14 липня 2026 року Максим Чеботарьов, координатор Програми партнерства США–Україна в Transatlantic Dialogue Center (TDC), виступив із ключовою доповіддю на відкритті відділення Інституту стратегічного управління ризиками (ISRM) в Україні у Києві. Захід «Розбудова спільноти фахівців з управління ризиками для України» зібрав представників секторів безпеки, гуманітарної сфери, державного управління, бізнесу та академічних кіл на офіційному відкритті нової платформи, присвяченої міжсекторальному стратегічному лідерству в управлінні ризиками. Програма також передбачала панельну дискусію «Розбудова стійкості через міжсекторальне лідерство в управлінні ризиками» та професійне спілкування.
Українське відділення ISRM було створено як частину ширшої міжнародної мережі ISRM, що об’єднує практиків, науковців і фахівців із державної політики, щоб підтримувати розвиток спроможностей стратегічного управління ризиками в Україні та водночас поєднувати український досвід із глобальною спільнотою фахівців зі стійкості й кризового управління.
У своїй ключовій доповіді про безпекові перспективи України, Чеботарьов представив поточне безпекове середовище не просто як війну на виснаження, а як змагання двох моделей адаптації. На його думку, Росія й надалі покладається на масову мобілізацію, терор із застосуванням ракет і дронів, дипломатію примусу та політичний шантаж, щоб компенсувати структурні вади якості військ і стратегічного планування. Натомість Україна відповідає на обмеженість ресурсів через швидкі технологічні інновації, прискорення оборонного виробництва, формування коаліцій та асиметричну війну. Головний парадокс полягає в тому, що, хоча Росія все ще здатна завдавати значної шкоди, їй дедалі важче перетворювати цю шкоду на стратегічний успіх.
Чеботарьов наголосив, що стратегія України й надалі зосереджена на недопущенні подальшого просування Росії, руйнуванні припущень Москви про виснаження України та змушуванні Кремля переглянути співвідношення витрат і вигод. З цієї точки зору реальні переговори стають можливими лише тоді, коли ціна продовження війни переважає очікувані вигоди від окупації. Росія, що зазнає значних військових втрат, стикається з дедалі жорсткішими економічними обмеженнями та сильнішими Збройними силами України, набагато ймовірніше прагнутиме серйозного врегулювання, ніж Росія, яка вважає, що час на її боці.
Говорячи про фінансовий вимір, Чеботарьов зазначив, що міжнародну допомогу не слід розглядати як ознаку залежності, а як показник стратегічної впевненості. Подальше фінансування з боку Заходу, зокрема підтримка коштом доходів від заморожених російських активів, свідчить про те, що партнери й надалі вважають за доцільне підтримувати Україну з огляду на перебіг війни, стійкість її інституцій та оборонний потенціал. Натомість ціна війни для Росії дедалі виразніше проявляється в дефіциті бюджету, скороченні доходів від нафти й газу та вичерпанні ліквідних резервів.
Значну частину ключової доповіді було присвячено стратегічному значенню кампаній України із завдання далекобійних ударів. Чеботарьов описав, як українські дрони й далекобійні засоби дедалі частіше націлюються на російську логістику, паливні склади, залізничну інфраструктуру, аеродроми та енергетичну інфраструктуру. Ці операції перекладають ризик назад на Росію: Крим, російські логістичні коридори та стратегічні економічні об’єкти більше не убезпечені від наслідків війни Москви. Україна, наголосив він, не лише бере ризик на себе, а й активно змінює, на кого цей ризик покладається.
У ключовій доповіді також ішлося про використання Росією дипломатії як інструменту тиску. Москва й надалі позиціонує себе як відкриту до діалогу, водночас дотримуючись максималістської позиції. Хоча контакти Росії в Азії допомагають їй уникати повної дипломатичної ізоляції, вони не привели до врегулювання, здатного примусити Україну до капітуляції. Водночас ціна російської стратегії дедалі більше проявляється у втратах особового складу, повільному просуванні на полі бою та зростаючому навантаженні на її воєнну економіку.
Ключовий висновок: Безпекове середовище України слід розуміти як динамічне змагання, а не статичну проблему виснаження. Підхід Росії полягає в постійному посиленні тиску, доки Україна або її партнери не приймуть умови Москви. Підхід України інший: витримувати тиск, адаптуватися швидше, і робити кожен новий російський наступ, ракетну кампанію чи політичну авантюру дорожчими за попередні. Відкриття Українського відділення ISRM створило актуальний майданчик для обміну цим досвідом воєнного часу із ширшою професійною спільнотою, що працює у сферах стійкості, лідерства в управлінні ризиками, кризового управління та стратегічного ухвалення рішень.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську