2 хв читанняТриваюча війна суттєво змінила внутрішнє та міжнародне становище Росії, однак її післявоєнне майбутнє залишається вкрай невизначеним. Чи стабілізується Росія за дедалі репресивнішого режиму, чи зазнає економічного колапсу, або ж перетвориться на ще агресивнішу ультранаціоналістичну державу? Для України перемога є необхідною умовою її суверенітету та довгострокової безпеки. Для Росії війна стала випробуванням на виживання режиму, а її результат визначить політичний та ідеологічний напрям держави.
Ця праця пропонує комплексний аналіз майбутньої траєкторії Росії та її наслідків для геополітичної стабільності, політики безпеки та змін у співвідношенні сил між глобальними акторами. У ній розглянуто чотири ключові сфери: Росію, Захід, незахідних акторів і глобальні інституції. Цей перший том зосереджено на Росії та Заході.
Розділ про Росію заглиблюється в її внутрішні політичні, економічні та соціальні трансформації. Стійка підтримка режиму Путіна, що ґрунтується на ультранаціоналізмі та уявній екзистенційній боротьбі проти західного впливу, зміцнює стабільність режиму. Крім того, посилення провоєнних угруповань у Росії свідчить про зростання попиту на жорсткіші заходи, історичний ревізіонізм і територіальну експансію.
Розділ про Захід розглядає реакції Сполучених Штатів, НАТО та Європейського Союзу на російську агресію. Хоча вторгнення Росії в Україну поглибило напруженість, рамки відносин із Росією не змінилися, так само як і механізми політики США щодо неї та її загрози Заходу. Адміністрація Байдена провадила обережну політику щодо Росії, на яку головним чином впливали ядерне залякування Кремля та так звані «червоні лінії». Однак дедалі тісніше зближення Росії з Китаєм, її рішучість підірвати європейську безпеку та її постійний виклик глобальному порядку на чолі зі США свідчать про те, що зміна американської стратегії може бути неминучою.
Що ж до НАТО, роки недостатнього фінансування та залежності від американської військової присутності в Європі зробили Альянс уразливим до російської загрози. Попри впровадження нових стратегій, збільшення оборонних інвестицій і зміцнення східного флангу, члени НАТО все ще працюють над вирішенням проблем промислових спроможностей, внутрішньої згуртованості та готовності до тривалої нестабільності. Антагонізм, сформований російським режимом щодо Альянсу, може пережити свого творця й змусити держави-члени взятися за зброю як ніколи раніше.
Тим часом війна спонукала Європейський Союз зайняти більш рішучу геополітичну позицію та мобілізувати безпрецедентну підтримку для України. Водночас вона також висвітлила стійкі проблеми в ухваленні рішень у ЄС і його здатності діяти як єдиний геополітичний актор. Надалі підхід ЄС до Росії та його ширша геополітична стратегія залежать від його спроможності інтегрувати регіональних акторів поза межами ЄС у стабільну систему безпеки та зміцнити свій глобальний вплив. Це спонукає нас замислитися не лише про майбутнє відносин між ЄС і Росією, а й про еволюцію самого європейського проєкту.
Україна та її західні союзники повинні готуватися до майбутнього, у якому Росія залишатиметься довгостроковою загрозою. Цей аналіз має на меті відповісти на ці питання та надати необхідну основу для розуміння того, чому післявоєнна Росія, імовірно, продовжуватиме свою агресивну політику, як вона підтримувала свою воєнну економіку та чому наявні західні стратегії потребують перегляду.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
