12 хв читанняВ епоху постправди, інформаційного перенасичення та різноманітних маніпулятивних методів роботи з даними інформаційна гігієна залишається пріоритетом і для внутрішнього, і для зовнішнього споживання. У цій статті розглянемо:
Від самого початку слід зазначити: на відміну від української сторони, яка безперешкодно надала міжнародним експертам доступ для перевірки місць утримання російських військовополонених, Росія й надалі відхиляє всі запити щодо допуску незалежних представників до місць утримання українських військовополонених. Це підтверджує обґрунтованість серйозних застережень щодо відповідності умов у Росії міжнародним стандартам і небажання Кремля дотримуватися принципів прозорості, відкритості та підзвітності.
За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини (OHCHR), російська сторона систематично порушує міжнародне гуманітарне право — від моменту захоплення українських військовослужбовців і до їх репатріації. Управління задокументувало серйозні порушення російськими збройними силами під час захоплення українських військових. Зокрема, у звіті OHCHR неодноразово згадується умисне вбивство потенційних військовополонених представниками російської приватної військової компанії Wagner, тісно пов’язаної з президентом Путіним і відомої як його приватна армія. За свідченнями, наданими OHCHR, бійці Wagner, вдягнені у форму Збройних сил України, використали двох українських військовополонених для засідки на українські позиції на Бахмутському напрямку. Це безумовно суперечить нормам міжнародного гуманітарного права, зокрема статтям 12–16 про відповідальність держави, яка утримує військовополонених і зобов’язується поводитися з ними відповідно до їхнього статусу, статті 23 про забезпечення їхньої безпеки, оскільки, за свідченнями, двоє українських військовополонених загинули разом із бійцями Wagner; а також статтям 49–57 III Женевської конвенції (GCIII), які чітко визначають межі добровільного залучення військовополонених до відповідної діяльності, але не до військової служби чи участі в операціях під чужим прапором.
Інший випадок стосується умисного вбивства бійцями Wagner українського військовополоненого під час допиту, коли той зізнався, що вступив до Збройних сил України після початку повномасштабного вторгнення. Такі криваві дії росіян грубо порушують статті 3, 17 і 87 III Женевської конвенції
Грубо порушуючи статті 12–15 GCIII про відповідальність за гуманне поводження з українськими військовополоненими, росіяни змусили двох поранених українців із переламаними ногами повзти близько пів кілометра, не надавши належної медичної допомоги (порушення статей 29–32 GCIII) та не забезпечивши належного транспортування до табору (порушення статей 19–22 GCIII). Ба більше, російські військові знімали страждання поранених українських військовополонених на відео, щоб поширювати принизливі дописи в соціальних мережах, що свідчить про порушення статей 3, 13 і 20 згаданої GCIII.
В ексклюзивному інтерв’ю, проведеному під час підготовки цього матеріалу, Дмитро Лубінець, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини з липня 2022 року, також указує на кричущі порушення з боку Росії: «Усі докази вивчають і збирають поліція, СБУ [Служба безпеки України], та інші відповідальні державні структури. Я на власні очі бачив катівні у звільнених українських населених пунктах Херсонської та Харківської областей. Я з перших вуст знаю, що там відбувалося, що російські військові робили з українським народом. Наприклад, у Херсонській області, була камера, де утримували підлітків: вони спали на холодній підлозі, лежачи на картоні. Чоловіків і жінок утримували в одній спільній камері 24 години на добу. У цих катівнях також вели відеоспостереження."
Такі умови утримання військовополонених свідчать про порушення статей 25–28 GCIII, зокрема положень про необхідність окремих приміщень для чоловіків і жінок, забезпечення базових потреб — житла, харчування та дотримання відповідних санітарних норм.
"Українці, яким вдалося повернутися з російського полону, розповідають про погані умови. Усі вони повертаються дуже виснаженими. Це свідчить, що їх погано годували. У полоні вони не отримували нормальної їжі та належної медичної допомоги, як того вимагають Женевські конвенції. З нашими людьми поводяться інакше, ніж ми поводимося з російськими військовополоненими. Багато українців, які повернулися з полону, навіть не бачили представників Міжнародного комітету Червоного Хреста в місцях утримання,» — каже Дмитро Лубінець.
З огляду на це особливої уваги заслуговує повернення захисників «Азовсталі» з російського полону. Старший сержант 36-ї бригади морської піхоти Михайло Діанов зазнав тяжкого поранення, захищаючи позиції від російських сил на металургійному комбінаті: його руку було повністю роздроблено, а на обох ногах були кульові поранення. Мішки під очима свідчили про тривале зневоднення, опухлий живіт — про тривале голодування. Михайло втратив близько третини маси тіла. Російська сторона не лише не надала Михайлові медичної допомоги, а й посилила його страждання. Під час оборони комбінату українські медики встановили на поранену руку Михайла апарат Ілізарова, але в російському полоні його зрізали брудними інструментами без анестезії й надалі не надали жодної медичної допомоги.
«Вражає і водночас обурює, що в полоні є поранені військовослужбовці, яким потрібні операції та невідкладне лікування. Адже необхідної допомоги їм не надають. У військових, яких вдалося повернути, — занедбані рани. Ви бачили, як повернувся захисник Маріуполя Михайло Діанов. У його травмованій руці бракує 4 см кістки. Важко уявити біль, який він витерпів», — зазначає український омбудсман.
OHCHR також зафіксувало випадок смерті українського військовополоненого через відсутність медичної допомоги, яку мали надати відповідно до положень GCIII. З тієї ж причини у квітні дорогою до транзитного табору в Сартані (Донецька область) померло ще кілька тяжкопоранених. Серйозне занепокоєння викликають і умови перевезення українських військових: їх транспортували в переповнених вантажівках та автобусах, не призначених для перевезення людей, повністю позбавляючи доступу до туалету й води. Обличчя полонених обмотували клейкою стрічкою, яка залишила численні відкриті рани, що кровоточили ще кілька днів. Місця утримання розташовані як на території Росії, так і на окупованій Росією українській території. Вони не обладнані для утримання військовополонених, не мають належних місць для перебування на відкритому повітрі та гостро потребують базових зручностей.
Михайло Вершинін (ліворуч), начальник патрульної поліції Маріуполя, та поліцейський Святослав Єрмолаєв (праворуч) повернулися з полону зі значною втратою ваги, що видно на фото українських військовополонених до та після російських таборів.
Свідчення українських військових, які повернулися з полону, підтверджують іноземні добровольці, яким також довелося виживати в російських таборах. Так, британський парамедик Джон Гардінг, який перебував на металургійному комбінаті «Азовсталь» і також потрапив у полон, підтвердив, що катування, застосування електричного струму під час допитів, ножові поранення та постійні побиття є звичайною практикою росіян під час утримання полонених. За спогадами британця, у крихітні кімнати поміщали по кілька полонених; росіяни чинили постійний психологічний тиск, змушуючи їх записувати прощальні відео для родини. Це грубо порушує статті 69–70 GCIII щодо підтримання зв’язку військовополонених із зовнішнім світом: сторона, що утримує, має всіляко сприяти спілкуванню полонених із родичами, а не робити це під дулом зброї й тим паче не у форматі передсмертних промов. За словами Джона, він став свідком убивства росіянами іншого громадянина Великої Британії, Пола Юрі. На тілі померлого виявили численні сліди катувань, попри неправдиві заяви російської сторони про нібито наявне в нього раніше захворювання.
Серед таких сумнозвісних місць інтернування українських військовополонених варто звернути увагу на виправну колонію в Оленівці, де 29 липня 2022 року Росія, імовірно, здійснила черговий терористичний акт, підірвавши 50 українських полонених військовослужбовців, щоб приховати криваві сліди катувань, фізичного, сексуального та морального насильства щодо інтернованих українців.
Крім того, за словами Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця, Росія також інтернує цивільне населення, що є кричущим порушенням статті 4 GCIII: «Женевські конвенції, головна мета яких — захист осіб, які не беруть участі у збройному конфлікті, тобто цивільного населення, взагалі не передбачають можливості взяття цивільної особи в полон. Проте ми воюємо з Росією, і багато наших громадян перебувають у полоні в Російській Федерації. Це найбільш цинічне порушення!"
Попри всі ці звірства Росії міжнародній спільноті наразі не відомо про жодне кримінальне провадження з російського боку щодо покарання осіб, які безпосередньо вдавалися до таких нелюдських практик проти українських військовополонених. Грубі порушення міжнародного гуманітарного права вкотре свідчать, що для переговорів із державою-терористом немає простору: вона несе лише вічні страждання, вчиняючи геноцид і злочини проти людяності.
Наразі Україна має 50 спеціалізованих установ для утримання військовополонених. У них забезпечено належний рівень безпеки (наскільки це можливо в умовах масованих атак російських балістичних ракет та іранських дронів) і виконано всі вимоги міжнародно-правових конвенцій. Показовим прикладом є табір «Захід-1», де російським військовополоненим забезпечують не лише базові потреби, а й можливість підтримувати фізичний та інтелектуальний саморозвиток — те, про що в російському полоні навіть не йдеться. Крім того, російські військовополонені мають доступ до медичної допомоги, помірної зайнятості та різноманітного дозвілля. На відміну від українців у російському полоні, їм забезпечено можливість постійно спілкуватися з рідними та друзями.
Українська сторона визнає, що в дуже рідкісних випадках військовополонених можуть утримувати в слідчих ізоляторах, однак і там вони забезпечені всіма необхідними побутовими речами й перебувають не довше, ніж того вимагають обставини. Україна регулярно приймає представників ООН, Міжнародного комітету Червоного Хреста (ICRC), іноземних журналістів та експертів для неупередженого висвітлення подій, тоді як Росія продовжує блокувати будь-які спроби отримати доступ до місць інтернування українських військовополонених, особливо після терористичного акту в Оленівці, вчиненого окупаційною владою.
Для наочного порівняння достатньо поглянути на фото обміну військовополоненими, які повертаються додому (росіяни — ліворуч, українці — праворуч). Одразу помітно, наскільки виснажені й схудлі українські захисники та скільки на них слідів катувань, тоді як російські військовополонені виглядають цілком здоровими й перебувають у належній фізичній формі.
«Міністерство юстиції повідомило, що на харчування, одяг, засоби гігієни та комунальні послуги для одного військовополоненого потрібно 3 000 гривень (приблизно 77 євро, 82 долари) на 1 місяць. Додаткові витрати включають медичне обладнання, ліки та зарплату персоналу. Але ці витрати виправдані, адже умови утримання військовополонених мають відповідати Женевській конвенції, а живі й здорові російські полонені є необхідним обмінним матеріалом для повернення захоплених українців,'' — зазначає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Попри наведені факти українська сторона неодноразово отримувала звинувачення в неналежному поводженні з російськими військовополоненими. Згідно з тим самим звітом OHCHR, Україну підозрюють у застосуванні катувань та незаконному переслідуванні бойовиків проросійських угруповань (LPR, DPR). Водночас звіт містить інформацію, що Україна доволі швидко відреагувала на такі звинувачення й негайно розпочала кримінальні провадження щодо осіб, які могли бути причетні до таких практик. Наразі інформацію, згадану у звіті OHCHR, перевіряють. Як зазначав український омбудсман, усі факти порушень фіксують українські правоохоронні органи та неодмінно перевірять, щоб встановити й покарати винних. У Росії натомість немає кримінальних проваджень проти осіб, які грубо порушують Женевські конвенції. Ба більше, російська сторона використовує кожну нагоду, щоб дискредитувати українську владу, особливо щодо поводження з військовополоненими. Так російська пропагандистська машина намагається стерти різницю між жертвою та агресором, віктимізувати людей, які за наказом Кремля продовжують брати участь в агресивних діях, і змістити фокус на Україну, цілковито ігноруючи грубі порушення з російського боку.
Крім того, слід ретельно розглянути необачні звинувачення на адресу української влади щодо нібито незаконного переслідування громадян України, які вступили до російських збройних сил. OHCHR висловило ці твердження в заключних зауваженнях до свого звіту, занепокоївшись такою практикою правосуддя та посилаючись на нібито імунітет комбатантів за міжнародним гуманітарним правом. Однак відповідно до статті 87 Третьої Женевської конвенції імунітет військовополонених поширюється на полонених, які не є громадянами держави, що їх утримує. Отже, у розв’язанні цієї юридичної колізії пріоритет слід надати теорії громадянства, чітко окресленій в українському національному законодавстві, розробленому в суворій відповідності до міжнародних стандартів. У цьому контексті йдеться про вибір громадянства у разі переходу території під юрисдикцію іншої держави за умови, що цю територію делімітовано та демарковано відповідно до норм міжнародно визнаних конвенцій. Цей механізм передбачає кілька способів урегулювання питання громадянства мешканців такої території:
Однак ситуацію з незаконною окупацією Росією українських територій неможливо врегулювати на підставі наведених міркувань хоча б тому, що Росія є державою-агресором і намагається силоміць анексувати українські території без жодних міжнародно-правових підстав. Саме тому відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Україна продовжує вважати громадян України, які проживають на окупованій території та отримали російське громадянство, громадянами України, не позбавляючи їх цього статусу. Це, своєю чергою, передбачає притягнення осіб до відповідальності за державну зраду, якщо це стосується конкретної особи. Тож численні звинувачення української влади у кримінальному переслідуванні українців, які стали на бік Росії, цілком обґрунтовані з правового погляду й не можуть бути спростовані посиланням на норми міжнародного гуманітарного права.
Загалом, зазирнувши за лаштунки поводження української сторони з військовополоненими, майже не виникає питань, чому більшість російських солдатів добровільно здаються Україні. Для росіян це один із небагатьох способів урятувати життя, а для декого — можливість дізнатися, що таке базові умови життя. Для українських військовополонених досвід російського полону багато в чому нагадує моторошні спогади про концентраційні табори, організовані Третім Рейхом у минулому столітті. Справді лякає уявити, скільки ще історій стане відомо на шляху до перемоги та після неї.
З огляду на істотну різницю в умовах утримання військовополонених українською та російською сторонами Україна має повне право посилатися на положення статей 109–114 GCIII, що стосуються репатріації українських військовополонених до третьої нейтральної країни, здатної подбати про онтологічну безпеку військовослужбовців. Київ неодноразово звертався до представників російського уряду, але у відповідь отримував лише постійне блокування будь-яких ініціатив. Остання пропозиція передбачала залучення Швейцарії як третьої нейтральної держави-покровительки. Проте численні звинувачення Кремля на адресу Швейцарії у втраті нейтралітету через приєднання до санкцій проти Росії не дали нічого конструктивного, а лише законсервували типові для Росії зволікання та бездіяльність у цьому напрямі.
Наразі українська сторона прагне використати будь-яку можливість для досягнення відповідних домовленостей зі Святим Престолом як одним із потенційних гарантів безпеки українських військовополонених. Слід заохочувати будь-які зусилля в цьому напрямі, як і будь-які починання, покликані наблизити перемогу України та покласти край російським імперіалістичним амбіціям.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
