20 хв читання
Військова діяльність України в Чорному морі та Криму завдала серйозних втрат Чорноморському флоту Росії й розвіяла поширений скепсис щодо спроможності країни чинити опір. Нині Україна успішно уражає різноманітні російські військові об’єкти в Криму — від аеродромів і мостів до позицій російських систем ППО. Цей аналіз має на меті дослідити, що забезпечило успіх України, попри те що держава де-факто втратила свій флот після анексії Криму Росією та російської агресії у 2014 році. Він також покликаний висвітлити обмеження Заходу, які можуть перешкодити ще більшому поступу України та поставити під загрозу його власну безпеку, адже в міру продовження війни безпека Заходу дедалі тісніше переплітається з безпекою України.
Київ розробив різноманітні засоби для своїх операцій. У цьому сенсі оборонні й технологічні інновації України разом із наданими Заходом спроможностями стали важливим активом у її арсеналі. У дослідженні ми також докладніше розглянемо спектр озброєнь, які Україна застосовує у своїх кампаніях, і приділимо особливу увагу місцевому руху опору, що робить їх можливими.
Намагаючись зламати волю України до опору на початку повномасштабного вторгнення Росії, Москва застосувала всі наявні в її розпорядженні засоби, намагаючись проникнути в країну з кількох напрямків. Чимало оглядачів міжнародних відносин і зовнішньої політики не вірили у здатність України чинити опір на суходолі, а морський театр навіть не розглядали як простір, де Україна могла б завдати істотних втрат російським військам вторгнення. Чорноморський флот Росії тоді сприймався як грізна сила, а деякі з найбоєздатніших українських бойових кораблів Росія захопила після незаконної анексії Криму й міста Севастополя у 2014 році. Тоді під час початкового вторгнення було захоплено 80% українських суден. Не кажучи вже про те, що після втрати більшості бойових кораблів флагманський фрегат України «Гетьман Сагайдачний» довелося затопити самим українцям, щоб не допустити його використання росіянами на початковому етапі повномасштабної війни. Менші українські кораблі чи патрульні катери справді не могли протистояти Чорноморському флоту Росії, і здавалося, що Україна, атакована із суходолу, повітря та моря, однаково не зможе довго протриматися.
У той час, коли українська столиця Київ була майже в оточенні, сили вторгнення зуміли захопити сухопутний коридор від окупованого Криму до півдня України. Чорноморський флот Росії захопив острів Зміїний у північно-західній частині Чорного моря, що дозволило Росії встановити морську блокаду України, завдавши значної шкоди її економіці та створивши загрозу потенційних морських десантів для великих міст, зокрема Одеси. За таких обставин, коли російські війська, здавалося, мали перевагу над Україною на кількох фронтах, віра в те, що Україна збереже свою незалежність, ще більше послабилася.
Проте за кілька тижнів активна оборона України звела нанівець більшість початкових територіальних здобутків Росії. Зрештою це дозволило Києву витіснити російські сили з околиць Києва, Чернігова та Сум. Попри все Україна зуміла завдати важких втрат російським військовим кораблям у Чорному морі. Українська армія також посилила удари по російських військових цілях у Криму та навколо нього, зокрема по Керченському мосту — головній логістичній артерії розміщених там російських військ.
Щоб ефективно протидіяти російському вторгненню, Україна застосовує різні стратегії для обмеження впливу Росії в Чорному морі. Це, своєю чергою, гарантує свободу судноплавства й допомагає зберігати український експорт, критично важливий для підтримання зруйнованої війною економіки країни та глобальної стабільності завдяки постачанню сільськогосподарської продукції на світові ринки й пом’якшенню проблем продовольчої безпеки. Крім того, намагаючись докорінно змінити розрахунки Москви та її впевненість у перемозі в цій війні, Київ прагне знищити якомога більше кораблів або принаймні тяжко пошкодити їх, щоб вони більше не могли використовуватися проти України. Водночас запекла боротьба України в Чорному морі та проти російських окупаційних сил у Криму є життєво важливою не лише з військових причин, а й для створення когнітивного та психологічного тиску на російських військових, самого Путіна та населення Росії загалом.
Важлива паралельна мета України — зробити повномасштабну війну Росії непопулярною всередині самої Росії та створити напруження між суспільством і владою, тиснучи таким чином на Кремль, щоб він припинив війну. Постійні успіхи України у полюванні на російські військові кораблі та ударах по Криму можливі завдяки її власним технологічним інноваціям і, безперечно, західній підтримці. Попри обмежені ресурси Україна вже досягла визначних результатів.
У цьому аналізі буде розглянуто діяльність України в Чорному морі та Криму, оцінено засоби, які вона використовує, і виявлено обмеження Заходу, що істотно перешкоджають ще більшому успіху України. Також буде розглянуто довгострокові зусилля, необхідні для забезпечення безпеки України й, відповідно, Заходу, які дедалі тісніше переплітаються в міру продовження війни.
Історія успіху України в Чорному морі почалася зі значного удару по Чорноморському флоту Росії у квітні 2022 року, коли вона потопила російський флагман «Москва» вітчизняними протикорабельними ракетами Neptunes у поєднанні з турецькими Bayraktars TB2. Ці БпЛА використовувалися як приманка, щоб відволікти радари та екіпаж корабля. Потоплення флагмана «Москва» стало критичним кроком і болючою втратою для проєкції сили Росії в Чорному морі, адже вона втратила корабель із трирівневою системою ППО, яка була вирішальною для прикриття з повітря інших суден і сил вторгнення загалом. Знищення цього корабля, яке, на думку деяких оглядачів, сталося через власні помилки Росії та недооцінку нею волі України до опору, відкрило ланцюг успішних операцій проти морського домінування Росії, змусивши інші бойові кораблі відійти за межі досяжності українського озброєння.
Наступною критично важливою операцією в Чорному морі стало повернення острова Зміїний. Попри невеликі розміри, це мало першорядне значення для послаблення домінування Росії, зниження її розвідувальних спроможностей уздовж чорноморського узбережжя та захисту портових міст, таких як Одеса й Миколаїв. Це також послабило морську блокаду Росії та унеможливило будь-який потенційний російський морський десант. Операція проти російських військ на острові передбачала знищення радарів, засобів ППО та особового складу, які Росія там розгорнула. Для цього Україна застосувала поєднання ударів великими дронами й винищувачами, що летіли низько під покровом ночі, аби уникнути виявлення російськими радарами. Використовуючи розвіддані, зібрані супутниками, після істотного послаблення російських сил і ППО на Зміїному Сили спеціальних операцій (ССО) України здійснили першу висадку морем і повітрям, використовуючи човни та гелікоптери. Хоча ССО зуміли ще більше послабити російську техніку й особовий склад, вони також зазнали втрат.
Подальші кроки передбачали інтенсивні ракетні й артилерійські удари, посилені західними поставками, оскільки Україна отримала перші системи та боєприпаси західного виробництва. Відстань до острова (близько 40 км у різних точках) дозволяла ефективно застосовувати ці системи. Зрештою російські сили були змушені втекти з острова, що стало ще однією критичною перемогою України. Ця перемога також піднесла моральний дух її військ і народу, особливо тому, що флагман, який Росія використала для захоплення острова, було знищено, а Україна повернула сам острів. Паралельно Україна також уразила дві бурові платформи в Чорному морі, відомі як «Вишки Бойка», які Росія захопила у 2014 році й використовувала у військових цілях, оснастивши радарами та іншими установками. Наступного року Україні вдалося відновити над ними контроль. Битва за Зміїний була вирішальною для України в послабленні контролю Росії над Чорним морем і відновленні морського експорту завдяки укладенню Зернової угоди, яка діяла майже рік і надала критично важливу підтримку українській економіці.
Справді, блокування російським флотом чорноморських торговельних маршрутів України істотно вплинуло на її економіку, попри зусилля України створити альтернативні сухопутні маршрути для своїх товарів. З огляду на невизначеність, спричинену виходом Росії з укладеної за посередництва ООН і Туреччини Зернової угоди, прагнення України створити власний морський торговельний маршрут виявилося значним успіхом. Новий маршрут починається в Одесі та проходить поблизу узбережжя України й членів НАТО — Румунії, Болгарії та Туреччини. Ці члени НАТО нещодавно започаткували спільну місію з очищення вод Чорного моря від морських мін, що додатково сприяє свободі судноплавства та безпеці торговельних суден, водночас посилюючи зусилля України й міжнародної спільноти зі збереження глобальної продовольчої безпеки.
Завдяки стабільній роботі морського коридору України Київ зміг експортувати 71 мільйон тонн товарів, збільшивши фізичний обсяг експорту на 35% у першому півріччі 2024 року, як зазначила перша віцепрем’єр-міністерка — міністерка економіки України Юлія Свириденко. Серед експортованих товарів — пшениця, кукурудза, ячмінь, соя, ріпак та інша продукція агропереробки, критично важлива для боротьби з голодом в Африці та на Близькому Сході.
Безперервний морський експорт свідчить про успіх і безпосередньо сприяє функціонуванню постраждалої економіки України. Навіть якщо отримані доходи не використовуються для фінансування воєнних зусиль, вони мають вирішальне значення для покриття інших соціальних видатків. Крім того, показники важливого для України експорту на світові ринки могли б бути значно вищими, якби Росія й досі не окуповувала 16 українських морських портів. Відновлення контролю над ними має для країни першорядне значення. Утім, нинішня динаміка, яку демонструє цілодобова робота трьох контрольованих Україною портів в Одесі та поблизу неї, забезпечила безпечний прохід близько 700 суден попри погрози Москви завдати по них ударів. Це доводить, що зусилля України з протидії домінуванню Росії в Чорному морі дають Україні відчутні результати та підтримують глобальну безпеку й стабільність завдяки безперервному постачанню сільськогосподарської продукції вразливим країнам і сприянню стабільності цін на світових ринках.
Хоча Україна перемагає в битві за Чорне море й зуміла відтиснути російські військові кораблі далі від своїх берегів, Росія й далі атакує портову інфраструктуру в Одесі, скорочуючи експортні спроможності України або перешкоджаючи їх реалізації, а також завдає ударів по інших історичних об’єктах міста зі списку ЮНЕСКО. Це підкреслює першорядну важливість подальшого посилення далекобійних спроможностей України, адже більшість ракетних і дронових ударів по Одесі запускаються з окупованого Криму.
Після подальших успішних операцій на суходолі, витіснення росіян майже з усієї території Харківської області та звільнення Херсона Україна зіткнулася зі значними викликами: дефіцитом боєприпасів, затримками постачання західного озброєння й сильно укріпленими російськими позиціями на окупованих територіях у поєднанні з великими мінними полями.
Воєнна економіка Росії досі демонструє стійкість, а запроваджені Заходом санкції мали обмежений короткостроковий вплив на здатність Кремля фінансувати війну. До того ж перевага Росії в людських ресурсах, військовій техніці та коштах стала ще гострішою проблемою для України, особливо з огляду на затримки фінансової та військової підтримки зі США. Попри всі виклики Україна ні на мить не припиняла боротьби на морі, продовжуючи тиснути на Чорноморський флот Росії та його військові кораблі й відтісняти їх далі від України й тимчасово окупованого Криму.
У своїй стратегії подальшого послаблення присутності й домінування Росії в Чорному морі Україна спиралася на різноманітний набір засобів, які в сукупному застосуванні могли забезпечити необхідні військові результати. Отже, також покладаючись на асиметричний підхід до війни та ще більше посиливши свою перевагу в технологічних інноваціях, Київ безперечно здивував найкращі флоти світу. Зазначається, що наразі Україна знищила або істотно пошкодила третину Чорноморського флоту Росії.
Для ясності: Чорноморський флот Росії налічував близько 80 надводних кораблів і підводних човнів, зокрема ракетний крейсер, ракетні фрегати, ракетні корвети, десантні кораблі різних класів, патрульні кораблі, корвети протичовнової оборони, морські та прибережні тральщики. Станом на 9 липня 2024 року, за офіційними даними Генерального штабу Збройних сил України (ЗСУ), морські втрати Росії становлять 29 кораблів або суден і один підводний човен.
Більшість успішних ударів України по Чорноморському флоту Росії відбулися за допомогою безекіпажних дистанційно керованих систем. Українські БпЛА застосовувалися проти маневрених патрульних катерів Росії. Наприклад, Україна зуміла знищити два патрульні катери класу Raptor за допомогою Bayraktars. Ще важливіше те, що Україна набула значного досвіду застосування морських дронів роями проти більших і краще захищених кораблів, досягнувши небаченого раніше в морській війні рівня успіху із застосуванням такої технології.
Крім того, застосування Україною морських дронів дало справді відчутні результати, дозволивши потопити кілька важливих бойових кораблів Чорноморського флоту. Зокрема морські дрони знищили або пошкодили російський патрульний корабель «Сергій Котов», великий десантний корабель класу Ropucha «Цезар Куніков», ракетний корвет класу Tarantul «Івановець», десантні кораблі класу Serna, розвідувальний корабель «Іван Хурс» та інші ракетні корвети, тральщики Чорноморського флоту тощо. Повідомлялося також про ураження морським дроном нового флагмана Чорноморського флоту Росії «Адмірал Макаров», однак масштаб пошкоджень невідомий.
Серед найефективніших морських дронів — Magura V5, який Україна розробляла й випробовувала впродовж війни. Magura є відносно невеликим, дуже маневреним, його складно виявити та знищити. Він може досягати цілей на відстані 800 кілометрів, несучи приблизно 300 кілограмів вибухового заряду — достатньо, щоб потопити або критично пошкодити корабель, хоча інколи потрібно кілька спроб. З погляду економічної ефективності морські дрони порівняно з БпЛА значно дорожчі. Орієнтовна ціна дрона Magura V5 становить близько $250,000, а моделі Sea Baby — $221,000. Їхнє виробництво також фінансується завдяки краудфандинговим ініціативам, подібним до колективних зусиль українського суспільства з придбання БпЛА (наприклад, через пожертви на платформу UNITED24). Однак потенційні вигоди, а саме знищення або пошкодження бойового корабля Чорноморського флоту вартістю мільйони доларів, безперечно варті інвестицій.
Ефективність морських дронів України стала предметом нещодавнього дослідження в Polish Political Science and Security Studies Journal, де стверджується, що застосування дронів Magura призвело до ударів по 14 російських кораблях, 8 з яких було знищено. Інші дані цього дослідження вказують, що Sea Baby уразив чотири кораблі, Mykola — 2 кораблі, а Mamay — 2 кораблі. Отже, на підставі цього дослідження можна зробити висновок, що дрони Magura є беззаперечно найефективнішим засобом боротьби з Чорноморським флотом Росії. Крім того, неофіційні оцінки свідчать, що втрати Росії від ударів Magura перевищують пів мільярда доларів, підкреслюючи їхнє значення для зменшення морського домінування Москви.
Оскільки Росія намагається знайти способи боротьби з цими морськими дронами — чи то застосовуючи великокаліберні кулемети, чи намагаючись захистити бази Чорноморського флоту баржами та іншими укріпленнями, — Україна зосереджується на подальшому розширенні й удосконаленні наявних спроможностей та пошуку нових рішень. Тому, з огляду на спроби Росії запобігти подальшим втратам Чорноморського флоту, можна очікувати більше інновацій у технології морських дронів. Зрештою, Magura, Sea Baby, Mamay та інші морські дрони постійно модернізуються, не кажучи вже про ідею створити підводний дрон, який Росії буде ще важче виявити й нейтралізувати.
Наявні дрони, такі як Sea Baby, можуть застосовуватися не лише як одноразові боєприпаси, а й для встановлення мін; уже повідомлялося про успішні ураження російських військових кораблів у цей спосіб. Ще одним творчим рішенням для посилення флоту морських дронів України є оснащення українських морських дронів 122-мм реактивними системами залпового вогню «Град», які вже випробували в реальному бою. Отже, можна очікувати ще інноваційніших рішень у сфері морських дронів, а створення гібридної системи дрон—РСЗВ більше не є фантазією.
Інші атаки здійснювалися за допомогою власних модифікованих протикорабельних ракет України та наданих Заходом крилатих ракет великої дальності — британських Storm Shadow і французьких SCALP. У порту окупованого Бердянська, наприклад, було уражено кілька російських кораблів, зокрема десантні «Саратов» і «Новочеркаськ». Інші російські кораблі були знищені або пошкоджені на Севастопольському суднобудівному заводі чи поблизу Криму. Повідомлялося, що протикорабельна ракета «Нептун» пошкодила російський фрегат «Адмірал Ессен». Однак однією з найболючіших втрат Чорноморського флоту Росії став удар України, внаслідок якого було тяжко пошкоджено модернізований підводний човен класу Kilo «Ростов-на-Дону» в сухому доці в Севастополі, імовірно, за допомогою Storm Shadow. Уразити цей підводний човен було необхідно не лише тому, що він безпосередньо атакував українські міста крилатими ракетами, а й тому, що він є одним із нечисленних засобів російського флоту й відігравав незамінну роль у конкуренції з НАТО щодо проєкції морської сили. Під час тієї атаки разом із підводним човном Росія втратила пошкоджений великий десантний корабель класу Ropucha «Мінськ», критично важливий для підтримання морської стратегії Росії щодо НАТО з огляду на його широкі десантні можливості. Крім того, якщо це підтвердиться, одна з останніх атак крилатими ракетами знищила єдиний носій крилатих ракет, що залишався в Криму після передислокації більшості бойових кораблів Чорноморського флоту.
Скласти точнішу картину стану Чорноморського флоту Росії справді складно через чутливість теми та подекуди брак інформації про засоби, застосовані проти нього, і ступінь завданих пошкоджень. Наведений тут список знищених або пошкоджених чорноморських кораблів, безперечно, неповний. Проте він достатньо показує, що змішаний підхід України до застосування повітряних і морських спроможностей, посилений власними технологічними інноваціями та наданими Заходом засобами великої дальності, може давати стратегічно важливі результати.
Крим після незаконної анексії Росією перетворився на велику військову базу, де розміщено Чорноморський флот Росії та сили вторгнення. Росія доклала значних зусиль до розбудови військової інфраструктури й перекидання більшої кількості військ на окупований півострів. Від 2014 року мілітаризація Криму Росією створює дедалі більші загрози безпеці України. Тому удари по Криму та його звільнення залишаються головним завданням України для забезпечення її безпеки.
Крим є критично важливою логістичною базою для Чорноморського флоту Росії та ключовою частиною логістичної лінії постачання російських сил вторгнення на півдні України, чому сприяє Керченський міст, що з’єднує материкову Росію з окупованим півостровом. Крим не лише відіграє невід’ємну роль у нинішньому повномасштабному вторгненні Росії в Україну, а й є ключовим активом для президента Росії Володимира Путіна, оскільки символізує його образ сильного політичного лідера й статус Росії як великої держави. Натомість для України він і надалі нагадує про експансіоністську та імперіалістичну політику Росії, а нині має вирішальне значення для російського успіху в наземній війні.
З огляду на ці аргументи зрозуміло, чому український уряд, Генеральний штаб ЗСУ та Головне управління розвідки Міністерства оборони, беручи до уваги стратегічне значення півострова в цій війні, прагнуть зробити російську окупацію Криму нежиттєздатною. Як зазначив Бен Годжес, колишній командувач армії США в Європі, ключ до перемоги України полягає в деокупації Криму, порушенні логістики Росії та ураженні критично важливих військових об’єктів на півострові, передусім Керченського мосту. Крім того, критично важливо уражати інші, менші, але не менш важливі мости, що з’єднують Крим із Херсонською та Запорізькою областями, зокрема Чонгарські залізничний і автомобільний мости, а також Генічеський автомобільний міст. Створення нестерпних умов для російських сил у Криму шляхом позбавлення їх продовольства, медичних засобів, боєприпасів і підкріплень має бути ключовою метою України. Це завдання залишається критично важливим попри спроби Росії застрахуватися від ризиків подальших ударів по мосту, будуючи нову залізницю, що з’єднує її регіони з окупованими районами України. Хоча спроможність мосту перевозити важку військову техніку обмежена, його й далі використовують для перекидання додаткового особового складу сил вторгнення.
Попри значний дефіцит зброї та брак засобів великої дальності Україна неодноразово завдавала ударів по військових цілях на півострові й навколо нього, з огляду на стратегічне значення Криму. Крим заповнений військовими базами, аеродромами, центрами командування й управління, складами зброї, доками та казармами. Росія використовує щонайменше шість аеродромів: Бельбек, Саки, Джанкой, Кача, Гвардійське та Кіровське. Деякі з них використовуються не лише авіацією, а й для запуску дронових атак, зокрема іранських дронів-камікадзе Shahed. Ураження всіх цих цілей залишається високим пріоритетом для ЗСУ. З надходженням давно очікуваних ATACMS ракетні удари по аеродромах, імовірно, посиляться. Під час однієї з останніх атак на аеродром Бельбек у травні Україні вдалося знищити кілька літаків і, імовірно, пошкодити ще один. Крім того, придушення або знищення російських систем ППО, радарів і розвідувального обладнання залишається головним пріоритетом для підвищення ефективності українських ударів. Наприклад, під час червневої атаки ЗСУ знищили кілька систем ППО, зокрема С-400 поблизу Джанкоя та С-300 біля Євпаторії й Чорноморського. Ці зусилля важливі для підготовки умов безпечного застосування Україною F-16 після їхнього прибуття цього літа, а також роблять Керченський міст вразливішим до майбутніх ракетних ударів.
Цього року частота ракетних атак України значно зросла, що пов’язано з постачанням Storm Shadow і SCALP. Ці ракети відіграли критично важливу роль в ураженні кількох цінних об’єктів Чорноморського флоту Росії. У вересні 2023 року ще одна велика атака із застосуванням наданих Заходом крилатих ракет була спрямована на штаб Чорноморського флоту Росії в Севастополі, істотно ускладнивши російську логістику, координацію та систему командування, а також ліквідувавши кількох високопоставлених офіцерів. Невдовзі після цієї та інших скоординованих атак на військові кораблі й інші військові об’єкти крилатими ракетами, БпЛА та морськими дронами керівництво Росії наказало передислокувати більшість кораблів Чорноморського флоту з Криму до порту Новоросійська, а також до Сочі, що свідчить про значну шкоду, якої Україна завдає російським окупаційним силам. Навіть там, попри спроби Кремля захистити свої кораблі, Україна продовжує їх уражати. Наприклад, морський дрон уразив ще один десантний корабель Чорноморського флоту, «Оленегорский горняк», завдавши йому значних пошкоджень у порту Новоросійська. Інші повідомлення також вказують, що Кремль планує збудувати нову чорноморську військово-морську базу в контрольованій Росією Абхазії — суверенній частині Грузії.
Окрім цих вирішальних ударів по російських окупаційних силах у Криму, Україна кілька разів успішно завдавала ударів по Керченському мосту й пошкоджувала його. Проте його повне знищення залишається невід’ємною частиною плану України. Атаки в жовтні 2022 року та липні 2023 року з використанням відповідно вантажівки з вибухівкою та морських дронів зменшили спроможність мосту пропускати важку техніку. Однак міст і надалі працює та використовується для постачання російських окупаційних сил. Водночас Росія завершує будівництво нової залізниці, що з’єднує Ростов-на-Дону з тимчасово окупованими містами, такими як Маріуполь, Бердянськ, Мелітополь, Волноваха, Донецьк і Джанкой у Криму. Цей альтернативний маршрут створює додаткові ризики для України, але водночас є вразливішим до українських ударів і контрзаходів, зокрема диверсій на місцях.
Проте Керченський міст слід повністю вивести з ладу. Наразі Україна не має необхідних для цього спроможностей. Військові експерти стверджують, що постачання Storm Shadow, SCALP і навіть ATACMS буде недостатньо для знищення мосту. Іншим життєво важливим засобом для цього вважають німецькі крилаті ракети TAURUS, які Берлін відмовляється постачати, посилаючись на побоювання ескалації. Без надання такого вкрай необхідного потужного далекобійного засобу, як TAURUS, і розриву сполучення між материковою Росією та Кримом логістика Москви, ймовірно, продовжить поліпшуватися, як і її тиск на Україну в наземній війні. Тому знищення мосту має бути одним із ключових завдань України та її партнерів. Витіснення російських окупаційних сил із Криму шляхом істотного порушення логістичних ліній постачання, ураження життєво важливої військової інфраструктури та створення нестерпних умов для окупаційних сил і адміністрації Росії в Криму є вирішальною стратегічною метою України для перемоги в цій війні. Поки Росія окуповує півострів, Україна ніколи не почуватиметься в безпеці, а Чорне море не процвітатиме через обмеження свободи судноплавства й підрив стабільності, спричинені мілітаризацією Криму Росією. Для досягнення цієї мети життєво важливо й надалі надавати Україні далекобійні засоби, усунути перешкоди для постачання ракет TAURUS, щоб знищити Керченський міст, і постачати ATACMS більшої дальності, щоб Україна могла уражати кожну частину Кримського півострова та Чорноморський флот Росії. Усі ці зусилля мають відбуватися паралельно з підтримкою розвитку власних українських технологій БпЛА, морських дронів і далекобійних засобів.
Послідовний успіх України в ураженні Чорноморського флоту Росії та військових об’єктів у Криму був би неможливим без належного збору розвідданих на місцях. Діяльність рухів опору в Криму, яку іноді недооцінюють і недостатньо висвітлюють західні медіа, є суттєвим елементом боротьби України за звільнення півострова. Паралельно з активною роботою Служби безпеки України (СБУ) та воєнної розвідки (ГУР) у Криму інші мережі опору також відіграють критичну роль у боротьбі з російською окупацією. Одним із найпомітніших рухів є «Атеш» (кримськотатарською мовою — «вогонь»), що складається з проукраїнських активістів і кримських татар.
Оскільки повномасштабне вторгнення Росії в Україну пішло не зовсім за планом, багато жителів півострова зрозуміли, що Росія вдасться до мобілізації населення. Це дало важливий поштовх і можливість впровадити до російської армії агентів, здатних надавати Україні необхідні розвіддані. За словами «Джохара», співкоординатора руху, «Атеш» нині спирається на мережу з майже 18,000 інформаторів, агентів і активістів. Рух займається збором розвідданих і проводить життєво важливі операції в тилу ворога, зокрема диверсії, порушення логістики й підриви залізниць, наведення ракет на командні пункти та критично важливі об’єкти, а також ліквідацію представників окупаційних адміністрацій і колаборантів.
Ширша розвідувальна роль «Атешу» полягає в розумінні планів російських окупантів, виявленні їхніх ресурсів і документуванні воєнних злочинів Росії. Крім того, рух прагне якомога більше розширюватися, вербуючи нових агентів, підвищуючи моральний дух населення для боротьби з вторгненням і створюючи психологічний тиск на окупантів, наприклад, уражаючи автомобілі представників окупаційних адміністрацій або пошкоджуючи машини Z-патріотів, які підтримують воєнні зусилля Росії проти України.
Розвідувальні спроможності України загалом значно потужніші завдяки «Атешу» та іншим рухам, з якими вона співпрацює. Якщо навести конкретніші приклади, «Атеш» самостійно здійснив кілька життєво важливих операцій і підтримав операції України. У вересні 2023 року агенти «Атешу» навели ракетний удар по Севастопольській бухті, знищивши великий десантний корабель «Мінськ» і підводний човен «Ростов-на-Дону». Того ж місяця агенти «Атешу» скоординували атаку на штаб Чорноморського флоту, спричинивши часткове руйнування будівлі та значні втрати серед російських військових, зокрема командирів вищої ланки, що суттєво вплинуло на оперативні спроможності Чорноморського флоту. Крім того, агенти «Атешу» відіграли ключову роль у наведенні авіаударів по аеродромах, зокрема в Саках, Джанкої та Качі. Їхня діяльність також виходить за межі Криму й включає диверсійні операції на території Росії та порушення логістики між окупованим Кримом і окупованою частиною Херсонщини. «Атеш» є прикладом того, що, попри постійні спроби Росії придушити цивільне населення, проукраїнські сили все ще існують і продовжують допомагати Україні проводити різноманітні сміливі операції, критично важливі для подальшого послаблення присутності Росії в Криму.
Упродовж повномасштабної війни Україна досягла справді визначних результатів у боротьбі з Чорноморським флотом Росії та російською окупацією Криму, попри труднощі з отриманням від партнерів необхідних військових спроможностей. Україна продемонструвала ефективне застосування повітряних і морських дронів проти російських військових кораблів, водночас чинячи тиск на російські окупаційні сили в Криму.
Наполегливі удари України по логістичних лініях постачання та різних військових об’єктах на півострові відіграють критичну роль у створенні нестерпних умов для російської присутності там. Україна стала зразком застосування безекіпажних систем проти більшого й потужнішого флоту, слугуючи важливим прикладом для вивчення будь-яким іншим флотом. Водночас не варто вважати, що український досвід можна автоматично відтворити, адже морські дрони, наприклад, можуть бути не такими ефективними в океанському просторі. Крім того, успіх України не є сталим, а його продовження залежатиме від того, як Київ надалі вдосконалюватиме свої спроможності й як Москва реагуватиме на їх застосування. Постійна здатність адаптуватися до реалій поля бою, зокрема на морі, є критичним уроком цієї війни. З огляду на те, що Росія намагається знайти контрстратегію проти українського «москітного флоту» дронів, майбутній успіх України не гарантований.
Крім того, Україна та її партнери не повинні ігнорувати, що зрештою Україні доведеться відбудувати свій флот, аби гарантувати власну безпеку та стабільність чорноморських торговельних маршрутів. Для цього потрібна довгострокова стратегія того, як партнери України можуть сприяти розбудові цього флоту, навіть якщо він не зможе брати участі в поточній війні. Конкретних зусиль докладає Туреччина, яка будує для України корвети, а Нідерланди мають надати маневрені гумові та патрульні човни й штурмові катери. Також розглядається постачання двох мінних тральщиків класу Alkmaar. Однак потрібен більш системний підхід до відбудови ВМС України. Це можна зробити в межах підписаних двосторонніх угод про безпекове співробітництво між Україною та її партнерами — членами ЄС і НАТО. Наприклад, США та Сполучене Королівство могли б очолити ці зусилля, зважаючи на їхній значний досвід і потужні флоти.
Критичний урок для Заходу полягає в тому, що він має відійти від самостійно встановлених червоних ліній і почати надавати Україні більше засобів великої дальності. Україна могла б досягти ще більшого успіху, якби необхідні спроможності постачалися своєчасніше та у більших обсягах. Постачання Німеччиною Україні крилатих ракет TAURUS залишається критичним питанням, оскільки це більш придатна зброя для застосування проти незаконно збудованого Керченського мосту, який Москва використовує у військових цілях і для підтримання війни.
Інший ключовий урок для Заходу: так звані червоні лінії Росії щодо ударів по Криму — не більше ніж блеф. У Заходу більше немає підстав дотримуватися самостійно встановлених червоних ліній стосовно Росії, оскільки Путін використовує їх собі на користь, тоді як стримувальний потенціал Заходу й НАТО стає менш переконливим.
Життєво важливо не лише переглянути політику Заходу щодо Росії, а й скасувати заборону на застосування Україною західної зброї проти російських цілей далеко в тилу ворога. З огляду на те, що закупівлі Росією дронів, боєприпасів і балістичних ракет в Ірану та Північної Кореї, ймовірно, зростатимуть у міру поглиблення їхніх відносин, необхідність скасування цих обмежень лише посилюватиметься. Також критично важливо дати Україні змогу й надалі послаблювати Чорноморський флот Росії, який нині діє значно далі від України завдяки успішній українській морській стратегії. Ба більше, необхідно уражати військові угруповання на території Росії задовго до того, як вони досягнуть Криму чи інших тимчасово окупованих територій України. Лише так можна забезпечити перемогу України в цій війні у ширшому стратегічному сенсі, суттєво зміцнити безпеку її самої та її партнерів і гарантувати стабільність у ширшому Чорноморському регіоні.
Disclaimer: The views, thoughts, and opinions expressed in the papers published on this site belong solely to the authors and not necessarily to the Transatlantic Dialogue Center, its committees, or its affiliated organizations. The papers are intended to stimulate dialogue and discussion and do not represent official policy positions of the Transatlantic Dialogue Center or any other organizations the authors may be associated with.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
