9 хв читання
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну змусило багато країн світу обрати одну зі сторін і переглянути свої стратегічні пріоритети у зовнішній політиці. Водночас багато держав намагаються зайняти нейтральну позицію, не підтримуючи прямо жодну зі сторін. Ізраїль офіційно підтримує територіальну цілісність України. Проте водночас він активно співпрацює з Росією та не постачає військове обладнання, про яке просять українські посадовці. Така політика створює напруженість між Україною, Ізраїлем та їхніми спільними західними партнерами й призводить до поступового погіршення відносин між державами.
У цій статті ми аналізуємо, яку позицію займає Ізраїль щодо війни проти України та чому відносини з Росією є настільки стратегічно важливими для Ізраїлю.
Від часу проголошення Україною незалежності відносини між державами будувалися переважно навколо торговельної та культурної сфер.
У 1990-х роках, під час пострадянської алії, велика кількість євреїв переїхала з України до Ізраїлю. Нині їхня кількість становить близько 500 тисяч, зокрема 35 тисяч етнічних українців.
Українське місто Умань є місцем поховання відомого юдейського релігійного діяча Нахмана з Брацлава. Тисячі брацлавських хасидів, послідовників вчення Нахмана, щороку приїжджають до Умані на його могилу на Рош га-Шана (єврейський Новий рік).
Хоча основна тенденція в українсько-ізраїльських відносинах завжди була позитивною, у них було кілька періодів погіршення. Головний із них стосувався української політики вшанування членів українських антирадянських націоналістичних рухів, таких як Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія. Ця політика розпочалася за президентства Віктора Ющенка (2005–2010). Ізраїльський уряд протестував проти цієї політики, посилаючись на антисемітські погляди деяких членів українських націоналістичних організацій та їхню можливу участь у злочинах проти євреїв під час Другої світової війни. Хоча ОУН та УПА не були засуджені на Нюрнберзьких процесах як нацистські колаборанти, це питання й досі залишається суперечливим у сучасних відносинах між державами.
Водночас розвивалися міцні ізраїльсько-російські відносини. Цьому процесу сприяло кілька чинників, зокрема велика кількість репатріантів і традиційне сприйняття Росії як культурної наступниці СРСР. Значні природні ресурси Росії зміцнили відносини, адже станом на 2022 рік мінеральне паливо, залізо та сталь стали основними статтями російського імпорту до Ізраїлю. Крім того, вплив Росії на Близькому Сході, особливо її співпраця з арабськими державами, які колись були радянськими партнерами, зробив Росію цінним партнером.
Отже, з 1991 року Ізраїль успішно розвивав відносини як з Україною, так і з Росією. Однак через більший геополітичний вплив Росії зв’язки між Ізраїлем та Росією значно зміцніли, затьмаривши відносини першого з Україною. Крім того, через російський вплив на Близькому Сході підтримання добрих відносин із Федерацією стало стратегічним пріоритетом Ізраїлю.
12 років прем’єрства Нетаньягу з 2009 до 2021 року стали періодом найсерйознішого зближення Ізраїлю та Росії в історії відносин між цими державами. Ізраїльський прем’єр-міністр неодноразово заявляв про «особливі відносини» між ним і Путіним.
Він відвідав Росію безпрецедентні 17 разів. Протягом цього періоду він здійснив більше візитів лише до США. У 2018 році ізраїльський прем’єр-міністр навіть взяв участь у святкуванні Дня перемоги на Червоній площі. Нетаньягу йшов у марші «Безсмертний полк» поруч із президентом Росії Путіним і президентом Сербії Вучичем.
Такі кроки з боку Ізраїлю пояснюються посиленням присутності Російської Федерації на Близькому Сході. Особливо після початку громадянської війни в Сирії у 2011 році та російського втручання у 2015 році, яке дало останній можливість закріпитися в регіоні та безпосередньо впливати на сторони конфлікту. Оскільки російська авіація та сили протиповітряної оборони тепер розміщувалися в Сирії, для Ізраїлю було вкрай важливо досягти згоди з Путіним щодо доступу до власних ворогів Ізраїлю, таких як підтримувана Іраном «Хезболла». Відповідно, головними темами зустрічей Нетаньягу і Путіна зазвичай були або війна в Сирії, або іранська ядерна програма.
Бажання Нетаньягу залучити на свій бік більше репатріантів із пострадянських країн було ще одним чинником, який сприяв швидкому ізраїльсько-російському зближенню. Близько 15% населення Ізраїлю — російськомовні громадяни. Вони, особливо старше покоління, на виборах віддають перевагу голосуванню за праві партії, зокрема за партію «Лікуд» Нетаньягу.
Однак дослідження показують, що російськомовні ізраїльтяни схильні відчувати брак представництва в уряді. Тому вони схильні голосувати за партії, спрямовані на представництво саме російськомовного населення Ізраїлю. Наприклад, на виборах 2019 року 40,2% голосів репатріантів із пострадянського простору було віддано за партію «Наш дім Ізраїль». Її очолює Авігдор Ліберман, уродженець Кишинева. Партія «Лікуд» Нетаньягу на тих виборах отримала 26,7% голосів тієї самої соціальної групи.
Таким чином, здійснюючи культурне зближення з Росією, Нетаньягу намагався використати почуття подвійної національної самоідентифікації ізраїльтян із пострадянських держав. З одного боку, він намагався здобути більше підтримки російськомовних виборців, а з іншого — створити платформу для взаємодії з політичними силами, орієнтованими на російськомовних виборців.
Одним із найяскравіших прикладів культурної співпраці з Російською Федерацією стала передача Російського подвір’я у власність Уряду Російської Федерації у 2019 році. Російське подвір’я є важливою православною святинею, збудованою 1890 року Імператорським православним палестинським товариством. Нині право власності на цю святиню оскаржується між російським урядом та Імператорським православним палестинським товариством, яке перебуває у вигнанні від революції 1917 року та контролювало цей культурний об’єкт упродовж усіх цих років. У 2019 році ізраїльський уряд вирішив передати право власності російському уряду. Про цю дію спершу публічно не повідомляли, а лише постфактум оприлюднили в медіа. Однак юридичні проблеми досі заважають російському уряду отримати право власності, а суперечка щодо нього триває.
Від самого початку російської агресії проти України Ізраїль зайняв нейтральну позицію в конфлікті. Представник Ізраїлю був відсутній під час голосування Генеральної Асамблеї ООН за Резолюцію на підтримку територіальної цілісності України 27 березня 2014 року. Ця резолюція стала першим міжнародним документом, що засуджував порушення Росією територіальної цілісності України.
Стримана позиція зберігалася і з розгортанням війни на сході України, що послідувала за анексією Росією Кримського півострова. Ізраїль обмежувався заявами про необхідність переговорів і дипломатичного врегулювання конфлікту. Крім того, країна не приєдналася до санкцій проти Росії. Вона стала безпечною гаванню для російських олігархів, які намагалися врятуватися від західних обмежень. У 2018 році міністр оборони Авігдор Ліберман навіть обґрунтовував необхідність для Москви зайняти більш проізраїльську позицію щодо Сирії та Ірану, нагадуючи, що Ізраїль не приєднався до антиросійських санкцій.
Згодом Ізраїль кілька разів голосував за резолюції, що засуджували Росію, а окремі ізраїльські посадовці висловлювалися на підтримку України.
Проте вищий ешелон ізраїльського політикуму, особливо прем’єр-міністр, ніколи не виступав із засудженням російського вторгнення та окупації. Ізраїль продовжував займати максимально можливу нейтральну позицію: невизнання зміни кордонів суверенної держави разом із невтручанням у конфлікт були найвищими ознаками засудження, які можна було спостерігати в заявах.
Після початку повномасштабної війни в Україні ізраїльський уряд і далі намагається зберегти свою давню політику нейтралітету в російсько-українському конфлікті. Однак із часом це робити дедалі важче.
У день початку вторгнення, 24 лютого, міністр закордонних справ Яїр Лапід засудив дії Росії. Прем’єр-міністр Нафталі Беннет лише пообіцяв надати Україні гуманітарну допомогу та заявив: «Наші серця з цивільними жителями східної України, які опинилися в цій ситуації». Коли в липні 2022 року Яїр Лапід став прем’єр-міністром на шість місяців, він змінив свою риторику щодо РФ на більш помірковану. Практика нейтралітету прем’єр-міністра повторилася. Ізраїльські політики можуть засуджувати дії Росії, тоді як глава уряду зберігає публічний нейтралітет.
Знову ж таки, Ізраїль не приєднався до економічних санкцій проти Росії, посилаючись на місцеве законодавство, яке не дозволяє запроваджувати односторонні санкції проти будь-якої держави. Крім того, Ізраїль став безпечним притулком для «російських біженців» — впливових росіян, які не хочуть асоціюватися з режимом Путіна. Навіть якщо вони активно співпрацювали з ним до війни або продовжують робити це досі.
Водночас від початку повномасштабного вторгнення Ізраїль продовжує надавати Україні значний обсяг гуманітарної допомоги. Серед неї — ліки, медичне обладнання та техніка, польовий госпіталь, військове захисне спорядження, електрогенератори, продовольство та питна вода.
Від початку повномасштабного вторгнення український уряд неодноразово просив Ізраїль постачати зброю, передусім системи протиповітряної оборони «Залізний купол».
Спочатку ізраїльський уряд намагався обмежитися гуманітарною допомогою. Проте 17 листопада 2022 року (на 9-му місяці війни) під тиском Сполучених Штатів, який посилився через масовані російські атаки на українську енергетичну інфраструктуру, Ізраїль зняв обмеження на постачання третіми державами зброї з ізраїльськими компонентами. Також у травні 2023 року з'явилася інформація про постачання Україні 16 ізраїльських радарів для виявлення повітряних цілей. Кошти на придбання радарів зібрали в Литві.
Однак офіційних доказів того, що Ізраїль постачав Україні летальну зброю, немає. У вересні 2022 року президент Зеленський сказав: «Я шокований і не розумію [цього]. Ізраїль не дав нам нічого, нічого, нуль…»
ЗМІ кілька разів поширювали чутки про те, що ізраїльський уряд розглядає можливість відправлення зброї Україні, особливо через треті країни. Проте жодну з цих відомостей офіційно не підтвердили.
Останнє погіршення відносин між Ізраїлем та Україною відбулося в червні 2023 року. Прем'єр-міністр Нетаньягу заявив в інтерв'ю, що Ізраїль не хоче передавати Україні свою зброю.
Як першу причину він назвав необхідність співпраці з Росією щодо Сирії. Так званий російсько-ізраїльський консенсус передбачає, що Росія не перешкоджає ізраїльським ударам по збройних силах свого союзника Башара аль-Асада та іранських проксі-групах.
Як другу причину він назвав побоювання, що ізраїльська зброя потрапить до рук росіян, а від них — до Ірану та Сирії. Нетаньягу стверджував, що ізраїльські солдати вже стикаються на своїх кордонах із західною протитанковою зброєю, поставленою Україні. Доказів своїх слів він не навів.
У відповідь на заяви прем'єр-міністра Посольство України в Ізраїлі оприлюднило критичну заяву щодо обраного ізраїльським урядом курсу на тісну співпрацю з Росією та проросійської позиції.
Намагаючись балансувати між різними сторонами у російській війні проти України, уряд Нетаньягу (так само як і уряд Беннета-Лапіда) опинився у складній ситуації.
З одного боку, він намагається підтримувати дружні відносини з Москвою, щоб забезпечити собі свободу дій проти російських партнерів — Сирії та Ірану (зокрема проксі-сил, підтримуваних Іраном).
З іншого боку, тиск західних партнерів Ізраїлю посилюється. Сполучені Штати, головний союзник і донор Ізраїлю, дедалі більше незадоволені його діями. Вашингтон стурбований приходом до влади уряду, який назвали найбільш правим в історії країни. До його складу входять міністри, відомі своїми шовіністичними поглядами, яких раніше притягували до відповідальності за екстремізм. Це привертає ще більше уваги, оскільки Білий дім і Конгрес контролюють демократи, які традиційно критичніше ставляться до Ізраїлю.
Крім того, Сполучені Штати тиснуть на Ізраїль, щоб той зайняв активнішу позицію щодо війни в Україні. Таким чином, скасування ембарго на постачання Україні зброї, що містить ізраїльські компоненти, ймовірно, було ухвалене під тиском Сполучених Штатів. Вашингтон, який став головним постачальником військової техніки Україні, намагається заохотити інші держави збільшити свої постачання, щоб зменшити власний тягар. Збереження розбіжностей між Ізраїлем і Сполученими Штатами в довгостроковій перспективі загрожує скороченням американської військової допомоги державі. Голоси за скорочення допомоги Ізраїлю лунають з обох флангів американської політики: від прогресивного крила Демократичної партії та правих республіканців.
Однак нестабільному статус-кво Ізраїлю також загрожує зміцнення зв'язків між Москвою та Тегераном. Особливе занепокоєння викликають новини про можливу співпрацю Російської Федерації та Ірану у сфері ядерної енергетики. Останні дані стверджують, що Іран досяг рівня збагачення урану понад 80%, що критично близько до 90% збагачення, необхідного для створення ядерної зброї. У разі, якщо Іран наблизиться до цієї межі, Ізраїль може вдатися до так званої доктрини Бегіна. Вона стверджує, що Ізраїль не може дозволити своїм ворогам отримати зброю масового ураження. Доктрину Бегіна застосовували двічі — у 1981 та 2007 роках. Тоді ізраїльська авіація знищила ядерні реактори в Іраку та Сирії відповідно.
Ізраїльський уряд не бачить способу припинити російсько-іранську співпрацю, зайнявши більш проукраїнську позицію. Тому він планує й надалі дотримуватися статус-кво: партнерства з Москвою та військових операцій проти її партнерів. Єдиними, хто міг би посприяти зміні цієї політики, могли б бути Сполучені Штати. Однак, попри всі суперечності між ними, з огляду на те, що Ізраїль і надалі є головним союзником США на Близькому Сході та наявність значного проізраїльського лобі в американській політиці, суттєві зміни навряд чи відбудуться найближчим часом.
Від початку російської агресії проти України у 2014 році Ізраїль дотримується позиції відносного нейтралітету щодо конфлікту. З початком повномасштабної війни ізраїльський уряд зберіг свою позицію. Необхідність зберігати відносини співпраці з Росією обмежила ізраїльський уряд у постачанні Україні зброї, залишивши простір лише для гуманітарної допомоги та експорту радіолокаційних систем. З огляду на значну військову присутність Росії в Сирії та її тісний союз з Іраном, вона залишається ключовим гравцем, якого Ізраїль має ретельно враховувати. Протягом останнього десятиліття побудова міцних позитивних відносин із Росією була одним із найважливіших напрямів зовнішньої політики Нетаньягу.
З іншого боку, західні партнери Ізраїлю, насамперед його головний стратегічний союзник США, незадоволені такими діями. Вони тиснуть на Ізраїль і заохочують його зайняти твердішу позицію. Ця політика принесла певні результати, зокрема скасування ембарго на постачання зброї, що містить ізраїльські компоненти, та постачання Україні повітряних радарів.
Однак інтереси Ізраїлю у збереженні нейтральної позиції залишаються вагомими, і малоймовірно, що політика Ізраїлю щодо війни проти України зміниться найближчим часом.
Застереження: погляди, думки та переконання, висловлені в матеріалах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Transatlantic Dialogue Center, його комітетів або афілійованих організацій. Матеріали покликані стимулювати діалог і дискусію та не становлять офіційної політики Transatlantic Dialogue Center або будь-яких інших організацій, з якими можуть бути пов’язані автори
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
