9 хв читання
Після різноманітних виборів, проведених у Латинській Америці у 2022 і 2023 роках, та дипломатичних змін, що стали результатом зміни урядів, міждержавні відносини між Латинською Америкою та Карибським басейном (LAC) і країнами, залученими до вторгнення в Україну, зазнали різного впливу. Тим часом економічні й політичні наслідки війни сформували новий геополітичний ландшафт — як для великих держав, чиї інтереси були поставлені під загрозу результатом війни, так і для більш периферійних і віддалених від конфлікту регіонів. Цей аналіз впливу російського вторгнення в Україну на LAC має на меті глибше дослідити позиції нових урядів Латинської Америки та їхню політичну, дипломатичну й військову динаміку в умовах війни, розглядаючи три аспекти ситуації:
Вступ
Через два роки після початку російського вторгнення в Україну держави Латинської Америки відігравали роль, що характеризувалася послідовним нейтралітетом щодо матеріальної підтримки будь-якої зі сторін. У цьому зв’язку результати виборів 2023 року в LAC певною мірою вплинули на позиції, яких досі дотримувалися деякі держави регіону: чи то наголошуючи на своєму інтересі до посередництва в конфлікті, чи надаючи риторичну та дипломатичну підтримку одній зі сторін, чи просто діючи як активніші учасники глобального врядування.
Щодо останнього слід наголосити, що російське вторгнення стало поворотним моментом на шляху до багатополярного міжнародного порядку; разом із такими значущими подіями, як торговельний спір між Китаєм і Сполученими Штатами (з 2018 року) та пандемія COVID-19, воно створило нові виклики для відповідних урядів LAC. Це зумовлено невизначеністю, породженою переходом від однополярної сили до різних центрів глобальної сили, таких як Китай, Росія чи Європейський Союз, якщо назвати лише деякі, а також контрпродуктивними наслідками для економік регіону. Не вдаючись в інші питання, слід наголосити, що вразливість, з якою латиноамериканські держави зіткнулися після згаданих вище подій, і особливо наслідки війни Росії проти України для продовольчої безпеки, зростання цін на паливо та інфляції (Giordano y Michalczewsky , 2022), ставлять регіон у складне становище щодо ухвалення конкретнішої позиції стосовно війни, також через невизначеність щодо її результату.
З іншого боку, динаміка акторів, залучених до вторгнення та захисту України, спонукає латиноамериканський регіон вживати певних індивідуальних або колективних дій — чи то для налагодження нових дипломатичних зв’язків, зміцнення наявних, чи для рівновіддаленого маневрування між центральними державами. Це має забезпечити узгодження автономних інтересів регіону із Заходом або іншими державами, що оскаржують глобальну гегемонію в її політичному, інституційному чи військовому вимірах (Levaggi, 2022).
Виборчий ландшафт у LAC на тлі російського вторгнення в Україну
Президентські вибори в Колумбії та Бразилії у 2022 році, на яких президентами було обрано відповідно Густаво Петро та Лулу да Сілву, збіглися з перебуванням при владі лівоцентристських урядів Альберто Фернандеса в Аргентині, Габріеля Борича в Чилі та Мануеля Обрадора в Мексиці, що породило те, що можна назвати новою хвилею лівих урядів у регіоні, або «рожевою хвилею», а разом із нею — можливість сформувати новий підхід до регіональної політики (Schuster, 2023). Проте, попри можливість координації між ідеологічно подібними урядами у відповідь на глобальні виклики й поточні конфлікти, дії кожної держави стали фрагментованими перед обличчям глобальних надзвичайних ситуацій, таких як пандемія COVID-19 або російські воєнні дії проти України.
У цьому руслі нещодавні президентські вибори в Аргентині вказують на зміну напряму зовнішньої політики країни, вибірково узгоджуючи її з Вашингтоном і Брюсселем щодо війни в Україні (Krasnolutska, 2023) (Niebieskikwiat, 2023). Ця ситуація знаменує розрив тісних відносин між Буенос-Айресом і Москвою, які були сприятливими після допомоги російської держави з вакциною Sputnik V та подальшого візиту колишнього президента Альберто Фернандеса до Москви (France 24, 2022).
Однак нинішній контекст після інавгурації президента Мілея у грудні 2023 року цілком інший: він позначений посиленням зближення з Києвом і Вашингтоном на шкоду відносинам із Росією та країнами, що розвиваються, такими як Китай, що засвідчують візит президента Мілея до Сполучених Штатів і подальше запрошення президента Зеленського до Буенос-Айреса на президентську інавгурацію (FRANCE 24, 2023). Водночас важливо розуміти, що відносини Кремля з Каса-Росадою (та з іншими латиноамериканськими урядами) вже погіршувалися, оскільки Кремль втрачав репутацію держави, відданої міжнародному праву у врегулюванні спорів, — держави, що прагне підірвати Вестфальський порядок, заснований на повазі до національного суверенітету й територіальної цілісності, водночас ставлячи під загрозу глобальну продовольчу безпеку.
Унаслідок цього останнього розвитку подій країни LAC зазнали особливо негативного впливу через слабкість їхніх економік після пандемії. Інфляційні наслідки, загроза вичерпання добрив і зростання цін на паливо були достатніми причинами діяти обережно щодо вторгнення в Україну, аби не посилити шкідливі наслідки для економіки чи не збільшити дистанцію між Москвою та латиноамериканськими урядами.
З цієї причини можна було б очікувати, що регіон LAC приєднається до економічних санкцій, запроваджених проти Москви, аби уникнути подальших ускладнень для своїх економік і захистити демократично-ліберальний порядок; однак країни LAC зайняли прагматичнішу позицію щодо вторгнення, яка, незалежно від їхньої належності до правого чи лівого крила післявиборчого спектра, надає пріоритет збереженню відносин із Москвою та іншими країнами, що розвиваються, такими як Китай, на тлі невдоволення порядком, нав’язаним Вашингтоном і його союзниками в Латинській Америці. Це невдоволення відображається у трьох конкретних фактах:
У цьому контексті виборчий ландшафт після президентських виборів 2022 і 2023 років щодо ситуації в Україні був неоднозначним. Хоча спочатку засудження російського вторгнення в ООН було майже загальним, незабаром позиції почали змінюватися в інших багатосторонніх органах. Наприклад, «Аргентина, Бразилія, Болівія, Сальвадор і Уругвай не підписали декларацію Організації американських держав (OAS) від 26 лютого 2022 року, що засуджувала вторгнення Росії. Ті самі країни разом із Мексикою та Гондурасом утрималися під час рішення про призупинення статусу Росії як постійної держави-спостерігача. На саміті Меркосур, що відбувся 21 липня 2022 року, Бразилія виступила проти участі президента України Володимира Зеленського (2019–дотепер) у форматі відеоконференції. За кілька днів, 29 липня, на 15-й Конференції міністрів оборони представники Аргентини, Мексики та Бразилії висловили застереження щодо своїх повноважень обговорювати вторгнення та засуджувати дії Росії, вважаючи, що ООН має відповідати за питання такого характеру» (Marmeladova, 2023).
Викладене вище свідчить, що, хоча новий аргентинський уряд на чолі з Хав’єром Мілеєм прагне узгодження зі Сполученими Штатами та їхніми союзниками в економічних і дипломатичних питаннях, а отже й активнішої участі на користь України, решта регіону обережніше ставиться до результату вторгнення. Це пояснюється тим, що Сполучені Штати й Європа не лише демонструють суперечності у своєму ставленні до суверенітету інших держав (Saltalamacchia y Silva Castañeda, 2023) та захисті прав людини в інших збройних конфліктах (MacFarquhar, 2023), але й втрачають силу як центр глобального капіталізму, оскільки епіцентр світового виробництва та потоків фінансового капіталу (які LAC отримує через фінансування й позики) зміщується на Азійський континент (Afonso, Quinet de Andrade Bas y Salgueiro Perobell, 2021). Тому важливо підтримувати багатосторонню дипломатію незалежно від режиму при владі, оскільки узгодження з інтересами Вашингтона та Брюсселя не обов’язково збігається з цілями чи потребами LAC.
Розвиток подій на полі бою та їхнє геополітичне значення
Пропаганда російських медіа, спрямована на легітимізацію вторгнення, а також зусилля західних медіа щодо надання правдивої інформації про війну породжують невизначеність щодо можливих результатів російського вторгнення. Наразі основні події на фронті відбуваються поза полем бою, зокрема щодо двох надзвичайно важливих процесів: складнощів із фінансуванням зусиль України у протистоянні Москві та конфлікту, що розгорівся між Ізраїлем і ХАМАС.
Щодо першої ситуації, складні переговори між адміністрацією президента Байдена та Республіканською партією в Конгресі США щодо виділення Києву додаткових коштів (Liptak, Saenz y Lee, 2023) створюють проблему для продовження оборони решти української території та повернення захоплених земель, оскільки немає визначеності щодо того, яку підтримку Україна отримає від своїх партнерів.
Унаслідок цього латиноамериканський регіон має незначну вагу, не маючи ані готовності активно долучатися на боці будь-якої зі сторін, ані значних політичних чи дипломатичних ресурсів, щоб виступати гравцем із правом вето на глобальній арені. Отже, не спроможний просувати свої інтереси в геополітичному порядку, він поглиблюватиме свою роль спостерігача, обмежуючись конкретними аспектами, такими як гуманітарна допомога або прийом біженців, які є жертвами війни.
З іншого боку, конфлікт, що розгорівся між Ізраїлем і ХАМАС, ставить Захід у складне становище, оскільки йому довелося б надавати підтримку на двох фронтах, які будь-якої миті можуть непропорційно загостритися.
За такого сценарію країни латиноамериканського регіону ще менш узгоджено підтримують інтереси, які Захід відстоює на обох фронтах, з огляду на порушення прав людини в Секторі Гази (MacFarquhar, 2023), невизначеність щодо підтримки України з боку США (через вето республіканців у Конгресі, вартість для адміністрації Байдена підтримки двох фронтів одночасно або зміну курсу наступного уряду США) (Liptak, Saenz y Lee, 2023), і, зрештою, тому що матеріальна підтримка з боку Латинської Америки в обох конфліктах сама собою означала б продовження контрпродуктивного впливу на регіональну економіку.
Наразі перспективи на полях битв як в Україні, так і в Ізраїлі є невизначеними для латиноамериканського регіону, що надає нейтралітету переважного значення як дипломатичній і політичній позиції, водночас залишаючи відкритою можливість участі в мирних переговорах або прийняття біженців від війни.
Однак очевидно, що, поки Захід фінансово й логістично підтримує обидва фронти, Латинська Америка надає пріоритет нагальнішим питанням, таким як зниження рівня бідності, боротьба з міською злочинністю, пошук розв’язання нинішньої боргової кризи, стримування високої інфляції та пожвавлення національної економіки. Це спонукає регіон ЛАК зосереджуватися на внутрішніх питаннях, прагнучи розв’язати власні проблеми, перш ніж він зможе стати вагомим гравцем у глобальному врядуванні.
Динаміка безпеки в Південній Атлантиці після російської агресії
Південна Атлантика протягом трьох десятиліть характеризувалася як зона миру, а її останнім конфліктом була Фолклендська війна 1983 року. Відтоді економічна та політична інтеграція в південноамериканському регіоні підтримує «позитивний мир» (Levaggi, 2022), тобто простір, де ймовірність конфлікту є віддаленою завдяки зв’язкам, які вибудували й зміцнили найвпливовіші держави регіону — у цьому випадку Аргентина та Бразилія.
Ця регіональна стабільність як у морських, так і в континентальних районах характеризується відсутністю значних конфліктів між державами-членами. Це уможливило експериментування з різними формами інституціоналізованої регіональної інтеграції, деякі з яких були успішнішими за інші, водночас зберігаючи засновок, що латиноамериканський регіон має бути зоною миру — чи то через необмежену повагу до територіального суверенітету, чи через дотримання міжнародного права в розв’язанні спорів. Проте слід запитати: звідки могла б походити загроза регіональній стабільності в ЛАК?
Хоча характеристики Північної Атлантики відрізняються від характеристик Південної Атлантики, особливо через економічний і політичний динамізм, зумовлений дедалі більшою близькістю до сфери впливу США, жодна з цих зон не була частиною масштабних збройних конфліктів між державами, що утворюють Америки, принаймні в новітній історії. З іншого боку, збереження ЛАК як сфери впливу США означало, що глобальні суперечки в таких контекстах, як холодна війна, розгорталися на деяких територіях ЛАК, наприклад у випадку Куби та запровадженого проти неї ембарго (ООН, 2022).
Хоча розпад Радянського Союзу означав різку втрату російського впливу в ЛАК, спричинивши виникнення однополярного міжнародного порядку та утвердження Сполучених Штатів як головного гегемона регіону, ця ситуація знову почала змінюватися після майже 30 років гегемонії. Статусу, яким колись користувалися Сполучені Штати, кидають виклик піднесення Китаю як головного торговельного партнера майже всіх латиноамериканських економік (Afonso, Quinet de Andrade Bas y Salgueiro Perobell, 2021), а також дипломатичні й економічні зв’язки, вибудувані з путінською Росією, яка стала важливим — хоча через її вторгнення в Україну дедалі складнішим для підтримання — стратегічним партнером для деяких латиноамериканських держав, зокрема Аргентини, Венесуели, Болівії й особливо Бразилії. Як член великої багатосторонньої групи БРІКС, Бразилія має помітну вагу.
Зрештою, якщо латиноамериканський регіон залишався осторонь масштабних конфліктів великих держав, то це було зумовлено його обмеженим впливом на міжнародний порядок для колективного нав’язування власних інтересів, географічною віддаленістю від головних центрів сили та воєн, що виникають у їхніх сферах впливу, а також тим, що деякі латиноамериканські держави провадили автономну дипломатію перед обличчям конфліктів, які виникли протягом останніх п’ятдесяти років.
Отже, імовірність того, що російське вторгнення в Україну безпосередньо вплине на континент у військовому плані, виникне насамперед через конфлікт між сферами впливу, у якому великі держави мають військову присутність і підстави для того, щоб Північна та Південна Атлантика стали спірними зонами.
Нарешті, хоча конкуренція між Сполученими Штатами та Китаєм має непрямі наслідки для регіону через «торговельні війни», немає ознак того, що ця ситуація переросте у військову ескалацію, принаймні в регіоні ЛАК. До цього додається той факт, що вторгнення в Україну коштувало Москві значної частини її репутації як держави, що поважає суверенітет інших держав; відповідно, регіон ЛАК охолодив відносини з Кремлем — як через негативні наслідки для економіки, так і через насильницьке вторгнення в Україну та його наслідки для підтримання міжнародної безпеки.
Висновки
Можна спостерігати, що позицію нейтралітету щодо російського вторгнення порушив лише новий уряд Аргентини, який, з огляду на перехідний період, що його переживає країна, не можна вважати таким, що істотно брав участь у війні, окрім символічних жестів, пов’язаних із візитом Зеленського до Буенос-Айреса. Таким чином, лише жменька країн — Венесуела, Нікарагуа, Болівія та Куба — залишаються головними прихильниками Кремля, але вони не мають значної ваги в рішеннях регіону та його багатосторонніх інституцій.
Так само інші країни регіону, хоча й поділяють однакові вестфальські цінності територіальної цілісності та поваги до суверенітету кожної держави й підтримують демократичні системи у своїх країнах, дозволяють державним інтересам переважати, уникаючи зближення із Заходом чи Росією з ідеологічних причин. Автономність їхньої зовнішньої політики та їхня незначна вага у глобальному врядуванні роблять їх обережнішими щодо раннього формування позицій стосовно вторгнення. Це має суттєву цінність, оскільки багатосторонність може допомогти диверсифікувати інвестиції та торговельні обміни ЛАК, замість того щоб замикати його в ізоляції, заснованій на цінностях, де Захід — і, конкретніше, такі організації, як G7 — не забезпечив значних переваг для Латинської Америки в поліпшенні умов життя її громадян.
Нарешті, у військовому плані ймовірність того, що ЛАК буде втягнутий, є незначною. Справжньою загрозою регіональній стабільності є прийняття позицій, подібних до російської, щодо висування претензій, а згодом зміни кордонів військовими засобами без попереднього звернення до настанов міжнародного права та мирного врегулювання спорів. У цьому сенсі глобальна безпека опиняється під загрозою, оскільки центри сили розпорошуються та відтворюють таку саму войовничу поведінку центральних країн, щоб відстоювати свої інтереси, що поставить під виклик ЛАК як зону миру.
Застереження: Погляди, думки та переконання, висловлені в документах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають погляди Трансатлантичного діалогового центру, його комітетів або афілійованих організацій. Документи призначені для стимулювання діалогу та дискусії й не становлять офіційних позицій Трансатлантичного діалогового центру або будь-якої іншої організації, з якою можуть бути пов’язані автори.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
