9 хв читання
Від початку XXI століття Арктика знову стала стратегічним регіоном через зміну клімату, підвищення доступності та конкуренцію за ресурси. Колись описуваний норвезьким висловом «Висока Північ, низька напруженість», цей регіон нині перебуває в центрі глобальних стратегічних розрахунків за участю США, Росії, Китаю та ЄС.
Гренландія знову стала ключовим вузлом арктичної геополітики завдяки унікальному поєднанню стратегічного розташування, природних ресурсів і дедалі більшої політичної суб’єктності. У міру того як зміна клімату прискорює трансформацію регіону, острів знову привертає інтерес великих держав, особливо в контексті трансатлантичної оборони, світової торгівлі та переходу до зеленої енергетики.
Гренландія посідає центральне місце в мінливому морському ландшафті Арктики. Розташований поблизу Гренландсько-Ісландсько-британського (ГІУК) рубежу, острів відіграє критично важливу роль у стратегії північної оборони НАТО, зокрема для моніторингу активності російських підводних човнів і захисту атлантичних морських ліній зв’язку. Його близькість до майбутніх трансарктичних маршрутів — а саме Північно-Західного проходу та Трансполярного морського шляху — додатково посилює його стратегічну вагу. Очікується, що в міру подальшого відступу льоду судноплавство цими проходами зростатиме, перетворюючи Гренландію на потенційний центр управління арктичним мореплавством і логістики.
Острів має значні запаси критично важливої сировини, зокрема рідкісноземельних елементів (РЗЕ), урану та стратегічних металів, таких як цинк і нікель. Ці матеріали необхідні для технологій відновлюваної енергетики, електромобілів і сучасних оборонних систем. За оцінками, на які посилаються шведські медіа, потенційна вартість підземних ресурсів Гренландії може перевищувати 2,5 трлн доларів США. Однак з 2021 року місцевий уряд припинив видачу нових ліцензій на розвідку нафти й газу через екологічні занепокоєння та перехід до сталого економічного розвитку.
Окрім мінералів, довгострокова економічна цінність Гренландії полягає в її ролі стабільного, демократично керованого джерела сировини. Оскільки ЄС та інші західні суб’єкти прагнуть зменшити залежність від імпорту з авторитарних режимів, ресурсний суверенітет Гренландії став осередком стратегічного інтересу.
Гренландія є самоврядною територією у складі Королівства Данія. Після ухвалення Акта про самоврядування 2009 року вона набула повноважень у більшості внутрішніх справ і права проголосити незалежність. У 2024 році Гренландія оприлюднила свою першу національну Стратегію зовнішньої політики, оборони та безпеки під назвою «Гренландія у світі — нічого про нас без нас». Цей документ підтверджує прагнення Нуука відігравати активнішу роль у міжнародних справах і знову утверджує його право формувати зовнішні взаємодії відповідно до національних інтересів.
Поступове розширення автономії Гренландії, особливо у зовнішній політиці та безпеці, зміцнило її позицію не просто пасивної території, а нового учасника арктичної дипломатії. Ця зміна привернула увагу світових держав, які шукають стратегічного партнерства або впливу в регіоні.
Китай послідовно розвиває довгострокову стратегію нарощування своєї присутності та впливу в Арктиці, зумовлену як економічними інтересами, так і геополітичними міркуваннями. Не маючи територіальних претензій у регіоні, Пекін намагався легітимізувати свою роль через наукові дослідження, інфраструктурні інвестиції та дипломатичну взаємодію, зокрема в Гренландії та Ісландії.
Взаємодія Китаю з Арктикою почалася у 1980-х роках із наукових експедицій та дослідницької співпраці. Протягом наступних десятиліть це м’яке входження перетворилося на більш структурований підхід. У 2018 році Пекін оприлюднив свою першу офіційну білу книгу з арктичної політики, проголосивши себе «приарктичною державою» — суперечливим терміном, не визнаним міжнародним правом. Стратегія окреслює амбіції Китаю розвивати «Полярний шовковий шлях» як частину ширшої Ініціативи «Пояс і шлях» (BRI), маючи на меті забезпечити економічні коридори й судноплавні маршрути (для зменшення залежності від Малаккської протоки та Суецького каналу), а також доступ до арктичних природних ресурсів.
Китай визначив Гренландію як ключовий плацдарм в Арктиці через її мінеральні багатства та зростаючу автономію. У певний момент китайські інвестиції становили близько 12% ВВП Гренландії. Підтримувані державою компанії, такі як Shenghe Resources, придбали частки у гірничодобувних проєктах із рідкісноземельними елементами та ураном. У 2016 році китайська компанія намагалася придбати покинуту військово-морську базу на півдні Гренландії, однак згодом данська влада заблокувала угоду з міркувань національної безпеки.
До 2021 року Гренландія скасувала весь доступ Китаю, що залишався, до свого гірничодобувного сектору, посилаючись на екологічні занепокоєння та стратегічну чутливість. Станом на 2020 рік із 39 чинних ліцензій на видобуток у Гренландії жодна не належала китайським суб’єктам. Закон уряду про уран і посилена перевірка іноземного впливу додатково обмежили присутність Пекіна на острові.
Поза межами Гренландії Китай суттєво наростив свою економічну присутність по всій Арктиці. У 2012–2017 роках він інвестував понад 90 млрд доларів США в арктичні країни, зокрема в інфраструктуру, судноплавство та видобуток ресурсів. Це розширення викликало тривогу серед західних урядів. У 2019 році державний секретар США Майк Помпео застеріг, що китайські інвестиції можуть стати передвісниками майбутньої військової присутності в регіоні, зокрема розміщення підводних човнів.
Військова співпраця Китаю з Росією, зокрема спільні навчання на кшталт «Восток-2018», ще більше посилила занепокоєння щодо його довгострокових намірів. Хоча Китай продовжує представляти свою участь в Арктиці як мирну й комерційну, західні аналітики дедалі частіше розглядають його дії крізь призму стратегічної конкуренції та можливостей подвійного призначення.
ЄС і ключові арктичні держави, зокрема Данія, Канада та Фінляндія, вжили заходів для блокування або обмеження китайських інвестицій у критичну інфраструктуру. У 2012 році Європейська комісія дипломатично втрутилася, щоб відмовити Гренландію від надання Китаю ексклюзивного доступу до рідкісноземельних елементів. Подальші угоди між ЄС і Гренландією наголошували на прозорості, сталості та місцевому партнерстві в освоєнні ресурсів.
Арктичні амбіції Китаю залишаються частиною його ширшої глобальної стратегії із забезпечення довгострокового доступу до ресурсів, диверсифікації ланцюгів постачання та зміни норм міжнародного врядування. Хоча його вплив у Гренландії було згорнуто, Пекін навряд чи цілковито відмовиться від своїх арктичних інтересів.
За керівництва Дональда Трампа арктична політика США зазнала помітного зсуву — від багатосторонньої екологічної співпраці за адміністрації Обами до підходу, що ставить безпеку на перше місце та формується стратегічним суперництвом із Китаєм і Росією. Нині, на тлі його нового політичного піднесення, риторика й дії Трампа й надалі відображають трансакційне, засноване на жорсткій силі бачення Арктики, особливо щодо Гренландії.
Сполучені Штати давно розглядають Гренландію як життєво важливий компонент своєї арктичної оборонної архітектури. На острові розміщені ключові об’єкти Командування повітряно-космічної оборони Північної Америки (NORAD), зокрема авіабаза Туле, яка забезпечує можливості раннього попередження про загрози балістичних ракет і підтримує спостереження США та НАТО в Арктичному регіоні.
Арктика також знову набула стратегічної ваги під час першого терміну Трампа завдяки кільком ключовим крокам.
Така переорієнтація представляла Арктику радше не як зону наукової співпраці, а як театр геополітичного суперництва.
У серпні 2019 року президент Трамп публічно висунув ідею придбання Гренландії. Пропозицію рішуче відхилили як гренландська, так і данська влада. Прем’єр-міністерка Метте Фредеріксен назвала цю ідею «абсурдною», після чого Трамп скасував запланований державний візит до Данії. Попри негативну реакцію, пропозиція ґрунтувалася на ширших стратегічних розрахунках: забезпеченні доступу до ресурсів Гренландії, обмеженні китайського та російського впливу й посиленні контролю США над арктичною логістикою та спостереженням.
Невдовзі після цього США та Гренландія підписали Меморандум про взаєморозуміння, намагаючись поглибити двосторонню взаємодію, навіть якщо пропозицію про набуття власності було відкладено.
Відновлені заяви Трампа на початку 2025 року, у яких він припустив, що контроль США над Гренландією є «абсолютною необхідністю», знаменують повернення до цього бачення. Хоча вони є суперечливими, вони узгоджуються з його ширшим зовнішньополітичним підходом, заснованим на розрахунках із нульовою сумою та трансакційній дипломатії.
Риторика Трампа під час його другого терміну була більш конфронтаційною. Як повідомляється, вона містила пропозиції використати «будь-які інструменти» для тиску на Данію і навіть посилання на можливість військових дій. Ці заяви зустріли рішучий опір Європи та викликали серйозне занепокоєння щодо трансатлантичної стабільності.
Стратегічне обґрунтування інтересу США до Гренландії залишається незмінним за різних адміністрацій. Однак односторонній тон заяв Трампа, особливо коли вони спрямовані проти союзника, загрожує підірвати солідарність НАТО, дестабілізувати арктичну співпрацю та послабити відносини між США і ЄС у час зростання геополітичної невизначеності.
Попри твердження Трампа, що гренландці «хочуть бути з нами», опитування свідчать про сильну опозицію на острові. Опитування 2025 року показало, що 85% населення Гренландії виступають проти приєднання до США, причому майже половина вважає зростаючий інтерес Вашингтона загрозою для їхнього суверенітету. Уряд Гренландії й надалі наголошує на сталому розвитку, місцевому контролі та міжнародній співпраці на рівних умовах. Крім того, правоцентристська партія Demokraatit, яка здобула найбільше голосів на парламентських виборах 12 березня 2025 року, відкидає заяви Трампа щодо контролю США над островом.
Реакція Європи на поновлені амбіції США щодо Гренландії підкреслила її відданість захисту територіального суверенітету та утвердженню стратегічної автономії. Гренландія, хоча й не є членом ЄС, входить до складу Королівства Данія і тому залишається тісно пов’язаною з Союзом через правові, економічні та геополітичні рамки.
У відповідь на заяви Трампа 2025 року, які допускали можливий примус або навіть застосування сили для встановлення контролю над Гренландією, європейські лідери відреагували незвичною єдністю та твердістю. Прем’єр-міністр Гренландії Муте Боуруп Еґеде категорично відкинув ці висловлювання, підтвердивши, що «Гренландія належить гренландському народу». Прем’єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен повторила цю позицію, наголосивши на принципі суверенітету.
Данія відповіла оголошенням про збільшення оборонних видатків на 1,95 млрд євро, спеціально призначених для Арктики та Північної Атлантики. Німеччина і Франція висловили рішучу підтримку Данії, розглядаючи цілісність Гренландії як питання європейської безпеки. Колишній канцлер Німеччини Олаф Шольц прямо пов’язав риторику Трампа з ширшими загрозами міжнародному порядку, провівши паралелі з порушенням Росією кордонів України.
Статус Гренландії у складі Королівства Данія означає, що вона підпадає як під дію статті 5 НАТО, так і під положення ЄС про взаємну оборону (стаття 42.7 Договору про Європейський Союз). Будь-які ворожі дії члена НАТО проти Гренландії спричинили б безпрецедентну правову та політичну кризу для Альянсу. Вторгнення США до Гренландії становило б порушення зобов’язань як перед ЄС, так і перед НАТО.
Навіть відбувалися неформальні обговорення можливого розгортання військ ЄС у Гренландії — не як протидії США, а як символічної демонстрації солідарності та стримування.
Окрім демонстрації оборонної позиції, ЄС останніми роками поглибив інституційні зв’язки з Гренландією. У листопаді 2023 року Брюссель і Нуук підписали Меморандум про взаєморозуміння, що встановлює стратегічне партнерство у сфері сталої сировини. У березні 2024 року ЄС відкрив постійне представництво в Нууку. Крім того, було підписано дві угоди про співпрацю на загальну суму 94 млн євро для підтримки освіти та розвитку зеленої економіки на острові.
Ці дії відображають дедалі більше усвідомлення ЄС значення Гренландії для його стратегії щодо критично важливої сировини та ширшої мети зменшення залежності від постачальників із третіх країн, особливо Китаю. Станом на 2021 рік ЄС отримував 98% свого імпорту рідкоземельних елементів із Китаю. Акт про критично важливу сировину 2023 року передбачає, що щонайменше 35% критично важливих мінералів мають видобуватися або перероблятися в межах ЄС чи його партнерів.
Керівництво Гренландії чітко заявило: воно вітає іноземні інвестиції, зокрема з боку ЄС і США, але вони мають відповідати його екологічним стандартам і цілям місцевого розвитку. Міністерка мінеральних ресурсів Гренландії Наая Натансен зазначила, що відкриття шахти на острові зазвичай займає понад 15 років через брак інфраструктури та суворі процедури погодження. Народ Гренландії, попри економічні амбіції, залишається обережним щодо іноземного впливу, який ігнорує місцеві потреби та екологічні обмеження.
Конкуренція за Гренландію ілюструє ширші зрушення у світовій політиці сили, де стратегічна географія, безпека ресурсів і згуртованість союзів перетинаються дедалі складнішими способами. Те, що почалося як провокативна пропозиція президента США Дональда Трампа, перетворилося на перевірку стійкості трансатлантичного партнерства та авторитетності міжнародних норм.
Гренландія нині перебуває на перетині трьох головних течій: посилення багатополярної конкуренції, перегляду трансатлантичних пріоритетів в Арктиці та глобальних зрушень у бік ресурсної безпеки й зеленої промислової політики. Намагання зовнішніх акторів утвердити односторонній вплив — економічний чи військовий — загрожують не лише дестабілізацією самої Гренландії, а й підривом ширших регіональних та інституційних рамок, зокрема НАТО і ЄС.
Стратегічне значення Гренландії лише зростатиме в наступні десятиліття. Чи стане вона осередком конфронтації або моделлю спільного відповідального управління, залежатиме від рішень, які її партнери, особливо Сполучені Штати та Європейський Союз, ухвалюють сьогодні.
Шлях уперед полягає у збереженні співпраці та деескалації напруженості через надійну дипломатичну взаємодію і прозору стратегічну комунікацію. Політику в найближчі роки мають визначати чотири принципи:
Застереження: Погляди, думки та переконання, висловлені в матеріалах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Transatlantic Dialogue Center, його комітетів або афілійованих організацій. Матеріали призначені для стимулювання діалогу та дискусії й не становлять офіційних політичних позицій Transatlantic Dialogue Center або будь-яких інших організацій, з якими можуть бути пов’язані автори.
Цю публікацію підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Її зміст є виключною відповідальністю авторів і не обов’язково відображає погляди Міжнародного фонду «Відродження».
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
