9 хв читання
Сьогодні гуманітарне розмінування набуло нового виміру: це вже не просто технічне завдання, а конкретний прояв активної дипломатії. У воєнних і постконфліктних умовах, таких як в Україні, розмінування стає мостом між безпекою людини та міжнародною політикою.
Повномасштабне вторгнення в Україну спричинило одну з найсерйозніших гуманітарних криз XXI століття, що має руйнівні наслідки не лише для людей і матеріальної сфери, а й для довгострокової безпеки територій. За останніми оцінками, понад третина території України забруднена мінами та нерозірваними боєприпасами, що робить країну найбільш замінованою у світі.
Від початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року Україна знешкодила понад 533 000 вибухонебезпечних предметів і очистила понад 35 000 км², проте процес очищення може тривати десятиліттями (Kyiv Independent, 2024; Infobae, 2023; Euronews, 2024). Країна стикається з довгостроковим викликом, що потребує скоординованої міжнародної відповіді.
У відповідь багатосторонні організації, такі як UNOPS, Європейський Союз і партнери НАТО, започаткували програми технічного співробітництва. Проте масштаб виклику потребує ширшої міжнародної мережі співпраці, заснованої на досвіді, довірі та принципах.
Чилі, яка завершила власний процес розмінування у 2020 році та розвинула технічний, нормативний і дипломатичний потенціал у цій сфері, тепер має можливість перетворити цей досвід на платформу для міжнародних дій. Це співробітництво було б не символічним жестом, а стратегією, що відповідає принципам багатосторонності, співпраці Південь—Південь і зміцнення м’якої сили Чилі.
Ця пропозиція не лише відповідає на гуманітарну надзвичайну ситуацію, а й відкриває для Чилі конкретний шлях до проєктування своєї зовнішньої політики з лідерством, легітимністю та стратегічним баченням.
Зовнішня політика Чилі історично формувала образ держави, відданої багатосторонності, правам людини та міжнародному співробітництву. У цих межах гуманітарне розмінування було не лише політикою національної безпеки, а й стратегічним дипломатичним інструментом, через який Чилі проєктувала свій образ відповідального, етичного й технічно спроможного гуманітарного актора.
Чилі є однією з країн, що найсуворіше дотримувалися Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін, до якої вона приєдналася у 1997 році. У 2020 році країна успішно завершила свій процес розмінування, повністю виконавши міжнародні зобов’язання (MINREL, 2020). Цей досвід передбачав не лише очищення власної території, а й розвиток передового технічного потенціалу та створення міцної спеціалізованої інституційної бази. Зокрема, Національна комісія з розмінування (CNAD) і Центр навчання та знищення вибухонебезпечних предметів (CEDDEX) були ключовими установами у розробленні, реалізації та нагляді за національним процесом розмінування, зміцнюючи цю інституційну відданість, регулюючи остаточне завершення процесу розмінування та встановлюючи положення щодо підтримання й оновлення технічного та логістичного потенціалу країни (BCN, 2020).
Чилі не лише успішно впоралася з власною внутрішньою проблемою мін, а й активно долучалася до гуманітарних і миротворчих місій, зокрема брала участь у Місії Організації Об’єднаних Націй зі стабілізації на Гаїті (MINUSTAH). У цьому випадку Чилі не лише надала війська, а й відіграла ключову роль у сприянні стабільності, повазі до прав людини та інституційному зміцненню в карибській країні. Ця участь закріпила образ Чилі як етичного актора, відданого багатосторонності та міжнародному співробітництву, і створила прецедент для її участі в майбутніх гуманітарних операціях.
Увесь цей досвід свідчить, що Чилі послідовно формувала свій образ гуманітарної, технічно спроможної та надійної держави, дії якої на міжнародній арені підпорядковуються логіці спадкоємності, а не поодиноких ініціатив. У цьому сенсі потенційну участь у процесі гуманітарного розмінування в Україні не можна розуміти як випадковий або суто символічний акт альтруїзму, а як послідовне продовження зовнішньої політики, зосередженої на просуванні миру, міжнародного гуманітарного права та співробітництва з країнами, що стикаються зі складними викликами.
Отже, накопичений досвід і розвинена інституційна база роблять Чилі надійним і підготовленим актором, здатним запропонувати реальні рішення для подолання мінної кризи в Україні, спираючись на технічну легітимність, етичну відданість і стратегічну узгодженість із цінностями міжнародного порядку, заснованого на правилах. Це також відповідає державній політиці Чилі на підтримку України від початку війни у 2014 році.
Різні країни використовують або використовували гуманітарне розмінування як дипломатичний інструмент. Відрізняються також підходи й стратегії країн, що надають такий вид допомоги.
Такі випадки, як діяльність Сполучених Штатів через Програму гуманітарного розмінування США (USHDP), були спрямовані на полегшення людських страждань, водночас просуваючи власні інтереси. Вона включала зусилля з розмінування в низці країн і досягла помітного успіху в Південно-Східній Азії, у таких країнах, як Камбоджа, Таїланд, Лаос і В’єтнам. Послуги, які надавали Сполучені Штати, відрізнялися залежно від обставин кожної країни; програми були такими різноманітними, як В’єтнамська програма інформування про мінну небезпеку та Таїландська програма з використання собак, якими керував дипломатичний корпус США в країнах, що звернулися по допомогу до програми (Morehead, 2001).
Інший релевантний випадок — Бразилія, яка, видається, очолює процеси гуманітарного розмінування здебільшого з прагматичних причин співпраці Південь—Південь, співпрацюючи переважно в Латинській Америці та Карибському басейні, Африці й Азії. Незважаючи на це, бразильська зовнішня політика, схоже, знайшла у гуманітарному розмінуванні та розумній силі спосіб отримати міцніший доступ до найважливіших світових кіл ухвалення рішень (Borlina, 2015).
В обох випадках очевидно, що гуманітарне розмінування є ефективним інструментом просування національних інтересів. Чи то через геополітичні амбіції Сполучених Штатів, чи через підхід Бразилії у форматі Південь—Південь, вони чітко продемонстрували, що міжнародне співробітництво могло б дати такій країні, як Чилі, змогу утвердитися як релевантний актор не лише в гуманітарних питаннях, адже це було б лише початком розвитку сильної зовнішньої політики, зосередженої на представленні Чилі світові як ще більш надійної країни, відданої глобальним викликам.
Отже, Україна стала б початком плану допомоги Чилі, який, маючи підхід, подібний до описаних вище прикладів Сполучених Штатів і Бразилії, дозволив би Чилі прагнути увійти до кіл ухвалення рішень у важливіших питаннях. Це також надало б нашій країні можливість працювати пліч-о-пліч із провідними західними державами, які братимуть участь у відбудові України. Це відбувається в межах зростаючих зв’язків Чилі з такими країнами, як Німеччина, завдяки яким буде полегшено доступ Чилі до каталогу обладнання та матеріалів НАТО (InfoDefensa, 2025), що чітко демонструє переваги для нашої країни від партнерства та тісної співпраці з важливими державами.
Чилі має усталений досвід у гуманітарному розмінуванні, а також конкретні інституційні структури для спрямування міжнародного співробітництва в цій сфері. Існує кілька варіантів, за допомогою яких країна може ефективно сприяти розмінуванню в Україні, і вони можуть розвиватися взаємодоповнювально.
Один із варіантів — двостороннє технічне співробітництво з Україною. Чилі могла б започаткувати програму прямої співпраці з українським урядом, зосереджену на передаванні знань і технічних спроможностей. Цією програмою можна було б керувати на міжміністерському рівні через Міністерство закордонних справ, за посередництвом Чилійського агентства міжнародного співробітництва для розвитку (AGCID), яке спрямовувало б офіційне співробітництво, тоді як Міністерство оборони через Національну комісію з розмінування (CNAD) та Підсекретаріат збройних сил (SUBSEFFAA) координувало б технічний внесок. Такий підхід дав би змогу надавати консультації щодо планування й управління операціями з розмінування, методологій управління мінними ризиками та допомоги у розробленні нормативних актів і стандартних операційних процедур.
Інший варіант — активна участь у багатосторонніх програмах, таких як програми, що координуються UNOPS і фінансуються Європейським Союзом та країнами НАТО. Чилі могла б офіційно долучитися до цих зусиль, ефективно спрямовуючи свій технічний досвід, підвищуючи дипломатичну помітність і зміцнюючи свій образ країни, відданої безпеці людини. Ця участь могла б включати відправлення інструкторів до України або регіональних центрів, залучення експертів до технічних місій і співпрацю у процесах стандартизації та валідації методів розмінування. CNAD була б відповідальною технічною установою разом із Міністерством закордонних справ.
Також розглядається навчання українського персоналу в Чилі. Цей варіант спирався б на досвід країни у програмах підготовки з гуманітарного розмінування та її мережу міжнародного співробітництва. CNAD і SUBSEFFAA могли б координувати роботу з навчальними центрами Збройних сил, щоб пропонувати курси з методів розмінування, підготовку з управління операціями та керівництва командами, а також найкращі практики управління інформацією й операційної безпеки, як це вже впроваджено в навчальних курсах, що проводяться Центром навчання та знищення вибухонебезпечних предметів (CEDDEX), який входить до складу армії.
Крім того, Чилі могла б направити експертів із розмінування, щоб надавати безпосередні консультації на місцях, долучаючись до міжнародних зусиль. Такий підхід зробив би її відданість безпеці людини помітною завдяки конкретному внеску. Персонал міг би складатися зі спеціалістів, підготовлених CNAD, досвідчених команд чилійської армії або техніків SUBSEFFAA, підготовлених у сфері міжнародного співробітництва. Розгортання слід координувати з MINREL і MINDEF, щоб забезпечити узгодженість із зовнішньою політикою та оперативними спроможностями.
Ці альтернативи, які можуть розвиватися взаємодоповнювально, є частиною державної політики, що відповідає практиці підтримки Чилі України з 2014 року. Комплексна стратегія, яку Чилі може реалізувати в гуманітарному розмінуванні, ґрунтується на трьох засадах: багатостороння участь, посилення технічної підготовки та спеціалізована дипломатія.
По-перше, формалізація участі Чилі в міжнародних програмах не лише дала б змогу ефективно спрямовувати її внесок, а й позиціонувала б країну щодо питань, актуальних для глобального порядку денного. Міністерство закордонних справ спільно з CNAD і SUBSEFFAA має координувати цю участь.
По-друге, вкрай важливо посилити національну пропозицію у сфері підготовки через програми, розроблені спеціально для українського персоналу. Спираючись на свій досвід, Чилі могла б запровадити безперервний план навчання разом із центрами військової підготовки та агентствами співробітництва, що включав би щорічні місця, програму, адаптовану до українського контексту, а також розвиток мережі міжнародних випускників, доступних чилійським установам для направлення до потенційних майбутніх країн, де Чилі могла б надавати допомогу з гуманітарного розмінування.
По-третє, ця політика має включати вимір технічної дипломатії. Участь Чилі зміцнила б її зв’язки зі стратегічними партнерами та закріпила б її імідж як етичної й технічно спроможної країни у гуманітарних справах, демонструючи лідерство в гуманітарних питаннях і, як у випадку Бразилії, забезпечуючи доступ до глобально значущих сфер впливу та покращуючи міжнародний статус Чилі.
Очевидно, що головні обмеження полягають у наражанні чилійського персоналу на ризик шляхом його направлення до зон активного конфлікту, де існують реальні небезпеки для його фізичної безпеки. Це передусім породжує дві альтернативи: 1) посилити підготовку українського персоналу в Чилі, щоб він міг самостійно проводити розмінування, шляхом навчання та технічного консультування; або 2) направити чилійський персонал до районів, де активний конфлікт уже не триває, але які все ще мають значне забруднення вибухонебезпечними предметами.
Першу альтернативу вже було представлено вище, тому залишається лише повторити, що вже існує достатня інституційна база для підготовки українського персоналу, який відповідатиме за проведення власного розмінування.
Щодо другої альтернативи, такі регіони, як Київщина та Чернігівщина, були окуповані Росією на певних етапах війни, що призвело до забруднення значних територій мінами. Такі регіони були б ідеальними місцями для початку процесу розмінування, оскільки Україна вже відновила контроль над цими територіями, тобто прихований ризик там нижчий, а російська загроза не була б обмеженням, як це було б у прифронтових районах.
Внутрішній фронт у Чилі також може розглядатися як обмеження потенційної ролі Чилі в процесі розмінування в Україні. Однак більшість політичного класу Чилі продемонструвала сильну готовність до співпраці з Україною. Зокрема, президент Борич неодноразово ставав на бік України та демонстрував інтерес Чилі до участі в процесі розмінування після завершення війни (El Líbero, 2024).
Більше того, якщо потенційну гуманітарну допомогу Чилі Україні представити як спосіб зміцнити позиції країни на міжнародній арені, це могло б викликати більший інтерес серед політичного класу, який, переслідуючи національні інтереси подібно до Бразилії чи Сполучених Штатів, міг би прискорити надання допомоги Україні.
Гуманітарне розмінування в Україні є не лише нагальною потребою для пом’якшення наслідків війни, а й стратегічною можливістю для Чилі реалізувати свою зовнішню політику з етичної, технічної та дипломатичної перспектив. Маючи зразковий досвід у цій сфері та вже добре сформований інституційний апарат, Чилі має ідеальні позиції для внеску в розв’язання цього глобального виклику, долучаючись до міжнародної тенденції, у межах якої такі країни, як Бразилія та Сполучені Штати, використовують гуманітарне розмінування як інструмент позиціонування та співпраці.
Додана вартість чилійської пропозиції полягає в її здатності поєднувати технічний досвід із міжнародною легітимністю. Можливість навчати український персонал на національній території, брати участь у багатосторонніх місіях або безпосередньо консультувати в деокупованих районах пропонує низку варіантів, адаптованих до контексту конфлікту та забезпечення безпеки національного персоналу.
Так само внутрішньополітична підтримка, висловлена президентом Боричем і засвідчена дипломатичною практикою підтримки України з 2014 року, посилює здійсненність перетворення цієї пропозиції на державну політику. Така політика не лише сприятиме відбудові України, а й позиціонуватиме Чилі як глобального актора з власним голосом у гуманітарних питаннях і питаннях міжнародної безпеки.
Скористатися цим моментом означає розуміти розмінування не лише як технічну дію, а і як інструмент сучасної дипломатії. У час, коли міжнародний порядок переосмислюється, Чилі має можливість продемонструвати, що відданість миру також може бути легітимним засобом зміцнення її глобального статусу та міжнародного лідерства з гуманітарною спрямованістю.
Відмова від відповідальності: погляди, думки та переконання, висловлені в документах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають погляди Transatlantic Dialogue Center, його комітетів або афілійованих організацій. Документи призначені для заохочення діалогу та обговорення й не становлять офіційних політичних позицій Transatlantic Dialogue Center або будь-якої іншої організації, з якою можуть бути пов’язані автори.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
