11 хв читання
Україна, проти якої Росія продовжує війну, захищає свій суверенітет і європейські цінності. Агресивні дії Росії становлять загрозу для Європи та впливають на зовнішню політику європейських держав. У цьому контексті прагнення України вступити до Європейського Союзу набули нового значення. За останні два роки Україна набула статусу країни-кандидата і готується розпочати переговори про вступ до ЄС.
У цій статті проаналізовано основні етапи європейської інтеграції України, її здобутки та досягнення на шляху до ЄС, а також проблеми й виклики, що можуть уповільнити цей процес.
Після здобуття незалежності у 1991 році Україна отримала більшу свободу дій на міжнародній арені та можливість самостійно визначати курс своєї зовнішньої політики. Як спадкоємиця економічних зв’язків, установлених Союзом Радянських Соціалістичних Республік з Європейськими Співтовариствами, незалежна Україна поставила за мету поглибити свою інтеграцію з Європою. Основним документом, що визначав правовий механізм двосторонньої співпраці між Україною та ЄС, стала підписана у 1994 році Угода про партнерство і співробітництво між Європейськими Співтовариствами та їхніми державами-членами і Україною, яка набула чинності у 1998 році.
Протягом першого десятиліття відносини між ЄС та Україною значною мірою зосереджувалися на економічній співпраці й підтримці зусиль України зі зміцнення демократичних процесів. Лише у 1998 році президентський указ визначив стратегічний напрям, який полягав у створенні передумов для вступу України до Європейського Союзу. Своєю чергою, у 1999 році європейські держави ухвалили Спільну стратегію щодо України, яка підтвердила визнання європейських прагнень України.
Помаранчева революція 2004 року, з одного боку, відкрила перспективи вступу України до ЄС. Проте Україні ще належало переконати європейських лідерів і громадськість прийняти її як майбутнього члена ЄС. Виклик для України в політиці ЄС полягав у тому, що не всі держави-члени хотіли надмірного розширення Союзу. Крім того, на початку XXI століття вступ інших держав, зокрема Естонії, Литви, Латвії, Польщі, Угорщини тощо, став і пріоритетом, і викликом для європейського порядку денного. Окрім здійснення значних структурних, економічних і політичних змін у процесі розширення, ЄС мав зважати на інтереси Росії, яка сприймала розширення кордонів ЄС і НАТО як загрозу своїй безпеці. Водночас після завершення дії Угоди про партнерство і співробітництво у 2008 році постала потреба створити нову правову основу й розширити стратегію вступу України до ЄС. Найдоцільнішим форматом реалізації зовнішньополітичного пріоритету України — європейської інтеграції — стало укладення Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною. Така угода дала б Україні змогу створити ефективні рамки для досягнення максимального рівня співпраці, що підготував би її до вступу до ЄС. Так розпочався тривалий процес переговорів і підготовки угоди, яка мала передбачати зону вільної торгівлі.
Події листопада 2013 року, коли Угоду про асоціацію між ЄС та Україною нарешті мали підписати на Вільнюському саміті, стали поворотним моментом в історії України. Проросійський президент України Віктор Янукович відмовився підписати Угоду. Це викликало хвилю невдоволення в українському суспільстві й призвело до загальнонаціональних протестів, які нині називають Революцією Гідності. Наслідком цього стала втеча Януковича. Водночас Росія, спровокувавши й використавши внутрішню нестабільність України, окупувала Крим і розпочала війну на сході України. На тлі цих подій у березні 2014 року Україна підписала політичну частину Угоди про асоціацію. У червні новообраний президент України Петро Порошенко підписав економічну частину, яка також передбачала створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Угода набула чинності у 2017 році після її ратифікації всіма державами-членами ЄС. Питання вступу України до ЄС залишалося відкритим, оскільки Угода не встановлювала для цього часових рамок.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року безпрецедентно вплинуло на відносини між ЄС та Україною. Намір Російської Федерації знищити українську державу й захопити всю територію України зустрів опір не лише українців, а й багатьох інших держав, які з першого дня війни однозначно засудили дії Російської Федерації. Замість того щоб перешкодити зближенню України з ЄС, як сподівалася Росія, це вторгнення прискорило європейську інтеграцію України. Воно змінило ставлення багатьох європейських держав до ролі Росії на європейському континенті. З 2022 року Росію остаточно сприймають як загрозу безпеці багатьох європейських держав, а Україну — як партнера, відданого європейським цінностям і майбутнього члена ЄС. Водночас, за даними опитування Центру Разумкова, проведеного у січні 2024 року, вступ України до ЄС підтримують 84% респондентів.
У контексті російсько-української війни зовнішня політика України активізувалася й охоплює широкий спектр завдань принципового значення. Поряд із здобуттям політичної, економічної та військової підтримки більшої кількості держав важливого значення набула мета прискорити вступ до ЄС. За кілька місяців після початку повномасштабної війни Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС, а наприкінці 2023 року Європейська рада ухвалила рішення розпочати переговори про вступ України до ЄС. У березні 2024 року Європейська рада запропонує для України так звану «переговорну рамку», що складатиметься з переліку переговорних розділів, вимоги за якими Україна має виконати на шляху до членства в ЄС.
Водночас агресія Росії проти України негативно вплинула й на європейську інтеграцію України. Значні людські та фінансові втрати перешкоджають просуванню України до виконання низки вимог для членства в ЄС, зокрема Копенгагенських критеріїв і вимог щодо проведення базових реформ, передбачених Угодою про асоціацію. Крім того, триваюча війна створює перешкоди для економічної інтеграції України до ЄС, оскільки ризики, пов’язані з активними бойовими діями на території України, можуть впливати на потенційних інвесторів і представників бізнесу, які хотіли б співпрацювати з українськими компаніями.
Вступ України до ЄС залежить від багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників. Внутрішні чинники пов’язані з виконанням додаткових рекомендацій, викладених у пакеті розширення 2023 року, та повним упровадженням законодавства ЄС у законодавство України за 6 групами/35 розділами права ЄС; до зовнішніх чинників, що сприяють вступу України до ЄС, належать готовність і згода всіх держав-членів проголосувати за це, а також їхня згода підписати й ратифікувати Угоду про вступ України до ЄС. Розгляньмо докладніше кожен із цих чинників.
У червні 2022 року разом із набуттям статусу кандидата Україна отримала від Європейської комісії перелік із семи кроків, які потрібно було виконати для переходу до наступного етапу європейської інтеграції. Ці кроки передбачали такі умови:
1. Реформа Конституційного Суду;
2. Продовження судової реформи;
3. Посилення боротьби з корупцією;
4. Протидія відмиванню коштів;
5. Імплементація закону про олігархів;
6. Ухвалення закону про медіа;
7. Завершення реформи законодавчої бази щодо національних меншин.
Перш ніж Європейська рада ухвалила рішення відкрити переговори про вступ України, Європейська комісія мала представити звіт про виконання семи кроків наступного пакета розширення ЄС і рекомендувати Європейській раді відкрити переговори. У звіті від 8 листопада 2023 року Європейська комісія зазначила, що, попри широкомасштабне вторгнення Росії, Україна «продовжувала просуватися у здійсненні демократичних реформ і реформ у сфері верховенства права».
Було відзначено, що Україна успішно здійснила низку заходів: ухвалила й імплементувала законодавство щодо процедури добору суддів Конституційного Суду України відповідно до рекомендацій Венеційської комісії; завершила перевірку доброчесності кандидатів до Вищої ради правосуддя; привела законодавство з протидії відмиванню коштів у відповідність до стандартів Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) та ухвалила комплексний стратегічний план реформування всього сектору правоохоронних органів; обмежила вплив зацікавлених груп, ухваливши закон про захист національних меншин; а також активізувала зусилля в боротьбі з корупцією та обмеженні надмірного впливу олігархів. Водночас від України очікують подальшого реформування законодавства про національні меншини, а також посилення зусиль у боротьбі з корупцією та обмеженні надмірного впливу олігархів.
Попри певний рівень готовності, Україні все ще потрібно наполегливо працювати над реформою державного управління, оскільки останніми роками прогрес у цій сфері був незначним.
Щодо багаторівневого врядування, після успішного завершення територіальної частини децентралізації ще належить завершити інші елементи реформи. Місцеве самоврядування на звільнених і прифронтових територіях має поступово відновлюватися.
Попри значні виклики, українські інституції продемонстрували неабияку стійкість, що підтверджує функціонування судової системи. Водночас досі потрібно вдосконалити законодавство щодо добору суддів і запровадити прозорішу процедуру добору прокурорів на керівні посади, а також продовжити зусилля з цифровізації судової системи.
Щодо антикорупційних реформ Україна досягла прогресу у впровадженні подальших законодавчих, політичних та інституційних удосконалень, зокрема ухвалила національну антикорупційну стратегію. Щоб забезпечити результативність і сталість антикорупційних зусиль, Україні потрібно й надалі формувати переконливу практику розслідувань, кримінальних переслідувань і остаточних обвинувальних вироків у справах про корупцію на високому рівні.
Інституційна спроможність України боротися з організованою злочинністю виявилася стійкою й продовжувала функціонувати, однак правова база та оперативна спроможність протидії організованій злочинності залишаються слабкими.
У сфері основоположних прав Україна ратифікувала більшість міжнародних конвенцій про їх захист і загалом дотримується міжнародних документів у галузі прав людини. На початку широкомасштабного вторгнення Україна запровадила воєнний стан, що спричинило певні обмеження прав і свобод, однак вони залишалися пропорційними реальним потребам і застосовувалися обережно.
У сфері свободи вираження поглядів громадяни України користуються цією свободою та мають доступ до критично налаштованих медіа. Водночас слід передбачити нові способи формування повоєнної системи плюралістичних і незалежних медіа, які допомогли б розв’язати нинішню проблему обмеженого доступу населення України до плюралістичних медіа під час війни.
Що стосується внутрішньої економічної ситуації, грошово-кредитна політика, загальне управління економікою та інституційне середовище з часу повномасштабного вторгнення зіткнулися зі значними викликами. Попри них Україна, з огляду на загальну стабільність, відреагувала швидко, хоча обставини також тимчасово ускладнили роботу кількох важливих елементів функціонуючої ринкової економіки. Певного прогресу досягнуто в таких сферах, як фінансові послуги, вільний рух товарів, порядок надання послуг і корпоративне право. Водночас прогрес був обмеженим у сферах конкурентної політики, захисту споживачів і охорони здоров’я.
Особливу увагу слід приділити питанням, пов’язаним із конкурентним тиском і ринковими силами в межах ЄС. Хоча торговельна інтеграція з ЄС останнім часом розвивається, рівень реалізації Поглибленої та всеохопної зони вільної торгівлі (DCFTA) залишається доволі низьким. Попри зміцнення добрих двосторонніх відносин із сусідніми державами-членами ЄС під час російсько-української війни, останніми місяцями відносини між Україною та Польщею погіршилися через протести польських фермерів проти безмитного експорту української сільськогосподарської продукції до Польщі та інших країн ЄС. Цей критичний момент у відносинах створює чимало викликів для обох економік і для європейської інтеграції України, якій необхідно підтримувати добрі відносини з усіма державами-членами ЄС.
Попри зелений порядок денний Україна досягла значного прогресу в секторах довкілля та енергетики, тоді як поступ у питаннях зміни клімату й транспортної політики був обмеженим.
Україна має й надалі докладати зусиль для вдосконалення регіональної політики та координації структурних інструментів, а також фінансових і бюджетних положень. Досягнуто прогресу у сферах ресурсів, сільського господарства та згуртованості.
Питання готовності держав-членів проголосувати за вступ України до ЄС, погодити, підписати й ратифікувати Угоду про вступ України до ЄС має принципове значення, адже вступ нових членів до ЄС потребує політичного консенсусу. Більше того, держави-члени ЄС повинні бути готові не лише по-справжньому дати зелене світло вступу України до блоку, а й спільно працювати над стратегією розширення ЄС та зміцнювати інституційну спроможність ЄС приймати більше держав-членів.
За даними опитування, проведеного в листопаді 2023 року Європейською радою з міжнародних відносин (ECFR) серед політиків і політичних мислителів у всіх державах-членах ЄС, підтримка розширення ЄС усередині блоку зростає. Протягом усієї історії Європейських Співтовариств, а згодом і Європейського Союзу, дебати щодо розширення завжди були жвавими та суперечливими. Побоювання щодо вступу нових членів до блоку загалом були зумовлені економічними наслідками, непередбачуваними ризиками трансформації, можливими змінами балансу сил на європейському континенті, національними інтересами та громадською думкою.
За нинішніх геополітичних обставин багато лідерів ЄС вважають, що розширення ЄС, зокрема вступ України до ЄС, може бути узгодженим способом реагування на виклики. Розширення ЄС могло б допомогти утвердити його суб’єктність і вплив у протидії зовнішнім загрозам, зокрема з боку Росії. Водночас держави-члени ЄС Центральної та Східної Європи вважають, що гарантування безпеки України має бути передумовою розширення ЄС. На їхню думку, вступ України до ЄС без гарантій НАТО не забезпечить новим членам належного рівня безпеки та стабільності.
Єдиною державою-членом ЄС, яка не підтримує членство України в ЄС, є Угорщина. Чинний прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан — найближчий європейський союзник російського президента, що підкреслює обережну політику Угорщини щодо Росії. Орбан виступає проти санкцій ЄС на російську нафту й газ та відмовляється пропускати до України військову допомогу ЄС або НАТО. Крім того, двосторонні відносини між Угорщиною та Україною напружені через питання меншин. У зв’язку з цим Україна була змушена піти на поступки Угорщині й ухвалити зміни до низки законів відповідно до рекомендацій Європейської комісії. Таким чином Україна згладила деякі суперечності в українсько-угорських відносинах і продемонструвала свою рішучість рухатися до ЄС.
Оскільки українське питання залишається важелем впливу Віктора Орбана в ЄС, інші держави-члени ЄС мають зберігати солідарність і шукати способи обійти вето Угорщини. Певний успіх у цьому було продемонстровано під час голосування за початок переговорів про вступ України до ЄС: європейські лідери переконали Орбана вийти із зали та одностайно проголосували. Фактично вони скористалися інструментом «конструктивного утримання», що дозволив досягти консенсусу й схвалити рішення.
Значною мірою можливість вступу України до Європейського Союзу залежить від зусиль обох сторін рухатися до розширення ЄС і від готовності України виконати своє домашнє завдання. З одного боку, російсько-українська війна ускладнює роботу в окремих сферах європейської інтеграції, а з іншого — істотно прискорює багато процесів, які раніше відбувалися відносно повільно. Це стосується позиції держав-членів щодо вступу України до ЄС.
Героїчний опір України російській агресії, а також її готовність і наполегливість у русі до європейської інтеграції справляють враження. Якщо ці позитивні тенденції збережуться, вступ України до ЄС може відбутися найближчим часом і обіцяє зміцнити безпеку європейських держав, зокрема України, сприяти поширенню європейських цінностей на всьому континенті та забезпечити процвітання Європи.
Застереження: погляди, думки та переконання, висловлені в матеріалах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Transatlantic Dialogue Center, його комітетів або афілійованих організацій. Матеріали покликані стимулювати діалог і дискусію та не становлять офіційних позицій Transatlantic Dialogue Center або будь-яких інших організацій, з якими можуть бути пов’язані автори
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
