12 хв читанняЕнергетична безпека України стала одним із центральних питань стійкості держави, співмірним із міжнародними мирними переговорами та геополітичним маневруванням. Регулярні російські атаки на критичну інфраструктуру, що тривають чотири роки, створили безпрецедентну кризу в гуманітарному, економічному, ядерному та корупційному вимірах. У цій статті розглядається, як енергетичне питання перетворилося з внутрішнього виклику на важіль міжнародного впливу та чинник, що визначає майбутнє України в контексті війни й післявоєнного відновлення.
Енергетичний сектор України зазнав безпрецедентних збитків від початку повномасштабного вторгнення. Протягом 2024 року російські сили завдали понад 400 ударів дронами та ракетами по енергетичній інфраструктурі. Особливо інтенсивними були атаки, що розпочалися 22 березня 2024 року: до кінця року Росія здійснила 13 масованих комбінованих атак на енергосистему країни, порівняно з 11 атаками у 2022 році та 5 — у 2023 році.
Унаслідок війни енергетичний сектор України зазнав значних змін. До повномасштабного вторгнення 2022 року енергобаланс України складався з кількох ключових джерел: атомна енергетика забезпечувала близько 55% виробництва електроенергії, теплові електростанції (ТЕС), що працюють на вугіллі та газі, — близько 22,9%, гідроелектростанції (ГЕС) — близько 9%, а відновлювані джерела енергії (сонце й вітер) — близько 8%. Сукупна потужність становила приблизно 55 ГВт, а піковий зимовий попит — 24–26 ГВт.
Три роки війни потому структура кардинально змінилася. Унаслідок систематичних атак частка атомної енергетики у 2025 році зросла до 70% загальної генерації через масштабне руйнування інших джерел. Кожна теплова та гідроелектростанція країни зазнала атак, що призвело до тимчасової втрати приблизно 9 ГВт генерувальних потужностей лише у 2024 році. Усі 15 ТЕС були пошкоджені або зруйновані, а їхня частка в енергобалансі впала приблизно до 5% із 23,5% у 2022 році. Гідроенергетика також зазнала значних втрат, особливо через руйнування Каховської ГЕС та серйозні пошкодження Дніпровської ГЕС.
Інша частина генерувальних потужностей була втрачена через окупацію. ЗАЕС (та її 6 енергоблоків загальною потужністю 6 ГВт) перебуває під російським контролем із березня 2022 року, а всі блоки зупинені. Це фактично позбавило енергосистему України її найбільшого джерела енергії. Крім того, частина вітрових і сонячних електростанцій залишається на тимчасово окупованих територіях — понад три чверті довоєнних вітрових електростанцій були повністю зруйновані або захоплені.
Міжнародне енергетичне агентство прогнозувало, що зимовий піковий попит зросте до 18,5 ГВт, що різко контрастує з літніми 12 ГВт. Маттіас Шмале, Координатор-резидент ООН і Координатор з гуманітарних питань в Україні, заявив, що російські сили знищили майже 65% генерувальних потужностей України.
Попри похмурі прогнози, енергетичний сектор продемонстрував неочікувану стійкість. Країна пережила опалювальний сезон 2024–2025 років без масових відключень електроенергії завдяки сприятливим погодним умовам, стабільній роботі АЕС, посиленому захисту енергетичних об’єктів і швидкому відновленню пошкоджених потужностей. У першому півріччі 2024 року енергетичні компанії України відремонтували 4 ГВт теплових і гідроенергетичних потужностей.
Однак у другому півріччі 2025 року ситуація значно погіршилася. Росія посилила свої атаки під час самих переговорів про припинення вогню. 9 грудня 2025 року Російська Федерація завдала одного з найбільших повітряних ударів за час війни, спрямувавши 704 БПЛА та ракети проти українських міст і інфраструктури. Атака 23 грудня, що сталася посеред переговорів, спрямованих на завершення війни, включала 635 дронів і 38 ракет, з яких було збито 587 дронів і 34 ракети. Щонайменше троє людей, зокрема чотирирічна дитина, загинули, а під атакою перебували 13 регіонів.
У зв’язку з цим Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні зафіксувала різке зростання кількості жертв серед цивільного населення. У січні–листопаді 2025 року російські ракети й далекобійні БПЛА вбили 509 та поранили 2462 цивільних. За даними Ради Європи, 2025 рік став найсмертоноснішим для українського цивільного населення: 2514 осіб загинули й 12142 були поранені. Енергетичний тиск продовжився в січні 2026 року, коли близько 200 000 жителів Києва залишилися без опалення чи електроенергії після чергових ударів, а понад 800 багатоквартирних будинків залишилися без електрики. Президент Зеленський заявив, що найскладніша ситуація — у Києві та Київській області, у Харкові та Харківській області, а також у Чернігівській, Сумській, Дніпропетровській і Запорізькій областях. Аварійні роботи тривають щодня, але ситуацію ускладнюють сильні морози.
Російська стратегія систематичних атак на енергетичну інфраструктуру набула особливого значення під час мирних переговорів, що розпочалися у 2025 році. Атаки на енергетичні об’єкти були покликані чинити тиск не лише на українське населення, а й на позицію країни за столом переговорів. Після атаки 23 грудня президент Зеленський заявив, що «цей російський удар надсилає надзвичайно чіткий сигнал про пріоритети Росії», і закликав західних союзників посилити тиск на Москву.
Використання енергії як зброї має багато вимірів. По-перше, Росія прагне зламати дух українців шляхом систематичного позбавлення базових послуг. По-друге, атаки на енергетичну інфраструктуру створюють економічний тиск, перешкоджаючи роботі промислових і логістичних ланцюгів. По-третє, демонстрація здатності позбавити мільйони людей опалення та електроенергії за мінусових температур має підкреслити марність спротиву України та поліпшити позицію Росії за столом переговорів. Ці дії сигналізують Києву та його союзникам про «ціну продовження війни».
Україна відповіла власною кампанією повітряних ударів по російському енергетичному сектору, спрямованою на послаблення фінансування Росією її воєнних зусиль. Атаки на нафтопереробні заводи, сховища та інші об’єкти на глибині до 1200 миль на території Росії змусили Москву скоротити деякі експортні поставки та запровадити внутрішнє нормування пального. Як зазначають аналітики, довгострокові наслідки обох кампаній залежатимуть від того, як довго кожна сторона зможе підтримувати свої атаки та якої стратегічної шкоди вона зможе завдати.
Одночасно з кампанією атак на енергосистему деякі критично важливі об’єкти — передусім Запорізька атомна електростанція — стали переговорним активом і джерелом ядерних ризиків. У проєкті 28-пунктного плану припинення вогню, нібито узгодженого США та Росією, один із пунктів передбачав запуск ЗАЕС під наглядом Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) з рівним розподілом виробленої електроенергії між Росією та Україною — 50:50. Хоча європейська контрпропозиція містила незначні редакційні зміни до цього пункту, сама концепція демонструє, як енергетичні активи стали предметом торгу в геополітичних переговорах.
Окупація Росією Запорізької атомної електростанції — найбільшої в Європі — створила безпрецедентну ситуацію. Захоплена російськими силами 4 березня 2022 року під час бою за місто Енергодар, ЗАЕС стала першою в історії повністю діючою атомною електростанцією, що опинилася під військовою окупацією.
ЗАЕС має шість реакторів із сукупною встановленою потужністю 6 ГВт, які до війни забезпечували близько 20% загального постачання електроенергії України. Із вересня 2022 року всі шість реакторів перебувають у різних станах зупинки, але станція все ще потребує безперебійного електропостачання для підтримання систем охолодження та недопущення розплавлення реакторів — процесу, що може спричинити ядерну катастрофу.
ЗАЕС втрачала доступ до зовнішнього електропостачання 12 разів із лютого 2022 року. Коли зовнішнє живлення зникає, для забезпечення електроенергією систем охолодження реакторів запускаються аварійні дизель-генератори. У вересні 2025 року станція була без електропостачання чотири дні поспіль — найдовший період відключення від початку окупації. «Якщо ці резервні генератори вийдуть з ладу, подальша втрата охолоджувача може спричинити розплавлення палива», — попереджають експерти.
МАГАТЕ постійно присутнє на станції через своїх експертів для моніторингу безпеки, але ситуація залишається критичною. Найвища посадова особа України з ядерного регулювання заявила, що відсутність технічного обслуговування та ремонтів протягом понад двох років окупації призвела до «значної деградації ядерної та радіаційної безпеки й відсутності можливості аварійного реагування».
Використання Росією ЗАЕС є цілком новим явищем у військовій історії. Ніколи раніше атомна електростанція не використовувалася як «ядерний щит» — для захисту російських військ і військової техніки, розміщених на її території. У серпні 2022 року на відеозаписах було видно російські військові вантажівки та бронетехніку, припарковані в будівлях, де розміщені турбіни.
Президент Зеленський звинуватив Росію в розміщенні військ на станції для обстрілів міст Нікополь і Марганець уздовж Каховського водосховища. Обидві сторони звинувачують одна одну в обстрілах станції. 7 квітня 2024 року було підтверджено удари дронами по ЗАЕС; Генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Маріано Гроссі повідомив, що дрони влучили в кілька будівель.
Ця тактика створює надзвичайно складну дилему для України та міжнародної спільноти: будь-яка спроба звільнити станцію військовою силою ризикує спричинити ядерну катастрофу, тоді як збереження статус-кво дозволяє Росії використовувати об’єкт як військову базу з гарантованим захистом від контратак.
Однак пропозиція запустити електростанцію та розподіляти вироблену енергію викликала суперечки з кількох причин. По-перше, вона фактично легітимізує російський контроль над українськими енергетичними активами. По-друге, запуск реакторів посеред війни, що триває, та за відсутності належного обслуговування створює величезні безпекові ризики. По-третє, домовленість про розподіл електроенергії 50:50 перетворює результат військової агресії на звичайну ділову угоду.
Державний ядерний регулятор України заявив, що дозволить відновити виробництво електроенергії на ЗАЕС лише після її повернення під контроль України та проведення ретельної програми інспекцій для відновлення безпечних умов експлуатації. Проте насправді майбутнє ЗАЕС залежить від результатів ширших переговорів щодо припинення війни та визначення статусу окупованих територій.
МАГАТЕ продовжує докладати зусиль для підтримання безпеки станції в умовах війни. У жовтні 2025 року агентство повідомило, що Росія та Україна погодили спеціальну зону припинення вогню для проведення ремонту пошкоджених ліній електропередач, які ведуть до ЗАЕС. Однак такі локальні домовленості не розв’язують фундаментальної проблеми: ЗАЕС залишається заручницею війни, створюючи постійну загрозу ядерної катастрофи для всього регіону.
У листопаді 2025 року вибухнув найбільший корупційний скандал за президентства Володимира Зеленського. 10 листопада Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) викрили схему розкрадання щонайменше 100 мільйонів доларів США з державної компанії «Енергоатом», яка управляє українськими атомними електростанціями.
У центрі скандалу був Тимур Міндіч, бізнесмен і співвласник продюсерської компанії «Квартал-95», заснованої Зеленським. Схема, викрита після 15 місяців розслідування та понад 1 000 годин прослуховування, була простою і жорстокою: двоє людей в «Енергоатомі» — Ігор Миронюк і Дмитро Басов — контролювали всі контракти компанії та вимагали від постачальників хабарі в розмірі 10–15%. Постачальники, які відмовлялися платити, ризикували не отримати оплату за надані товари й послуги, оскільки державна компанія була звільнена від обов’язку сплачувати борги в умовах воєнного стану.
Скандал охопив найвищі щаблі влади. Герман Галущенко, який обіймав посаду міністра енергетики з 2021 року до липня 2025 року, а згодом став міністром юстиції, був відсторонений від виконання обов’язків і пізніше подав у відставку. Його наступниця на посаді міністерки енергетики Світлана Гринчук також подала у відставку після того, як стало відомо, що вона мала тісні особисті зв’язки з паном Галущенком, а Ігор Миронюк проводив із нею співбесіду на міністерську посаду. Парламент схвалив їхні відставки 19 листопада 2025 року.
Для України, яка прагне членства в ЄС, скандал мав особливо руйнівний ефект. Як зазначив народний депутат Олександр Мережко: «Усередині країни цей скандал використовуватимуть для підриву єдності та стабільності. Зовні наші вороги використають його як привід припинити допомогу Україні».
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц під час телефонної розмови з президентом Зеленським наголосив на занепокоєнні європейських партнерів корупцією та «підкреслив очікування уряду Німеччини, що Україна рішуче просуватиметься вперед у боротьбі з корупцією та подальших реформах, особливо у сфері верховенства права».
Особливо тривожним було те, що корупційна схема діяла в час, коли Росія систематично атакувала енергетичну інфраструктуру України. Прослуховування зафіксувало розмови про зупинку проєктів із захисту критичної інфраструктури — не з технічних причин, а через суперечки щодо розміру хабарів. Після викриття справи Європейський банк реконструкції та розвитку переглянув свою співпрацю з «Енергоатомом» через репутаційні ризики компанії.
Водночас важливо розглядати скандал не лише як провал, а й як доказ успіху антикорупційних реформ в Україні. «Позитивний момент у цій історії полягає в тому, що ми маємо ефективні та справді незалежні антикорупційні органи, які показали конкретні результати», — сказав Мережко. «Як виявляється, ніхто не стоїть над законом і ніхто не є від нього захищеним.» Саме здатність НАБУ та САП викрити схему на найвищому рівні влади, провести обшуки в помешканнях міністрів і висунути обвинувачення близьким соратникам президента демонструє, що антикорупційні інституції в Україні функціонують незалежно навіть за воєнного стану.
Так само події липня 2025 року, коли Верховна Рада ухвалила законопроєкт № 12414, який підпорядковував НАБУ та САП генеральному прокурору, а президент підписав його того самого дня, спричинили протести щонайменше у 27 місцях. Вони тривали тиждень, доки Верховна Рада не ухвалила новий законопроєкт, внесений президентом Зеленським, який відновив незалежність НАБУ та САП. Хоча ці протести були невеликими — часто менш ніж 100 учасників — і переважно очолювалися молоддю, вони мають значення: вони демонструють стійкість українського громадянського суспільства навіть в умовах війни та підтверджують, що європейська інтеграція залишається пріоритетом суспільного порядку денного.
Паралельно з викликами, спричиненими війною та корупційними скандалами, Україна досягла історичного прориву в енергетичній інтеграції з Європою. Буквально за кілька годин до початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Україна від’єдналася від старої радянської енергомережі. Синхронізацію з Континентальною європейською мережею, раніше заплановану на 2023 рік, було завершено за три тижні в надзвичайних умовах початку війни.
1 січня 2024 року оператор енергосистеми України «Укренерго» став сороковим повноправним членом Європейської мережі операторів систем передачі електроенергії (ENTSO-E). Це членство відкрило нові можливості для обміну електроенергією та інвестицій, а також посилило енергетичну безпеку.
Практичне значення інтеграції відобразилося у збільшенні експортної спроможності. У жовтні 2024 року ENTSO-E оголосила про підвищення з 1 грудня 2024 року ліміту експорту електроенергії до України та Молдови з 1 700 МВт до 2 100 МВт. З березня 2025 року оператори мереж щомісяця переглядають комерційну пропускну спроможність між ЄС та Україною. У другому кварталі 2025 року експортна спроможність електроенергії з блоку Україна—Молдова до ЄС зросла до 650 МВт (на 18% більше, ніж у березні 2024 року), допомагаючи стабілізувати мережу.
Україна активно налагоджує міждержавні з’єднання із сусідніми європейськими країнами. Українські інженери будували нову лінію з’єднання з Польщею навіть під час російських ракетних ударів. Аналогічні роботи плануються з Румунією та Словаччиною, хоча деталі залишаються конфіденційними з міркувань безпеки.
У лютому 2025 року Європейська комісія оголосила про пакет підтримки, який разом із Молдовою дозволить повністю інтегрувати ринок електроенергії України з ЄС до початку 2027 року. Пакет передбачає прискорення інвестицій у відновлювану енергетику із введенням до 1,5 ГВт генерувальних потужностей, що становить приблизно 25% збільшення загальної потужності відновлюваної енергетики в Україні.
Війна парадоксально прискорила перехід України на відновлювану енергетику. Якщо існує країна, де концепція «відбудови на краще» застосовна до енергосистеми, то це Україна. Енергетичний сектор країни був значною мірою централізованим; проте після російських атак Україна відбудовує його децентралізовано.
У червні 2024 року Кабінет Міністрів України схвалив Національний план з енергетики та клімату (НПЕК) на 2025–2030 роки з потребами в інвестиціях, оціненими від 41,5 до 50 мільярдів доларів США. План має на меті досягти до 2030 року 27% відновлюваної енергії в кінцевому енергоспоживанні порівняно з нинішніми 10%. НПЕК передбачає введення приблизно 10 ГВт нових потужностей відновлюваної енергетики та скорочення викидів парникових газів до 2030 року на 65% нижче рівня 1990 року.
Для підтримки зеленого переходу уряд України запровадив податкові стимули для інвестицій у відновлювану енергетику. Станом на 27 липня 2024 року було ухвалено закони, що звільняють від імпортного мита та ПДВ певне енергогенерувальне обладнання, зокрема фотоелектричні панелі, літій-іонні батареї, інвертори та окремі компоненти для вітрових турбін. Ці звільнення діють протягом періоду воєнного стану, але мають втратити чинність 1 січня 2026 року.
Україна зосередилася на децентралізованих проєктах сонячної енергетики як стратегічній відповіді на війну. Міністерство енергетики України окреслило плани розвитку хабів відновлюваної енергетики, особливо в західних регіонах країни. Ці хаби, часто у формі сонячних мікромереж з інтегрованими акумуляторними системами зберігання енергії, матимуть вирішальне значення для підвищення енергетичної безпеки країни завдяки зменшенню залежності від централізованої мережі.
На міжнародному рівні ЄС визначив підтримку українського енергетичного сектору пріоритетом. Фонд підтримки енергетики України, яким управляє Енергетичне співтовариство у співпраці з Європейською комісією та Міністерством енергетики України, станом на вересень 2025 року отримав зобов’язання на суму понад 1,28 мільярда євро, з яких 1,25 мільярда євро вже було виплачено. Фонд підтримує проєкти з підготовки до зими, розподіленої генерації та впровадження відновлюваної енергетики.
У липні 2025 року Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) та Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) оголосили про важливе нове партнерство, спрямоване на зміцнення стійкості енергетичного сектору України та прискорення переходу до відновлюваних джерел енергії. Програма підтримується внеском уряду Німеччини у розмірі 20 мільйонів євро та фінансуватиме проєкти відновлюваної енергетики в українських громадах.
Експерти вбачають потенціал України стати хабом зеленої енергетики для Європи. За словами президента ДТЕК, найбільшої приватної енергетичної компанії України, країна має площі, навички, сприятливий режим і погодні умови, щоб виробляти майже 19 000 ТВт·год сонячної та вітрової енергії на рік — у сім разів більше за поточний попит Європи. Україна фігурує в кількох проєктах зеленого водню, ініційованих державами-членами ЄС, таких як Центральноєвропейський водневий коридор (CEHC), який передбачає експорт до Словаччини, Чехії та Німеччини до 2030 року.
Енергетичний сектор України перебуває на перехресті критичних викликів та історичних можливостей. Систематичні російські атаки знищили значну частину генерувальних потужностей, корупційні скандали підірвали довіру міжнародних партнерів, а потреби в інфраструктурі є величезними. Водночас війна прискорила процеси, які зазвичай тривали б роками: інтеграцію з європейською електромережею, перехід на відновлювані джерела та децентралізацію генерації.
Корупційний скандал в «Енергоатомі» виявив глибокі системні проблеми в корпоративному управлінні державними підприємствами та потребу в реальних, а не показних антикорупційних реформах. Особливо руйнівним для довіри партнерів було те, що ця схема діяла в умовах війни, коли кожен долар міжнародної допомоги був критично важливим. Реакція європейських лідерів чітко засвідчила, що подальша підтримка безпосередньо пов’язана з прогресом у боротьбі з корупцією.
Поглиблення енергетичної інтеграції з ЄС і прискорений зелений перехід створюють основу для довгострокової енергетичної безпеки та незалежності України. Нарощування експортних потужностей, будівництво міжсистемних з’єднань та інвестування у відновлювану енергетику не лише допомагають пережити війну, а й закладають підґрунтя для майбутньої ролі України як потенційного постачальника чистої енергії до Європи.
Успіх енергетичної трансформації України залежатиме від поєднання технічної модернізації з інституційними реформами, забезпечення прозорості у використанні міжнародної допомоги та збереження довіри партнерів попри внутрішні політичні кризи. Енергетична незалежність в умовах війни стала не лише технічним питанням генерувальних потужностей, а й питанням управління, довіри та політичної волі до системних змін.
Погляди, думки та переконання, висловлені в матеріалах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Transatlantic Dialogue Center, його комітетів або афілійованих організацій. Матеріали покликані стимулювати діалог і дискусію та не представляють офіційних політичних позицій Transatlantic Dialogue Center чи будь-яких інших організацій, з якими можуть бути пов’язані автори.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
