9 хв читання
Від початку повномасштабного російського вторгнення Північна Корея допомагає своєму союзникові, Кремлю, не лише дипломатично, визнавши незалежність самопроголошених Донецької та Луганської народних республік — українських регіонів, що відокремилися, — а й військово, постачаючи боєприпаси й ракети підсанкційній країні. Упродовж війни участь Пхеньяна у співпраці з Росією значно зросла й досягла піку з направленням північнокорейців до зони бойових дій наприкінці жовтня 2024 року. Такий безпрецедентний і сміливий крок разом зі зростанням напористості Пхеньяна на Корейському півострові викликав занепокоєння на міжнародній арені.
У цій статті розглядаються мотиви, вигоди та ризики, пов’язані з участю Північної Кореї у війні в Україні, а також аналізуються її наслідки для авторитарних союзників у Пхеньяні, Москві та Пекіні. Вивчення цієї динаміки має вирішальне значення для розуміння того, як цей альянс може визначити майбутнє міжнародної безпеки та регіональної стабільності як у Європі, так і в Тихоокеанському регіоні.
До другої половини 2022 року, коли російські запаси ракет почали вичерпуватися, президент Володимир Путін звернувся по допомогу до своїх північнокорейських союзників. Однак 2024 рік ознаменувався значним прогресом у двосторонніх відносинах між Москвою та Пхеньяном, що вийшов за межі торгівлі й продажу озброєнь. У березні 2024 року Росія вперше наклала вето на щорічне продовження мандата групи експертів ООН, яка здійснює нагляд за порушеннями Північною Кореєю санкцій. Хоча це було здебільшого символічним кроком, оскільки робота групи безпосередньо не впливає на самі санкції, він засвідчив, що позиція Москви щодо режиму Кіма докорінно змінилася.
У червні 2024 року стався ще один тривожний поворот подій: Путін і Кім підписали Договір про всеосяжне стратегічне партнерство між Російською Федерацією та Корейською Народно-Демократичною Республікою. У медіа угоду назвали «договором про взаємну оборону» через її статтю 4, у якій обидві сторони зобов’язалися надавати одна одній військову допомогу в разі збройного нападу. Договір передбачав посилення співпраці в низці інших сфер, зокрема торгівлі, економіці, науці тощо. Цю угоду використали як обґрунтування для розгортання північнокорейських військ на передовій задля допомоги Росії в її кампанії проти Києва.
Перші повідомлення про участь північнокорейських солдатів на полі бою з’явилися наприкінці жовтня 2024 року. Відтоді підтверджено, що Пхеньян направив близько 10 000–12 000 своїх солдатів на підтримку свого союзника. Згідно з повідомленнями, північнокорейців розгорнули для боїв у Курській області — суверенній території Росії, яку Україна захопила в межах свого раптового наступу в серпні 2024 року. Оцінки професіоналізму північнокорейських військ на полі бою різняться: деякі українські бійці стверджують, що воєнна тактика північнокорейців застаріла, тоді як інші вважають їх небезпечним ворогом і наголошують, що вони дисциплінованіші та більш методичні, ніж самі росіяни. Захопити північнокорейських солдатів живими виявилося надзвичайно складно, оскільки вони схильні вчиняти самогубство, якщо виникає небезпека полону. За останні кілька місяців українській армії вдалося взяти в полон лише двох поранених північнокорейських солдатів. За повідомленнями з Києва, Москва та Пхеньян робили все можливе, щоб приховати присутність північнокорейців на передовій: північнокорейські солдати мали підроблені посвідчення, у яких зазначалося, що вони народилися в регіоні Тува (Росія). Україна оцінила втрати Північної Кореї приблизно у 3 000 осіб, включно із загиблими та пораненими. На початку лютого 2025 року також виникли побоювання, що Пхеньян готується направити на передову нові війська, попри доволі значні втрати, яких він зазнав.
Пхеньян значно виграв від свого союзу з Кремлем, і направлення військ на передову наразі було для Кіма виправданим. В обмін на кілька тисяч людських життів Північна Корея отримала величезну кількість зброї та технологій, до яких раніше не могла отримати доступ. Це дозволить державі-ізгою чинити тиск на своїх ворогів у Тихоокеанському регіоні, насамперед на Південну Корею, відносини з якою останніми місяцями різко погіршилися.
У міру зростання напруженості в Тихоокеанському регіоні (не без прямої участі Пхеньяна) Північна Корея зацікавлена у зміцненні своїх збройних сил, щоб підготуватися до потенційного конфлікту. Направлення військ в Україну розглядається як ідеальна можливість для солдатів здобути практичний досвід сучасної війни та використання нових технологій і зброї. Співпраця з Росією та угода про взаємну оборону потенційно дозволять Кіму звернутися по російську підтримку, якщо ситуація в Тихоокеанському регіоні переросте у військовий конфлікт. Крім того, за допомогою Москви Північна Корея матиме можливість просунути свою ядерну програму та стати ще впливовішою державою на регіональному рівні.
Нещодавно налагоджені тісні зв’язки з Росією також наближають Пхеньян на крок до виходу з міжнародної ізоляції: якщо Кремль може змінити свою думку про Північну Корею, то це можуть зробити й інші держави. Якщо розгортання військ змінить ситуацію на передовій на користь Москви, Кім також зможе тиснути на Путіна, щоб той дозволив йому приєднатися до міжнародних організацій, підтримуваних Росією, наприклад до Співдружності Незалежних Держав, тим самим розширюючи роль Пхеньяна на міжнародній арені. Такий крок потенційно може прорвати міжнародну ізоляцію режиму Кіма, не лише запропонувати йому шлях до порятунку своєї проблемної економіки, а й продемонструвати неефективність інституцій, очолюваних ООН. Це також може призвести до зменшення страху інших країн перед санкціями та наслідками їхніх дій держав-ізгоїв — дестабілізації та хаосу, що було б вигідно і Пхеньяну, і Москві.
Також широко обговорюється, що Північна Корея може отримувати від Москви щедру фінансову компенсацію за кожного солдата, якого вона направляє на допомогу російській армії. Отже, Кім не лише здобуває військові, політичні та економічні вигоди, а й набиває кишені грошима.
Звісно, рішення направити війська на війну також пов’язане з певними потенційними ризиками. Якщо північнокорейські солдати не зможуть пристосуватися до реалій сучасної війни й зазнають важких втрат, це завдасть репутаційної шкоди Кіму та його режиму як за межами країни, так і всередині неї. Ще одним великим ризиком є доступ розгорнутих військ до інформації про життя поза межами Північної Кореї, яке цілковито відрізняється від реалій їхньої батьківщини. Що довше ці люди перебувають за межами своєї країни, то більше вони дізнаватимуться про зовнішній світ. Коли вони повернуться, інформаційна стіна, що оточувала Північну Корею десятиліттями, може впасти, дестабілізувавши режим Кіма.
Попри певні успіхи, Росія не має значних здобутків на передовій і в неї закінчуються солдати. Москва застосувала тактику війни, покликану перевершити супротивника чисельністю та придушити його. Не надто практична в сучасній війні, ця стратегія потребує постійного розгортання нових військ і коштувала Путіну багатьох життів. Гостро потребуючи нових солдатів, Кремль робить усе можливе, щоб поповнити війська, не вдаючись до нової хвилі мобілізації. Перша й наразі остання спроба мобілізації Росії під час цієї війни дестабілізувала ситуацію всередині країни та завдала репутаційної шкоди Путіну — те, до чого російський лідер надзвичайно чутливий. Російський уряд нині пропонує величезні суми грошей тим, хто готовий підписати контракт із російськими збройними силами. Москва також активно шукає добровольців з інших дружніх країн, готових обміняти своє життя на гроші. Направлення північнокорейських військ на передову цілком відповідає цій моделі та є вигідним для Москви, оскільки прибувають кілька тисяч нових солдатів, а не кілька сотень осіб або менше.
Однак важливо зазначити, що приблизно 10 000 солдатів навряд чи розв’яжуть проблему Росії, яка не відмовилася від своєї мети захопити Київ і вже пожертвувала в цій війні надто багатьма життями. Північнокорейські солдати також не навчені так, як російські, і не розмовляють жодною мовою, окрім корейської, тож забезпечення їхньої ефективної участі в боях стане викликом для російських збройних сил. Крім того, як уже згадувалося, якщо Путін платить Кіму за кожного окремого солдата, то Кремль додав нову статтю витрат до своїх і без того значних воєнних видатків, тоді як економічна ситуація всередині країни різко погіршується. Наразі Кремль також обмежений територією, де можуть діяти північнокорейські війська. Направити солдатів іншої країни на суверенну територію Росії за договором про взаємну оборону — це одне, але розгортання північнокорейців на суверенній території України означатиме, що Пхеньян офіційно стане стороною війни. Це може бути надзвичайно небезпечною ескалацією, від якої Москва наразі утримується, але якої гостро потребує.
Хоча Китай — найпомітніший союзник Північної Кореї — не брав безпосередньої участі в домовленості між Москвою та Пхеньяном, надзвичайно важливо розуміти, де пролягають інтереси Пекіна, оскільки Північна Корея дедалі активніше залучається до співпраці з Кремлем. Від початку російського вторгнення у 2022 році офіційні заяви Китаю щодо війни були вкрай неоднозначними. Пекін наголошував на своєму прагненні до мирного розв’язання та підкреслював важливість поваги до територіальної цілісності, але водночас допомагав Путіну уникати західних санкцій і не засуджував російські дії проти України. Китай також намагався дистанціюватися від нового рівня ескалації, що настав із укладенням оборонної угоди та розгортанням північнокорейських військ, підкреслюючи, що це є справою Москви та Пхеньяна. Але ключове питання полягає в тому: чи схвалює Пекін цю «справу»?
Якщо Кремль досягне успіху у своїй кампанії проти України, Китай може отримати певні вигоди, які наблизять його до досягнення власних цілей на міжнародній арені. Оскільки питання Тайваню залишається невирішеним, Пекін сподівається, що російська перемога покаже «острову-відступнику», що Тайбей не має жодних шансів виграти війну. Отже, єдиним раціональним шляхом було б прагнення мирного об’єднання — сценарію, якого Китай намагається досягти протягом останніх кількох десятиліть.
Ще однією причиною, чому Пекін може бути зацікавлений у розгортанні північнокорейських військ на фронті, є спостереження за реакцією Заходу: дії Північної Кореї, яка й без того перебуває під жорсткими санкціями, знову кидають виклик нормам міжнародного права. США та їхні союзники оприлюднили спільну заяву із засудженням військового союзу Росії та Північної Кореї. Вашингтон також запровадив додаткові санкції проти Пхеньяна й Москви, прагнучи перешкодити здатності Кіма допомагати своєму другові в Кремлі. Проте, оскільки повідомляється, що Пхеньян готується відправити на фронт нові війська попри великі втрати, схоже, західних дій було недостатньо, щоб порушити цей союз. Якщо Захід не доведе, що здатний стримати Пхеньян і чинити на нього тиск, аби він дотримувався норм, це сигналізуватиме, що система на чолі зі США вкрай потребує змін. Це ідеально зіграло б на руку Пекіну, який зацікавлений у реформуванні глобального світового порядку.
Війна в Україні також відвертає увагу Заходу від Тихого океану та змушує його постачати озброєння Києву: що довше триває війна, то більше ресурсів США та їхні союзники витрачатимуть в Україні. Якщо Пекін вирішить захопити Тайвань силою, йому потрібно, щоб Захід був якомога слабшим, тож із цього погляду ескалацію можна вважати вигідною.
Однак, попри очевидні переваги відправлення північнокорейських військ на війну проти України, для Китаю існує також чимало недоліків. Пекін недарма підкреслював своє прагнення до миру — його економіка значною мірою залежить від міжнародної торгівлі, а отже, й від стабільності на глобальному рівні. Китайська економіка нині перебуває не в найкращому стані, тому Пекін прагне за будь-яку ціну уникнути західних санкцій. Участь одного з його найближчих союзників у війні в Україні на боці Росії цьому аж ніяк не сприяє. Хоча Пекін воліє не втручатися в союз Москви та Пхеньяна, зближення цих двох держав має викликати занепокоєння щонайменше з однієї причини: ядерна зброя. Китаю було зручно повністю контролювати «божевільного союзника з ядерною зброєю», але тісніші зв’язки з Росією ставлять під сумнів залежність Пхеньяна від Пекіна та дають йому можливість розвивати ядерну програму без нагляду Китаю. З огляду на постійні погрози Кремля завдати ядерного удару по Україні чи Заходу та зацікавленість Північної Кореї в дестабілізації ситуації на міжнародній арені, зокрема в Тихому океані, цей союз може стати «вибухонебезпечним». Це вкрай тривожно для всього світу, включно з Пекіном, який дуже чітко заявив, що виступає проти будь-яких спроб застосування ядерної зброї.
Співпраця між Росією та Північною Кореєю значно розширилася протягом останніх кількох років, оскільки Кім надавав військову допомогу своєму російському колезі. Володимир Путін перейшов від підтримки санкційного режиму проти Пхеньяна до підписання договору про взаємну оборону з північнокорейцями. Рішення Кіма відправити північнокорейських солдатів на фронт для підтримки російських сил на полі бою вивело союз між двома державами на новий і безпрецедентний рівень.
Північнокорейський режим наразі отримує значні вигоди від свого зухвалого рішення. Він здобув доступ не лише до нових військових технологій, які надають його російські союзники, а й до можливості навчати своїх солдатів в умовах реальної сучасної війни. Цей цінний досвід може стати в пригоді в разі ескалації напруженості в Тихому океані. Союз із Путіним також дає Пхеньяну шанс вийти з міжнародної ізоляції та розширити свій вплив у Тихому океані.
Кремль шукає нові способи поповнити чисельність своїх військ на полі бою, не вдаючись до мобілізації росіян, що супроводжується високими репутаційними втратами. Попри цю доволі короткострокову вигоду, розгортання північнокорейських військ збільшує і без того невиправдано високі воєнні витрати Москви, оскільки режим Кіма вимагає фінансової та технологічної допомоги в обмін на свою підтримку.
Китай доклав усіх зусиль, щоб дистанціюватися від союзу Путіна та Кіма; його офіційна реакція була не менш ніж неоднозначною. Попри це, ця нова дружба є для Пекіна і вигідною, і тривожною. Якщо Москві вдасться примусити Київ до покори, це могло б посприяти Китаю, переконавши Тайвань погодитися на мирне об’єднання. Це також виявило б неспроможність Заходу підтримувати порядок на міжнародній арені. Водночас Пхеньян може вирішити розвивати свою ядерну програму під наглядом Москви та підвищити ризик безвідповідального застосування ядерної зброї.
Застереження: погляди, думки та переконання, висловлені в матеріалах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Transatlantic Dialogue Center, його комітетів чи афілійованих організацій. Матеріали призначені для стимулювання діалогу та дискусії й не становлять офіційних політичних позицій Transatlantic Dialogue Center або будь-яких інших організацій, з якими можуть бути пов’язані автори.
Цю публікацію підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Її зміст є виключною відповідальністю авторів і не обов’язково відображає погляди Міжнародного фонду «Відродження».
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
