11 хв читанняЦю статтю, написану авторкою TDC Аліною Горбенко, спочатку було опубліковано журналом Diplomaatia та Міжнародним центром оборони та безпеки.
Кримські татари — східноєвропейський тюркський народ, який разом із караїмами та кримчаками становить корінне населення Криму, а також є одним із корінних народів України. Кримські татари повною мірою зазнали «русского мира» відтоді, як півострів був окупований російськими військами у 2014 році. Що було зроблено з Кримом та його жителями в далекій і недавній історії та що відбувається там зараз?
Росія переслідувала кримських татар у різні періоди історії. Ще 1771 року, під час російсько-турецької війни, російська армія вторглася до Кримського ханства, а татар змусили укласти так званий союзний договір. Росія в односторонньому порядку проголосила Кримське ханство незалежним державним утворенням. За словами історика Богдана Короленка, всьому процесу передувало «примушування татар до миру», а страти були звичним явищем.
У 1783 році півострів був анексований Російською імперією — способом, дуже схожим на сучасне російське «визнання» своїх маріонеткових держав на сході України. Більшість кримських татар (близько 300 000 осіб) залишили батьківщину та оселилися в межах Османської імперії. Російський уряд запровадив пільги для переселенців із півночі, намагаючись колонізувати та «зросійщити» півострів. Утім, 1897 року кримські татари все ще становили більшість місцевого населення (36%), а росіяни були другою за чисельністю нацією (33%).
У 1944 році СРСР провів масову депортацію після того, як Народний комісаріат внутрішніх справ звинуватив кримських татар у зраді, колабораціонізмі та дезертирстві. (Хоча колективне покарання було заборонене статтею 50 Гаазької конвенції 1907 року «Про закони і звичаї сухопутної війни».) Унаслідок цього демографічна карта півострова докорінно змінилася: згідно з радянським переписом 1959 року, частка кримськотатарського населення знизилася до нуля відсотків. На відміну від деяких інших депортованих народів, які повернулися на батьківщину наприкінці 1950-х років, кримських татар позбавили цього права — формально до 1974 року, а фактично до 1989-го. Масове повернення почалося лише після 1989 року.
Від здобуття незалежності Україна постійно сприяла розвитку Криму. За словами колишнього міністра курортів і туризму Криму Олександра Лієва, український уряд інвестував 32,6 мільйона доларів США у 2013 році (проти 5,4 мільйона доларів США, вкладених Росією у 2014 році).
Від 2014 року Крим став свідком постійного залякування та переслідувань, обшуків, арештів, політично мотивованих вироків і зникнення людей без будь-якого справедливого та публічного судового розгляду. Росіяни ставляться до кримських татар як до «ненадійних елементів», яких слід змусити мовчати або усунути.
Від 2014 року Крим зіткнувся з демографічною катастрофою та «паспортизацією». Щоб асимілювати населення, Росія вдалася до «завезення» до Криму російських військових, спецпризначенців і «лояльних» російських пропагандистів. Тим часом «нелояльних» громадян змушували тікати.
За словами Мустафи Джемілєва, одного з лідерів кримськотатарського національного руху, станом на 2021 рік до Криму переїхали від 600 000 до 1,5 мільйона росіян, тоді як 30 000 кримських татар були змушені залишити півострів. Така політика колонізації та витіснення «ворожих елементів» була використана в інтересах Росії під час так званого референдуму в Криму 2014 року. Російську більшість закликали довести міжнародній спільноті, що півострів є «споконвічно російською землею».
Без російського громадянства неможливо влаштуватися на роботу, користуватися медичними послугами, відкрити банківський рахунок, придбати кредитну картку, продати будинок або отримати номерний знак. Навіть перебування у Криму для неросійських громадян є проблематичним: якщо вони не отримають іноземний дозвіл на проживання, їх можуть вважати переміщеними особами й таким чином депортувати.
Від 2014 року Крим позбавлений свободи слова та віросповідання. Мусульманські громади, Православна церква України та Свідки Єгови перебувають під постійним тиском Російської православної церкви. Офіційні дані свідчать, що до окупації у Криму були представлені щонайменше 2 220 релігійних організацій, що представляли щонайменше 43 конфесії, тоді як станом на кінець 2020 року залишилося 907 організацій і близько 20 конфесій.
Як каже голова Стамбульської асоціації Криму Джелал Ічтен, «кримських татар нині переслідують у Криму, і вони не можуть належно молитися. Навіть якщо в кримськотатарському домі знайдуть брошуру з найосновнішою релігійною інформацією, їх можуть заарештувати за звинуваченням у тероризмі», — пояснює він.
Крім того, кримськотатарських політичних в’язнів у слідчих ізоляторах переслідують на релігійному ґрунті — наприклад, їх розміщують із немусульманами-співкамерниками, які чинять на них тиск. Голова правління ГО «КримSOS» Олексій Тільненко додає, що «ті, хто більш-менш дотримується своїх релігійних переконань […] дуже часто недоїдають», оскільки «не можуть споживати запропонований їм раціон».
Freedom House повідомляє, що кількість медіа в Криму скоротилася більш ніж на 90% унаслідок процесу перереєстрації 2015 року, який контролював Роскомнагляд (Федеральна служба з нагляду у сфері зв’язку, інформаційних технологій і масових комунікацій). Тим часом російська влада обмежила доступ до українського телебачення та інших медіа. Це призвело до значного погіршення стану свободи слова на півострові.
Росія також закрила кримськотатарський телеканал ATR. Через позицію редакції та журналістів каналу, спрямовану на неупереджене висвітлення подій на окупованих територіях, зокрема порушень прав людини, російська влада неодноразово погрожувала закрити мовника. У січні 2015 року сервер каналу вилучили з місцевого офісу. Відтак із 17 червня 2015 року ATR мовить із Києва.
Окрім маніпулювання медіапростором, Росія також використовує інші методи пропаганди. Окупаційна адміністрація видала указ про проведення у школах уроків про «героїв спеціальної операції», «друзів і ворогів Російської Федерації» та «переваги контрактної служби в Росії». Учнів і працівників бюджетної сфери примушували брати участь у провоєнних мітингах для просування мобілізації; вчителів змушували писати заяви, що дозволяли утримувати частину їхньої зарплати на підтримку війни.
Від 2014 року Крим живе в атмосфері пошуку «внутрішніх ворогів». Таку стратегію Росія також використовувала за часів СРСР, щоб відвернути увагу населення від економічних і соціальних проблем. Добровольчий батальйон імені Номана Челебіджіхана, «Хізб ут-Тахрір» (міжнародна ісламська політична партія, визнана в Росії терористичною організацією, проте така, що законно діє в багатьох інших країнах) і Свідки Єгови були внесені до чорного списку; їхніх членів звинуватили в екстремізмі, як і членів Меджлісу — кримськотатарського парламенту.
Росія широко застосовує антитерористичні закони, щоб виправдовувати свої варварські дії проти певних спільнот. Примітно, що добровольчий батальйон імені Номана Челебіджіхана, сформований у 2016 році, був визнаний терористичною організацією в Росії лише у червні 2022 року, після початку повномасштабної війни. Для такого визначення потрібно небагато доказів — достатньо просто бути кримським татарином, який виявляє нелояльність. Ці антитерористичні закони наділяють російські силові структури можливістю затримувати людей без будь-яких належних правових підстав, лише за підозрою в «тероризмі».
Від 2014 року Крим зазнає безперервної примусової детатаризації та русифікації. У глобальному масштабі цей процес розпочався 1783 року, коли Росія анексувала Кримське ханство. Росіяни відразу почали перейменовувати кримські поселення та міста на російський лад. Наприклад, 1784 року село Курман-Кемельчі було зруйноване і спалене російськими військами, а на його місці заснували інше село — Красногвардійське. Історичний кримський топонім було стерто разом із фізичним руйнуванням села та винищенням його жителів. За радянських часів із карти зникло ще багато історичних топонімів. Лише кілька міст — поодинокі винятки — не втратили свого кримськотатарського коріння. Це Бахчисарай, Джанкой, Інкерман і Керч.
У 2014 році детатаризація та русифікація вийшли на новий рівень. Голова Кримськотатарського ресурсного центру Ескендер Барієв згадує, що до окупації в Криму діяли 16 шкіл і 384 класи з кримськотатарською мовою викладання. У 2021 році залишилося лише 119 таких класів. У державних установах заборонено кримськотатарську мову: під час слухань кримських татар постійно виводять із суду за розмову рідною мовою, яку прирівнюють до «порушення регламенту». Це є позбавленням основоположного права брати участь у судовому слуханні.
Кримські татари стикаються із заборонами та переслідуваннями за вшанування річниці депортації 1944 року 18 травня. Цього дня по всій Україні відбуваються численні заходи, як-от мітинги, тематичні уроки у школах і публічні презентації. У Криму щороку відбувалися масові заходи, зокрема жалобний мітинг у центрі Сімферополя. Після окупації 2014 року ці прояви обмежили; тепер усю пов’язану з ними діяльність необхідно погоджувати з маріонетковою російською владою.
Росія намагається знищити ідентичність кримських татар усіма можливими способами, навіть коли йдеться про культурні пам’ятки. Ханський палац у Бахчисараї, унікальний зразок кримськотатарської архітектури, був майже знищений варварськими «реставраційними роботами». Зокрема, на початку 2022 року на стіні світської будівлі Палацу з’явилася велика тріщина внаслідок інженерних прорахунків і недбалості реставраторів. У грудні 2022 року міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко звернувся до ЮНЕСКО із закликом звернути увагу на руйнування Палацу, заявивши, що стратегія Росії полягала у стиранні історичної пам’яті.
Ситуація загострилася. Нові затримання. Нові зникнення. Нові політично мотивовані вироки. Від 2022 року вся російська політика звелася до агресивної пропаганди проти України, покликаної дискредитувати українську армію та створити образ «ворога».
Ольга Скрипник, голова правління Кримської правозахисної групи, заявила, що станом на кінець 2022 року щонайменше 149 громадян України зазнали політично мотивованого переслідування та ув’язнення. Крім того, щонайменше 15 кримських політв’язнів були переведені до російських пенітенціарних установ у 2022 році.
У квітні 2022 року набрала чинності стаття 20.3.3 Кримінального кодексу Російської Федерації щодо «дискредитації російської армії», яка дала владі змогу переслідувати осіб лише за «образливі висловлювання» щодо російських військових. У березні 2023 року на півострові за цією статтею було розпочато щонайменше 284 провадження.
Згідно з вересневим звітом CrimeaSOS, у справах щодо ймовірної «дискредитації» російських збройних сил було винесено 76 судових рішень. Підставами для таких обвинувачень були публікації в інтернеті, протести, висловлення думки приватно чи публічно, анти-«Z» активізм та автопробіги.
Хоча точну кількість зниклих безвісти встановити важко, у 2014–2020 роках CrimeaSOS зафіксувала 44 випадки насильницьких зникнень. Повідомляється, що 90% жертв насильницьких зникнень утримують без висунення обвинувачень. Інші порушення прав людини включають катування свідків, неналежне поводження з політичними в’язнями, відсутність належних умов утримання та медичної допомоги, психологічний тиск під час надання свідчень тощо.
Наприклад, Ірину Данилович, медсестру та громадську активістку з міста Феодосія, 29 квітня 2022 року затримала російська Федеральна служба безпеки (ФСБ). Данилович стверджувала, що її вісім днів (до 7 травня) утримували в підвалі штаб-квартири ФСБ у Сімферополі та не надали їй жодної правової допомоги. За даними правозахисного центру ZMINA, пізніше її перевели до слідчого ізолятора в Сімферополі та звинуватили в незаконному поводженні з вибуховими речовинами (за частиною 1 статті 222.1 Кримінального кодексу Росії).
Згідно з російським законодавством, їй загрожує до 8 років ув’язнення. Окрім психологічного тиску, неналежні умови утримання спричинили серйозне погіршення її здоров’я. Ірина протягом кількох місяців страждала від жахливих головних болів і гострого запалення середнього та внутрішнього вуха, що без лікування могло призвести до запалення мозку та смерті. За таких обставин відсутність доступу до медичної допомоги можна вважати нелюдським поводженням і катуванням.
21 березня 2023 року Ірина Данилович оголосила «сухе голодування», щоб привернути увагу до відсутності належного лікування в слідчому ізоляторі, пообіцявши продовжувати його до «початку лікування або своєї біологічної смерті». Міністерство закордонних справ України закликало до її негайної госпіталізації, посилаючись на попередні випадки Костянтина Ширинґа та Джеміля Гафарова — двох політичних в’язнів із Криму, які померли в російському ув’язненні внаслідок відсутності належного медичного лікування. Нині Ірина є однією з чотирнадцяти українських журналістів, ув’язнених в окупованому Криму.
Від 2014 року кримську молодь примушують проходити військову службу в російській армії та штрафують за відмову від призову або ухилення від нього. Це є порушенням IV Женевської конвенції, оскільки відповідно до статті 51 «окупаційна держава не може примушувати осіб, що перебувають під захистом, служити в її збройних чи допоміжних силах». Більше того, примушуючи громадян України брати участь у воєнних діях проти власної держави, Росія порушує Конвенцію (IV) про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї — Положення про закони і звичаї війни на суходолі, статтю 23 (h): «Також забороняється примушувати громадян ворожої сторони брати участь у воєнних діях, спрямованих проти їхньої власної країни, навіть якщо вони перебували на службі у воюючої сторони до початку війни».
Від початку повномасштабного вторгнення як офіційна, так і прихована мобілізація перебувають у порядку денному окупантів. За даними CrimeaSOS, станом на кінець 2022 року російські суди в Криму розглянули приблизно 130 кримінальних справ за обвинуваченнями в ухиленні від призову.
Щоб заохотити службу, окупаційна влада в Севастополі планує виділити ветеранам війни проти України до тисячі безкоштовних земельних ділянок та інші пільги. Особи, які вступили на службу в Ялті, отримали від російського уряду відстрочку орендної плати за користування міським майном і землею на час служби. Такі «подарунки» є частиною загальної політики режиму з націоналізації та порушенням прав на землю. Наприклад, у листопаді було оголошено про націоналізацію понад 130 активів, що належали «іноземним громадянам або недружнім державам».
Від 2022 року Крим став центром депортацій і складом награбованого майна з нещодавно окупованих територій. Станом на січень 2023 року Катерина Рашевська, юристка Регіонального центру прав людини, повідомила, що російські загарбники депортували щонайменше 6 000 дітей із тимчасово окупованих територій материкової України до окупованого Криму.
Раніше в кримській столиці Сімферополі був лише один слідчий ізолятор, але навесні 2022 року відкрили другий — як вважають деякі адвокати — спеціально для громадян України. Ольга Скрипник заявляє, що станом на січень 2023 року Російська Федерація утримувала в Сімферополі щонайменше 200 депортованих із Херсонської та Запорізької областей.
Згідно зі статтею 11 Конвенції про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню й передачі права власності на культурні цінності, «вивезення та передача права власності на культурні цінності під примусом, що прямо чи опосередковано виникає внаслідок окупації країни іноземною державою, вважаються незаконними». Проте в жовтні–листопаді 2022 року росіяни експропріювали щонайменше 20 000 експонатів із двох найбільших музеїв Херсонської області: Херсонського краєзнавчого музею та Херсонського художнього музею імені Шовкуненка. Зокрема, було викрадено 80% картин Художнього музею і, за свідченнями очевидців, перевезено до Центрального музею Тавриди в Сімферополі.
Саміт Кримської платформи долучився до розслідування розграбування музеїв. Експерти вважають, що Україні слід прагнути виключення Російської Федерації з ЮНЕСКО, оскільки дії Москви порушують основні принципи організації, що регулюють захист культурних цінностей.
Крім того, місто Севастополь стало центром контрабанди зерна з тимчасово окупованих українських територій. У червні 2022 року росіяни визнали, що зерно з окупованого Мелітополя відправляли до Криму для подальшого експорту. Проаналізувавши супутникові знімки та вантажні документи, Financial Times встановила, що лише у травні 2022 року через термінал у Севастополі було експортовано 140 000 тонн зерна.
Росія прагне виснажити Крим усіма засобами, зокрема руйнуючи його природу. Ще до повномасштабного вторгнення військові навчання та стрільби завдавали серйозної шкоди місцевому довкіллю, як і російські інфраструктурні проєкти: Керченський міст і трасу «Таврида». Кремлівська влада в Криму визнала, що для будівництва траси вирубала 100 000 дерев і 116 000 кущів. Величезної шкоди також завдано акваторіям Чорного й Азовського морів. Від 2022 року через російську агресію в Чорному морі загинуло понад 50 000 дельфінів. Військові кораблі та підводні човни створюють потужні звукові сигнали, які лякають дельфінів. Унаслідок цього тварини не можуть орієнтуватися, сліпнуть і натрапляють на морські міни.
6 червня 2023 року Росія підірвала греблю Каховського водосховища, затопивши прилеглу територію та спричинивши дефіцит прісної води в кількох регіонах півдня України й на Кримському півострові. Такий варварський акт знову продемонстрував російську жорстокість, а також нехтування тимчасово окупованими територіями та їхнім населенням.
«Водопостачання Криму немає, оскільки рівень води в Каховському водосховищі вже значно нижчий за необхідний для надходження до Кримського каналу. Тому вода може не надходити до Криму щонайменше рік», — заявив Ігор Сирота, генеральний директор «Укргідроенерго», головної гідрогенеруючої компанії України.
Олексій Данілов, секретар Ради національної безпеки і оборони України, також наголосив, що ця катастрофа зупинить розвиток Криму «на наступні 3–5–7 років, доки не буде збудовано нову греблю». Він вважає, що відновлення інфраструктури прісної води буде можливим лише після деокупації цієї території. Тим часом російська окупаційна адміністрація в Криму намагається мінімізувати увагу медіа до кризи, мовчачи про її вплив на півострів.
Від початку широкомасштабного вторгнення у лютому 2022 року Росія використовує Крим як плацдарм для вторгнення на материкову частину України. Колись відомий субтропічний курорт, півострів перетворився на одну велику військову базу — і російський блокпост у Чорному морі. Однак такі відверті й обурливі дії Росії дали поштовх кримському спротиву. Хоча він радше хаотичний і спорадичний, ніж згуртований, він символізує протидію кримчан росіянам через їхні масові звірства.
Перші паростки спротиву вже проросли, і сформувалися перші рухи. Серед них — «Жовта Стрічка», яка організовує мирні протести, онлайн-кампанії та флешмоби. Рух публікує матеріали на підтримку України, зливає російські дані та допомагає коригувати цілі для українських військових. Він також намагається зривати референдуми в тимчасово окупованих регіонах. Станом на 30 січня «Жовта Стрічка» налічувала понад 1 200 учасників, які діяли в найбільших містах півострова, зокрема в Керчі, Феодосії, Ялті, Севастополі та Сімферополі.
У вересні 2022 року з’явилася нова підпільна група спротиву — «Кримські бойові чайки»; вона почала розклеювати листівки із закликами палити військкомати по всьому півострову. Потім, у жовтні, було сформовано рух «Атеш». Його гасло — «троянський кінь прибув» — передає їхню мету знищити російську армію зсередини. У лютому 2023 року вони заявили, що впровадили 2 000 агентів до лав російських збройних сил і Росгвардії, де ті мали саботувати накази, зливати інформацію та виводити з ладу військову техніку. Справді, «Атеш» підпалив казарми з російськими солдатами та підірвав ділянку залізниці в Криму поблизу села Поштове.
Це чіткі ознаки партизанської війни, що зароджується. Тим часом інші чинять індивідуальні акти непокори: ухиляються від призову до російської армії, надсилають дані до українського чатбота «єВорог», малюють проукраїнські графіті, поширюють антиросійські гасла тощо.
Від 2014 року кримські татари занурені в російський світ. Від самого початку Росія прагнула переробити Крим зсередини. Кремль розуміє, що все починається з людей. Одних промили мізки російські телеканали. Інші зазнали утисків, залякування, переслідувань, катувань і тюремних вироків. Для кримських татар ця війна означає більше, ніж боротьбу за територіальну цілісність України, справедливість і мир. Для них ця війна є вирішальним моментом для їхнього існування як нації.
Погляди, думки та переконання, висловлені в матеріалах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Transatlantic Dialogue Center, його комітетів або афілійованих організацій. Матеріали покликані стимулювати діалог і дискусію та не є офіційними політичними позиціями Transatlantic Dialogue Center або будь-яких інших організацій, з якими можуть бути пов’язані автори.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
