатковують стратегічне партнерство у сфері сировини. https://single-market-economy.ec.europa.eu/news/eu-and-ukraine-kick-start-strategic-partnership-raw-materials-2021-07-13_en
[195] Minakov, M. (2025, April 22). Не такі вже й критичні родовища мінералів України. Carnegie Endowment for International Peace. https://carnegieendowment.org/europe/strategic-europe/2025/04/ukraines-not-so-critical-mineral-deposits?lang=en
[196] Kubilius, A. (2024, November 20). Вступна промова на Берлінській безпековій конференції [Стенограма виступу]. Andrius Kubilius. https://andriuskubilius.lt/en/keynote-speech-at-the-berlin-security-conference/
[197] Maksak, H. (2025, April 1). The role of Ukraine in shaping EU-NATO cooperation on defence capabilities. Foreign Policy Council “Ukrainian Prism.” https://prismua.org/en/english-the-role-of-ukraine-in-shaping-eu-nato-cooperation-on-defence-capabilities/
[198] Clapp, S. (2025, June 24). Співпраця ЄС–НАТО. Epthinktank.European Parliamentary Research Service (EPRS) https://epthinktank.eu/2025/06/24/eu-nato-cooperation/
[199] European Commission. (2025, December 23). Біла книга з питань європейської оборони — «Готовність 2030». https://defence-industry-space.ec.europa.eu/eu-defence-industry/white-paper-european-defence-readiness-2030_en
[200] Taylor, P. (2024, November 4). Час для нової домовленості між ЄС і НАТО. European Policy Centre. https://www.epc.eu/publication/new-deal-EU-NATO/
[201] NATO. (2025, June 20). Відносини з Європейським Союзом. https://www.nato.int/en/what-we-do/partnerships-and-cooperation/relations-with-the-european-union
[202] Maksak, H. (2025, April 1). Роль України у формуванні співпраці ЄС–НАТО щодо оборонних спроможностей. Foreign Policy Council “Ukrainian Prism.” https://prismua.org/en/english-the-role-of-ukraine-in-shaping-eu-nato-cooperation-on-defence-capabilities/
[203] Melchior, J. K. (2026, February 18). НАТО побачило майбутнє й не готове до нього. The Wall Street Journal. https://www.wsj.com/opinion/nato-has-seen-the-future-and-is-unprepared-887eaf0f
[204] Ministry of Digital Transformation of Ukraine. (2025, July 18). Запускаємо платформу для тестування технологій світових defense-tech компаній [Запускаємо платформу для тестування технологій світових defense-tech компаній]. https://www.kmu.gov.ua/en/news/mintsyfry-zapuskaiemo-platformu-dlia-testuvannia-tekhnolohii-svitovykh-defense-tech-kompanii
[205] Howe, B. (2025, August 15). До ініціативи «Тестуй в Україні» долучилися 45 міжнародних компаній. DSEI. https://www.dsei.co.uk/news/test-ukraine-initiative-attracts-45-international-companies
[206] Miroshnychenko, B. (2026, January 4). Інженери, ракетні удари й високі технології: чи може Україна виробляти більше зброї у 2026 році? Ukrainska Pravda. https://www.pravda.com.ua/eng/articles/2026/01/04/8014603/
[207] Ministry of Finance of Ukraine. (2025, December 4). Бюджет 2026: 100% внутрішніх доходів спрямовано на національну оборону. Cabinet of Ministers of Ukraine. https://www.kmu.gov.ua/en/news/biudzhet-2026-100-dokhodiv-na-oboronu-krainy
[208] Spaliek, M. (2025, 24 червня). Потенціал української оборонної промисловості перевищує $40 млрд, але бракує фінансування — Зеленський. LIGA.net. https://news.liga.net/en/politics/news/the-potential-of-the-ukrainian-defense-industry-exceeds-40-billion-but-there-is-not-enough-funding-zelensky
[209] Ministry of Defence of Ukraine. (2025, October 22). «Будуй в Україні»: ініціатива, що сприяє локалізації міжнародних компаній в Україні. https://mod.gov.ua/news/build-in-ukraine-inicziativa-yaka-spriyaye-lokalizacziyi-mizhnarodnih-kompanij-v-ukrayini
[210] Office of the President of Ukraine. (2026, February 13). У Мюнхені Президент зустрівся з керівництвом і працівниками першого українсько-німецького спільного підприємства з виробництва дронів. https://www.president.gov.ua/en/news/u-myunheni-prezident-zustrivsya-z-kerivnictvom-i-pracivnikam-102805
[211] ArmyInform. (2026, February 26). Президент оголосив про угоди щодо виробництва дронів із Фінляндією, Данією та Латвією.
[212] Kirkegaard, J. (2025, March 12). Україна: доступний арсенал європейської демократії. Bruegel. https://www.bruegel.org/policy-brief/ukraine-european-democracys-affordable-arsenal
[213] Interfax-Ukraine. (2024, July 29). Спеціальний представник США: уже укладено 4-5 угод з Україною щодо виробництва різних видів боєприпасів і надання послуг. Interfax-Ukraine. https://interfax.com.ua/news/general/1003489.html
[214] Watson, S. (2025, October 17). Що таке «мегаугода щодо дронів» України зі США? Kyiv Post. https://www.kyivpost.com/post/62382
[215] Міністерство війни США. (2026, 3 лютого). Міністерство війни оголошує постачальників, запрошених до участі в конкурсі на I етапі. https://www.war.gov/News/Releases/Release/Article/4396462/war-department-announces-vendors-invited-to-compete-in-phase-i-of-the-drone-dom/
[216] Sabbagh, D. (2025, 25 листопада). НАТО піднімає винищувачі в повітря, оскільки російські безпілотники здійснили найглибше вторгнення до повітряного простору Румунії. The Guardian. https://www.theguardian.com/world/2025/nov/25/nato-scrambles-jets-russian-drones-deepest-incursion-romania
[217] Gardner, F. (2026, 1 березня). Союзники США у Перській затоці зазнають основного удару іранських атак. https://www.bbc.com/news/articles/c1jk922dgjgo
[218] Charlish, A., Kelly, L., & Erling, B. (2025, 11 вересня). Польща збиває безпілотники у своєму повітряному просторі, ставши першим членом НАТО, який відкрив вогонь під час війни в Україні. Reuters. https://www.reuters.com/business/aerospace-defense/poland-downs-drones-its-airspace-becoming-first-nato-member-fire-during-war-2025-09-10/
[219] Di Mizio, G., & Gjerstad, M. (2025, 24 лютого). Наземна протиповітряна оборона України: еволюція, стійкість і тиск. International Institute for Strategic Studies. https://www.iiss.org/online-analysis/military-balance/2025/02/ukraines-ground-based-air-defence-evolution-resilience-and-pressure/
[220] Militarnyi. (2025, 28 вересня). Українські дрони-перехоплювачі стануть основою Європейської «стіни дронів». https://militarnyi.com/en/news/ukrainian-interceptor-drones-will-become-the-basis-of-the-european-drone-wall/
[221] Davlikanova, E., & Orobets, L. (2025, 4 грудня). Стіна дронів без України? Барикада без цеглин. CEPA. https://cepa.org/article/a-drone-wall-without-ukraine-a-barricade-lacking-bricks/
The report is produced by Transatlantic Dialogue Center with the support of the Askold and Dir Fund as a part of the Strong Civil Society of Ukraine - a Driver towards Reforms and Democracy project, implemented by ISAR Ednannia, funded by Norway and Sweden. The contents of this publication are the sole responsibility of Transatlantic Dialogue Center and can in no way be taken to reflect the views of the Government of Norway, the Government of Sweden and ISAR Ednannia.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
