11 хв читання
Після різних виборів, проведених у Латинській Америці в 2022 і 2023 роках, та дипломатичних змін, що стали наслідком зміни урядів, міждержавні відносини між Латинською Америкою і Карибським басейном (LAC) та країнами, залученими до вторгнення в Україну, зазнали різного ступеня впливу. Водночас економічні та політичні наслідки війни сформували новий геополітичний ландшафт як для великих держав, чиї інтереси були поставлені під загрозу результатом війни, так і для периферійніших і віддаленіших від конфлікту регіонів. Цей аналіз впливу російського вторгнення в Україну на LAC має на меті глибше розглянути позиції нових урядів Латинської Америки та їхню політичну, дипломатичну й військову динаміку в умовах війни, зосередившись на трьох аспектах ситуації:
Вступ
Через два роки після початку російського вторгнення в Україну латиноамериканські держави відігравали роль, що характеризувалася послідовним нейтралітетом щодо матеріальної підтримки будь-якої зі сторін. У цьому зв’язку результати виборів 2023 року в LAC певною мірою вплинули на позиції, яких досі дотримувалися деякі держави регіону: через наголошення на зацікавленості в посередництві у конфлікті, надання риторичної та дипломатичної підтримки одній зі сторін або просто через активнішу участь у глобальному врядуванні.
Щодо останнього слід підкреслити, що російське вторгнення стало поворотним моментом на шляху до багатополярного міжнародного порядку; разом із такими значущими подіями, як торговельна суперечка між Китаєм і Сполученими Штатами (з 2018 року) та пандемія COVID-19, воно породило нові виклики для відповідних урядів LAC. Це зумовлено невизначеністю, яку спричиняє перехід від однополярності до різних центрів глобальної сили, таких як Китай, Росія чи Європейський Союз, а також контрпродуктивним впливом на економіки регіону. Не заглиблюючись в інші питання, слід наголосити, що вразливість, з якою зіткнулися латиноамериканські держави після згаданих подій, і насамперед наслідки війни Росії проти України для продовольчої безпеки, зростання цін на пальне та інфляції (Giordano y Michalczewsky , 2022) ставлять регіон у складне становище щодо ухвалення конкретнішої позиції стосовно війни, зокрема через невизначеність її результату.
З іншого боку, динаміка учасників вторгнення в Україну та її оборони спонукає латиноамериканський регіон до певних індивідуальних чи колективних дій — побудови нових дипломатичних зв’язків, зміцнення наявних або рівновіддаленого маневрування між центральними державами. Мета полягає в тому, щоб автономні інтереси регіону узгоджувалися із Заходом або іншими державами, які оспорюють глобальну гегемонію в її політичному, інституційному чи військовому вимірах (Levaggi, 2022).
Виборчий ландшафт у LAC в умовах російського вторгнення в Україну
Президентські вибори в Колумбії та Бразилії у 2022 році, за підсумками яких президентами стали відповідно Густаво Петро та Лула да Сілва, збіглися з перебуванням при владі лівоцентристських урядів Альберто Фернандеса в Аргентині, Габріеля Борича в Чилі та Мануеля Обрадора в Мексиці, що дало підстави говорити про нову хвилю лівих урядів у регіоні, або «рожеву хвилю», а разом із нею — про можливість вироблення нового підходу до регіональної політики (Schuster, 2023). Проте, попри можливість координації між ідеологічно подібними урядами у відповідь на глобальні виклики й поточні конфлікти, дії кожної держави в умовах глобальних криз, таких як пандемія COVID-19 чи російські бойові дії проти України, стали фрагментованими.
У цьому контексті нещодавні президентські вибори в Аргентині вказують на зміну напряму зовнішньої політики країни та вибіркове узгодження її курсу з позиціями Вашингтона й Брюсселя щодо війни в Україні (Krasnolutska, 2023) (Niebieskikwiat, 2023). Ця ситуація означає розрив у тісних відносинах між Буенос-Айресом і Москвою, які були сприятливими після допомоги російської держави вакциною Sputnik V та подальшого візиту колишнього президента Альберто Фернандеса до Москви (France 24, 2022).
Однак нинішній контекст після інавгурації президента Мілея у грудні 2023 року цілком інший: він позначений дедалі більшим зближенням із Києвом і Вашингтоном на шкоду відносинам із Росією та країнами, що розвиваються, такими як Китай, про що свідчать візит президента Мілея до США та подальше запрошення президента Зеленського до Буенос-Айреса на президентську інавгурацію (FRANCE 24, 2023). Водночас важливо розуміти, що відносини Кремля з Каса-Росадою (та з іншими латиноамериканськими урядами) вже погіршувалися, оскільки Кремль втрачав репутацію держави, відданої міжнародному праву у врегулюванні спорів, — держави, яка прагне підірвати Вестфальський порядок, заснований на повазі до національного суверенітету й територіальної цілісності, водночас ставлячи під загрозу глобальну продовольчу безпеку.
Унаслідок цього розвитку подій країни LAC зазнали особливо негативного впливу через слабкість їхніх економік після пандемії. Інфляційні наслідки, загроза нестачі добрив і зростання цін на пальне були достатніми підставами діяти обережно щодо вторгнення в Україну, аби не посилювати шкідливий вплив на економіку та не збільшувати дистанцію між Москвою й латиноамериканськими урядами.
Тому можна було б очікувати, що регіон LAC приєднається до економічних санкцій, запроваджених проти Москви, аби уникнути подальших ускладнень для своїх економік і захистити демократично-ліберальний порядок; однак країни LAC зайняли прагматичнішу позицію щодо вторгнення, яка незалежно від їхньої належності до правого чи лівого крила післявиборчого спектра надає пріоритет збереженню відносин із Москвою та іншими країнами, що розвиваються, такими як Китай, на тлі невдоволення порядком, нав’язаним Вашингтоном та його союзниками в Латинській Америці. Це невдоволення відображено у трьох конкретних фактах:
У цьому контексті виборчий ландшафт після президентських виборів 2022 і 2023 років щодо ситуації в Україні був неоднозначним. Хоча на початку засудження російського вторгнення в ООН було майже загальним, невдовзі позиції почали змінюватися в інших багатосторонніх органах. Наприклад, «Аргентина, Бразилія, Болівія, Ель-Сальвадор та Уругвай не підписали декларацію від 26 лютого 2022 року Організації американських держав (ОАД), що засуджувала вторгнення Росії. Ті самі країни разом із Мексикою та Гондурасом утрималися під час голосування щодо рішення про призупинення статусу Росії як держави — постійного спостерігача. На саміті МЕРКОСУР, що відбувся 21 липня 2022 року, Бразилія виступила проти участі Президента України Володимира Зеленського (2019–дотепер) у форматі відеоконференції. За кілька днів, 29 липня, на 15-й Конференції міністрів оборони представники Аргентини, Мексики та Бразилії висловили застереження щодо своїх повноважень обговорювати вторгнення та засуджувати дії Росії, вважаючи, що ООН повинна відповідати за питання такого характеру» (Marmeladova, 2023).
Вищезазначене підкреслює, що хоча новий аргентинський уряд на чолі з Хав’єром Мілеєм прагне узгодження зі США та їхніми союзниками в економічних і дипломатичних питаннях, а отже, активнішої участі на користь України, решта регіону обережніше ставиться до результату вторгнення. Це пояснюється тим, що США та Європа не лише демонструють суперечності у повазі до суверенітету інших держав (Saltalamacchia y Silva Castañeda, 2023) та захисті прав людини в інших збройних конфліктах (MacFarquhar, 2023), а й втрачають силу як центр глобального капіталізму, оскільки епіцентр світового виробництва й потоків фінансового капіталу (одержувачем яких через фінансування та позики є LAC) переміщується на Азійський континент (Afonso, Quinet de Andrade Bas y Salgueiro Perobell, 2021). Отже, важливо підтримувати багатосторонню дипломатію незалежно від режиму при владі, оскільки узгодження з інтересами Вашингтона й Брюсселя не обов’язково відповідає цілям або потребам LAC.
Розвиток подій на полі бою та їхнє геополітичне значення
Пропаганда російських медіа, спрямована на легітимізацію вторгнення, а також зусилля західних медіа надати правдиву інформацію про війну породжують невизначеність щодо можливих результатів російського вторгнення. На цьому етапі головні події на фронті відбуваються поза полем бою, зокрема стосовно двох надзвичайно важливих питань: труднощів із фінансуванням зусиль України у протидії Москві та конфлікту, що розгорівся між Ізраїлем і ХАМАС.
Щодо першої ситуації, складні переговори між адміністрацією президента Байдена та Республіканською партією в Конгресі США щодо виділення Києву додаткових коштів (Liptak, Saenz y Lee, 2023) створюють проблему для продовження оборони решти української території та повернення окупованих земель, оскільки немає впевненості щодо того, яку підтримку Україна отримає від своїх партнерів.
Унаслідок цього латиноамериканський регіон відіграє незначну роль, не маючи ані готовності активно брати участь на боці будь-якої зі сторін, ані вагомих політичних чи дипломатичних ресурсів, щоб діяти як гравець із правом вето на глобальній арені. Тож, не спроможний просувати свої інтереси в геополітичному порядку, він ще більше закріпиться в ролі спостерігача, обмежуючись такими окремими аспектами, як гуманітарна допомога чи приймання біженців — жертв війни.
З іншого боку, конфлікт між Ізраїлем і ХАМАС ставить Захід у складне становище, оскільки йому довелося б надавати підтримку на двох фронтах, які будь-якої миті можуть набути непропорційних масштабів.
У цьому сценарії країни латиноамериканського регіону ще менш скоординовані у вирівнюванні своїх позицій з інтересами, які Захід захищає на обох фронтах, з огляду на порушення прав людини в Секторі Гази (MacFarquhar, 2023), невизначеність щодо підтримки України з боку США (через республіканське вето в Конгресі, вартість для адміністрації Байдена підтримки двох фронтів одночасно або новий курс наступного уряду США) (Liptak, Saenz y Lee, 2023), а також тому, що матеріальна підтримка з боку Латинської Америки в обох конфліктах сама по собі означала б продовження контрпродуктивного впливу на регіональну економіку.
Досі перспективи на полі бою як в Україні, так і в Ізраїлі залишаються невизначеними для латиноамериканського регіону, що надає нейтралітету переважного значення як дипломатичній і політичній позиції, водночас залишаючи відкритою можливість участі в мирних переговорах або приймання воєнних біженців.
Однак очевидно, що поки Захід фінансово й логістично підтримує обидва фронти, Латинська Америка надає пріоритет нагальнішим питанням, таким як скорочення рівня бідності, боротьба з міською злочинністю, пошук рішення поточної боргової кризи, стримування високої інфляції та пожвавлення національної економіки. Це спонукає регіон LAC зосереджуватися на внутрішніх справах, оскільки він прагне розв’язати власні проблеми, перш ніж зможе стати важливим гравцем у глобальному врядуванні.
Динаміка безпеки в Південній Атлантиці після російської агресії
Південну Атлантику впродовж трьох десятиліть характеризували як зону миру, а останнім конфліктом тут була Фолклендська війна 1983 року. Відтоді економічна та політична інтеграція в південноамериканському регіоні підтримує «позитивний мир» (Levaggi, 2022), тобто стан, за якого ймовірність конфлікту є низькою завдяки зв’язкам, вибудуваним і зміцненим найвпливовішими державами регіону — у цьому випадку Аргентиною та Бразилією.
Ця регіональна стабільність як у морських, так і в континентальних просторах характеризується відсутністю великих конфліктів між державами-членами. Це уможливило експерименти з різними формами інституціоналізованої регіональної інтеграції, деякі з яких були успішнішими за інші, водночас підтримуючи засадниче положення про те, що латиноамериканський регіон має бути зоною миру — чи то через безумовну повагу до територіального суверенітету, чи через дотримання міжнародного права у врегулюванні спорів. Однак слід запитати: звідки може виникнути загроза регіональній стабільності в LAC?
Хоча характеристики Північної Атлантики відрізняються від характеристик Південної Атлантики, особливо через економічний і політичний динамізм, зумовлений дедалі більшою близькістю до сфери впливу США, жодна з цих зон не була частиною масштабних збройних конфліктів між державами Північної та Південної Америки, принаймні в новітній історії. З іншого боку, збереження LAC як сфери впливу США означало, що глобальні суперечки в таких контекстах, як холодна війна, розгорталися на деяких територіях LAC — наприклад, на Кубі, щодо якої було запроваджено ембарго (ONU, 2022).
Хоча розпад Радянського Союзу означав різку втрату російського впливу в LAC, утвердження однополярного міжнародного порядку та США як головного гегемона регіону, ця ситуація знову почала змінюватися після майже 30 років гегемонії. Статус, яким колись користувалися США, оскаржується зростанням Китаю як головного торговельного партнера майже всіх латиноамериканських економік (Afonso, Quinet de Andrade Bas y Salgueiro Perobell, 2021) та дипломатичними й економічними зв’язками, вибудуваними з путінською Росією, яка стала важливим стратегічним партнером для деяких латиноамериканських держав, зокрема Аргентини, Венесуели, Болівії та особливо Бразилії, — хоча через її вторгнення в Україну підтримувати такий статус дедалі важче. Бразилія як член впливового багатостороннього об’єднання БРІКС відіграє помітну роль.
Зрештою, якщо латиноамериканський регіон залишався осторонь масштабних конфліктів великих держав, то це було зумовлено його обмеженим впливом на міжнародний порядок для колективного нав’язування власних інтересів, географічною віддаленістю від головних центрів сили та воєн, що виникають у сферах їхнього впливу, а також тим, що деякі латиноамериканські держави провадили автономну дипломатію в умовах конфліктів, які виникли протягом останніх п’ятдесяти років.
Отже, імовірність того, що російське вторгнення в Україну безпосередньо вплине на континент у військовому сенсі, виникне передусім через конфлікт між сферами впливу, в якому великі держави мають військову присутність і підстави для того, щоб Північна та Південна Атлантика стали зонами суперництва.
Нарешті, хоча конкуренція між США та Китаєм має непрямі наслідки для регіону через «торговельні війни», немає ознак того, що ця ситуація переросте у військову ескалацію, принаймні в регіоні LAC. До цього додається той факт, що вторгнення в Україну коштувало Москві значної частини її репутації як держави, що поважає суверенітет інших держав; отже, регіон LAC охолодив відносини з Кремлем як через несприятливий вплив на економіку, так і через насильницьке вторгнення в Україну та його наслідки для підтримання міжнародної безпеки.
Висновки
Можна констатувати, що позицію нейтралітету щодо російського вторгнення порушив лише новий уряд Аргентини. Утім, з огляду на перехідний період у країні не можна сказати, що він надав матеріальну підтримку у війні: його участь обмежилася символічними жестами довкола візиту Зеленського до Буенос-Айреса. Таким чином, лише кілька країн — Венесуела, Нікарагуа, Болівія та Куба — залишаються головними симпатиками Кремля, але вони не мають значної ваги в рішеннях регіону та його багатосторонніх інституцій.
Так само решта країн регіону, хоча й поділяє ті самі Вестфальські цінності територіальної цілісності та поваги до суверенітету кожної держави й підтримує демократичні системи у своїх країнах, дозволяє державним інтересам переважати, уникаючи з ідеологічних причин вирівнювання із Заходом чи Росією. Автономність їхньої зовнішньої політики та незначна вага в глобальному врядуванні роблять їх обережнішими щодо завчасного визначення позицій стосовно вторгнення. Це має значну цінність, адже багатосторонність може допомогти диверсифікувати інвестиції та торговельні обміни LAC замість того, щоб замикати її в ізоляції, заснованій на цінностях, де Захід — і конкретніше такі організації, як G7 — не приніс Латинській Америці великих вигод у поліпшенні умов життя її громадян.
Нарешті, у військовому сенсі ймовірність залучення LAC є незначною. Справжньою загрозою регіональній стабільності є прийняття позицій, подібних до російської, щодо висування претензій і подальшої зміни кордонів військовими засобами без попереднього звернення до норм міжнародного права та мирного врегулювання спорів. У цьому сенсі глобальна безпека опиняється під загрозою, оскільки центри сили розпорошуються й відтворюють таку саму войовничу поведінку центральних країн, щоб утвердити свої інтереси, що поставить під сумнів статус LAC як зони миру.
Застереження: погляди, думки та позиції, висловлені в документах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають погляди Центру трансатлантичного діалогу, його комітетів або афілійованих організацій. Документи призначені для стимулювання діалогу та обговорення й не становлять офіційних політичних позицій Центру трансатлантичного діалогу чи будь-якої іншої організації, з якою можуть бути пов’язані автори.
