11 хв читанняПісля 24 лютого ЄС, США та інші країни засудили російську агресію проти України й почали активно запроваджувати різноманітні санкції. Росію частково відключили від системи Swift, постачання високотехнологічної продукції припинилися, а міжнародний бізнес почав залишати російський ринок. Порівняння реакції Заходу у 2022 році з реакцією 2014 року показує, що, крім рішучого засудження, Захід почав діяти оперативно та вдаватися до кроків, які завдавали шкоди йому самому. Окрім економічних санкцій, західні країни намагалися розширити гуманітарну й фінансову допомогу Україні, але рішення та процедури щодо озброєння були складними й тривалими.
Російська агресія проти України триває з 2014 року. У 2014–2021 роках лише кілька членів НАТО, зокрема США, Велика Британія, Канада, Польща, Чехія та країни Балтії, надавали Україні військову допомогу. Серед переданого були протитанкова зброя, гранатомети, броньовані машини, системи зв’язку, прилади нічного бачення, радари артилерійської розвідки, безпілотні літальні апарати, штурмові та снайперські гвинтівки, боєприпаси, шоломи, бронежилети й тактичне спорядження (найбільше допомоги Україна отримала від США — приблизно на $3 млрд). У 2020 році допомогу розширили на морські спроможності: Велика Британія надала ракетні катери, протикорабельні ракети та тральщики, а США — патрульні катери.
Через концентрацію російських військ на кордоні України наприкінці 2021-го та на початку 2022 року західну військову допомогу збільшили й доповнили зенітним озброєнням, артилерією та протитанковими боєприпасами. Це мало стримати російське вторгнення, сигналізуючи про готовність підвищувати ставки шляхом постачання Україні зброї під час конфлікту. У цей період 33 країни також передали Україні велику кількість медичних аптечок першої допомоги та індивідуальних засобів захисту, щоб зменшити втрати захисників.
Більшість членів ЄС (особливо Німеччина) виступали проти надання Україні військового обладнання, побоюючись ескалації конфлікту й погіршення відносин із Росією. Однак масштаби російського вторгнення та його можливі наслідки для безпеки Європи вплинули на позиції багатьох країн ЄС, зокрема Бельгії, Данії, Іспанії, Нідерландів, Німеччини, Франції, Фінляндії, Швеції та Словаччини. Вони вирішили постачати Україні протитанкове й зенітне озброєння, а також гранатомети, кулемети, паливо, боєприпаси та інше військове спорядження.
Однак кількість зброї, яку партнери надали Україні на початку війни, була незначною і призначалася радше для диверсійних дій проти ворога, який уже окупував частину українських земель, ніж для масового протистояння військ. Це пояснювалося тим, що деякі експерти в західних країнах, зокрема у США, прогнозували: Україна протримається щонайбільше три дні. Зокрема, про це повідомляли Fox News і The Washington Post, посилаючись на анонімні та відкриті джерела серед американських посадовців і військових. Цей наратив спонукав багато країн, що підтримували Україну, неохоче надсилати серйозне озброєння у великих кількостях. На момент російського вторгнення США разом із Великою Британією передали кілька тисяч протитанкових систем Javelin і NLAW. У березні 2022 року почалися постачання боєприпасів, переносних і мобільних зенітних комплексів та ракет класу «повітря–повітря» радянського зразка, сумісних з українським озброєнням. Водночас із Чехії, Польщі та Словаччини почали надходити танки, бойові машини й артилерія радянського зразка.
Військова допомога Україні переважно надавалася на двосторонній основі, без попередньої координації чи планування. Ще до війни Німеччина перешкоджала передачі Естонією гаубиць D-30 та використанню Агентства НАТО з підтримки та постачання (NSPA). США і НАТО також відхилили пропозицію посилити можливості Болгарії, Польщі та Словаччини, передавши Україні літаки MiG-29. Утім, від початку повномасштабного вторгнення Росії ЄС почав надавати військову допомогу, зокрема летальне озброєння, через свій новий Європейський фонд миру. Це перший випадок, коли ЄС використав кошти ЄС для прямого фінансування військової допомоги третій країні.
Від початку вторгнення наприкінці лютого Президент України Володимир Зеленський неодноразово наголошував на потребі країни у важкому озброєнні — танках, артилерії та реактивних системах залпового вогню. Станом на кінець березня важке озброєння Україні надіслали лише США, Естонія та Польща, тоді як країни Західної та Північної Європи вагалися більше, натомість надсилаючи піхотну зброю або переносні протитанкові засоби (наприклад, пускові установки Javelin, NLAW або MILAN).
Коли Україна відновила контроль над територіями, раніше захопленими Росією, а також після масових російських звірств і масштабних обстрілів, позиції західних країн почали змінюватися. Наприкінці березня, після відступу Росії з Бучі та входу українських військ 1 квітня, світ побачив відео міст, які нетривалий час перебували під російською окупацією: було викрито воєнні злочини й масштабні руйнування. Це вплинуло на позиції інших країн. У квітні Канада, Чехія, Австралія, Франція, Бельгія, Німеччина, Нідерланди, Данія, Литва, Іспанія, Португалія, Словаччина та Латвія заявили про намір передати Україні важке озброєння.
Тривала оборонна війна та зростання потреб України спонукали США створити у квітні 2022 року Контактну групу з питань оборони України (UDCG). До неї входить близько сотні офіцерів зв’язку із зацікавлених країн та України, які перебувають на американській базі в Рамштайні; її часто називають форматом «Рамштайн».
Нині UDCG має три робочі осередки: з обміну розвідданими, поточних і довгострокових потреб України. Група також щомісяця зустрічається на міністерському рівні. Перша зустріч, організована США, відбулася 26 квітня й зібрала представників 43 країн. 23 травня на зустрічі 20 країн було вирішено надати Україні військову допомогу. У третій зустрічі «Рамштайну» взяли участь близько 50 країн; її результатом стали постачання далекобійних MLRS HIMARS, M270 та іншого озброєння. На наступній онлайн-зустрічі «Рамштайн-4», що відбулася 20 липня, країни домовилися передати Україні чотири системи M142 HIMARS. 8 вересня США оголосили довгострокову стратегію підтримки, НАТО — «зимовий пакет», Німеччина пообіцяла навчання з розмінування, а Норвегія — 160 ракет.
Зустріч «Рамштайн-6» відбулася через два дні після того, як Росія завдала масованих ракетних ударів по містах, вивівши з ладу системи водо- й електропостачання. Багато з цих ракет було збито протиракетними системами, наданими Заходом, що лише посилило українські заклики до збільшення постачань засобів ППО. За словами Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного, Україна змушена відбивати ці атаки радянською зброєю, якої бракує. «Безпека України та Європи — у руках наших воїнів», — сказав Залужний після атак 10 жовтня. 11 жовтня США оголосили, що прискорять постачання Україні двох сучасних систем ППО NASAMS для захисту її неба. Раніше NASAMS мали прибути в Україну до кінця осені. Після атаки німецький Бундесвер оголосив про передачу «найближчими тижнями» додаткових самохідних гаубиць PzH 2000 та РСЗВ MARS II. Нідерланди зобов’язалися надати ракети на суму понад €15 млн для посилення протиповітряної та протиракетної оборони України. Канада оголосила новий пакет допомоги Україні, до якого входять артилерійські снаряди на $15.2 млн.
7-й саміт «Рамштайн» відбувся на тлі масованої ракетної атаки на Україну та падіння ракет у Польщі. За словами міністра оборони Олексія Резнікова, головною темою «Рамштайну-7» є розбудова ешелонованої системи ППО. «Захист українського неба — наш найвищий пріоритет і головна тема «Рамштайну-7». Разом із партнерами ми розробляємо інтегровану багаторівневу систему ППО. На полі бою ми готуємося до зими», — сказав міністр. За результатами «Рамштайну-7» очільник Пентагону Ллойд Остін заявив, що Україна отримає пакети військової допомоги від Швеції та Канади, додаткові системи ППО HAWK від Іспанії та боєприпаси від Польщі, Німеччини й Греції.
Центр східних досліджень слушно зазначає, що «Рамштайн-7» є найменш успішною із проведених у цьому форматі зустрічей. Окрім повідомлень про додаткові поставки від Греції та Польщі, нової інформації про військову підтримку української армії не було. Пакети від Канади, Німеччини та Швеції вже були відомі. Порівняно із запитами Києва, особливо з огляду на нещодавні російські ракетні атаки, вони є вкрай незадовільними для української сторони.
Українці вимагали прискорити та збільшити постачання систем NASAMS, а також розпочати постачання систем Patriot і винищувачів (згадувалися американські F-15 та F-16). Тим часом повідомлялося про символічні поставки старіших зенітно-ракетних комплексів з Іспанії та Швеції, а також — імовірно, найбільші за обсягом, але лише озброєння малої дальності — з Польщі. Наразі до України прибуло по одній батареї систем IRIS-T і NASAMS, що становить відповідно чверть озброєння цих типів, обіцяного Німеччиною та США; більшість із них очікується не раніше 2023 року. До кінця року Київ ще має отримати кілька старіших пускових установок (найбільше — чотири системи Hawk — з Іспанії). Цього вкрай мало для ефективної протидії російським ракетним атакам.
З одного боку, обсяг військової допомоги Україні зростає, але цей процес супроводжується певними обмеженнями. Одне з них полягає в тому, що західне обладнання — американське, британське, французьке, німецьке чи шведське — має схожий вигляд, але відрізняється в обслуговуванні. За словами українського військового експерта Сергія Грабського, ремонт і закупівля запчастин для озброєння значно складніші, ніж його використання. Ще один виклик полягає в тому, що відповідні боєприпаси мають постачатися до відповідного озброєння. Цей процес постачання непростий через логістику, адже Україна — велика країна. Можливо, з огляду на зазначені вище чинники, саме тому перехід на західне озброєння відбувається повільніше, ніж хотів би Київ. Крім того, технічну базу для обслуговування західного обладнання створюють у країнах-членах НАТО, а не в Україні.
Кільський інститут світової економіки (IFW) від початку війни відстежує військову допомогу Україні та створив графік, що показує очікування й запити української влади щодо військової допомоги, а також обсяг допомоги, наданої партнерами, у порівнянні з цими запитами. Графік також ілюструє приблизну кількість однотипного озброєння на складах російської армії. Він охоплює період до 3 серпня 2022 року, але очевидно, що військова допомога Україні надходить відносно повільними темпами й потребує збільшення. Загалом станом на 3 серпня Україна отримала 568 броньованих машин (ще 152 мають бути поставлені), 252 танки (ще 8 мають бути поставлені) та 191 гаубицю калібру 155 мм
(ще 66 мають бути поставлені) та 31 РСЗВ (ще 8 мають бути поставлені).
Росія має значну технологічну перевагу над Україною в таких сферах, як танки, бойові машини піхоти, важка артилерія, керовані ракети, авіація та флот. Росія може розраховувати посилити цю перевагу внаслідок вичерпання запасів боєприпасів України та знищення ремонтних потужностей, а також потенційного послаблення політичної волі Заходу надавати матеріальну допомогу у вигляді озброєння й боєприпасів.
Німеччина — яскравий приклад того, як невпевнена готовність деяких країн допомагати Україні зброєю заважає їй обороняти свої території та проводити контрнаступи. Київ майже відразу після початку російського вторгнення запросив військову допомогу у вигляді танків, але Берлін відмовив. Натомість він запропонував українцям реактивні системи залпового вогню й броньовані машини. Щойно почалася війна, Німеччина оголосила про військову допомогу Україні. У перші два місяці вона безкоштовно передала легке озброєння (зокрема 3,000 протитанкових гранатометів Panzerfaust, 3,500 зенітних комплексів Stinger надмалої дальності, 2,700 старих зенітних комплексів Strela, приблизно 15,000 протитанкових мін, 100,000 ручних гранат і 100 кулеметів), боєприпаси, індивідуальне спорядження військовослужбовців, медичне обладнання, 280 транспортних засобів різних типів та боєприпаси зі складів Бундесверу.
Потім почалися поставки важкої техніки. У наступні місяці Україна отримала 15 комплектів зенітних систем Gepard з боєприпасами та десять самохідних гаубиць PzH 2000. Україна також отримала три реактивні системи залпового вогню MARS. Німеччина також оголосила про поставку 15 ремонтно-евакуаційних машин Bergepanzer 2, 16 танкових мостів Biber, трьох батарей систем ППО малої дальності IRIS-T SLM, радара артилерійської розвідки COBRA, 43 розвідувальних дронів, 200 військових вантажівок і, нещодавно, двох реактивних систем MARS II та 200 ракет, а також 50 броньованих машин Dingo.
Це може здаватися значною кількістю, але порівняно з іншими союзниками Німеччина суттєво відстає. Станом на серпень Берлін надав лише €0.7 млрд допомоги — значно менше, ніж Польща (€1.8 млрд), не кажучи вже про Велику Британію (£2.3 млрд) чи США ($13.5 млрд). Якщо виражати військову допомогу як частку ВВП, Німеччина не входить до першої десятки, поступаючись, зокрема, Естонії, Латвії, Польщі, Чехії, Литві, Словаччині та Норвегії. Це вкрай невтішний результат для четвертої за величиною економіки світу та найбільшого європейського союзника НАТО.
Оголошення про передачу Україні додаткових систем Gepard свідчить, що Берлін дедалі менше зважає на потреби української армії. Поставки німецького озброєння дедалі частіше не забезпечують ці потреби, а створюють проблеми. Постійно бракує боєприпасів для вже переданих Gepard. В останній партії машин була лише одна вогнева одиниця, а на початку листопада Швейцарія заблокувала постачання Україні боєприпасів 35×228 mm для автоматичних гармат Oerlikon GDF, якими озброєні Gepard. Звернення України до влади Бразилії — єдиного альтернативного виробника цих боєприпасів — також залишилося без відповіді. Очікується, що ситуацію полегшить початок виробництва боєприпасів 35×228 mm іспанською компанією Expal Systems S.A., яку придбав німецький Rheinmetall (на запуск виробництва знадобиться щонайменше кілька місяців).
Проблема боєприпасів для Gepard — не єдина, що стосується німецької військової допомоги Україні. Київ нещодавно привернув увагу громадськості до нестачі ракет для систем IRIS-T. Через зношення, а також пов’язані з ним пошкодження й несправності самохідні гармати-гаубиці PzH 2000 потребують капітального ремонту. Це пояснюється тим, що Бундесвер, який замовив ці машини, планував використовувати їх лише в операціях низької інтенсивності. Варто зазначити, що, відмовляючись постачати Україні танки, Німеччина нещодавно надала їй тягачі для їх перевезення.
Німеччина по-різному пояснює свої рішення щодо постачання озброєнь. Однією з причин, яку називають різні представники SPD, є відсутність поставок танків і бойових машин піхоти західного виробництва від ключових союзників НАТО, насамперед США. Інша причина — поганий стан Бундесверу та нестача техніки, що обмежує можливість постачати зброю зі складів німецьких збройних сил. Правляча коаліція Німеччини обґрунтувала відмову постачати Україні танки тим, що навчання українських військових користуватися ними зайняло б більше часу. Слід також зазначити, що внаслідок свого історичного досвіду Німеччина має пацифістські настрої та підхід, за яким вона не підтримує сторони збройних конфліктів постачанням зброї.
Підсумовуючи, виклики у постачанні Україні західного озброєння здебільшого пов’язані з повільністю всіх процесів. До 24 лютого та відразу після нього західним країнам був потрібен час, щоб на власні очі переконатися: Україна здатна протриматися понад три дні. Згодом західні країни побачили, що українці можуть опанувати техніку західного зразка, перемагати в боях і звільняти окуповані землі, маючи обмежені військові ресурси. На жаль, західним країнам також знадобився час, щоб побачити, на які жахи здатна Росія, і що загибель багатьох українських цивільних не зупинить її від масованих атак. Унаслідок цих атак, а також наслідків окупації західні партнери охочіше допомагають Україні важчим озброєнням. Проте більшість західного озброєння сьогодні все ще становлять системи малої дальності, які можна розгорнути в радіусі десятків кілометрів, тоді як далекобійні ракети, а також західні літаки й основні бойові танки залишаються нездійсненним бажанням Києва. Для довгострокової оборони України необхідне постачання більшої кількості систем протиповітряної та протиракетної оборони, а також відбудова її повітряних сил на основі західних літаків. Ще більше зброї знадобиться, щоб відновити контроль над окупованими землями та розпочати контрнаступи на суші й морі. Це теж потребує часу, але всі західні партнери мають пам’ятати: у цей час, коли Україна воює, витримує масовані жорстокі атаки й просить додаткової зброї, вона платить життями своїх людей.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
