7 хв читанняНедавній відкритий лист Президента України Володимира Зеленського до російського керівництва, надісланий у червні 2026 року, став каталізатором окремої хвилі дискусій у російських медіа та серед військових блогерів (Z-мілблогерів). Це дослідження всебічно аналізує реакції та обговорення в цих спільнотах, показуючи, як впливові голоси взаємодіяли з документом або стратегічно уникали цього.
Важливо, що лист пробив жорсткий кремлівський воєнний наратив, змусивши як державних пропагандистів, так і радикальних провоєнних коментаторів зіткнутися з темою, якої вони зазвичай уникають: за яких саме умов Росія справді могла б погодитися на мирні переговори і яку ціну вважала б прийнятною.
У цьому аналізі розглянуто реакцію ключових медійних діячів та інфлюенсерів у Telegram і телерадіоефірах протягом перших п’яти днів після публікації листа. Основну увагу приділено тому, як ці діячі інтерпретували документ; при цьому реакцію характеризувала не стільки єдина директива згори, скільки природний захисний скептицизм.
До червня 2026 року стратегічна картина війни між Росією та Україною суттєво змінилася. Лист з’явився після періоду посилених українських далекобійних ударів по російських логістичних вузлах і критичній інфраструктурі, які фактично порушили тилові операції, необхідні для утримання фронту. Водночас на полі бою стало помітним уповільнення російського просування, адже ці логістичні збої дедалі більше обмежували її здатність здійснювати прориви.
Цю динаміку для Кремля ускладнював ширший геополітичний контекст, зокрема наближення проміжних виборів у США, що додало нестабільності міжнародній підтримці й змусило російське керівництво працювати в стислі строки, аби продемонструвати будь-який відчутний прогрес на фронті.
Надіславши лист на тлі збігу цих чинників, українське керівництво використало дипломатичний імпульс, аби поставити під сумнів сталість публічної позиції Росії щодо війни.
Натякаючи, що позиція Кремля пов’язана зі збереженням особистих розкошів, та наголошуючи на тяжких російських військових втратах і можливому внутрішньому невдоволенні, лист влучив у саму основу створюваного державою образу внутрішньої стабільності. Крім того, документ зачепив болючу тему, висміявши похилий вік Володимира Путіна та його багатолітнє правління й безпосередньо вдаривши по ретельно виплеканому образу сильного та енергійного лідера.
У дослідженні розглянуто стратегії придушення інформації та фреймінгу, які застосовували впливові російські медійні діячі й помітні «Z-мілблогери» після дипломатичної пропозиції Президента Володимира Зеленського. У нинішній війні Telegram став головним полем битви за контроль над наративами; це ключова динамічна мережа, у якій російське суспільство споживає інформацію, тому саме вона є центральним майданчиком для аналізу того, як Кремль керує суспільним сприйняттям. Попри появу контрольованих державою альтернативних соціальних мереж на кшталт MAX, Telegram зберігає домінантну роль у російському суспільстві.
Дослідження зосереджене на вибірці акаунтів із сукупним охопленням понад 3.7 мільйона підписників. До неї ввійшли відомі Z-мілблогери, зокрема «Dva Mayora» (1.1 мільйона підписників), «WarGonzo» (755,000 підписників) і Олександр Коц (478,000 підписників), а також ключові діячі державної пропаганди: Володимир Соловйов (1.1 мільйона підписників), Маргарита Симоньян (522,000 підписників) та Ольга Скабєєва (223,000 підписників).
Ядром цього дослідження є цільовий аналіз перших п’яти днів після оприлюднення листа. Враховувалися лише реакції, опубліковані протягом 120 годин після появи листа, що дало змогу проаналізувати безпосередню, невідшліфовану реакцію на публікацію.
Відповідь російської пропагандистської машини на мирний лист Президента Зеленського визначалася відчутним нервовим ваганням — мовчанням, що відображало початкову невизначеність Кремля. У перші дні інформаційного циклу такі телевізійні рупори, як Володимир Соловйов, Ольга Скабєєва та Маргарита Симоньян, підтримували сувору «стратегічну порожнечу», фактично стираючи документ із розмов у Telegram.
Хоча всі ці пропагандисти панують на російському державному телебаченні, вони вирішили не згадувати лист у своїх величезних Telegram-каналах. Це вибіркове мовчання є показовим, особливо з огляду на те, що внутрішні опитування засвідчують поступове зниження довіри до традиційного ТБ (навіть за даними російських опитувань), що робить Telegram справжньою ареною формування громадської думки серед активнішої частини російського суспільства.
Відсутність обговорення сприймається не як органічне рішення; радше вона стала наслідком того, що офіційні державні інституції поспішили очолити формування наративу. Речник Кремля Дмитро Пєсков відреагував першим: не відкинув лист категорично, а підтвердив, що його передали Путіну, й повідомив, що його обговорять на Петербурзькому економічному форумі. Лише після того, як сам Володимир Путін задав офіційний тон, публічно відкинувши лист як «зухвалий» пропагандистський апарат отримав сигнал.
Ця динаміка демонструє жорстку ієрархію згори вниз, яка паралізує російську медіамашину щоразу, коли її застають зненацька. Замість того щоб проактивно формувати громадське сприйняття, ці впливові діячі мусили зупинитися й чекати чіткого інституційного сигналу, доводячи, що без прямих наказів Кремля величезний державний пропагандистський апарат лишається глибоко вразливим до неочікуваних дипломатичних маневрів.
Представляючи погляд фронтових медіа, Олександр Коц, в інтерв’ю каналу «Царьград», опублікованому 5 червня, та у своєму Telegram-каналі, назвав лист зухвалим і охарактеризував його як ультиматум. Він прямо подав документ як безпосередню погрозу громадянам Росії, покликану спровокувати внутрішню революцію, заявивши: «Ця погроза була озвучена не Президенту Росії, а її громадянам: мовляв, якщо ви не влаштуєте там якийсь Майдан, буде ще гірше. Власне, у цьому й полягає суть заяви Зеленського».
Коц також використав час появи листа, що збігся з тактичними ударами по російській інфраструктурі, щоб представити крок України як принципово нечесний. Він стверджував, що Київ не може щиро «пропонувати мир», водночас завдаючи ударів по логістиці чи цілячись у судна, при цьому замовчуючи, що Росія не припинила власних воєнних операцій. Наголошуючи на цій нібито суперечності, Коц переніс фокус із можливості завершити війну на наратив про те, що Зеленський висуває завуальовану погрозу: прийняти умови України або зіткнутися з внутрішньою нестабільністю.
Складнішу, квазіофіційну військову позицію представив відомий канал «2 Majors». У своєму дописі від 5 червня, вони відкинули лист як «інформаційно-бойову операцію», розроблену західними розвідками, заявивши, що російське керівництво ніколи не ухвалює рішень під тиском. Однак вони не відкинули переговори цілком. Натомість вони розкритикували форму звернення, навівши промовисте історичне порівняння, аби підкреслити, який вигляд мав би мати «належний» мирний процес:
«Якби ворог хотів вийти на переговори, він би це зробив. Попри жарти про “дух Анкориджа”, зустріч організували належно: з повагою, демонструючи міць обох держав і з пристойною церемоніальною частиною. Хоча це нічого не змінило».
Це посилання на «дух Анкориджа» виявляє подвійні стандарти радикальної провоєнної спільноти. З одного боку, воно підкреслює їхню одержимість зовнішнім ефектом — потребу в пишному церемоніальному форматі, де Росію трактують як рівну наддержаву й уберігають від будь-якого публічного приниження. З іншого боку, це викриває максималістське мислення ультраправих блогерів. Згадуючи Анкоридж, вони неявно демонструють вірність жорсткій путінській «формулі Анкориджа», яка вимагає, щоб Україна формально поступилася Кримом, передала весь Донбас (Донецьку та Луганську області) й де-факто визнала російський контроль над Запорізькою та Херсонською областями. Для Z-спільноти неприйнятні будь-які переговори, що не відповідають цим максималістським імперським цілям, тож прямий і неформальний лист Зеленського для них неприйнятний від самого початку.
Розглядаючи подію крізь геополітичну призму, популярний Z-аналітик Семен Пєгов (WarGonzo) позбавив лист двостороннього контексту, повністю звівши його до внутрішньої політики США та потреби Дональда Трампа здобути зовнішньополітичну перемогу напередодні виборів до Конгресу. Пєгов натякнув, що Київ надто слабкий на фронті, аби діяти з такою невимушеною самовпевненістю, отже лист був продиктований «заокеанськими кураторами». Як і «2 Majors», Пєгов багато уваги приділив тону комунікації, стверджуючи, що зухвала манера Зеленського є головною причиною застою переговорів. Хоча він побіжно натякнув, що Росії потрібне припинення вогню, він використав внутрішні труднощі України (мобілізацію та нестачу засобів ППО), аби довести, що мирні переговори — лише стратегічний інструмент для Росії: зробити паузу, відновитися й повернутися на поле бою з позиції абсолютної сили.
Різноманітні реакції на лист Президента Зеленського виявляють дедалі глибший розлом у російському провоєнному медіаландшафті. Контрольований державою пропагандистський апарат відреагував паралізуючим мовчанням за вказівкою згори й чекав офіційного сигналу від Путіна, перш ніж без ризику проігнорувати тему в Telegram, натомість Z-спільнота активно її обговорювала.
Важливо, що цей лист змусив радикальну провоєнну мережу порушити власне табу й відкрито обговорювати умови можливих мирних переговорів. Навіть крізь агресивну риторику ці блогери продемонстрували внутрішній розкол: вони розриваються між бажанням пишного дипломатичного видовища, що дало б змогу зберегти обличчя, та непохитною прихильністю до максималістських територіальних вимог «формули Анкориджа».
Для України це підкреслює цінність постійного асиметричного інформаційного тиску. Безпосередньо звертаючись до російської держави та суспільства, Україна може успішно обійти жорсткий кремлівський наратив, посилити суперечності між державними рупорами та коментаторами з фронтового середовища й змусити російське суспільство повільно, але неминуче замислитися над справжньою ціною примарного миру.
Погляди, думки та оцінки, висловлені в матеріалах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно їхнім авторам і не обов’язково відображають позицію Transatlantic Dialogue Center, його комітетів чи афілійованих організацій. Ці матеріали мають на меті стимулювати діалог і дискусію та не відображають офіційні політичні позиції Transatlantic Dialogue Center або будь-яких інших організацій, з якими автори можуть бути пов’язані.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
