12 хв читання
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну докорінно змінило глобальне бізнес-середовище, чітко показавши, що звичні підходи до ведення бізнесу в Росії більше не працюють. Колись Росію вважали стратегічним ринком, а нині санкції, державне втручання та економічна нестабільність зробили довгострокові інвестиції там нежиттєздатними. Війна змусила бізнес переосмислити не лише фінансові ризики, а й правові, етичні та репутаційні наслідки підтримання діяльності в країні, що дедалі більше ізолюється від світових ринків.
Крім санкцій, економічна траєкторія Росії погіршується: відтік капіталу, дефіцит робочої сили та технологічна ізоляція загрожують її довгостроковій стабільності. Контрзаходи Кремля — вилучення активів, примусова націоналізація та обмеження — ще більше підірвали довіру бізнесу. Водночас компанії, які продовжують працювати в Росії, зазнають дедалі більшого тиску з боку західних урядів, інвесторів і споживачів, які вважають їхню присутність сприянням воєнним зусиллям.
Після 2025 року економічна модель Росії досягає своїх меж. Хоча офіційні показники, як-от зростання ВВП і низьке безробіття, створюють ілюзію стабільності, ця крихка рівновага тримається на несталих воєнних витратах і глибоких структурних слабкостях. Країна вже стикається зі скороченням робочої сили, виснаженням виробничих потужностей та стагнацією експортних доходів через санкції. Російський уряд намагався компенсувати це збільшенням військових видатків та економічним націоналізмом, але ці заходи не усувають глибших економічних розломів. Із зростанням транзакційних витрат та погіршенням ринкових умов бізнес має визнати, що старий підхід до роботи в Росії більше не є життєздатним. Ризики тепер переважають вигоди, а уявлення про «звичне ведення бізнесу» в Росії стало застарілою й небезпечною ілюзією.
Санкції, запроваджені проти Росії, створили одне з найбільш обмежувальних економічних середовищ у сучасній історії. Станом на сьогодні західні країни запровадили понад 24 300 санкцій проти фізичних та юридичних осіб, що зробило Росію найбільш санкціонованою країною у світі — більше, ніж Іран, Сирія, Північна Корея, Білорусь, Венесуела та М’янма разом узяті (14 199). Європейський Союз, Сполучені Штати, Сполучене Королівство та держави-союзники націлилися на ключові сектори, зокрема фінанси, енергетику, технології та оборону, істотно обмеживши здатність Росії брати участь у міжнародній торгівлі.
Фінансовий сектор постраждав особливо сильно: під санкціями перебуває понад 80% російських банківських активів, а великі російські банки, зокрема Sberbank і VTB, відключено від міжнародної платіжної системи SWIFT. Унаслідок цього обсяг прямих іноземних інвестицій (FDI) впав до найнижчого рівня за 15 років, скоротившись до $235 млрд до жовтня 2024 року. За перші три квартали 2024 року іноземні інвестори вивели з реального сектору російської економіки ще $44 млрд після втрат $80 млрд у 2023 році та $138 млрд у 2022 році. Крім того, валютні резерви Росії скоротилися на $290 млрд після замороження активів російського центрального банку.
Росія зазнала значного відтоку капіталу, що відображає падіння ділової довіри через геополітичну напруженість та економічні санкції. У відповідь російський центральний банк продовжив до 31 березня 2025 року обмеження на переказ коштів за кордон, прагнучи стримати відтік капіталу. Ці заходи забороняють компаніям із «недружніх країн» — тих, що запровадили санкції проти Росії, — переказувати гроші за кордон, водночас дозволяючи громадянам Росії та резидентам «дружніх країн» переказувати до $1 млн на місяць на рахунки в іноземних банках.
Санкції також паралізували високотехнологічну та енергетичну галузі Росії. Країна втратила доступ до критично важливих західних технологій, зокрема напівпровідників, промислового обладнання та авіаційних запчастин, що змушує бізнес покладатися на менш якісні альтернативи з Китаю та Ірану. Доходи від нафти, що становлять майже 40% російського бюджету, також постраждали: цінові обмеження й ембарго скоротили надходження Росії, спонукаючи Кремль перенаправляти кошти із соціальних програм на військові витрати.
Після виходу з Росії понад 1 500 транснаціональних корпорацій бізнес-середовище стало дедалі нестабільнішим. Компанії, що залишилися, тепер стикаються з юридичними ризиками з боку західних регуляторів і тиском акціонерів та споживачів, які вважають подальшу діяльність у Росії співучастю у фінансуванні війни. Вага цих геополітичних ризиків у поєднанні зі зростанням економічної невизначеності пояснює, чому Росія більше не є життєздатним ринком для сталих довгострокових інвестицій.
Поки західні санкції та вихід корпорацій змінювали російську економіку, Кремль відповідав дедалі агресивнішою політикою щодо іноземного бізнесу, створюючи непередбачуване й вороже інвестиційне середовище.
У 2023 році Росія запровадила низку нових правових заходів, обґрунтовуючи їх потребою захистити російські національні інтереси. Зокрема, нове російське законодавство надало регіональним органам влади право вилучати активи компаній зі США та інших «недружніх» країн (без чіткого чи логічного пояснення, чому певні країни потрапили до цього списку). Крім того, законодавство забороняє виплату дивідендів, переказ коштів і продаж часток у паливно-енергетичних секторах для бізнесів, пов’язаних із такими «недружніми державами».
Посилення державного втручання виходить за межі прямої експропріації. Російська влада запровадила закони про примусову націоналізацію, через що західним компаніям важко продати бізнес або залишити ринок без схвалення уряду. Компанії, які прагнуть позбутися своїх активів, мусять продати їх зі знижкою 50% та сплатити російській державі обов’язковий «податок за вихід» у розмірі щонайменше 10% вартості продажу. Фактично це заганяє бізнес у безвихідне становище: залишитися й ризикувати експропріацією або піти, зазнавши величезних фінансових втрат.
Резонансні випадки, як-от державне захоплення Baltika Breweries компанії Carlsberg і вилучення російської дочірньої компанії Danone, демонструють готовність Кремля експропріювати бізнес, що належить іноземцям, без належної правової процедури. Danone Rossiya, дочірня компанія французької Danone, є найбільшим виробником молочної продукції в Росії. Раніше Danone керувала в Росії 13 підприємствами, на яких працювали понад 100 000 працівників. Це виразно демонструє ворожість російського уряду до іноземних інвесторів, які від 1990-х років принесли Росії мільярди доларів.
Західні підприємства, експропрійовані урядом, тепер контролюють лояльні до Путіна особи, які діляться прибутками з державою, тоді як формально ці підприємства залишаються у приватній власності. Danone Rossiya нині керує близький соратник лідера Чечні Рамзана Кадирова, тоді як Таймураз Боллоєв, особистий друг Путіна, тепер наглядає за діяльністю Carlberg. По суті, Кремль використовує іноземні активи, щоб зберігати підтримку режиму та самого Путіна з боку російських олігархів.
Компанії, на які російський уряд націлився через геополітичну напруженість, можуть натомість вимагати компенсації із заморожених на Заході активів Центрального банку Росії.
Від 2022 року було виявлено 200 судових рішень про націоналізацію іноземної власності. Ці рішення здебільшого обґрунтовувалися твердженням, що власники іноземних компаній належали до країн, які Росія вважає «недружніми». Крім того, уряд не встановив чітких критеріїв для визначення компаній, яким загрожує націоналізація, залишаючи їхніх західних власників у ще більшій невизначеності. Часто все залежить від наявності в Росії зацікавленого покупця, якого уряд або Кремль вважають прийнятним.
Для тих, хто готовий залишити російський ринок, постає інша проблема: важко знайти «чистого» покупця, який не перебуває під санкціями. Менші російські компанії, які не потрапили під західні санкції, навряд чи мають достатньо коштів, а більші гравці або самі перебувають під санкціями, або є клієнтами російських банків, на які спрямована санкційна політика.
Ще один важливий момент: з огляду на зростання економічної залежності Росії від Пекіна дедалі більше міжнародних платежів здійснюється в юанях, що сигналізує про поступову юанізацію російської економіки. Часткова ізоляція країни від глобальних фінансових ринків також призвела до її глибшої економічної інтеграції з нечисленними партнерами, що залишилися, зокрема Індією, Іраном, країнами Центральної Азії та іншими. Західні санкції проти російських банків спричинили скорочення транзакцій, ще більше ускладнивши діяльність західних компаній у Росії. Вони також вплинули на експорт та імпорт Росії.
Примітно, що внаслідок переговорів між США та Росією щодо війни проти України Кремль розпочав розроблення законодавства для повернення західних компаній до Росії. Проте випадки експропріації показують, що, незалежно від значення FDI для російської економіки, уряд без вагань націоналізував активи, що належать іноземцям, і заборонив їх виведення з російського ринку.
Пхеньян отримав значні вигоди від союзу з Кремлем, а розгортання військ на передовій наразі виправдало себе для Кіма. В обмін на кілька тисяч людських життів Північна Корея отримала величезну кількість озброєнь і технологій, до яких раніше не мала доступу. Це дозволить державі-ізгою тиснути на своїх противників у Тихоокеанському регіоні, особливо на Південну Корею, відносини з якою в останні місяці різко погіршилися.
У міру зростання напруженості в Тихоокеанському регіоні (не без безпосередньої участі Пхеньяна) Північна Корея зацікавлена у зміцненні своїх збройних сил, щоб підготуватися до можливого конфлікту. Відправлення військ в Україну розглядають як чудову нагоду для солдатів здобути практичний досвід сучасної війни та застосування нових технологій і озброєнь. Співпраця з Росією і угода про взаємну оборону потенційно дозволять Кіму попросити російської підтримки, якщо ситуація в Тихоокеанському регіоні переросте у воєнний конфлікт. Крім того, за допомоги Москви Північна Корея матиме можливість розвинути свою ядерну програму й стати ще впливовішою державою на регіональному рівні.
| Показник / рік | 2013 | 2014 | 2015 | 2016 | 2017 | 2018 | 2019 | 2020 | 2021 | 2022 | 2023 | 2024 | бер. 2025 |
| Номінальний ВВП (трлн руб.) | 73 | 79 | 83.1 | 85.6 | 91.8 | 103.9 | 109.6 | 107.7 | 134.7 | 156.9 | 176.4 | 200 | - |
| Номінальний ВВП (млрд дол. США) | 2288 | 2047 | 1355 | 1281 | 1575 | 1651 | 1696 | 1486 | 1829 | 2296 | 2056 | 2159 | - |
| Темп зростання ВВП (%) | - | -10,53% | -33,81% | -5,46% | 22,95% | 4,83% | 2,73% | -12,38% | 23,08% | 25,53% | -10,45% | 5,01% | - |
| ВВП на душу населення (дол. США) | 15.9 | 14.0 | 9.2 | 8.7 | 10.7 | 11.2 | 11.5 | 10.1 | 12.4 | 15.6 | 14.1 | 14.8 | - |
| Індекс споживчих цін (інфляція, %) | 6.47 | 11.35 | 11 | 5.4 | 2.5 | 4 | 3 | 4 | 8.39 | 11.94 | 7.42 | 9.52 | 9.92 |
| Державний борг (млрд руб.) | 728,864 | 599,901 | 518,489 | 511,752 | 518,445 | 455,073 | 491,452 | 467,605 | 488,415 | 385,081 | 317,893 | 290,400 | - |
| Дефіцит бюджету (% ВВП) | 0,50% | -0,70% | -2,60% | -3,40% | -1,50% | 2,60% | 1,80% | -3,80% | 0,40% | -2,30% | -2% | -1,70% | -0,50% |
| Показник / рік | 2013 | 2014 | 2015 | 2016 | 2017 | 2018 | 2019 | 2020 | 2021 | 2022 | 2023 | 2024 | бер. 2025 |
| Дефіцит бюджету (трлн руб.) | 0,32 | -0,5 | -1,95 | -2,97 | -1,33 | 2,74 | 1,96 | -4,1 | 0,52 | -3,35 | -3,3 | -3,49 | 1,7 |
| Ключова відсоткова ставка | 5.5 | 17 | 11 | 10 | 8.25 | 7.75 | 6.25 | 4.25 | 7.5 | 7.5 | 16 | 21 | 21 |
| Обмінний курс (руб./дол. США) | 31.8 | 38,5 | 61,00 | 67,00 | 58,30 | 62,74 | 64,72 | 72,18 | 73,66 | 68,54 | 85,30 | 92,62 | 87,15 |
| Золотовалютні резерви (млрд дол. США) | 509 | 385 | 368 | 378 | 433 | 468 | 554 | 583 | 631 | 582 | 599 | 609 | 632 |
| Ліквідна частина Фонду національного добробуту (трлн руб.) | - | - | - | - | - | - | 2.36 | 6.14 | 8.66 | 8.43 | 6.13 | 05.01 | 3.39 |
| Рівень безробіття (%) | 5.2 | 5.5 | 5.8 | 5.3 | 5.1 | 4.8 | 4.6 | 5.9 | 4.3 | 3.7 | 3 | 2.3 | - |
| Мінімальна заробітна плата (тис. руб. на місяць) | 5.2 | 5.5 | 5.9 | 6.2 | 7.5 | 9.5 | 11.3 | 12.1 | 12.8 | 13.9 | 16.2 | 19.2 | 22.4 |
| Мінімальна заробітна плата в дол. США | 163.52 | 142,86 | 96,72 | 92,54 | 128,64 | 151,42 | 174,61 | 167,64 | 173,78 | 202,81 | 189,92 | 207,29 | 257,03 |
Додаткові примітки:
Економічна траєкторія Росії з 2014 року значною мірою формувалася під впливом санкцій, геополітичних зрушень і пріоритетності військових видатків. Після анексії Криму ВВП у доларовому вимірі обвалився з $2.28 трлн у 2013 році до $1.35 трлн у 2015 році (-33.8 %), переважно через західні фінансові обмеження та падіння цін на нафту. Наприкінці 2010-х економіка частково відновилася, однак повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році спричинило другу хвилю ще жорсткіших санкцій, відрізавши Росію від світових ринків та обмеживши доступ до критично важливих технологій. У 2023 році ВВП знизився ще на 10.45%, що відобразило сукупний вплив воєнних економічних викривлень, відтоку капіталу та обмеженого доступу до західних фінансових систем. Девальвація рубля — з 31.8 за долар США у 2013 році до 92.6 у 2024 році — підкреслює посилення зовнішнього тиску та складність підтримання валютних резервів попри тривалий експорт російської нафти й газу.
Мілітаризація російської економіки проявляється у зростанні бюджетного дефіциту та високій інфляції, обидва показники зумовлені надмірними воєнними витратами. Бюджетний дефіцит різко коливався, сягнувши -3.4% ВВП у 2022 році та -2% у 2023 році, попри спроби контролювати видатки. Інфляція зросла до 11.94% у 2022 році, оскільки санкції порушили ланцюги постачання і змусили Росію вдатися до дорогої політики імпортозаміщення. Центральний банк відповів агресивним підвищенням відсоткових ставок (21% у 2024 році), прагнучи стримати інфляцію та стабілізувати рубль. Однак це також обмежує інвестиції приватного сектору, через що довгострокове економічне зростання дедалі більше залежить від державного втручання. Ліквідна частина Фонду національного добробуту Росії (ФНБ) скоротилася з 8.66 трлн рублів у 2021 році до лише 3.39 трлн у 2025 році, що свідчить про тягар фінансування воєнних видатків за одночасного підтримання соціальної стабільності.
Попри спроби продемонструвати економічну стійкість, Росія має глибокі структурні слабкості, що обмежують її здатність підтримувати довгострокове зростання. Втрата доступу до західних ринків, інвестицій і технологій робить диверсифікацію економіки майже неможливою, посилюючи залежність Росії від експорту сировини до Китаю, Індії та неприєднаних країн. Хоча у 2025 році мінімальна заробітна плата зросла до 22,400 рублів ($257), реальні доходи й надалі знецінюються інфляцією та девальвацією валюти. Стійка слабкість рубля та високі відсоткові ставки створюють стагфляційне середовище, у якому зростання залишається млявим попри масштабні державні витрати. У міру затягування війни й посилення ізоляції російської економіки Кремль дедалі більше переходить до моделі командної економіки, надаючи пріоритет військовому виробництву та контрольованим державою галузям на шкоду ширшому економічному розвитку.
Для транснаціональних корпорацій рішення залишитися в Росії чи піти з неї вже не є лише бізнес-розрахунком, а й репутаційною та етичною дилемою. Компанії, які продовжують працювати в Росії, стикаються зі зростанням негативної реакції західних урядів, інвесторів і споживачів, які вважають їхню присутність сприянням воєнним зусиллям Кремля. Відомі бренди, такі як Nestlé, Leroy Merlin, METRO та інші, зазнали широкої критики за збереження присутності в Росії; дедалі більшої підтримки набувають заклики до споживчих бойкотів і кампанії акціонерів із виведення інвестицій. Натомість фірми, що залишили Росію, — зокрема McDonald’s, BP та Ford — значною мірою зберегли свою репутацію й уникнули правових та фінансових ускладнень, пов’язаних із західними санкціями.
Правові ризики та ризики дотримання вимог, пов’язані з перебуванням у Росії, також зростають. Уряди США та європейських країн розширили вторинні санкції, спрямовані на суб’єктів, які ведуть бізнес із російськими компаніями, пов’язаними з військовим виробництвом. Це означає, що компанії, які досі працюють у Росії, можуть поставити під загрозу свій доступ до західних ринків, фінансових послуг і ланцюгів постачання. Крім того, фірми, що виконують російські вимоги — наприклад обов’язково передають дані на російські сервери або дотримуються нових законів, які криміналізують антивоєнні висловлювання, — ризикують зіткнутися з позовами відповідно до західного законодавства про права людини та корпоративну відповідальність.
Наприклад, у 2024 році США запровадили додаткові вторинні санкції проти будь-яких іноземних фінансових установ (FFIs), які надають послуги підсанкційним російським підприємствам і фізичним особам.
Примітно, що в січні 2025 року російський суд зобов’язав австрійський Raiffeisen Bank International, найбільший західний банк, який досі працює в Росії, сплатити понад $2.1 млрд компенсації за рішення скоротити свою діяльність у Росії у 2024 році. Унаслідок цього RBI вперше за дев’ять років повідомив про падіння річного прибутку. Зазнавши істотних репутаційних втрат із 2022 року, Raiffeisen Bank розглядає продаж російського бізнесу, щоб полегшити свій вихід із російського ринку.
Водночас вихід із Росії може дорого коштувати, оскільки Кремль запровадив каральні податки за вихід, примусовий продаж активів та обмеження на репатріацію капіталу. Деяким фірмам довелося продати активи зі знижкою 90%, тоді як в інших активи було просто вилучено. Попри ці фінансові втрати, компанії, які пішли з Росії, дедалі частіше сприймаються як такі, що ухвалили стратегічне довгострокове рішення: уникли втягнення в нестабільний ринок і водночас зберегли довіру на західних ринках.
Російське вторгнення в Україну докорінно змінило глобальні очікування щодо корпоративної відповідальності, особливо для бізнесів, що працюють у середовищах високого ризику. Транснаціональні корпорації більше не можуть дозволити собі залишатися нейтральними в конфліктах, де їхня економічна діяльність прямо чи опосередковано підтримує державу-агресора. Компанії, які продовжують роботу в Росії, зазнають дедалі пильнішої уваги з боку урядів, інвесторів і громадянського суспільства, адже їхні податкові внески та економічна присутність забезпечують фінансову й логістичну підтримку режиму, що порушує міжнародне право. Самого дотримання санкцій уже недостатньо — фірми мають оцінювати свою ширшу роль у воєнній економіці, де їхня присутність сприймається як сприяння воєнним зусиллям Кремля.
Суперечність між зобов’язаннями щодо корпоративної соціальної відповідальності (CSR) та продовженням діяльності в Росії стає дедалі очевиднішою. Хоча багато компаній публічно підтримують екологічні, соціальні та управлінські принципи (ESG), їхня діяльність у Росії суперечить цим цінностям. Дослідження Yale Chief Executive Leadership Institute 2023 року встановило, що транснаціональні корпорації, які досі працюють у Росії, щороку забезпечують державі надходження на мільярди доларів, опосередковано фінансуючи військові видатки. Міжнародні рамкові документи, як-от Керівні принципи ООН щодо підприємницької діяльності та прав людини і Керівні принципи ОЕСР для багатонаціональних підприємств наголошують, що компанії мають запобігати ризикам для прав людини та пом’якшувати їх, навіть якщо вони не є безпосередніми співучасниками. У міру посилення регуляторного нагляду фірми, які не припиняють зв’язки з Росією, ризикують репутаційними втратами, юридичною відповідальністю та можливими вторинними санкціями, що можуть вплинути на їхній доступ до західних ринків.
Стратегічний зсув нині є нагальним — не лише у виході з Росії, а й у приведенні бізнес-операцій у відповідність до міжнародного порядку, заснованого на правилах. Компанії, які проактивно залишають російський ринок і перерозподіляють інвестиції в стабільніші та етичніші середовища, матимуть кращі позиції для довгострокового зростання. Україна, зокрема, відкриває нові можливості для відповідального інвестування у відбудову та переорієнтацію ланцюгів постачання, зміцнюючи відданість демократичній стійкості та міжнародному праву. Оскільки корпоративна відповідальність перетворюється на ключовий елемент управління ризиками та глобальної стратегії, бізнес має визнати, що залишатися в Росії — це вже не лише фінансовий розрахунок, а прямий виклик його репутації та довгостроковій стійкості.
Рішення вести бізнес у Росії вже не є лише економічним розрахунком, а складним поєднанням геополітичних, правових та етичних міркувань. Російське вторгнення в Україну докорінно змінило бізнес-середовище, зробивши Росію дедалі ризикованішим і нестабільнішим ринком через санкції, державне втручання та економічний спад. Компанії, які залишаються, стикаються зі зростанням правових, репутаційних і фінансових ризиків, тоді як ті, що виходять, мають долати негайні втрати, проте зрештою отримують вигоду від довгострокової стабільності й репутації.
У міру прискорення економічної переорієнтації бізнес переходить до ринків, заснованих на верховенстві права; Україна постає потенційним напрямом інвестицій, особливо у відбудову та ланцюги постачання. Крім того, корпоративна відповідальність стає вирішальним чинником бізнес-стратегії, адже від фірм очікують дотримання стандартів прав людини та етичного врядування. Зрештою, з поглибленням ізоляції Росії компанії мають визнати, що звичне ведення бізнесу більше не є життєздатним, а перебування в Росії несе більше ризиків, ніж вигод.
Disclaimer: The views, thoughts, and opinions expressed in the papers published on this site belong solely to the authors and not necessarily to the Transatlantic Dialogue Center, its committees, or its affiliated organizations. The papers are intended to stimulate dialogue and discussion and do not represent official policy positions of the Transatlantic Dialogue Center or any other organizations the authors may be associated with.
This publication was compiled with the support of the International Renaissance Foundation. It’s content is the exclusive responsibility of the authors and does not necessarily reflect the views of the International Renaissance Foundation.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
