6 хв читанняНещодавній відкритий лист Президента України Володимира Зеленського до російського керівництва, надісланий в червні 2026 року, став каталізатором виразної хвилі дискусій у російських медіа та серед військових блогерів (Z-воєнкорів). Це дослідження містить всебічний аналіз реакцій і обговорень, що виникли в цих спільнотах, та простежує, як впливові голоси взаємодіяли з документом або стратегічно відмовлялися від взаємодії з ним.
Важливо, що лист пробив жорсткий воєнний наратив Кремля, змусивши як державних пропагандистів, так і радикальних провоєнних коментаторів зіткнутися з темою, якої вони зазвичай уникають: за яких конкретних умов Росія насправді могла б погодитися на мирні переговори і яку ціну вважали б прийнятною.
Цей аналіз розглядає реакцію ключових медійних фігур та інфлюенсерів у Telegram і на телевізійних платформах протягом перших п’яти днів після публікації листа. Він зосереджується на тому, як ці голоси інтерпретували документ, зазначаючи, що реакція визначалася не стільки єдиною директивою згори вниз, скільки органічним оборонним скептицизмом.
До червня 2026 року стратегічна ситуація у війні між Росією та Україною суттєво змінилася. Лист з’явився після періоду посилених українських далекобійних ударів по російських логістичних вузлах і критичній інфраструктурі, які фактично порушили тилові операції, необхідні для підтримання лінії фронту. Водночас на полі бою спостерігався помітний застій російського просування, оскільки їхня здатність здійснювати прориви дедалі більше обмежувалася цими логістичними невдачами.
Цю динаміку для Кремля ускладнював ширший геополітичний контекст, зокрема наближення проміжних виборів у США, що додало нестабільності міжнародній підтримці та змусило російське керівництво зважати на стислі терміни для демонстрації будь-якого відчутного прогресу на місцях.
Надіславши лист на тлі цих чинників, що зійшлися воєдино, українське керівництво скористалося дипломатичним імпульсом, щоб поставити під сумнів стійкість російської публічної позиції щодо війни.
Припускаючи, що позиція Кремля пов’язана зі збереженням особистих розкошів, і акцентуючи на тяжких російських військових втратах разом із потенційним внутрішнім інакомисленням, лист націлився в основу створюваного державою образу внутрішньої стабільності. Крім того, документ зачепив болючу тему, висміюючи похилий вік Володимира Путіна та його багатолітнє правління, безпосередньо атакуючи його ретельно виплеканий образ сили та енергійного лідерства.
У цьому дослідженні вивчаються стратегії придушення інформації та фреймінгу, до яких вдалися впливові російські медійні фігури й помітні «Z-воєнкори» після дипломатичної пропозиції Президента Володимира Зеленського. У нинішній війні Telegram став головним полем битви за контроль над наративами; це ключова високошвидкісна мережа, де російська громадськість споживає інформацію, що робить її центральним майданчиком для аналізу того, як Кремль управляє суспільним сприйняттям. Попри появу контрольованих державою альтернатив соціальних медіа, таких як MAX, Telegram зберігає домінантну роль у російському суспільстві.
Дослідження зосереджене на вибірці акаунтів із сукупним охопленням понад 3,7 мільйона підписників. До неї входять відомі Z-воєнкори, такі як «Два Майори» (1,1 мільйона підписників), «WarGonzo» (755 000 підписників) і Олександр Коц (478 000 підписників), а також ключові діячі державної пропаганди, зокрема Володимир Соловйов (1,1 мільйона підписників), Маргарита Симоньян (522 000 підписників) та Ольга Скабєєва (223 000 підписників).
Ядром цього дослідження є цільовий аналіз перших п’яти днів після оприлюднення листа. До уваги бралися лише реакції, опубліковані протягом 120-годинного вікна після розкриття змісту листа, що дозволило проаналізувати безпосередню, невідшліфовану реакцію на публікацію.
Відповідь російської пропагандистської машини на мирний лист Президента Зеленського визначалася відчутним, нервовим ваганням — мовчанням, яке відображало початкову невпевненість Кремля. У перші кілька днів інформаційного циклу такі речники, як Володимир Соловйов, Ольга Скабєєва та Маргарита Симоньян, підтримували сувору «стратегічну порожнечу», фактично витіснивши документ із Telegram-дискусії.
Хоча всі ці пропагандисти значною мірою домінують на російському державному телебаченні, вони вирішили не звертатися до теми листа у своїх величезних Telegram-каналах. Це вибіркове мовчання є показовим, особливо з огляду на те, що внутрішні опитування демонструють поступове падіння довіри до традиційного телебачення (навіть за даними російських опитувань), що робить Telegram справжньою ареною формування громадської думки серед активнішої частини російського суспільства.
Відсутність дискусії розглядається не як органічне рішення; радше вона виникла через те, що офіційні державні інституції поспішили першими сформулювати наратив. Речник Кремля Дмитро Пєсков відреагував першим, вирішивши не відкидати лист одразу, а натомість підтвердивши, що його передали Путіну, та оголосивши, що його обговорять на Петербурзькому економічному форумі. Лише після того, як сам Володимир Путін задав офіційний тон, публічно відкинувши лист як «зарозумілий», пропагандистський апарат отримав сигнал.
Ця динаміка демонструє жорстку ієрархію згори вниз, яка паралізує російську медіамашину щоразу, коли її застають зненацька. Замість проактивно формувати суспільне сприйняття ці впливові фігури мусили зупинитися й чекати на чіткий інституційний сигнал, доводячи, що без прямих наказів Кремля величезний державний пропагандистський апарат залишається глибоко вразливим до несподіваних дипломатичних маневрів.
Представляючи погляд фронтових медіа, Олександр Коц в інтерв’ю каналу «Царьград», опублікованому 5 червня, та у своєму Telegram-каналі назвав лист зарозумілим і охарактеризував його як ультиматум. Він прямо представив документ як пряму загрозу російським громадянам, покликану спровокувати внутрішню революцію, заявивши: «Ця загроза була озвучена не Президенту Росії, а її громадянам, маючи на увазі, що якщо ви не організуєте там якийсь Майдан, буде ще гірше. Власне, у цьому й полягає суть заяви Зеленського».
Коц також використав момент надсилання листа, який збігся з тактичними ударами по російській інфраструктурі, аби представити крок України як принципово нечесний. Він стверджував, що Київ не може щиро «пропонувати мир», водночас здійснюючи рейди на логістичні об’єкти чи атакуючи судна, зручно ігноруючи той факт, що Росія не припинила власних військових операцій. Наголошуючи на цій нібито суперечності, Коц змістив фокус із можливості закінчення війни до наративу про те, що Зеленський висуває завуальовану загрозу: прийміть умови України або зіткнетеся з внутрішньою нестабільністю.
Складніша, квазіофіційна військова перспектива прозвучала від відомого каналу «2 Майори». У своєму дописі від 5 червня вони відкинули лист як «інформаційно-бойову операцію», розроблену західними розвідками, стверджуючи, що російське керівництво ніколи не ухвалює рішень під тиском. Водночас вони не відкинули цілком саму концепцію переговорів. Натомість вони розкритикували форму звернення, вдавшись до промовистого історичного порівняння, щоб наголосити, яким має бути «належний» мирний процес:
«Якби ворог хотів вийти на переговори, він би це зробив. Попри жарти про “дух Анкориджа”, зустріч організували як належить: із повагою, демонструючи могутність обох держав і з гідною церемоніальною частиною. Хоча це нічого не змінило».
Це посилання на «дух Анкориджа» виявляє подвійні стандарти в радикальній провоєнній спільноті. З одного боку, воно підкреслює їхню одержимість зовнішніми атрибутами — потребу в грандіозній, церемоніальній обстановці, де до Росії ставляться як до рівної наддержави й не піддають її публічному приниженню. З іншого боку, воно викриває максималістський світогляд крайньоправих блогерів. Згадуючи Анкоридж, вони неявно сигналізують про відданість жорсткій путінській «формулі Анкориджа», яка вимагає, щоб Україна юридично поступилася Кримом, передала весь Донбас (Донецьку та Луганську області) і де-факто визнала російський контроль над Запорізькою та Херсонською областями. Для Z-спільноти будь-які переговори, що не відповідають цим максималістським імперським цілям, є неприйнятними, через що прямий і неформальний лист Зеленського відразу неприйнятний.
Розглядаючи подію крізь геополітичну призму, популярний Z-аналітик Семен Пегов (WarGonzo) позбавив лист його двостороннього контексту, повністю представивши його через внутрішню політику США та потребу Дональда Трампа в зовнішньополітичній перемозі перед виборами до Конгресу. Пегов припустив, що Київ надто слабкий на фронті, щоб діяти з такою природною впевненістю, а отже, лист був продиктований «заокеанськими кураторами». Як і «2 Майори», Пегов значною мірою зосередився на тоні комунікації, стверджуючи, що зарозумілий стиль Зеленського є головною причиною застою переговорів. Хоча він побіжно припустив, що Росії потрібне припинення вогню, він використав внутрішні труднощі України (мобілізацію та нестачу засобів ППО), щоб стверджувати, що мирні переговори — це лише стратегічний інструмент для Росії, аби призупинитися, відновитися й повернутися на поле бою з позиції абсолютної сили.
Різноманітні реакції на лист Президента Зеленського оголюють дедалі глибший розкол у провоєнному медіаландшафті Росії. Тоді як контрольований державою пропагандистський апарат відреагував паралізуючим мовчанням згори вниз, чекаючи на офіційний сигнал від Путіна, перш ніж безпечно ігнорувати тему в Telegram, Z-спільнота активно з нею взаємодіяла.
Важливо, що цей лист змусив радикальну провоєнну мережу порушити власне табу й відкрито обговорювати умови потенційних мирних переговорів. Навіть крізь агресивну риторику ці блогери виявили розколоту реальність: вони розриваються між прагненням до грандіозного дипломатичного спектаклю, що дозволив би зберегти обличчя, і жорсткою прихильністю до максималістських територіальних вимог «формули Анкориджа».
Для України це підкреслює цінність підтримання безперервного асиметричного інформаційного тиску. Безпосередньо звертаючись до російської держави та громадськості, Україна може успішно обходити жорсткий кремлівський наратив, посилювати суперечності між державними рупорами та фронтовими коментаторами й змушувати російське суспільство повільно, але неминуче, замислюватися над справжньою ціною невловимого миру.
Погляди, думки та міркування, висловлені в матеріалах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Transatlantic Dialogue Center, його комітетів або пов’язаних із ним організацій. Матеріали призначені для стимулювання діалогу та обговорення й не становлять офіційних політичних позицій Transatlantic Dialogue Center або будь-яких інших організацій, з якими можуть бути пов’язані автори.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
