12 хв читання
Країни Латинської Америки та Карибського басейну завжди були ласим шматком, за який протягом історії боролися великі світові держави. Досить згадати політику «великого кийка» — розширене тлумачення Теодором Рузвельтом доктрини Монро.
З початку нового тисячоліття набрав обертів латиноамериканський вектор зовнішньої політики головних регіональних акторів — США та Китайської Народної Республіки. Інші держави намагаються не відставати від цих двох потуг. Серед них — Російська Федерація, однак її збройна агресія нівелює всі зусилля, оскільки спричиняє значні економічні потрясіння.
У цій статті висвітлено місце країн Латинської Америки та Карибського басейну в сучасній системі міжнародних відносин, що характеризується гострою боротьбою за домінування; її проявом є російсько-українська війна, наслідки якої відчуваються і в цьому регіоні.
Від запровадження політики ведення бізнесу «Вихід у світ» (zou chuqu) Китай зарекомендував себе як альтернативний партнер, співпраця з яким дає країнам регіону переваги в різних сферах замість уже усталених партнерств із великими гравцями міжнародних відносин.
Дипломатичні ініціативи Пекіна в LAC сприяли просуванню економічних пріоритетів Китаю, інституціоналізації його взаємодії з регіоном та здобуттю підтримки на міжнародних форумах. Аналітики Марк П. Салліван, Томас Лум, Рікардо Барріос і Карла І. Ріос вважають, що діяльність КНР у LAC не має на меті безпосередньо чи у військовий спосіб кинути виклик США, однак відображає глобальну стратегію протидії впливу США. Дипломатичні зусилля Китаю в регіоні включають статус спостерігача в Організації американських держав, членство в Міжамериканському банку розвитку та Карибському банку розвитку, а також участь у форумі Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (APEC).
Від 2014 року Китай прагне взаємодіяти з регіоном через Співтовариство держав Латинської Америки і Карибського басейну (CELAC) — загальнорегіональну організацію, до якої не входять США та Канада. Під час третьої міністерської зустрічі Форуму Китай–CELAC у грудні 2021 року сторони ухвалили Спільний план дій Китай–CELAC (2022–2024), що спрямовує співпрацю у сферах політики й безпеки, економіки та інфраструктури. У своєму останньому зверненні до об’єднання в січні 2023 року лідер Китаю Сі Цзіньпін висловив підтримку регіональній інтеграції LAC і назвав CELAC «ключовим партнером Китаю у зміцненні солідарності між країнами, що розвиваються, та просуванні співпраці Південь–Південь».
Однією з цілей Пекіна в регіоні, вочевидь, є ізоляція Тайваню шляхом заохочення країн LAC припинити офіційні дипломатичні зв’язки із самоврядною демократією, на суверенітет над якою претендує КНР і яка офіційно називає себе «Республікою Китай». Наразі сім урядів у LAC (із 13 урядів у світі) підтримують офіційні дипломатичні відносини з Тайванем. Решта 26 мають офіційні дипломатичні відносини з КНР. Від 2017 року п’ять урядів LAC встановили офіційні дипломатичні відносини з КНР, припинивши офіційне визнання Тайваню; останньою такою країною став Гондурас у березні 2023 року.
Економічні пріоритети Китаю в LAC включають забезпечення доступу до сировини та сільськогосподарської продукції (наприклад, нафти, соєвих бобів і корисних копалин, зокрема літію); розвиток ринків для китайських товарів і послуг, зокрема в секторі інформаційно-комунікаційних технологій (ICT); а також партнерство з компаніями LAC для доступу до технологій та їхньої спільної розробки. Китай також шукає в LAC можливості для інфраструктурних компаній КНР, аби ті водночас виходили на міжнародний рівень і позбувалися надлишкових потужностей.
За даними, опублікованими Головним митним управлінням КНР, загальна вартість торгівлі між Китаєм і LAC у 2022 році становила $482.6 млрд. Того року імпорт Китаю з LAC сягнув $231.1 млрд і складався переважно з руд (32%), олійного насіння (18%), мінерального палива та нафтопродуктів (12%). Водночас експорт Китаю до регіону становив $251.5 млрд; основними експортними товарами були електричні машини й обладнання (23%), машини та механічні прилади (14%), автомобілі й запчастини (8%). Китай є найбільшим торговельним партнером Бразилії, Чилі, Перу та Уругваю й другим за значенням партнером для багатьох інших країн. Станом на травень 2023 року Китай має угоди про вільну торгівлю з Чилі, Коста-Рикою, Перу та Еквадором. Прогнозоване уповільнення економічного зростання Китаю в найближчій перспективі може послабити попит КНР на експорт із LAC і скоротити потоки капіталу КНР до регіону.
Згідно з China Global Investment Tracker Американського інституту підприємництва, китайські суб’єкти інвестували $148.9 млрд у країни LAC у 2005–2022 роках; на Бразилію припало $66 млрд (44%), а на Перу — $25.5 млрд (17%). Енергетичні проєкти становили 62% інвестицій, а металургія й видобувна промисловість — 21%. База даних також показує, що вартість будівельних проєктів КНР у LAC за той самий період сягнула $68.6 млрд, переважно в енергетиці (50%) і транспорті (30%).
Державні банки розвитку Китаю (тобто Банк розвитку Китаю та Експортно-імпортний банк Китаю) протягом останніх 20 років неодноразово брали на себе зобов’язання з кредитування регіону. За даними Inter-American Dialogue, у 2005–2022 роках країни LAC сукупно позичили $136.5 млрд, більшу частину яких спрямували в енергетику (66%) та інфраструктуру (19%). Серед найбільших позичальників, чия заборгованість указана в мільярдах доларів, — Венесуела ($60), Бразилія ($31), Еквадор ($18.2), Аргентина ($17), Болівія ($3.2), Ямайка ($2.1) та Мексика ($1); на решту країн припадає понад $4 млрд.
Такі кредити зазвичай не містять політичних умов і екологічних запобіжників, властивих великим міжнародним фінансовим установам, часто поєднують пільгові та комерційні умови й передбачають суворі положення про конфіденційність. Утім, останніми роками кредитування скоротилося через нижчий попит LAC на фінансування КНР, зміни в управлінні валютними резервами, які КНР використовує для кредитування, та більшу обережність кредиторів КНР щодо ризиків.
Нині 22 країни LAC підписали меморандуми, пов’язані з ініціативою «Один пояс, один шлях» (BRI) — багатогранною ініціативою зовнішньоекономічної політики, що має на меті розширити глобальне економічне охоплення й вплив Китаю через розбудову зосереджених навколо Китаю та контрольованих ним глобальних інфраструктурних, транспортних, торговельних і виробничих мереж. Прикладом китайської діяльності є будівництво нового глибоководного порту в місті Чанкай на північ від столиці Перу Ліми, який відіграватиме стратегічну роль у торгівлі між Азією та LAC.
Адміністрація президента Дональда Трампа зайняла жорсткіший, ніж її попередники, підхід до відносин із країнами LAC, запровадивши санкції проти кількох країн і скоротивши фінансування регіональних організацій. Такі кроки могли наблизити деякі уряди до Пекіна. Трамп також відійшов від торговельних відносин із регіоном, вийшовши з Транстихоокеанського партнерства та переглянувши Північноамериканську угоду про вільну торгівлю.
Президент Байден, який за часів віцепрезидентства при Бараку Обамі очолював політику щодо Латинської Америки, давно стверджує, що США мають відновити лідерську роль у регіоні, щоб протистояти посиленню Китаю.
Стратегія національної безпеки адміністрації Байдена називає Китай стратегічним конкурентом, але наголошує, що адміністрація утримуватиметься від погляду на світ «виключно крізь призму стратегічного суперництва». Оскільки Західна півкуля впливає на США більше, ніж будь-який інший регіон, адміністрація поглиблюватиме партнерства в LAC задля економічної стійкості, демократичної стабільності та безпеки громадян, а також захищатиме LAC від «зовнішнього втручання або примусу, зокрема з боку КНР».
Південне командування США (SOUTHCOM) останніми роками висловлює занепокоєння діяльністю Китаю в LAC. «Ми втрачаємо нашу позиційну перевагу в цій півкулі, і потрібні негайні дії, щоб змінити цю тенденцію», — стверджував у 2021 році адмірал Крейг С. Фаллер, колишній керівник Південного командування США.
У своїй заяві про позицію на 2023 рік командування стверджувало, що КНР має «спроможність і намір нехтувати міжнародними нормами, просувати власну модель авторитаризму та накопичувати владу й вплив за рахунок наявних і нових демократій у нашій півкулі». За даними SOUTHCOM, КНР інвестує в критичну інфраструктуру, зокрема глибоководні порти, кібер- та космічні об’єкти, які «можуть мати потенційне подвійне призначення для шкідливої комерційної та військової діяльності».
На противагу діяльності Китаю разом із Групою семи (G7) було започатковано ініціативу Build Back Better World (B3W), покликану протидіяти BRI через розвиток інфраструктури в країнах із низьким і середнім рівнем доходу, зокрема в Латинській Америці. Проте в перший рік адміністрація Байдена виділила на B3W лише $6 млн; згодом її перейменували на Партнерство для глобальної інфраструктури та інвестицій. На Саміті Америк 2022 року Байден пообіцяв низку ініціатив, але коштів було недостатньо для конкуренції з Китаєм.
Автори дослідження, зокрема Марк П. Салліван, Томас Лум, Рікардо Барріос і Карла І. Ріос, зазначають, що в LAC та серед регіональних експертів до попереджень США щодо Китаю поставилися з певним скептицизмом. Вони наводять дві поширені позиції. Згідно з першою, головні інтереси та вплив Китаю в регіоні залишаються переважно економічними й дипломатичними, а імовірність створення КНР військової сфери впливу в LAC невелика. Згідно з другою, привабливість Китаю обмежена через глибокі політичні, соціальні й культурні відмінності та мовні бар’єри.
Утім, дослідження виявляє занепокоєння потенційно шкідливими наслідками економічної взаємодії Китаю для розвитку LAC. У ньому стверджується, що китайські компанії не дотримуються міжнародних екологічних, трудових і безпекових стандартів, а Китай експортував технології спостереження, які потенційно можуть використовуватися для порушення приватності чи інших прав.
Дослідження також припускає, що підтримка КНР рятує лідерів із поганими показниками врядування та посилює корупцію. У деяких країнах LAC групи громадянського суспільства, журналісти й активісти привертали увагу до корупції, низьких трудових стандартів і шкоди довкіллю, пов’язаних із проєктами за підтримки КНР, що викликало місцевий спротив, а також до ймовірних операцій політичного впливу.
Для порівняння впливу глобальних акторів у регіоні варто розглянути опитування лідерів думок: оцінки ролі Китаю в Латинській Америці та Карибському басейні.
За словами опитаних лідерів думок, у середньому найвищим пріоритетом країн Латинської Америки та Карибського басейну у відносинах із Китаєм має бути торгівля, за нею — прямі іноземні інвестиції та фінансові зв’язки. Найнижчим пріоритетом є співпраця у сфері міжнародної безпеки; підтримка взаємодії у сферах багатостороннього співробітництва та прав людини також мінімальна. Примітно, що цей порядок пріоритетів збігається з висловленим щодо відносин зі США. Це свідчить, що, на думку лідерів думок, пріоритети регіону в двосторонніх відносинах із великими державами не змінюються кардинально залежно від того, чи йдеться про Вашингтон або Пекін. Єдина статистично значуща відмінність стосується міжнародної безпеки: у відносинах зі США міжнародна безпека в середньому має вищий пріоритет, ніж у відносинах із Китаєм, хоча все одно залишається останнім пріоритетом.
Майже 80% респондентів вважають вплив Китаю в Латинській Америці та Карибському басейні високим, а менше 5% — низьким. Вищий вплив мають лише США. Найбільший вплив у регіоні, на думку опитаних, має Вашингтон, далі йдуть Пекін, Мадрид і Москва. Водночас оцінки позитивності впливу Пекіна різняться: серед інших держав вплив Китаю в середньому вважають другим найбільш негативним після російського, тоді як німецький, японський та іспанський вплив — найбільш позитивними.
Схоже, вплив Китаю не є результатом медіадипломатії країни. Респонденти вважають медійний вплив азійського гіганта в регіоні, вимірюваний впливом China Global Television Network (CGTN), дуже низьким: менш ніж 4% оцінюють його як високий або дуже високий, тоді як 41% — як низький, а 31% — як дуже низький. Отже, майже три чверті опитаних вважають вплив китайських медіа в регіоні низьким або дуже низьким.
Наведені вище дані контрастують зі сприйняттям впливу медіадипломатії США в регіоні: понад 65% лідерів думок погоджуються, що вплив CNN є високим або дуже високим. Порівнюючи її з медіадипломатією чотирьох інших позарегіональних держав і Венесуели з її Telesur, лідери думок вважають, що китайська медіадипломатія має найменший вплив у регіоні. Отже, вплив CGTN сприймають як менший за вплив CNN, BBC, Telesur, RT і FR24.
Однак важливо згадати Росію — союзницю Китаю. Згідно зі звітом Інституту миру США від жовтня 2023 року, Actualidad RT (Russia Today іспанською) та Sputnik Mundo є ключовими поширювачами російських державних медіа в регіоні. Ернандес-Рой, заступник директора та старший науковий співробітник програми CSIS Americas, заявив, що ці дві медіаорганізації мають близько 32 млн постійних слухачів у Латинській Америці, населення якої становить 667 млн.
Утім, м’яку силу КНР підсилюють значні інвестиції в народну дипломатію: це не лише 39 Інститутів Конфуція в регіоні, а й фінансовані Hanban стипендії та щедро оплачені поїздки для провідних науковців, політиків, журналістів та інших ключових представників LAC, на яких КНР прагне впливати.
However, it is important to mention Russia, China’s ally. According to an October 2023 report by the United States Institute of Peace, Actualidad RT (Russia Today in Spanish) and Sputnik Mundo are the region's key purveyors of Russian state media. Hernandez-Roy, who is deputy director and senior fellow at the CSIS Americas Program, said these two media organizations have about 32 million regular listeners in Latin America, which has 667 million inhabitants.
Країни Латинської Америки відділяють від України — європейської країни, яка у XXI столітті зазнала безпрецедентної воєнної агресії з боку Росії, — тисячі кілометрів. Таке географічне розташування віддаляє їх від театру бойових дій, що розгорнувся у Східній Європі. Однак ця війна опосередковано впливає на економіку Латинської Америки, хоча Україна та Росія не є головними торговельними партнерами більшості країн регіону.
Війна в Україні суттєво посилює збої в первинних секторах виробництва (нафта, газ, алюміній і зернові) та промислових секторах, що виробляють широко вживані в сільському господарстві ресурси, зокрема добрива.
Основними торговельними наслідками конфлікту для регіону є зростання цін на енергоносії (нафту й газ), продукцію видобувної промисловості (вугілля, мідь і нікель), продовольство (пшеницю, кукурудзу й олії) та добрива через важливу роль Російської Федерації й України у виробництві та світовій торгівлі цими товарами.
Отже, нинішня війна посилила помітну вже кілька років глобальну тенденцію до більшої регіоналізації торгівлі та виробництва. Регіон не може уникнути цієї тенденції, за якої країни прагнуть більшої стратегічної автономії в постачанні критично важливих товарів і ресурсів. Ця ситуація є новою можливістю пожвавити проєкт регіональної інтеграції, поставивши в центр створення внутрішньорегіональних виробничих ланцюгів, що зменшують надмірну залежність від постачальників з-поза регіону.
У Латинській Америці та Карибському басейні конкуренція між США та Китаєм не така гостра, як нині в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Сьогодні китайська дипломатія зосереджується на просуванні інтересів Пекіна, зокрема політики «одного Китаю», використовуючи регіональні організації для налагодження діалогу й формування образу надійного партнера. Вливання коштів в економіки країн є основою співпраці, яка забезпечила комуністичному Китаю входження до трійки найбільших торговельних партнерів регіону. Водночас такі заходи посилюють залежність і брак значного наукового, технологічного та інноваційного розвитку, що своєю чергою веде до репримаризації та деіндустріалізації економік Латинської Америки й Карибського басейну.
Крім того, ситуацію погіршує збройна агресія Росії, яка посилила політичні та соціально-економічні ризики. Порушено питання зміцнення регіональної співпраці, щоб у майбутньому мінімізувати можливі наслідки появи глобальних «чорних лебедів».
США не відступлять у цьому регіоні, який традиційно вважають зоною їхнього впливу та де існує важливе вузьке місце в інфраструктурі. Посадовці уряду США усвідомлюють зростання китайської загрози. Вони запускають ініціативи, щоб зберегти свої позиції та закріплене серед жителів LAC уявлення про успішну демократичну країну з розвиненою економікою.
Отже, на політичний дискурс у цьому регіоні впливають великі гравці, такі як США чи Китай, які змагаються за посилення або збереження свого впливу; українська влада має враховувати ці обставини під час розроблення та реалізації заходів у регіоні.
Disclaimer: The views, thoughts, and opinions expressed in the papers published on this site belong solely to the authors, and not necessarily to the Transatlantic Dialogue Center, its committees, or its affiliated organizations. The papers are intended to stimulate dialogue and discussion and do not represent official policy positions of the Transatlantic Dialogue Center or any other organizations the authors may be associated with
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
