3 хв читанняРосія продемонструвала неабияку здатність адаптуватися до західних санкцій, зберігаючи свою економічну силу та геополітичний вплив. Перенаправивши торговельні потоки з Європи до Азії та Глобального Півдня, Москва спромоглася зберегти фінансову стабільність і закріпити за собою нові сфери впливу. Стратегічне використання експорту енергоносіїв зі знижкою й торгівлі добривами та зерном у поєднанні з контролем над транспортними коридорами дає Кремлю змогу підтримувати потоки доходів і вибудовувати альтернативні альянси, що послаблюють дію західного тиску.
Переорієнтація російської торгівлі найвиразніше виявляється у зростанні ролі Міжнародного транспортного коридору «Північ — Південь», який сполучає Росію з Індією та іншими ринками Азії через Іран. Станом на середину 2024 року Індія вже випередила Китай і стала найбільшим покупцем російської нафти, а реекспорт через треті країни давав змогу російським енергоносіям і надалі опосередковано потрапляти на європейські ринки. Цей поворот на схід не лише зберіг економічну базу Росії, а й посилив її контроль над стратегічними логістичними маршрутами в Євразії.
Водночас Москва розширює тіньову економіку, яка забезпечує кошти для ведення війни. Легалізація майнінгу криптовалют, використання золота й діамантів у торгівлі та діяльність таких компаній, як Alrosa, показують, як Кремль обходить санкції. Попри міжнародні обмеження, російські ресурси й надалі є частиною глобальних ланцюгів постачання, що засвідчує обмеженість чинних механізмів забезпечення дотримання санкцій.
Адаптація Росії виходить за межі економіки й поширюється на ідеологію та дипломатію. Кремль прагне позиціонувати себе як лідера «Світової більшості», що протистоїть західному домінуванню, об’єднуючи країни від Венесуели до Північної Кореї через такі платформи, як BRICS, Ініціатива «Один пояс, один шлях» і Шанхайська організація співробітництва. Ця мережа, що формується, забезпечує Росії політичне прикриття та економічні можливості, водночас підриваючи єдність міжнародного санкційного режиму.
Ключовим елементом цієї стратегії є використання Москвою постколоніальної неприязні до Заходу. Апелюючи до радянської спадщини антиімперської держави, Росія створює ілюзію, ніби бореться із західним неоколоніалізмом, а не веде агресивну війну. Такі наративи знайшли відгук у деяких країнах Африки, Близького Сходу та Латинської Америки, де недовіра до політики Заходу глибоко вкорінена. Демонстрації на підтримку Росії в цих регіонах підкреслюють ефективність цієї інформаційної кампанії.
Однак партнерства Росії визначаються передусім прагматичними міркуваннями. Індія й надалі балансує між співпрацею зі США та Росією. Туреччина, хоча й є членом НАТО, поглиблює енергетичну співпрацю в межах проєкту АЕС «Аккую». Єгипет отримує військову допомогу від США, але залежить від імпорту російського зерна. Тим часом автократичні режими та військові хунти — зокрема у Венесуелі, Малі та М’янмі — бачать у Москві покровителя у сфері безпеки, здатного надавати підтримку, не обмежуючись міжнародними нормами. Утім, ці альянси залишаються мінливими: їх визначають короткострокові інтереси, а не довгострокова відданість.
На тлі різкого скорочення експорту озброєнь Росія зробила ядерну дипломатію наріжним каменем відновлення своєї глобальної присутності. «Росатом», державна корпорація з атомної енергетики, нині домінує на ринку матеріалів для конверсії та збагачення й постачає реактори Туреччині, Єгипту, Індії та Бангладеш. Ці проєкти на десятиліття прив’язують економіки країн, що розвиваються, до Москви, посилюючи вплив Росії навіть попри чинні санкції. Використовуючи ядерні партнерства, Росія здобуває і економічні вигоди, і стратегічні плацдарми в Африці, Азії та Латинській Америці.
Адаптація Росії до санкцій засвідчує глибшу трансформацію світового порядку. Дедалі ширша мережа нейтральних і підсанкційних держав, поєднаних новими ланцюгами постачання та спільними інтересами, змінює динаміку міжнародного балансу сил. Цей зсув вимагає від Заходу нових зусиль із забезпечення дотримання санкцій, регулювання торгівлі криптовалютами та дорогоцінними металами й сприяння диверсифікації джерел енергії в країнах, що розвиваються. Водночас для обмеження впливу Москви необхідно протидіяти дезінформації та забезпечувати нагляд за ядерними проєктами.
Здатність Росії виживати — і навіть процвітати — в умовах безпрецедентної ізоляції підкреслює нагальність скоординованих глобальних дій. Поєднання економічної гнучкості, ідеологічних маніпуляцій і технологічної дипломатії робить Росію постійним викликом для порядку, заснованого на правилах. Водночас регіональні альянси та економічні переорієнтації Москви не є монолітними: вони часто ґрунтуються на ситуативній вигоді, залишаються крихкими й залежать від короткострокових стимулів. Виявлення й викриття слабких місць цих партнерств — від уразливостей у розрахунках і маршрутів вторинного експорту до політичних та репутаційних ліній розлому — має вирішальне значення для тих, хто формує політику й прагне зменшити здатність Росії фінансувати агресію та чинити геополітичний вплив.
Щоб ознайомитися з повним аналізом еволюції економічної та геополітичної стратегії Росії, зокрема з докладними даними, аналізом регіональних кейсів, виявленими вразливостями та рекомендаціями щодо політики, спрямованими на використання цих вразливостей, прочитайте повний текст дослідження.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
