10 хв читання
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році привернуло увагу всього світу та посилило занепокоєння щодо стабільності в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Такий стрімкий і несподіваний поворот подій у центрі Європи, коли авторитарна держава намагається взяти під контроль меншу націю з демократичними цінностями, спрямував погляди світових лідерів на Тайвань. Міжнародна спільнота запитує себе, скільки часу знадобиться Пекіну, щоб ухвалити таке саме рішення, яке Кремль ухвалив на початку 2022 року.
Протистояння між Китаєм і Тайванем триває десятиліттями й є одним із визначальних чинників співвідношення сил в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Хоча сторони ще не вдалися до прямого застосування сили одна проти одної, КНР стає дедалі наполегливішою та чіткіше демонструє небажання надто довго чекати на возз’єднання з Тайванем. З огляду на такі тенденції лідерам демократичного світу потрібно оновити свої стратегічні підходи до китайсько-тайванського питання.
Україна наразі постала перед таким самим викликом. Її відносини з Тайванем тривалий час були дуже обмеженими, але події 2022 року показали потенціал двосторонньої співпраці. Тайванський народ співвідносить себе з проблемами, з якими українці стикаються у боротьбі проти могутнього сусіда, та висловив свою підтримку. Водночас материковий Китай зайняв стриману позицію щодо подій в Україні, воліючи зберігати нейтралітет. Така позиція КНР і висновок, що вона радше стане на бік Москви, ніж Києва, знизили рівень довіри до Пекіна серед українців, які дедалі більше вбачають у Китаї загрозу, а не союзника. Згідно з опитуванням, проведеним Transatlantic Dialogue Center та Соціологічною групою «Рейтинг» у червні 2023 року, понад 30% українців вважають Китай ворожою або радше ворожою країною, тоді як у 2021 році цей показник не перевищував 10%. Отже, Києву давно час переглянути наявні зв’язки і з Китаєм, і з Тайванем та розглянути можливість активнішої взаємодії з Тайбеєм. Саме тому в цій статті ми обговоримо перспективи розвитку тісніших зв’язків між Україною та Тайванем і досвід інших країн у співпраці з Тайбеєм.
Республіка Китай (РК), або просто Тайвань, уже кілька десятиліть відіграє важливу роль у геополітиці, а також у розвитку світової економіки.
Розташований у так званому першому острівному ланцюгу в Тихому океані, Тайвань має стратегічне значення для стримування Китаю. Якщо КНР отримає контроль над островом, її військово-морська могутність значно зросте, що дозволить їй кинути виклик США в Тихому океані та посилити контроль над Південно-Китайським морем. Це призвело б не лише до військової експансії Пекіна, а й дало б Китаю змогу взяти під контроль ключові морські торговельні маршрути Східної Азії.
Крім того, РК є одним з азійських тигрів, економічною потугою та важливим торговельним партнером. Тайванці найбільш відомі своєю передовою технологічною галуззю — виробництвом комп’ютерів, програмного забезпечення, штучного інтелекту тощо. Тайвань також є лідером у виробництві мікрочипів, які є невід’ємною складовою сучасних технологій. Taiwan Semiconductor Manufacturing Company (TSMC) контролює понад половину світового ринку, тому провідні економіки світу залежать від напівпровідників, вироблених на Тайвані. Контроль Пекіна над островом та його промисловістю посилив би економічну могутність КНР, яка й без того є величезною.
Між Україною та РК немає офіційних зв’язків, оскільки Україна визнає Тайвань частиною території Китаю. В Україні також немає представництва Тайбея, а двостороння взаємодія загалом була дуже обмеженою. Після здобуття незалежності Київ зосереджувався на співпраці з КНР, сподіваючись отримати від неї більше економічних вигод.
Однак війна Росії проти України дала українському народу змогу поглянути на відносини з Тайванем із цілком іншої перспективи. Поки Китай зберігав нейтралітет, іноді навіть схиляючись до зближення з Росією, тайванці від початку бойових дій різними способами висловлювали свою підтримку Україні. Жителі Тайваню заповнили вулиці своїх міст синім і жовтим кольорами та проводили мирні демонстрації, засуджуючи дії Росії. Крім того, РК надсилає українцям гуманітарну допомогу, медичну допомогу та фінансову підтримку. Будучи однією з дуже небагатьох країн Східної Азії, що надають допомогу Україні, Тайвань витратив понад 110 мільйонів доларів США на українські потреби: гуманітарну допомогу, підтримку біженців, генератори, проєкти відбудови тощо.
Через відсутність прямих зв’язків із Києвом Тайвань допомагає Україні через інші дружні країни, підтримуючи зусилля їхніх урядів та неурядових організацій із допомоги українцям. Наприклад, нещодавно Тайбей пожертвував 4 мільйони доларів США на соціальні проєкти, які реалізують польські НУО. Тайбей також висловив зацікавленість в інвестуванні у відбудову українських міст — він уже пожертвував 5 мільйонів доларів США на литовські проєкти відбудови в Бородянці та Ірпені й таку саму суму на словацький проєкт відбудови в Чернігові. Тайвань також долучився до ініціативи Європейського банку реконструкції та розвитку, покликаної забезпечити приватному бізнесу в Україні страхування від воєнних ризиків. Крім того, Тайбей приєднався до інших демократичних країн у запровадженні санкцій проти Росії та її союзниці Білорусі, обмеживши експорт до цих країн; найвпливовішою з цих санкцій стала заборона експорту напівпровідників до Росії. Усі ці дії чітко демонструють зацікавленість Тайваню в розвитку двосторонніх відносин і зміцненні зв’язків.
Тепер Києву вирішувати, чи готовий він вивести співпрацю на новий рівень.
Повномасштабне російське вторгнення в Україну принесло багато насильства й терору, але також відкрило для України нові можливості у сфері міжнародної співпраці. У цьому контексті варто розглянути можливість покращення відносин між Тайбеєм і Києвом.
Тайвань уже висловив бажання інвестувати в Україну, і Київ міг би добре цим скористатися. Тайванці здатні допомогти Україні не лише з відбудовою інфраструктури, а й із технічною цифровізацією. Міністерство цифрової трансформації України працює над численними новими проєктами, спрямованими на інтеграцію технічних інновацій у повсякденне життя українців. І навряд чи є краща за Тайвань країна, яка могла б підтримати Україну на цьому шляху.
Крім того, Тайвань нині пильно стежить за військовим розвитком подій в Україні, приділяючи особливу увагу тактиці українців, ефективності різних видів озброєння та особливостям їхнього застосування в бою. Через російське вторгнення українці були змушені протистояти значно більшому й потужнішому ворогу, проте все одно змогли вести ефективну боротьбу проти загарбників. Тому обмін бойовим досвідом з українцями відповідає національним інтересам Тайваню. Київ бореться за демократичні цінності та отримує підтримку від інших демократичних країн. Буде справедливо, якщо Україна надасть Тайваню підтримку, якої він потребує для захисту своєї демократії.
Слід враховувати, що Україна ще не має сталої демократії та потребує реформ, аби стати повністю демократичною країною. Київ міг би використати досвід Тайбея у своєму переході від авторитаризму до демократії. Варто зазначити, що сучасна РК є однією з найзразковіших демократій світу, тому Україні відповідає її найкращим інтересам навчатися в тайванців.
Можна стверджувати, що, роблячи кроки до співпраці з Тайбеєм, Київ ризикував би погіршити свої відносини з КНР. Але чи справді Україна виграла б від того, щоб знову зосередитися на зв’язках із Пекіном? КНР не засудила відкрито російське вторгнення в Україну, не стала на бік Києва в ООН і досі не висловила жодної готовності підтримати Україну після війни. Сподівання залучити китайських інвесторів в Україну після війни також може бути ризикованим шляхом. Звісно, не варто ігнорувати переваги китайських інвестицій, але слід враховувати політику «боргових пасток», яку КНР використовує для тиску на бідніші країни. Крім того, громадська думка в Україні далека від прихильного ставлення до КНР та емоційно підтримує Тайвань.
Після зміни визнання на користь Китайської Народної Республіки у 1970-х роках і прийняття політики «одного Китаю» більшість країн-членів ООН розірвали офіційні зв’язки з Тайванем. У 2023 році Гондурас відмовився від визнання РК незалежною країною, залишивши Тайбею лише 12 офіційних зв’язків. Утім, такий розвиток подій не є критичним, оскільки приблизно сотня інших країн, зокрема провідні держави світу, підтримують неофіційні відносини з островом.
США знайшли спосіб підтримувати тісні зв’язки з Тайбеєм, водночас уникаючи його офіційного визнання. Від моменту ухвалення у 1979 році унікальна правова база під назвою Закон про відносини з Тайванем (TRA) регулює двосторонні відносини між Вашингтоном і Тайбеєм. Завдяки своїй ухильній термінології та формулюванням TRA дозволив уряду США вступати в союз із Тайванем, не порушуючи зобов’язань, узятих із прийняттям «політики одного Китаю». Згідно з TRA, Вашингтон може надавати Тайваню різні види озброєння з обґрунтуванням, що воно призначене для оборонних цілей. Крім того, цей Закон надав особливі повноваження Американському інституту на Тайвані, перетворивши його на де-факто посольство США. Наразі на території США діють 13 Тайбейських економічних і культурних представництв — чітка ознака того, що обидві країни цінують свої двосторонні зв’язки.
Дипломатичні відносини країн ЄС із Тайбеєм також залишаються неформальними. Хоча європейські країни формально не визнають незалежність Республіки Китай, вони все ж мають тісні зв’язки з Тайванем. У багатьох країнах Європи розташовані Тайбейські представництва або Тайбейські економічні й культурні представництва, які відповідають за підтримання двосторонніх відносин. Ці представництва виконують функції посольства та консульства Республіки Китай у державах ЄС, однак формально не визнаються дипломатичними установами. ЄС також створив на території острова Європейське економічно-торговельне представництво (EETO) для де-факто дипломатичних цілей. Окрім цього, Святий Престол офіційно визнає незалежність Республіки Китай — символічний жест з боку Європи, адже Ватикан є релігійним центром для більшості країн ЄС.
Тайвань також є важливим торговельним партнером для європейських країн: у 2022 році острівна держава посіла 12-те місце у списку найбільших торговельних партнерів ЄС. Найбільше вони співпрацюють у сфері інновацій і сучасних технологій — понад 95% товарів, імпортованих ЄС із Тайваню, становила промислова продукція.
Варто зазначити, що Пекін терпимо ставиться до існування представництв, але має щодо них свої межі. Коли уряд Литви відкрив на своїй території Тайванське представництво у 2021 році, це призвело до масштабної негативної реакції Китаю, зниження рівня дипломатичних відносин до рівня повіреного у справах і розриву економічних зв’язків. Хоча керівники КНР ніколи офіційно не оголошували про будь-які санкції проти Вільнюса, Китай заблокував майже весь експорт із Литви та закрив свій ринок для литовських компаній. Оскільки Пекін вважає Республіку Китай своєю провінцією під назвою Китайський Тайбей, зміну назви було визнано неприйнятною, що призвело до конфронтації між Литвою та КНР.
Однак, схоже, литовський випадок не лише не налякав інші країни ЄС, а й започаткував нову тенденцію: інші східноєвропейські країни, такі як Словаччина та Чехія, зміцнюють двосторонні відносини з Тайванем і стають критичнішими щодо Китаю. Словацькі й тайванські дослідницькі інститути нещодавно підписали угоду про науково-дослідні та дослідно-конструкторські проєкти у сфері напівпровідникової промисловості — таким кроком Братислава сподівається започаткувати співпрацю між двома сторонами у сфері сучасних технологій. Тоді як Словаччина діє повільно, її східноєвропейські партнери здійснюють символічні політичні кроки, щоб продемонструвати свою підтримку Тайваню. Латвія та Естонія приєдналися до своєї балтійської сестри Литви в рішенні залишити очолюваний Китаєм форум 17+1, перетворивши його на 14+1. Крім того, новий президент Чехії Петр Павел поговорив телефоном із президенткою Тайваню Цай, прийнявши її привітання з перемогою на виборах. У 2016 році подібний символічний крок зробив Дональд Трамп, чия політика щодо Китаю була доволі несприятливою та агресивною. Однак, на відміну від Вашингтона, європейські країни традиційно уникали таких контактів високого рівня з Тайбеєм, побоюючись розлютити Китай, тож рішення новообраного президента Чехії було дуже сміливим і безпрецедентним.
Тайванські представники користуються подіями в Україні та зростанням підозр щодо авторитарних країн, щоб зміцнити свої зв’язки з ЄС. Цього літа міністр закордонних справ Тайваню Джозеф Ву здійснив поїздку до Європи, відвідавши Польщу, Чехію та Брюссель. Під час візиту Ву зустрівся з високопосадовцями цих країн і представниками ЄС. Протягом 2023 року ЄС також збільшив частоту своїх візитів до Тайваню. За половину 2023 року європейці здійснили 20 візитів до Тайваню, вже перевершивши кількість візитів, здійснених минулого року, — 17. Такі тенденції є чіткою ознакою того, що європейські лідери розглядають можливість зміцнення співпраці з Тайбеєм.
На тлі війни в центрі Європи та дедалі більшого нетерпіння Китаю щодо статус-кво в Тихому океані ЄС має уважніше придивитися до майбутнього та своїх зв’язків як із Китаєм, так і з Тайванем. Якщо насильство спалахне через протоку, ЄС доведеться вирішити, чи готовий він підтримати Тайбей так само, як підтримує Київ.
Європейська модель співпраці з Тайванем довела свою ефективність і гнучкість. Існування представництв дає змогу уникати прямої конфронтації з Китаєм і водночас відкриває можливість розвивати зв’язки з Тайбеєм. Тож найпростішим і, ймовірно, найефективнішим шляхом для України було б перейняти цю модель відносин із Тайванем. Після завершення війни Україна могла б почати з відкриття Тайбейського представництва в Києві та українського — на Тайвані. Такий крок посилив би двосторонню співпрацю та слугував би основою для подальшої взаємодії.
Важливо розуміти, що відкриття Представництва не означає радикального розриву зв’язків із КНР, і саме в цьому полягає його найбільша перевага. Очевидно, що Україна ще не готова до відкритої конфронтації з Китаєм, проте співпраця з тайванцями також була б вигідною. Київ міг би почати з уникнення агресивних політичних заяв або символічних жестів і зосередитися на мирніших аспектах співпраці, таких як культурні, наукові та економічні зв’язки. Як уже згадувалося вище, Україна виграла б від тайванських інвестицій і співпраці у сфері сучасних технологій та цифровізації.
Водночас зміцнення зв’язків із Тайванем може легко спровокувати конфронтацію з Китаєм, а кожен необережний чи емоційний крок може призвести до серйозної негативної реакції. Це особливо стосується України, яку вже тісно асоціюють із боротьбою за свободу та демократичні цінності — так само, як і Тайвань. Саме тому кроки до співпраці з Тайванем, які раніше Китай вважав прийнятними, у разі їх здійснення Україною можуть викликати зовсім іншу реакцію Пекіна. На тлі того, як країни Східної Європи займають більш наполегливу позицію щодо Китаю, Україні доведеться бути дуже обережною, якщо вона хоче зберегти більш-менш дружні відносини з КНР.
Можлива ескалація у відносинах через протоку також становить для України виклик. Якщо Китай нападе на Тайвань, чи має Україна відкрито підтримати останній — державу, з якою вона солідарна емоційно й практично, — чи варто їй зайняти більш збалансовану позицію, не руйнуючи відносин із Пекіном? Зрештою, на це тривожне питання доведеться відповісти.
Протягом останніх кількох років Україна та її боротьба за демократію перебувають у центрі уваги світової спільноти. Це дозволило Києву зміцнити зв’язки із союзниками та розвинути нові партнерства. Одним із потенційних партнерів України є Республіка Китай.
Оскільки Китай не зарекомендував себе надійним партнером і союзником, Києву варто розглянути зміцнення зв’язків із Тайванем. Щоб отримати вигоду від двосторонніх відносин із Тайбеєм, Україні не потрібно вдаватися до радикальних кроків, визнавати незалежність Тайваню та розривати зв’язки з КНР. Було б достатньо обрати співпрацю з Тайванем за зразком ЄС — відкрити взаємні Представництва та активніше долучитися до економічних відносин і торгівлі. Тайванці могли б допомогти Україні в розвитку стабільної демократії, цифровізації та інвестиціях, тоді як Київ міг би поділитися досвідом оборони від більшої та могутнішої держави. Така двостороння співпраця також урівноважила б залежність України від Пекіна, яка зростала в роки, що передували війні. Водночас Києву потрібно буде робити обережні та виважені кроки до розвитку відносин із Тайбеєм, якщо він ще не готовий відмовитися від своїх зв’язків із Китаєм.
Відмова від відповідальності: погляди, думки та переконання, висловлені в матеріалах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Transatlantic Dialogue Center, його комітетів чи афілійованих організацій. Матеріали призначені для стимулювання діалогу та дискусії й не представляють офіційних політичних позицій Transatlantic Dialogue Center або будь-яких інших організацій, з якими можуть бути пов’язані автори
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
