10 хв читання
Панамський канал і сьогодні залишається життєво важливим геостратегічним вузьким місцем, що перебуває в центрі дедалі інтенсивнішого суперництва між Сполученими Штатами та Китаєм. Його значення виходить за межі економічної та стратегічної сфер, охоплюючи безпекові й геополітичні виміри, що робить його осередком уваги обох країн. Канал є критично важливим елементом глобальної інфраструктури, забезпечуючи транзит понад 5–6% світової морської торгівлі.
Стратегічна цінність Каналу для світової торгівлі значно зросла у 2016 році, коли його розширення уможливило прохід більших суден, зокрема кораблів класу Neopanamax. Канал залишається необхідним для глобальних торговельних маршрутів, оскільки з’єднує Атлантичний і Тихий океани, особливо для перевезення промислових товарів і сировини. Хоча контроль над Панамським каналом було офіційно передано Панамі у 1999 році відповідно до договорів Торріхоса—Картера, Сполучені Штати залишаються його головним користувачем. Щороку через Канал проходить понад 40% контейнерних перевезень США, а приблизно 70% товарів, що транспортуються Каналом, або походять з американських портів, або прямують до них.
Повернення адміністрації Трампа до влади у Сполучених Штатах помітно вплинуло на траєкторію зовнішньої політики Панами. На початку січня 2025 року президент Трамп заявив, що Китай «контролює» Панамський канал і що Сполучені Штати мають «повернути його собі». Ця риторика відображає посилення стратегічного тертя в регіоні.
Останніми роками Китай активізував зусилля зі зміцнення своєї присутності в Латинській Америці, зокрема через ініціативу «Один пояс, один шлях» (BRI), яка передбачає значні регіональні інвестиції. Напористий підхід Пекіна посилив занепокоєння щодо китайської експансії в Латинській Америці та її потенційних довгострокових стратегічних наслідків. У відповідь Сполучені Штати посилили дипломатичну взаємодію, щоб зміцнити свої позиції в Панамі та протидіяти китайському впливу. У 2025 році новопризначений посол США в Панамі Кевін Кабрера окреслив пріоритети адміністрації в регіоні: поглиблення зв’язків із Панамою та протидію зловмисному китайському впливу. Ця заява стала відкритою ескалацією суперництва США та Китаю в країні.
Напруженість ще більше зросла після різких заяв міністра оборони США Піта Гегсета, який попередив про китайську загрозу для Панамського каналу, згадавши порти Бальбоа та Крістобаль, розташовані на обох кінцях каналу й керовані консорціумом із Гонконгу. Ці заяви викликали різку критику з боку китайського уряду.
Після заяв Трампа та візиту до Панами держсекретаря Марко Рубіо, який закликав панамську владу переглянути зв’язки з Китаєм, Панама незабаром оголосила про рішення не продовжувати меморандум про взаєморозуміння щодо китайської BRI. Цей крок широко розцінили як відповідь на посилення геополітичного тиску з боку Вашингтона, і він відображає стратегічний зсув у зовнішньополітичній орієнтації Панами. Рішення Панами вийти з BRI підкреслює обмежену автономію країни в геостратегічно спірних регіонах в умовах конкуренції великих держав.
У межах зусиль США відновити вплив на Панамський канал у березні 2025 року американська інвестиційна компанія BlackRock у партнерстві з консорціумом інших інвесторів оголосила про придбання 80% акцій Hutchison Port Holdings. Ця компанія з Гонконгу управляє портами Бальбоа та Крістобаль. Трамп назвав угоду на 22,8 млрд доларів США «знаковою угодою, яка надає американському консорціуму контроль над ключами до Панамського каналу та забирає його з китайських рук». Придбання є значним економічним важелем геополітичного впливу США, спрямованим на витіснення Китаю з цього критично важливого логістичного хабу, і демонструє використання фінансових інструментів як частини ширшої стратегії регіонального домінування.
Зміна зовнішньополітичного курсу Панами після повернення Трампа на посаду є прикладом використання Сполученими Штатами економічних важелів для відновлення свого регіонального впливу. Панама, перша країна Латинської Америки, що приєдналася до BRI, також стала першою, яка офіційно вийшла з цієї ініціативи, — акт, що свідчить про переоцінку її стратегічних пріоритетів. Цей маневр також може відображати реакцію на спад динаміки BRI, позначений скороченням регіональних проєктів і послабленням фінансових зобов’язань Китаю.
Однак напористість Вашингтона в регіоні зустріла неоднозначну реакцію. Під час візиту до Китаю в травні 2025 року президент Бразилії Луїз Інасіу Лула да Сілва підтвердив відданість своєї країни поглибленню економічних зв’язків із Пекіном. Колумбія, попри своє історичне вирівнювання з Вашингтоном, також вирішила поглибити зв’язки з Китаєм, приєднавшись до BRI. Дії США дедалі частіше сприймають як відродження дипломатії «великого кийка», що спонукає багато латиноамериканських країн зміцнювати взаємодію з Пекіном.
Китай методично розширює свою присутність у Панамі з моменту запуску ініціативи «Один пояс, один шлях» (BRI) у 2017 році. Це розширення характеризується значними інвестиціями, великими інфраструктурними проєктами та стратегічними дипломатичними зусиллями. У 2023 році китайські інвестиції в Панамі сягнули 1,4 млрд доларів США, що означало чотириразове зростання порівняно з початком BRI, тоді як інвестиції США, хоча історично були вищими, за той самий період знизилися.
Хоча Сполучені Штати залишаються головним інвестором Панами та домінуючим користувачем Панамського каналу, вплив Пекіна на розвиток інфраструктури стає дедалі значнішим. Дані свідчать, що китайські інвестиції в інфраструктуру мають на меті усунути стратегічні прогалини, залишені Сполученими Штатами в регіоні. Одним із флагманських проєктів, що втілює цей підхід, є круїзний термінал Амадор, збудований China Harbour Engineering Co. Ltd. на острові Періко поблизу тихоокеанського входу до Панамського каналу, який офіційно відкрили в березні 2024 року.
Запропоновані Китаєм інфраструктурні ініціативи в регіоні Панамського каналу передбачають будівництво контейнерного порту в районі Колона, спроможного обробляти скраплений природний газ, розвиток 400-кілометрової залізничної лінії, що з’єднає місто Панама з провінцією Чирикі, та 250-мильної високошвидкісної залізничної лінії від міста Панама до західного кордону з Коста-Рикою.
Незважаючи на місцевий спротив і геополітичний тиск з боку Сполучених Штатів, Китай досяг значного прогресу в реалізації цих проєктів. Станом на 2024 рік, за даними Банку розвитку Китаю, Китай надав приблизно 160 млрд доларів США фінансової підтримки для понад 250 проєктів у 21 країні Латинської Америки, суттєво сприяючи їхньому економічному та соціальному розвитку. Ця прагматична співпраця охоплює сектори енергетики, видобувної промисловості, виробництва, генерації електроенергії та телекомунікацій.
Критичний дипломатичний рубіж було досягнуто у 2017 році, коли Панама офіційно розірвала дипломатичні зв’язки з Тайванем — самоврядним островом, на який претендує Китай, — і зміцнила відносини з Пекіном. Відтоді Китай активно розвиває дипломатичну взаємодію з Панамою, організовуючи форуми й саміти за участю лідерів Латинської Америки та Карибського басейну для посилення співпраці й просування BRI. Ключові ініціативи включають Форум Китай—СЕЛАК та створення Фонду співпраці Китаю, Латинської Америки та Карибського басейну.
Крім того, Китай посилив свою присутність у сфері м’якої сили, заснувавши в Панамі Інститут Конфуція для популяризації китайської мови та культури, а також здійснюючи гуманітарні кроки, зокрема передаючи медичне приладдя під час пандемії COVID-19. Ці соціальні та гуманітарні ініціативи стали центральними для стратегії Китаю щодо консолідації дипломатичного впливу в регіоні.
Отже, на тлі загострення геополітичного суперництва та зростання рішучості Вашингтона витіснити Китай із латиноамериканського простору Пекін реалізував систематичну стратегію зміцнення своїх позицій у Панамі, використовуючи фінансові інструменти, масштабні інфраструктурні ініціативи та дипломатичні інструменти впливу. У цьому контексті підхід Китаю ґрунтувався на заповненні інституційних порожнеч, що залишилися незаповненими Сполученими Штатами. Його присутність, що проявляється через гуманітарні ініціативи та сталу економічну взаємодію, перетворила Пекін на помітного й впливового актора в стратегічному ландшафті Панамського каналу. Це, своєю чергою, змусило Вашингтон докладно переглянути свою політику у відповідь на розширення китайської присутності на морських воротах.
Зростання впливу Китаю в панамському регіоні посилило американський тиск із метою віддалити країну від Пекіна. Після відходу колишнього лідера Панами Хуана Карлоса Варели його наступник Лаурентіно Кортісо зупинив запропонований залізничний проєкт. Торговельні переговори зайшли в глухий кут. У 2021 році уряд Панами відкликав права Landbridge на проєкт контейнерного порту після того, як аудит виявив, що компанія порушила умови контракту, інвестувавши менше, ніж передбачалося, та найнявши менше місцевих працівників, ніж обіцяла. Ці події передбачувано поставили під сумнів надійність і ефективність китайських інвестицій.
Економічні міркування та розчарування китайськими проєктами призвели до припинення ключового партнерства між Панамою та Ініціативою «Пояс і шлях» (BRI), що викликало різку критику з боку китайських посадовців. Речник Міністерства закордонних справ Китаю охарактеризував цей крок як примусову тактику Сполучених Штатів, покликану дискредитувати й підірвати співпрацю в межах BRI. Посадовець наголосив, що Панама має враховувати ширший спектр китайсько-панамських відносин і чинити опір зовнішньому втручанню.
Однак угода з BlackRock, яка надала американському фінансовому консорціуму доступ до портової інфраструктури, стала поворотним моментом у стратегічній переорієнтації Панами. Цей крок не лише звузив простір для економічного маневру Китаю, а й спонукав до переосмислення архітектури контролю над ланцюгами постачання в Центральноамериканському регіоні.
Унаслідок цього згортання інфраструктурних ініціатив Китаю та призупинення масштабних проєктів позбавили Пекін критично важливих інструментів впливу. Для США це стало своєчасною можливістю запропонувати альтернативу — більш надійну та стратегічно мотивовану форму співпраці, втілену в угоді з BlackRock. Ця угода засвідчила зміну зовнішньополітичної орієнтації Панами та ознаменувала новий етап боротьби за домінування над життєво важливою логістичною артерією.
Окремий вимір китайсько-американської напруженості пов’язаний із заявами колишнього президента Трампа про «повернення» контролю над Панамським каналом Сполученим Штатам і протидію спробам Китаю управляти та використовувати морський вузол. Також він натякав на можливе застосування військової сили для досягнення цієї мети, зокрема на передислокацію американських військ до Панами для убезпечення стратегічно важливого каналу. Ця риторика відображає радикалізацію зовнішньополітичної позиції США у відповідь на зростання впливу Китаю. Вона є частиною ширшої стратегії, спрямованої на відновлення американської гегемонії в регіонах, які традиційно вважаються сферою її впливу.
Президент Панами Хосе Рауль Муліно відкинув твердження Трампа, наголосивши на суверенітеті Панами над каналом. Панамський уряд звернувся до Організації Об’єднаних Націй, висловивши занепокоєння, що риторика Трампа порушує принципи Статуту ООН. Окрім загальної атмосфери конфронтації та регіональної поляризації, Панама нині постає перед дилемою стратегічної лояльності між двома глобальними державами.
Відповідь Китаю на звинувачення Трампа надійшла від міністра закордонних справ, який підтвердив, що Китай ніколи не брав участі в управлінні чи експлуатації каналу, поважає суверенітет Панами та визнає канал постійно нейтральним міжнародним водним шляхом. Китайські посадовці назвали заяви Трампа провокаційними, безпідставними та такими, що нагадують мислення часів холодної війни. У березні 2025 року китайське державне медіа Ta Kung Pao опублікувало серію різких статей із засудженням CK Hutchison Holdings через його плани продати панамські портові активи американському консорціуму на чолі з BlackRock. Передрук цих статей на офіційних порталах Управління у справах Гонконгу та Макао Китаю підкреслив невдоволення Пекіна.
Наслідки такої риторики вийшли далеко за межі суто політичних реакцій. Зокрема, жорстка позиція Вашингтона та подальші дії Панами завдали китайській стороні значних економічних втрат, що найвиразніше відобразилося в стрімкому падінні вартості акцій CK Hutchison — компанії, яка управляє ключовими портовими об’єктами поблизу каналу. Угода CK Hutchison Holdings про продаж контрольного пакета акцій у портових активах Панами консорціуму на чолі з BlackRock спричинила безпрецедентну реакцію ринку: акції гонконзької компанії за один день впали на 6,7% — це найбільше падіння за п’ять років. Цей різкий розпродаж акцій і обвал ринку підкреслили втягнутість компанії в ескалацію геополітичного протистояння між Сполученими Штатами та Китаєм. Продаж портових активів під посиленим геополітичним тиском ще більше підірвав довіру до довгострокової життєздатності та стабільності китайських інвестицій у Латинській Америці.
Угоду з BlackRock, укладену після суперечливих заяв Трампа, можна розглядати як прямий наслідок такої риторики та геоекономічний інструмент американського впливу. Хоча CK Hutchison заперечила будь-який політичний тиск як мотивувальний чинник, представивши угоду як суто комерційну, час її укладення збігається з посиленням тиску США та зусиллями обмежити присутність Китаю в стратегічно життєво важливому регіоні. Отже, угоду можна тлумачити не лише як фінансову операцію, а й як форму політичної декларації — сигнал про відновлення американського контролю над критично важливими логістичними активами поблизу Панамського каналу.
У стратегічному сенсі Сполучені Штати фактично повернули у внутрішній контур інфраструктуру, що потрапила під китайський вплив, використовуючи приватний сектор як засіб просування свого геополітичного порядку денного.
У квітні 2025 року Сполучені Штати та Панама підписали угоду про співпрацю у сфері безпеки, яка надала американському військовому персоналу доступ до окремих панамських об’єктів. Цей крок спричинив хвилю протестів по всій країні: панамці висловили своє несхвалення поглиблення військової співпраці масовими демонстраціями в столиці.
Ці реакції частково були зумовлені історичною образою, зокрема колективною пам’яттю про вторгнення США 1989 року, яке повалило режим Нор’єги та залишило тривалий слід, породивши стійку недовіру до американської військової присутності. Протестувальники висловили занепокоєння, що така посилена співпраця може підірвати суверенітет Панами, викликаючи побоювання надмірного іноземного втручання.
У ширшому масштабі угоду можна тлумачити як крок до формування нової архітектури безпеки в Центральній Америці. Вона також надсилає Пекіну чіткий сигнал, засвідчуючи готовність Вашингтона підкріпити свою економічну присутність військово-стратегічною.
Унаслідок цього регіональний баланс сил змінюється не на користь Китаю: стримування Сполученими Штатами експансії Пекіна посилюється, а панамсько-американське партнерство може закласти підґрунтя для нових регіональних альянсів.
Однак зарано заявляти про повне відродження впливу США в Латинській Америці. Дії Вашингтона, зокрема його опора на приватний сектор і наголос на партнерствах у сфері безпеки без відкритого військового розгортання, свідчать про поступовий гібридний підхід. Хоча ці заходи не мають формальної політичної рамки, вони безпомилково вписані в ширший контекст стратегічного суперництва США та Китаю. Можна стверджувати, що йдеться про дипломатично завуальоване відновлення впливу США, структуроване навколо тріади фінансів, політики та оборони.
Риторика Трампа підкреслює стійке прагнення відновити домінування США в регіоні — підхід, який спонукав Китай закликати CK Hutchison переглянути свою позицію щодо продажу контрольного пакета американським інвесторам. Незважаючи на стриманий дипломатичний тон Пекіна, це попередження відображає глибоку стурбованість і чітке небажання допустити подальше зміщення регіонального балансу на шкоду китайським інтересам.
Як і передбачалося, Панамський канал як критично важливе морське вузьке місце набуватиме більшого геополітичного значення та стане осередком тертя між Сполученими Штатами й Китаєм. Відновлене утвердження американського «домінування» було започатковане угодою з BlackRock і посиленням військово-політичної співпраці між Панамою та США. Водночас Вашингтон не має наміру діяти відверто радикально, натомість обираючи гнучкі стратегії, що включають економічне проникнення через приватні суб’єкти та політичну риторику без формальних доктрин.
Відповідно, Китай буде змушений переоцінити свої інвестиційні стратегії в Латинській Америці, хоча навряд чи припинить свої фінансові операції. Падіння вартості акцій CK Hutchison і політичний резонанс довкола угоди з BlackRock, яку, за мовчазної згоди, широко розглядають як прояв політичного тиску США, змушують Пекін визнати обмеження свого впливу в регіоні. Для Китаю це підкреслює необхідність посилити свою присутність через економічні, гуманітарні, освітні та культурні ініціативи.
Ця ситуація створює для Панами довгострокову стратегічну дилему лояльності. Опинившись між посиленням тиску з боку обох держав, країна прагнутиме врівноважити політичний нейтралітет з економічною залежністю. Партнерство зі Сполученими Штатами відкриває шлях до масштабних інвестицій, проєктів і гарантій безпеки. Тим часом зв’язки з Китаєм забезпечують надійне фінансове джерело підтримки, яке залишається одним із найзначущіших у регіоні.
Отже, суперництво між Вашингтоном і Пекіном у Панамі постає як затяжне змагання за нормативний контроль та інституційну присутність. Воно формує нову геостратегічну реальність, у якій контроль над критично важливим логістичним вузлом означає не лише економічний престиж, а й стратегічну перевагу у глобальному балансі сил.
Застереження: погляди, думки та переконання, висловлені в матеріалах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Transatlantic Dialogue Center, його комітетів або афілійованих організацій. Матеріали призначені для стимулювання діалогу та дискусії й не представляють офіційних політичних позицій Transatlantic Dialogue Center або будь-яких інших організацій, з якими можуть бути пов’язані автори.
Ця публікація була підготовлена за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Її зміст є виключною відповідальністю авторів і не обов’язково відображає погляди Міжнародного фонду «Відродження».
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
