10 хв читання
Терористичний напад ХАМАС і подальша війна в секторі Гази спричинили безпрецедентний рівень підтримки Ізраїлю в усьому світі. Україна була серед держав, які активно підтримали Ізраїль на початку ескалації. Однак подальший розвиток подій показав, що ця політика зазнала невдачі й лише зашкодила українським інтересам.
Від проголошення незалежності України між державами склалися тісні культурні зв’язки. У 1990-х роках, під час Великої алії з пострадянського простору, багато євреїв переїхали з України до Ізраїлю. Нині в Ізраїлі живе понад 500 тисяч вихідців з України, серед яких приблизно 35 тисяч — члени змішаних сімей, яких вважають етнічними українцями.
Після початку російської агресії проти України у 2014 році поширився наратив про схожість України та Ізраїлю як «обложених фортець», що воюють проти сильнішого ворога. Ізраїль став взірцем країни, для якої постійна загроза війни не перешкоджає проведенню реформ і розвитку. Наприклад, у 2019 році під час інавгураційної промови президент Володимир Зеленський заявив, що українці «мають стати ізраїльтянами у захисті рідної землі».
Такі близькі зв’язки у поєднанні з образом сильної, високорозвиненої держави, здатної оборонятися від сильнішого ворога, стали чудовим прикладом для багатьох в Україні.
За загалом вираженої підтримки Ізраїлю Україна офіційно дотримується позиції «дві держави для двох народів» і має дипломатичні відносини з Палестинською національною адміністрацією. Навіть після початку нинішньої війни в секторі Гази Україна продовжувала дотримуватися цієї позиції. Так, 12 листопада 2023 року Україна підтримала резолюцію ООН, яка визнавала незаконними ізраїльські поселення на Західному березі. У грудні президент Зеленський заявив: «Україна визнає незалежність як народу Ізраїлю, так і народу Палестини».
Таку політику можна пояснити прагненням України не псувати відносини з арабськими державами та іншими країнами Глобального Півдня (для яких палестино-ізраїльський конфлікт став важливим чинником самовизначення). Крім того, Україна не підтримує ізраїльську експансію та окупацію, адже сама є жертвою експансії Росії.
Після терористичного нападу ХАМАС 7 жовтня Україна підтримала Ізраїль. Згідно з опитуванням громадської думки Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), 69% українців симпатизували Ізраїлю, тоді як лише 1% — Палестині. 18% заявили, що симпатизують обом сторонам, а 12% не змогли відповісти.
Дії терористів ХАМАС, які вбили близько 700 цивільних і взяли в заручники ще сотні людей, порівнювали з діями російської армії в Україні. Так, президент Зеленський у зверненні до Парламентської асамблеї НАТО в Копенгагені 9 жовтня провів паралель між нападом ХАМАС і Бучею — містом у Київській області, що стало всесвітньо відомим символом жорстокості російської армії щодо цивільного населення. 11 жовтня в Брюсселі Зеленський закликав лідерів усіх країн відвідати Ізраїль. Водночас з’явилася інформація про його майбутній візит до Ізраїлю.
Український уряд активно висловив підтримку Ізраїлю з кількох причин.
По-перше, через згаданий раніше популярний наратив про схожість України з Ізраїлем. Після нападу ХАМАС українська влада й надалі використовувала його, порівнюючи дії ХАМАС із діями Росії та стверджуючи, що Ізраїль і Україна разом борються проти тероризму.
По-друге, Україна намагалася поліпшити відносини з Ізраїлем у контексті протидії російській агресії. Ізраїль дотримується позиції відносного нейтралітету щодо війни в Україні. Від 2014 року Ізраїль не запровадив жодних санкцій проти Росії та не постачав Україні летальної зброї, про яку Україна неодноразово просила.
По-третє, Україна сподівалася скористатися безпрецедентним рівнем підтримки Ізраїлю серед західних країн, щоб привернути увагу до своєї війни. Останні місяці характеризувалися зниженням світової уваги до російсько-української війни та скороченням західної допомоги Україні. Крім того, війна в секторі Гази витіснила війну в Україні як найнагальніший конфлікт. Тому, об’єднуючи війни України та Ізраїлю під егідою боротьби проти російсько-іранської осі зла й протистояння цивілізації варварству, українська влада намагається залучити на свій бік частину підтримки, наданої Ізраїлю після нападу ХАМАС.
Проте ці дії не дали бажаного результату.
Зусилля України спонукати Ізраїль змінити свою нейтральну позицію на користь України зазнали невдачі. Попри підтримку, висловлену українським керівництвом, і заяви про прагнення України утвердитися як союзник Ізраїлю, відносини з Росією залишаються стратегічно важливими для Ізраїлю.
На перший погляд, Росія зайняла антиізраїльську позицію: вона активно співпрацює з Іраном, проводить у Москві переговори з лідерами ХАМАС, засуджує напади західних країн на єменських хуситів, попри їхні обстріли Ізраїлю та напади на цивільні судна тощо.
Водночас російсько-ізраїльські відносини й далі залишаються на високому рівні. Від 7 жовтня Путін двічі розмовляв телефоном із Нетаньягу (для прикладу, Зеленський здійснив лише один дзвінок).
Росія є одним із головних гравців у регіоні. Вона — союзниця головних противників Ізраїлю, Ірану та Сирії. Тому відносини з Росією мають для Ізраїлю стратегічне значення.
Існує загальноприйнята думка про так званий російсько-ізраїльський консенсус щодо Сирії. Ізраїль і Росія підтримують тісні відносини, а остання, чиї військові сили розміщені в Сирії, не перешкоджає ізраїльським ударам по збройних силах Башара аль-Асада та іранських проксі-групах.
Попри посилення військової співпраці між Росією та Іраном, про що свідчить придбання російських військових літаків і гелікоптерів, Ізраїль прагне перешкодити подальшому зближенню Москви й Тегерана. Це особливо помітно в намаганнях Ізраїлю не допустити відкритої підтримки Росією Ірану в таких ситуаціях, як потенційний ізраїльський удар по іранських ядерних об’єктах.
Попри сподівання українців, малоймовірно, що ізраїльська політика зміниться на користь постачання Україні летальної зброї чи систем протиповітряної оборони. Нетаньягу раніше заявляв, що однією з причин такої політики є побоювання, що ізраїльська зброя буде захоплена Росією та передана Ірану й Сирії. З огляду на те, що українська розвідка підтвердила передачу Росією захопленої піхотної зброї, навряд чи Ізраїль ризикне допустити потрапляння своєї зброї до рук ворогів.
Попри бажання президента Зеленського відвідати Ізраїль і численні повідомлення про майбутній візит, він так і не відбувся. Водночас Ізраїль відвідала низка західних лідерів: Байден, Сунак, Макрон, Шольц, прем’єр-міністр Чехії Фіала, канцлер Австрії Негаммер і глави європейських інституцій. У грудні Зеленський заявив, що хоче здійснити візит, але, очевидно, його ізраїльські колеги мали інші пріоритети. Це свідчить про те, що Ізраїль не надає пріоритету розвитку відносин з Україною.
Хоча відбулися певні позитивні зрушення (наприклад, уперше в січні 2024 року представник Ізраїлю взяв участь у зустрічі щодо української «формули миру» в Давосі), можна стверджувати, що прагнення України зміцнити відносини з Ізраїлем через апеляцію до протидії тероризму з боку російсько-ізраїльського альянсу зазнало невдачі.
Попри погіршення російсько-ізраїльських відносин, які досягли найнижчої точки за останні роки, вони залишаються міцними, а суттєва зміна ізраїльської політики щодо війни в Україні малоймовірна.
Після початку повномасштабного російського вторгнення арабські держави здебільшого намагалися зберігати нейтральну позицію та співпрацювати і з Україною, і з Росією. Арабські держави й надалі офіційно підтримують територіальну цілісність України; лише уряд Сирії на чолі з Башаром аль-Асадом визнав анексію українських територій. Водночас, попри заклики України, учасники нафтового картелю ОПЕК+ неодноразово скорочували видобуток нафти, тим самим підвищуючи її ціну та допомагаючи зміцнити російську економіку. Щодо Єгипту, медіа повідомляли про можливий продаж Росії снарядів.
Після періоду нейтралітету 2023 рік розпочався позитивним проривом в українсько-арабських відносинах. У лютому 2023 року Україну відвідав міністр закордонних справ Саудівської Аравії та оголосив про постачання Україні допомоги на суму 400 мільйонів доларів (300 мільйонів доларів у вигляді нафтопродуктів і 100 мільйонів доларів гуманітарної допомоги). Об’єднані Арабські Емірати також збільшили гуманітарну допомогу.
У травні президент Зеленський виступив як гість на саміті Ліги арабських держав у Джидді, Саудівська Аравія. Крім того, 5–6 серпня там відбулася друга зустріч щодо «формули миру» Зеленського.
Однак після 7 жовтня та односторонніх заяв президента Зеленського і Міністерства закордонних справ України про «підтримку права Ізраїлю захищати себе та свій народ» відносини України з арабськими урядами охололи. Прикладом цього стала відсутність представників Саудівської Аравії, ОАЕ, Катару та Бахрейну на третій зустрічі щодо «формули миру» 28–29 жовтня на Мальті.
Окремо варто зазначити відносини України з Катаром. Катар — найважливіший партнер України на Близькому Сході. Він відіграє важливу посередницьку роль у російсько-українській війні, допомагаючи Україні повертати військовополонених і дітей, незаконно депортованих Росією. Катар, другий у світі після США виробник скрапленого газу, поступово нарощує видобуток, щоб замінити Росію як джерело постачання газу для Європи. У цьому випадку українські та катарські інтереси збігаються.
Водночас Катар є другою за важливістю (після Ірану) державою-партнером ХАМАС. Він також є важливим посередником у палестино-ізраїльському конфлікті. Зовнішня політика Катару на Близькому Сході характеризується підтримкою ісламістських воєнізованих організацій і водночас посередництвом у конфліктах.
Отже, продовження Україною такої односторонньої підтримки Ізраїлю могло б підірвати співпрацю з Дохою, яка має стратегічне значення для Києва.
Згодом Україні довелося скоригувати свою позицію та більше наголошувати на необхідності для обох сторін дотримуватися правил ведення війни й міжнародного права, а також на тому, що Україна визнає і ізраїльський, і палестинський народи.
Хоча видається, що замороження арабсько-українських відносин минуло й активна співпраця триває у 2024 році, неспроможність України вчасно забезпечити збалансовану політику може призвести до нових криз у майбутньому.
Напад ХАМАС і подальша війна витіснили війну в Україні як головну геополітичну подію. Це створило загрозу можливого переорієнтування західної допомоги з України на Ізраїль. Тому українська влада намагалася об’єднати війни в Україні та секторі Гази в єдиний наратив боротьби проти російсько-іранської осі зла. Однак таке висвітлення не допомогло збільшити допомогу Україні.
Останні місяці 2023 року характеризувалися скороченням допомоги від західних партнерів до найнижчих рівнів від початку повномасштабного вторгнення. Водночас з’ясувалося, що снаряди, які мали бути передані Україні, натомість доставили до Ізраїлю.
Україна досягла певного прогресу у США, де адміністрація Байдена запропонувала додаткові видатки на допомогу Україні, Ізраїлю, країнам Індо-Тихоокеанського регіону та на захист південного кордону США.
Цей пакет іще не ухвалено з різних причин. Серед іншого, стало очевидно, що республіканці радше голосуватимуть за допомогу Ізраїлю, ніж Україні. Наприклад, 30 жовтня спікер Палати представників Майк Джонсон представив окремий план допомоги Ізраїлю, який не включає Україну. Білий дім заявив, що президент Байден накладе вето на законопроєкт, якщо його буде ухвалено.
Ця ситуація показує, що якщо республіканці переможуть на осінніх президентських і конгресових виборах, США радше зосередяться на підтримці Ізраїлю, ніж України. Причинами є сильне проізраїльське лобі у США, особливо впливове в Республіканській партії, а також «втома» від війни в Україні, яка останніми місяцями дедалі більше набуває позиційного характеру.
Не досягнувши значних результатів у медійному порядку денному на Заході, Україна послабила свої позиції в країнах так званого Глобального Півдня. Після початку повномасштабного вторгнення стала очевидною нездатність України схилити на свій бік Глобальний Південь. Оскільки палестинське питання стало одним із ключових чинників самовизначення країн цієї частини світу, підтримка Ізраїлю з боку України та її західних партнерів ще більше послаблює українські позиції в Глобальному Півдні.
Виник наратив, що Захід поводиться лицемірно, приділяючи увагу стражданням українських цивільних, але заплющуючи очі на такі самі страждання палестинців. Російська пропаганда активно використовує війну в Газі та підтримку Ізраїлю західними країнами у власних цілях. У Глобальному Півдні Ізраїль сприймають передусім як окупанта. Тому зусилля України ототожнювати себе з Ізраїлем безперечно зашкодили її позиціям у регіоні.
Можна стверджувати, що спроби України створити єдиний міжнародний наратив довкола України та Ізраїлю не дали значних результатів у західних країнах і зашкодили відносинам України з країнами Глобального Півдня.
Після початку нового витка палестино-ізраїльського конфлікту Україна підтримала Ізраїль, переслідуючи низку своїх цілей. Загалом цю політику можна назвати невдалою: вона не принесла бажаного результату, призупинила стратегічно важливі відносини з арабськими державами та створила можливість для російської пропаганди. Тому останнім часом Києву довелося скоригувати свою позицію в більш поміркованому напрямі.
Надалі українським політикам і дипломатам слід приділяти більше уваги стратегічно важливим відносинам Ізраїлю з Росією, а також значенню палестинського питання для арабського світу й усього Глобального Півдня.
Лише завдяки формуванню збалансованої політики щодо палестино-ізраїльського конфлікту українська зовнішня політика може досягти позитивних результатів.
Disclaimer: The views, thoughts, and opinions expressed in the papers published on this site belong solely to the authors, and not necessarily to the Transatlantic Dialogue Center, its committees, or its affiliated organizations. The papers are intended to stimulate dialogue and discussion and do not represent official policy positions of the Transatlantic Dialogue Center or any other organizations the authors may be associated with.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
