11 хв читання
Від початку повномасштабного російського вторгнення Північна Корея допомагає своєму союзнику — Кремлю — не лише дипломатично, визнавши незалежність самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, сепаратистських українських регіонів, а й у військовій сфері, постачаючи боєприпаси та ракети країні під санкціями. Упродовж війни співпраця Пхеньяна з Росією значно розширилася й досягла піку з відправленням північнокорейців до зони бойових дій наприкінці жовтня 2024 року. Такий безпрецедентний і зухвалий крок, разом із дедалі напористішою поведінкою Пхеньяна на Корейському півострові, викликав занепокоєння на міжнародній арені.
У цій роботі розглянуто мотиви, вигоди та ризики, пов’язані з участю Північної Кореї у війні проти України, а також її наслідки для авторитарних союзників у Пхеньяні, Москві та Пекіні. Аналіз цієї динаміки має вирішальне значення для розуміння того, як цей союз може вплинути на майбутнє міжнародної безпеки й регіональної стабільності в Європі та Тихоокеанському регіоні.
У другій половині 2022 року, коли російські запаси ракет почали вичерпуватися, президент Владімір Путін звернувся по допомогу до своїх північнокорейських союзників. Однак 2024 рік ознаменувався суттєвим поступом у двосторонніх відносинах між Москвою та Пхеньяном, що виходив за межі торгівлі й продажу озброєнь. У березні 2024 року Росія вперше наклала вето на щорічне поновлення мандата групи експертів ООН, що стежить за порушеннями Північною Кореєю санкцій. Хоча це мало здебільшого символічне значення, оскільки робота групи не впливає безпосередньо на самі санкції, такий крок засвідчив докорінну зміну позиції Москви щодо режиму Кіма.
У червні 2024 року стався ще один тривожний поворот: Путін і Кім підписали Договір про всеосяжне стратегічне партнерство між Російською Федерацією та Корейською Народно-Демократичною Республікою. У медіа угоду назвали «договором про взаємну оборону» через її статтю 4, за якою обидві сторони зобов’язалися надавати одна одній військову допомогу в разі збройного нападу. Договір передбачав посилення співпраці в низці інших сфер, зокрема торгівлі, економіці, науці тощо. Цю угоду використали як обґрунтування для розгортання північнокорейських військ на передовій на допомогу Росії в її кампанії проти Києва.
Перші повідомлення про участь північнокорейських військовослужбовців у бойових діях з’явилися наприкінці жовтня 2024 року. Відтоді підтверджено, що Пхеньян направив близько 10,000-12,000 своїх солдатів на підтримку союзника. За повідомленнями, північнокорейців розгорнули для боїв у Курській області — суверенній території Росії, яку Україна зайняла в межах несподіваного наступу в серпні 2024 року. Оцінки професійності північнокорейських військ на полі бою різняться: одні українські бійці вважають їхню тактику застарілою, інші називають їх небезпечним противником і наголошують, що вони дисциплінованіші та методичніші за самих росіян. Захопити північнокорейських солдатів живими вкрай важко, оскільки за загрози полону вони схильні вчиняти самогубство. За останні кілька місяців українській армії вдалося взяти в полон лише двох поранених північнокорейських військовослужбовців. За даними з Києва, Москва й Пхеньян усіляко намагалися приховати присутність північнокорейців на передовій — вони мали фальшиві посвідчення та стверджували, що народилися в регіоні Тува (Росія). Україна оцінила втрати Північної Кореї приблизно у 3,000 осіб, зокрема загиблих і поранених. На початку лютого 2025 року також з’явилися побоювання, що Пхеньян готується направити на передову нові війська, попри доволі значні втрати.
Пхеньян отримав значні вигоди від союзу з Кремлем, а розгортання військ на передовій наразі виправдало себе для Кіма. В обмін на кілька тисяч людських життів Північна Корея отримала величезну кількість озброєнь і технологій, до яких раніше не мала доступу. Це дозволить державі-ізгою тиснути на своїх противників у Тихоокеанському регіоні, особливо на Південну Корею, відносини з якою в останні місяці різко погіршилися.
У міру зростання напруженості в Тихоокеанському регіоні (не без безпосередньої участі Пхеньяна) Північна Корея зацікавлена у зміцненні своїх збройних сил, щоб підготуватися до можливого конфлікту. Відправлення військ в Україну розглядають як чудову нагоду для солдатів здобути практичний досвід сучасної війни та застосування нових технологій і озброєнь. Співпраця з Росією і угода про взаємну оборону потенційно дозволять Кіму попросити російської підтримки, якщо ситуація в Тихоокеанському регіоні переросте у воєнний конфлікт. Крім того, за допомоги Москви Північна Корея матиме можливість розвинути свою ядерну програму й стати ще впливовішою державою на регіональному рівні.
Нещодавно налагоджені тісні зв’язки з Росією також наближають Пхеньян до виходу з міжнародної ізоляції: якщо Кремль може змінити свою думку про Північну Корею, то це можуть зробити й інші держави. Якщо розгортання військ змінить ситуацію на передовій на користь Москви, Кім також зможе тиснути на Путіна, щоб той дозволив йому приєднатися до міжнародних організацій, підтримуваних Росією, наприклад Співдружності Незалежних Держав, тим самим розширюючи роль Пхеньяна на міжнародній арені. Такий крок потенційно може прорвати міжнародну ізоляцію режиму Кіма, не лише запропонувавши йому спосіб врятувати свою проблемну економіку, а й продемонструвавши неефективність інституцій під егідою ООН. Це також може послабити страх інших країн перед санкціями та наслідками їхніх дій поза законом — дестабілізація й хаос були б вигідні і Пхеньяну, і Москві.
Також широко обговорюють можливість того, що Північна Корея отримує від Москви щедру фінансову винагороду за кожного солдата, якого вона направляє на допомогу російській армії. Отже, Кім не лише здобуває військові, політичні й економічні вигоди, а й поповнює власні кишені грошима.
Звісно, рішення відправити війська на війну пов’язане і з певними потенційними ризиками. Якщо північнокорейські солдати не зможуть пристосуватися до реалій сучасної війни й зазнають великих втрат, це завдасть репутаційної шкоди Кіму та його режиму як за кордоном, так і всередині країни. Ще один значний ризик — доступ розгорнутих військ до інформації про життя за межами Північної Кореї, яке докорінно відрізняється від реалій їхньої батьківщини. Що довше ці люди перебуватимуть за межами країни, то більше дізнаватимуться про зовнішній світ. Коли вони повернуться, інформаційна стіна, що оточувала Північну Корею десятиліттями, може впасти, дестабілізувавши режим Кіма.
Попри певні успіхи, Росія не надто добре просувається на передовій і в неї закінчуються солдати. Москва обрала воєнну тактику, покликану перевершити противника чисельністю та придушити його. Не надто практична в сучасній війні, ця стратегія потребує постійного розгортання нових військ і вже коштувала Путіну багатьох життів. Гостро потребуючи нових солдатів, Кремль усіма силами намагається поповнити війська, не вдаючись до нової хвилі мобілізації. Перша й поки що остання спроба мобілізації Росії під час цієї війни дестабілізувала ситуацію всередині країни та завдала Путіну репутаційної шкоди — а це надзвичайно чутливе питання для російського лідера. Російський уряд нині пропонує величезні суми тим, хто готовий укласти контракт із російськими військовими. Москва також активно шукає добровольців з інших дружніх країн, готових обміняти свої життя на гроші. Розгортання північнокорейських військ на передовій цілком відповідає цій логіці й вигідне Москві, адже йдеться про прибуття кількох тисяч нових солдатів, а не кількох сотень чи менше.
Однак важливо зазначити, що приблизно 10,000 солдатів навряд чи вирішать проблему Росії, яка не відмовилася від мети захопити Київ і вже пожертвувала у цій війні надто багатьма життями. Північнокорейські солдати також не мають такої підготовки, як російські, і не володіють жодною мовою, крім корейської, тож забезпечити їхню ефективну участь у боях буде викликом для російських військових. Крім того, як згадувалося раніше, якщо Путін платить Кіму за кожного солдата, Кремль додає нову статтю витрат до й без того значних воєнних видатків, тоді як економічна ситуація в країні стрімко погіршується. Наразі Кремль також обмежений територією, на якій можуть діяти північнокорейські війська. Направити солдатів іншої країни на суверенну територію Росії відповідно до договору про взаємну оборону — це одне, але розгортання північнокорейців на суверенній території України означатиме, що Пхеньян офіційно стане стороною війни. Це може стати надзвичайно небезпечною ескалацією, від якої Москва досі утримувалася, але якої вкрай потребує.
Хоча Китай — найпомітніший союзник Північної Кореї — не брав безпосередньої участі в домовленостях між Москвою та Пхеньяном, надзвичайно важливо зрозуміти, у чому полягають інтереси Пекіна, адже Північна Корея дедалі активніше взаємодіє з Кремлем. Від початку російського вторгнення у 2022 році офіційні заяви Китаю щодо війни були вкрай неоднозначними. Пекін наголошував на бажанні мирного розв’язання та важливості поваги до територіальної цілісності, але водночас допомагав Путіну уникати західних санкцій і не засуджував дії Росії проти України. Китай також намагався дистанціюватися від нового рівня ескалації, пов’язаного з оборонною угодою та розгортанням північнокорейських військ, підкреслюючи, що це справа Москви й Пхеньяна. Але ключове питання таке: чи влаштовує Пекін ця «справа»?
Якщо Кремль досягне успіху у своїй кампанії проти України, Китай може отримати певні вигоди, що наблизять його до досягнення цілей на міжнародній арені. Поки питання Тайваню лишається невирішеним, Пекін сподівається, що перемога Росії покаже «острову-відщепенцю», що Тайбей не має жодних шансів перемогти у війні. Отже, єдиним раціональним шляхом було б прагнути мирного об’єднання — сценарію, який Китай намагається втілити протягом останніх кількох десятиліть.
Ще одна причина, з якої Пекін може бути зацікавлений у розгортанні північнокорейських військ на передовій, — можливість побачити реакцію Заходу: дії вже жорстко санкціонованої Північної Кореї знову кидають виклик нормам міжнародного права. США та їхні союзники оприлюднили спільну заяву, що засуджує військовий союз Росії та Північної Кореї. Вашингтон також запровадив додаткові санкції проти Пхеньяна й Москви, прагнучи перешкодити здатності Кіма допомагати своєму другові в Кремлі. Проте повідомлення про те, що Пхеньян готується направити на передову нові війська, попри великі втрати, свідчать: дій Заходу виявилося недостатньо, щоб зруйнувати союз. Якщо Захід не доведе, що здатен стримати Пхеньян і змусити його дотримуватися норм, це стане сигналом, що система на чолі зі США гостро потребує змін. Це ідеально зіграло б на руку Пекіну, який зацікавлений у реформуванні глобального світового порядку.
Війна в Україні також відвертає увагу Заходу від Тихоокеанського регіону й змушує його постачати Києву озброєння: що довше триває війна, то більше ресурсів США та їхні союзники витрачатимуть в Україні. Якщо Пекін вирішить захопити Тайвань силою, йому потрібно, щоб Захід був якомога слабшим, тож з цього погляду ескалація може здаватися вигідною.
Однак, попри очевидні переваги відправлення північнокорейських військ на війну проти України, для Китаю є й чимало недоліків. Пекін недарма наголошує на своєму прагненні до миру: його економіка значною мірою залежить від міжнародної торгівлі, а отже, і від глобальної стабільності. Китайська економіка нині переживає не найкращі часи, тому Пекін прагне за будь-яку ціну уникнути західних санкцій. Участь одного з його найближчих союзників у війні в Україні на боці Росії цьому аж ніяк не сприяє. Хоча Пекін воліє не втручатися в союз Москви та Пхеньяна, зближення цих двох держав має викликати занепокоєння принаймні з однієї причини: ядерна зброя. Китаю було зручно повністю контролювати «божевільного союзника з ядерною зброєю», але тісніші зв’язки з Росією послаблюють залежність Пхеньяна від Пекіна й дають йому можливість розвивати ядерну програму без нагляду Китаю. З огляду на постійні погрози Кремля застосувати ядерну зброю проти України чи Заходу та зацікавленість Північної Кореї в дестабілізації міжнародної ситуації, зокрема в Тихоокеанському регіоні, цей союз може стати «вибухонебезпечним». Це вкрай тривожить увесь світ, зокрема Пекін, який чітко заявив, що виступає проти будь-яких спроб застосування ядерної зброї.
Співпраця між Росією та Північною Кореєю значно посилилася впродовж останніх кількох років, оскільки Кім надавав військову допомогу своєму російському колезі. Владімір Путін пройшов шлях від підтримки санкційного режиму щодо Пхеньяна до підписання договору про взаємну оборону з північнокорейцями. Рішення Кіма направити північнокорейських солдатів на передову для підтримки російських сил на полі бою вивело союз двох держав на новий, безпрецедентний рівень.
Наразі північнокорейський режим отримує значні вигоди від свого зухвалого рішення. Він здобув доступ не лише до нових військових технологій, які надають російські союзники, а й до можливості тренувати своїх солдатів в умовах реальної сучасної війни. Цей цінний досвід може стати у пригоді в разі ескалації напруженості в Тихоокеанському регіоні. Союз із Путіним також дає Пхеньяну шанс вийти з міжнародної ізоляції та розширити свій вплив у Тихоокеанському регіоні.
Кремль шукає нові способи поповнити чисельність своїх військ на полі бою, не вдаючись до мобілізації росіян, яка несе високі репутаційні втрати. Попри цю доволі короткострокову вигоду, розгортання північнокорейських військ збільшує і без того невиправдано високі воєнні витрати Москви, оскільки режим Кіма вимагає в обмін на свою допомогу фінансової та технологічної підтримки.
Китай усіляко намагався дистанціюватися від союзу Путіна та Кіма; його офіційна реакція залишалася вкрай неоднозначною. Попри це, нова дружба є для Пекіна водночас вигідною і тривожною. Якщо Москві вдасться примусити Київ до покори, це може зіграти на руку Китаю, переконавши Тайвань погодитися на мирне об’єднання. Це також продемонструє неспроможність Заходу підтримувати порядок на міжнародній арені. Водночас Пхеньян може вирішити розвивати свою ядерну програму під наглядом Москви й тим самим підвищити ризик безвідповідального застосування ядерної зброї.
Disclaimer: The views, thoughts, and opinions expressed in the papers published on this site belong solely to the authors and not necessarily to the Transatlantic Dialogue Center, its committees, or its affiliated organizations. The papers are intended to stimulate dialogue and discussion and do not represent official policy positions of the Transatlantic Dialogue Center or any other organizations the authors may be associated with.
This publication was compiled with the support of the International Renaissance Foundation. It’s content is the exclusive responsibility of the authors and does not necessarily reflect the views of the International Renaissance Foundation.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
