8 хв читання
Перемога Дональда Трампа на цьогорічних президентських виборах у США привернула більшу увагу до його позиції щодо російської агресії проти України, особливо з огляду на його заяви після 24 лютого 2022 року.
Трамп припустив, що Україні, можливо, доведеться поступитися Росії територіями задля досягнення миру. За повідомленнями, він вважає, що обидві сторони шукають вихід із конфлікту і що українці на окупованих територіях можуть бути «не проти» перебування у складі Росії. Він також підтримав переговори, які могли б включати зупинення розширення НАТО на схід, зокрема щодо України та Грузії. Трамп критикував військову підтримку України адміністрацією Байдена, пропонуючи оформлювати допомогу як позики, які Україні доведеться повертати. Однак остаточного плану поки немає, а багато його елементів залишаються мінливими й значною мірою залежать від розвитку ситуації на фронті та ширшої міжнародної динаміки. Деякі пропозиції можуть виявитися нежиттєздатними, особливо якщо Росія й надалі не буде зацікавлена у змістовних переговорах.
Після своєї перемоги українські та американські посадовці почали обговорювати, яким може бути «мирний план» Трампа та як він може вплинути на майбутнє України. Те, що нині сприймається як план Трампа, сформулював його новий спеціальний посланець Кіт Келлог. Хоча Келлог наголосив, що це лише його пропозиція, політичні аналітики в усьому світі сприйняли її як відправну точку для прогнозування можливої динаміки війни та її ширших наслідків. Останній план щодо України, викладений Келлогом, має такий вигляд:
План наголошує на необхідності припинення вогню та заохочує мирні переговори між Україною і Росією. Він передбачає замороження нинішньої лінії фронту попри відсутність гарантій, що Росія не порушуватиме режим припинення вогню знову і знову.
Важливим аспектом пропозиції є відтермінування вступу України до НАТО на тривалий період. Це розглядається як спосіб послабити напруженість і створити сприятливіші умови для переговорів. У повідомленнях також ідеться про можливість цілковито вилучити питання членства в НАТО з переговорів або опрацювати спеціальне запрошення для України, за яким до Альянсу фактично вступила б лише західна частина країни (визначення «західної частини» залишається предметом дискусій), хоча цей аспект швидко змінюється.
Хоча США (поки що) продовжуватимуть надавати Україні військову допомогу, ця підтримка залежатиме від готовності України вступити в переговори з Росією. Адміністрація Трампа має намір використовувати військову допомогу як інструмент заохочення до переговорів. Ця допомога вже викликає скептицизм у деяких нових членів Конгресу США.
Деякі журналісти, посилаючись на інших членів нової команди Трампа, припускають, що план може передбачати тиск на Україну щодо тимчасово окупованих територій, які потенційно охоплюють майже 19% української землі. Така поступка може стати частиною ширшої мирної угоди або припинення бойових дій. Згідно з планом, ці території офіційно не визнаватимуться російськими, але й претензії України на них не будуть підтримані.
Триває дискусія щодо точного масштабу територіальних поступок: серед варіантів — нинішня лінія фронту, лінія станом на 24 лютого 2022 року або на 20 січня 2025 року. Однак такі зміни непрості, оскільки вони безпосередньо пов’язані з частиною переговорів щодо НАТО, а деякі радикальні зміни вимагатимуть внесення поправок до конституцій і Росії, і України, чого не прагне жодна зі сторін.
Пропозиція передбачає гарантії безпеки для України після війни, щоб будь-яка досягнута угода захищала Україну від майбутньої агресії. Однак Міністерство закордонних справ України офіційно відкинуло такі гарантії, якщо вони надаються ціною членства в НАТО. Це створює для всіх залучених сторін правову лазівку, аби зберігати цю можливість на порядку денному, адже Україна вже підписала двосторонні угоди більш ніж із 10 країнами, зокрема зі США, щодо гарантій безпеки та співпраці. Крім того, щоб уникнути суперечності з цією відмовою, цей розділ може узгоджуватися з членством у НАТО. Однак усе може змінитися.
Частиною переговорів може стати зняття деяких санкцій, накладених на Росію, за умови її співпраці в мирних переговорах. Такий підхід має на меті повернути Росію до міжнародної спільноти, хоча він суперечить зусиллям групи Єрмака—Макфола — робочої групи при Офісі Президента України, покликаної виявляти нові вразливі місця Росії, щоб розширювати й посилювати санкції проти неї, доки Москва не припинить агресію. Працюючи з березня 2022 року, група зробила значний внесок у глобальний санкційний режим проти Росії. Вона розробила докладні плани дій і дорожні карти з рекомендаціями щодо санкцій у різних секторах, зокрема енергетиці, фінансах і технологіях. Ці документи слугували орієнтиром для міжнародних політиків під час запровадження ефективних економічних обмежень.
Однак динаміка та масштаби зняття санкцій можуть істотно змінюватися залежно від риторики й дій Росії, відомої своїми провокаціями та зухвалими вчинками попри міжнародне засудження. Упродовж війни Росія неодноразово здійснювала масовані обстріли України та її мирних міст у відповідь на певні події на фронті, а також вдавалася до створення екологічних катастроф та інших демонстрацій сили.
Подібні дії під час переговорного процесу можуть викликати негативну реакцію; у такому разі можливі контрзаходи, зокрема посилення санкцій проти тих джерел російських доходів, які нині залишаються поза санкційним режимом (наприклад, експорту російського скрапленого природного газу, понад 50% якого спрямовується до країн ЄС).
Трамп висловив зацікавленість у тому, щоб європейські війська контролювали можливе припинення вогню, вказуючи на потребу активнішої ролі європейських країн у забезпеченні регіональної стабільності. Однак остаточна реалізація цієї ідеї залежить від політичної волі європейських держав: за повідомленнями, нещодавній візит президента Франції Макрона до Польщі мав на меті переконати прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска відправити польських солдатів до України у складі європейських миротворчих сил, проте наразі цю ідею, вочевидь, відхилено. Водночас такий крок обговорюють у європейських політичних колах ще з літа. Проте, як і у випадку з положенням про членство в НАТО, немає точних відомостей про район дій миротворчих сил у разі реалізації цієї ідеї, окрім того, що це мала б бути «західна територія» України, а це може мати різні наслідки.
Розміщення іноземних військ у «західних» регіонах України викликає значне занепокоєння, особливо якщо Росія вважатиме ці війська законними цілями. Незалежно від того, чи відбуватимуться такі атаки на передовій або в тилу, ризик залишається тим самим: посилення небезпеки, яке може стримувати інвестиції та економічно дестабілізувати регіон. На відміну від статті 5 НАТО, що прямо гарантує колективну оборону, неоднозначна роль цих військ породжує невизначеність щодо реакції Заходу на будь-які напади на них. Чи будуть вони лише символічною присутністю, чи їхній мандат включатиме дієві оборонні заходи?
Економічна стабільність і привабливість «західних» регіонів України для інвесторів значною мірою залежать від безпечного та передбачуваного середовища. Це особливо важливо для економічного відновлення та зростання, які є невід’ємними складовими ширшої системи м’якої безпеки України. Якщо розміщені там війська зазнають атаки, незалежно від їхнього розташування, наслідки для регіональної економіки будуть тяжкими. Без чітких стратегій реагування на такі сценарії їхня присутність ризикує стати радше тягарем, ніж стабілізувальним чинником, підриваючи суспільну довіру до зобов’язань Заходу.
З огляду на історію суперечливих ситуацій за участю миротворчих сил в інших збройних конфліктах існує значний ризик, що їхню поведінку в цьому конкретному випадку буде складно контролювати. Це може ще більше травмувати українське суспільство та підірвати довіру до Заходу загалом, зрештою підштовхнувши українців до зближення з Росією або до надмірної радикалізації без особливих зусиль із боку Кремля.
Інше важливе питання — що станеться в Україні після реалізації будь-якої версії цього мирного плану. Хоча ситуація є доволі нестабільною та непередбачуваною, через що майже неможливо напевно визначити, що може статися і який це матиме вплив, простежуються певні тенденції.
Всеосяжна мирна угода з надійним захистом від майбутньої російської агресії може забезпечити Україні запрошення до НАТО. Це сприятиме реформам у військовому секторі та посиленню суспільної згуртованості. США також могли б використати розміщення в Україні ракет великої дальності як засіб стримування Росії. Глибша інтеграція України в європейську архітектуру безпеки з можливим розміщенням європейськими державами небойових сил підтримала б стабільність країни. Крім того, вступ України до НАТО полегшив би Заходу вплив на озброєну, добре підготовлену та дедалі більш антиросійськи налаштовану Україну й управління нею, забезпечуючи відповідність ширшим стратегічним цілям Заходу. Однак наразі перспективи цього надто нечіткі.
Активні бойові дії припиняються, але без надійних положень для запобігання новому вторгненню. Може виникнути крихке перемир’я, подібне до попередніх домовленостей на кшталт Мінських угод, без обов’язкових до виконання умов і довгострокових рішень для проблем, що стосуються першопричин війни або можуть бути використані Росією для маніпуляцій.
Такий результат можливий, якщо військове становище України істотно погіршиться. Москва може диктувати умови, що підривають суверенітет України, наприклад обмеження військових спроможностей або визнання російських претензій на окуповані території.
Мирні зусилля повністю зазнають невдачі, а Росія продовжить воєнну кампанію без жодних перспектив урегулювання. Внутрішній політичний тиск може поглибити вразливість України та підвищити ризик майбутніх вторгнень, якщо не буде зміцнено інституційну стійкість.
Кожен із цих сценаріїв відображає невизначеність війни та складнощі досягнення тривалого миру шляхом переговорів. Успіх мирного плану значною мірою залежатиме від внутрішньої й міжнародної політичної динаміки, а також від воєнної ситуації в Україні. У переговорному процесі та наративах навколо потенційної мирної угоди, ймовірно, наголошуватимуть на деескалації та прагматичних підходах до врегулювання конфлікту. Ця динаміка може вплинути як на формулювання, так і на реалізацію закликів до укладення угоди.
Одним із найсерйозніших викликів для новообраного президента на шляху до мирної угоди може стати необхідність змусити Росію долучитися до змістовних переговорів і змінити свої початкові вимоги. Для цього можна вжити кількох стратегічних заходів: запровадити санкції проти джерел доходів Росії, послаблювати санкції у відповідь на кроки до миру, які можна перевірити, або забезпечити Україні тривалу військову підтримку. Така підтримка допоможе зберегти позиції України за столом переговорів і забезпечити її довгострокову здатність чинити опір. Зрештою, успіх будь-якого мирного плану також залежатиме від здатності новообраного президента збалансувати короткостроковий тиск із довгостроковою стабільністю.
Застереження: погляди, думки та оцінки, викладені в матеріалах цього сайту, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Transatlantic Dialogue Center, його комітетів чи афілійованих організацій. Матеріали покликані стимулювати діалог і дискусію та не становлять офіційних політичних позицій Transatlantic Dialogue Center або інших організацій, з якими можуть бути пов’язані автори.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
