9 хв читання
Терористичний напад ХАМАС і подальша війна в секторі Гази призвели до безпрецедентного рівня підтримки Ізраїлю в усьому світі. Україна була серед держав, які активно підтримали Ізраїль на початку ескалації. Однак подальший розвиток подій показав, що ця політика зазнала невдачі й лише зашкодила українським інтересам.
Від часу проголошення незалежності України між державами розвинулися тісні зв’язки на культурному рівні. У 1990-х роках, під час Великої алії з пострадянського простору, багато євреїв переїхали з України до Ізраїлю. Нині в Ізраїлі проживає понад 500 тисяч вихідців з України, і серед них приблизно 35 тисяч є членами змішаних сімей та вважаються етнічними українцями.
Після початку російської агресії проти України у 2014 році стала популярною наратив про схожість України й Ізраїлю як «обложених фортець», що борються проти сильнішого ворога. Ізраїль став моделлю країни, для якої постійна загроза війни не заважає здійснювати реформи та розвиватися. Наприклад, у 2019 році під час своєї інавгураційної промови президент Володимир Зеленський заявив, що українці «мають стати ізраїльтянами в обороні своєї рідної землі».
Такі споріднені зв’язки в поєднанні з образом могутньої, високорозвиненої держави, здатної захиститися від сильнішого ворога, стали чудовим прикладом для багатьох в Україні.
За загалом висловленої підтримки Ізраїлю Україна офіційно дотримується позиції «дві держави для двох народів» і має дипломатичні відносини з Палестинською національною адміністрацією. Навіть після початку нинішньої війни в секторі Гази Україна продовжувала дотримуватися цієї позиції. Так, 12 листопада 2023 року Україна підтримала резолюцію ООН, що визнає ізраїльські поселення на Західному березі незаконними. У грудні президент Зеленський заявив: «Україна визнає як незалежний народ Ізраїлю, так і незалежний народ Палестини».
Цю політику можна пояснити бажанням України не зіпсувати відносини з арабськими державами та іншими країнами Глобального Півдня (для яких палестино-ізраїльський конфлікт став важливою точкою самовизначення). Крім того, Україна не підтримує ізраїльську експансію та окупацію, оскільки сама є жертвою експансії Росії.
Після терористичного нападу ХАМАС 7 жовтня Україна надала підтримку Ізраїлю. За даними опитування громадської думки Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), 69% українців симпатизували Ізраїлю, тоді як лише 1% симпатизував Палестині. 18% заявили, що симпатизують обом сторонам, а 12% було важко відповісти.
Дії терористів ХАМАС, які вбили близько 700 цивільних і взяли в заручники ще сотні людей, порівнювали з діями російської армії в Україні. Так, президент Зеленський у своєму зверненні до Парламентської асамблеї НАТО в Копенгагені 9 жовтня провів паралель між нападом ХАМАС і Бучею — містом у Київській області, що стало всесвітньо відомим символом жорстокості російської армії щодо цивільних. 11 жовтня в Брюсселі Зеленський закликав лідерів усіх країн відвідати Ізраїль. Водночас з’явилася інформація про його майбутній візит до Ізраїлю.
Український уряд зайняв активну позицію у висловленні підтримки Ізраїлю з кількох причин.
По-перше, через згаданий раніше популярний наратив про схожість України з Ізраїлем. Після нападу ХАМАС українська влада продовжила його використовувати, порівнюючи дії ХАМАС із діями Росії та стверджуючи, що Ізраїль і Україна разом борються проти тероризму.
По-друге, Україна намагалася покращити відносини з Ізраїлем у контексті протидії російській агресії. Ізраїль дотримується позиції відносного нейтралітету щодо війни в Україні. Ізраїль не запровадив жодних санкцій проти Росії з 2014 року та не постачав Україні жодної летальної зброї, яку Україна неодноразово запитувала.
По-третє, Україна сподівалася використати безпрецедентний рівень підтримки Ізраїлю серед західних країн, щоб привернути увагу до своєї війни. Останні місяці характеризувалися зниженням глобальної уваги до російсько-української війни та зменшенням західної допомоги Україні. Крім того, війна в секторі Гази замінила війну в Україні як найнагальніший конфлікт. Тому, об’єднуючи війни України та Ізраїлю під егідою боротьби проти осі зла Росії та Ірану й боротьби цивілізації проти варварства, українська влада намагається залучити на свій бік частину підтримки, наданої Ізраїлю після нападу ХАМАС.
Проте ці дії не привели до бажаного результату.
Зусилля України заохотити Ізраїль змінити свою нейтральну позицію на користь України зазнали невдачі. Попри висловлену українським керівництвом підтримку та заяви про те, що Україна прагне утвердитися як союзник Ізраїлю, відносини з Росією залишаються стратегічно важливими для Ізраїлю.
На перший погляд, Росія зайняла антиізраїльську позицію: вона активно співпрацює з Іраном, проводить у Москві переговори з лідерами ХАМАС, засуджує атаки західних країн на єменських хуситів, попри їхні обстріли Ізраїлю та напади на цивільні судна тощо.
Водночас російсько-ізраїльські відносини продовжують залишатися на високому рівні. Путін двічі розмовляв телефоном із Нетаньягу з 7 жовтня (для прикладу, Зеленський здійснив лише один дзвінок).
Росія є одним із головних гравців у регіоні. Вона є союзницею головних противників Ізраїлю — Ірану та Сирії. Тому відносини з Росією є стратегічно важливими для Ізраїлю.
Існує загальноприйнята думка про так званий російсько-ізраїльський консенсус щодо Сирії. Ізраїль і Росія підтримують тісні відносини, а остання, чиї військові сили розміщені в Сирії, не перешкоджає ізраїльським ударам по збройних силах Башара аль-Асада та іранських проксі-групах.
Попри посилення військової співпраці між Росією та Іраном, продемонстроване придбанням російських військових літаків і гелікоптерів, Ізраїль прагне перешкодити подальшому зближенню Москви й Тегерана. Це особливо помітно в зусиллях Ізраїлю не допустити відкритої підтримки Ірану Росією в таких подіях, як потенційний ізраїльський удар по іранських ядерних об’єктах.
Попри сподівання українців, малоймовірно, що ізраїльська політика зміниться на користь постачання Україні летальної зброї або систем протиповітряної оборони. Нетаньягу раніше заявляв, що однією з причин такої політики є побоювання, що ізраїльська зброя буде захоплена Росією та передана Ірану й Сирії. З огляду на те, що українська розвідка підтвердила передачу Росією захопленої стрілецької зброї, малоймовірно, що Ізраїль ризикне допустити потрапляння своєї зброї до рук ворогів.
Попри бажання президента Зеленського відвідати Ізраїль і численні повідомлення про майбутній візит, він так і не відбувся. Водночас низка західних лідерів — Байден, Сунак, Макрон, Шольц, прем’єр-міністр Чехії Фіала, канцлер Австрії Негаммер, а також очільники європейських інституцій — відвідали Ізраїль. У грудні Зеленський заявив, що хотів би здійснити візит, але, очевидно, його ізраїльські колеги мали інші пріоритети. Це демонструє, що Ізраїль не надає пріоритету розвитку відносин з Україною.
Хоча відбулися деякі позитивні зрушення (наприклад, уперше в січні 2024 року представник Ізраїлю взяв участь у зустрічі щодо української «формули миру» в Давосі), можна стверджувати, що бажання України зміцнити відносини з Ізраїлем, апелюючи до протидії тероризму з боку російсько-ізраїльського альянсу, зазнало невдачі.
Попри погіршення російсько-ізраїльських відносин, які досягли найнижчої точки за останні роки, вони залишаються міцними, і значна зміна ізраїльської політики щодо війни в Україні є малоймовірною.
Після початку повномасштабного російського вторгнення арабські держави здебільшого намагалися зайняти нейтральну позицію та співпрацювати як з Україною, так і з Росією. Арабські держави продовжують офіційно підтримувати територіальну цілісність України; лише уряд Башара аль-Асада в Сирії визнав анексію українських територій. Водночас, попри заклики України, члени нафтового картелю ОПЕК+ неодноразово скорочували видобуток нафти, тим самим підвищуючи її ціну та допомагаючи зміцнювати російську економіку. Що стосується Єгипту, ЗМІ повідомляли про можливий продаж снарядів Росії.
Після періоду нейтралітету 2023 рік розпочався позитивним проривом в українсько-арабських відносинах. У лютому 2023 року міністр закордонних справ Саудівської Аравії відвідав Україну та оголосив про надання Україні допомоги на суму $400 мільйонів ($300 мільйонів у вигляді нафтопродуктів і $100 мільйонів гуманітарної допомоги). Об’єднані Арабські Емірати також збільшили свою гуманітарну допомогу.
У травні Президент Зеленський виступив як гість на саміті Ліги арабських держав у Джидді, Саудівська Аравія. Крім того, 5–6 серпня там відбулася друга зустріч щодо «формули миру» Зеленського.
Однак після 7 жовтня та односторонніх заяв Президента Зеленського і Міністерства закордонних справ України про «підтримку права Ізраїлю захищати себе та свій народ» відносини України з арабськими урядами охололи. Прикладом цього стала відсутність представників Саудівської Аравії, ОАЕ, Катару та Бахрейну на третій зустрічі щодо «формули миру» 28–29 жовтня на Мальті.
Окремо варто відзначити відносини між Україною та Катаром. Катар є найважливішим партнером України на Близькому Сході. Він відіграє важливу посередницьку роль у російсько-українській війні, допомагаючи Україні повертати військовополонених і дітей, незаконно депортованих Росією. Катар, другий у світі після Сполучених Штатів виробник скрапленого газу, поступово нарощує видобуток, щоб замінити Росію як джерело постачання газу для Європи. У цьому випадку інтереси України та Катару збігаються.
Водночас Катар є другою за важливістю (після Ірану) державою-партнером ХАМАС. Він також є важливим посередником у палестинсько-ізраїльському конфлікті. Зовнішня політика Катару на Близькому Сході характеризується підтримкою ісламістських бойових організацій і водночас посередництвом у конфліктах.
Отже, продовження Україною такої односторонньої підтримки Ізраїлю могло б підірвати співпрацю з Дохою, яка має стратегічне значення для Києва.
Згодом Україна була змушена скоригувати свою позицію та приділити більше уваги необхідності дотримання обома сторонами правил війни й міжнародного права, а також тому, що Україна визнає як ізраїльський, так і палестинський народи.
Хоча видається, що замороження арабсько-українських відносин минуло й активна співпраця триває у 2024 році, нездатність України своєчасно забезпечити збалансовану політику може призвести до нових криз у майбутньому.
Напад ХАМАС і подальша війна відтіснили війну в Україні як важливу геополітичну подію. Це загрожувало можливим перенаправленням західної допомоги з України до Ізраїлю. Тому українська влада намагалася об’єднати війни в Україні та секторі Гази в єдиний наратив боротьби проти російсько-іранської осі зла. Однак таке висвітлення не допомогло збільшити допомогу Україні.
Останні місяці 2023 року характеризувалися зменшенням допомоги від західних партнерів до найнижчого рівня від початку повномасштабного вторгнення. Водночас стало відомо, що снаряди, які мали бути передані Україні, натомість були доставлені до Ізраїлю.
Україна досягла певного прогресу у Сполучених Штатах, де адміністрація Байдена запропонувала додаткові видатки на допомогу Україні, Ізраїлю, країнам Індо-Тихоокеанського регіону та захист південного кордону Сполучених Штатів.
Цей пакет досі не був схвалений з різних причин. Серед іншого, стало очевидно, що республіканці охочіше голосують за допомогу Ізраїлю, ніж Україні. Наприклад, спікер Палати представників Майк Джонсон 30 жовтня представив окремий план допомоги Ізраїлю, який не включає Україну. Білий дім оголосив, що Президент Байден накладе вето на законопроєкт, якщо його буде ухвалено.
Ця ситуація демонструє, що якщо республіканці переможуть на осінніх президентських і конгресових виборах, Сполучені Штати радше зосередяться на підтримці Ізраїлю, ніж України. Причинами цього є сильне проізраїльське лобі у Сполучених Штатах, особливо сильне в Республіканській партії, а також «втома» від війни в Україні, яка останніми місяцями дедалі більше набуває позиційного характеру.
Не досягнувши значних результатів у медіапорядку денному на Заході, Україна зашкодила своїй позиції в країнах так званого Глобального Півдня. Після початку повномасштабного вторгнення стала очевидною нездатність України заручитися підтримкою Глобального Півдня. Оскільки палестинське питання стало одним із критичних чинників самовизначення країн у цій частині світу, підтримка Ізраїлю Україною та західними партнерами України ще більше послаблює українські позиції на Глобальному Півдні.
Виник наратив, що Захід поводиться лицемірно, приділяючи увагу стражданням українських цивільних, водночас заплющуючи очі на такі самі страждання палестинців. Російська пропаганда активно використовує війну в Газі та підтримку Ізраїлю західними країнами у власних цілях. Ізраїль на Глобальному Півдні сприймають передусім як окупанта. Тому зусилля України ототожнити себе з Ізраїлем безумовно зашкодили її позиції в регіоні.
Можна стверджувати, що українські спроби створити єдиний міжнародний наратив навколо України та Ізраїлю не досягли значних результатів у західних країнах і зашкодили відносинам України з країнами Глобального Півдня.
Після початку нового витка палестинсько-ізраїльського конфлікту Україна підтримала Ізраїль, переслідуючи низку своїх цілей. Цю політику загалом можна назвати невдалою: вона не принесла бажаного результату, призупинила стратегічно важливі відносини з арабськими державами й дала шанс російській пропаганді. Тому останнім часом Києву довелося скоригувати свою позицію в більш поміркованому напрямі.
Надалі українським політикам і дипломатам слід приділяти більше уваги стратегічно важливим відносинам Ізраїлю з Росією, а також значенню палестинського питання для арабського світу й усього Глобального Півдня.
Лише шляхом формування збалансованої політики щодо палестинсько-ізраїльського конфлікту українська зовнішня політика може досягти позитивних результатів.
Застереження: погляди, думки та переконання, висловлені в матеріалах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Transatlantic Dialogue Center, його комітетів або афілійованих організацій. Матеріали призначені для стимулювання діалогу та дискусії й не представляють офіційних політичних позицій Transatlantic Dialogue Center або будь-яких інших організацій, з якими можуть бути пов’язані автори.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
