7 хв читанняПовномасштабна війна Росії проти України стала каталізатором трансформації глобальної системи безпеки, що створює величезний виклик для Сполучених Штатів як провідного гравця на міжнародній арені. Сама війна, як і все, що її оточує, містить багато парадоксальних елементів, які слід враховувати під час систематизації механізмів реагування в межах зовнішньої політики США.
Сполучені Штати Америки ведуть системну й виважену роботу з іноземними партнерами, аби стабілізувати світові ціни на енергоресурси, послабити Російську Федерацію та стримати інфляцію. Це цікава стратегія — знизити ціни на нафту й природний газ, щоб Росія отримувала менше коштів для продовження війни. Тут легко побачити паралелі з політикою Рейгана, коли СРСР увійшов у війну в Афганістані: зниження цін на нафту позбавило СРСР ресурсів не лише для перемоги, а й для продовження участі в цій війні.
Варто також зазначити, що такий підхід потребує глибоких розрахунків, адже в ньому задіяно багато політичних акторів із непередбачуваними політичними позиціями, особливо щодо війни проти України. Наприклад, більшість країн регіону Перської затоки публічно не стала на жоден бік конфлікту, що може спричинити несподівані дії на користь російських інтересів у самій війні, хоча водночас ці країни співпрацюють зі Сполученими Штатами. Утім, нині це один із найжиттєздатніших і найважливіших варіантів.
Країни Затоки мають власну позицію щодо повномасштабного вторгнення Росії в Україну. І уряди, і населення цих держав, особливо в Марокко та Об’єднаних Арабських Еміратах, більше тяжіють до Росії. Спершу це видається ознакою кризи демократії в регіоні після Арабської весни, однак, як це завжди буває в геополітичному болоті будь-якого ґатунку, усе складніше. В останні роки уряди країн Затоки активно прагнули диверсифікувати свою зовнішню торгівлю — і Росія тут виявилася дуже доречною. Тому вони не хочуть втрачати тяжіння до Росії ані ідеологічно, ані фінансово, адже це дає їм більше «незалежності» від західного світу. Багато експертів погоджуються, що війна в Сирії відкрила скриньку Пандори, створивши ілюзію: якщо Росія рішуче захищатиме свої позиції та статус у регіоні, вона зробить це без жодних вагань, жертвуючи своїми останніми священними ресурсами. Оскільки близькосхідний стиль управління значною мірою ґрунтується на внутрішній симпатії до сили та «багатополярне бачення», у ньому можна знайти чимало точок дотику із сучасним російським баченням геополітичної системи. Такий спосіб мислення також допоміг Росії заповнити інформаційний вакуум у регіоні, через що навіть молодь опинилася ближче до поля зору Кремля. Десятиліття військової участі США на Близькому Сході, що не принесла проривних практичних досягнень (хоча й була продуктивнішою за руйнівну російську стратегію «знищити все, пообіцявши відбудувати», яку Росія застосовує без конкретного розуміння чи бажання виконувати ці обіцянки та за умов крайньої інфраструктурної бідності на околицях власної країни), призвели до цілковитої апатії до всього, що пов’язане зі Сполученими Штатами, зокрема до їхнього бачення світу. Це створює серйозний виклик не лише для тих, хто формує й ухвалює політику США, а й загалом для людей у всьому світі.
Щоб краще зрозуміти, як надалі з цим працювати, розгляньмо по черзі позиції країн Затоки щодо війни в Україні.
Ірак. У межах Ліги арабських держав Ірак проголосував за її заяву від 28 лютого, у якій Росію не названо відповідальною за війну в Україні. Ірак також утримався під час голосування Генеральної Асамблеї ООН щодо засудження російської агресії в Україні, водночас «висловивши жаль». Таку позицію Ірак пояснив «ризиком того, що терористи скористаються поляризацією в міжнародній спільноті», а також своїм історичним досвідом. Водночас початкові оцінки війни серед різних іракських політичних рухів і населення доволі різняться.
Наприклад, «Хашд аш-Шаабі» (Сили народної мобілізації), до яких входять 40 переважно шиїтських воєнізованих формувань, не приховують своїх симпатій до Росії, звинувачуючи Європу й США у провальній політиці щодо України та називаючи Росію «не менш кривавою», ніж вони. Водночас Муктада ас-Садр, лідер садристського руху, який переміг на недавніх парламентських виборах в Іраку, назвав війну «цілком безглуздою» та закликав «до діалогу». Пізніше він додав, що причиною війни є «американська політика» в Україні. Іракський Курдистан на чолі зі своїм лідером Нечірваном Барзані підтримує турецьку політику щодо війни та її посередницькі зусилля. Хоча голова «ДНР» Денис Пушилін раніше висловлював підтримку Курдистану, сам регіон не зміцнював зв’язків із Росією. Іракське суспільство також розділене: одна його частина відкрито підтримує Росію, особливо після появи на військовій базі «Ахль аль-Хак» у Багдаді, що належить проіранському ополченню «Асаїб», величезних плакатів із написом «Ми підтримуємо Росію». Пізніше їх прибрали, що спричинило жваву дискусію про саму війну в соціальних мережах.
ОАЕ. Уряд ОАЕ намагається дуже обережно визначати свою позицію щодо війни в Україні, балансуючи між Україною, Росією та Сполученими Штатами. Він змінює позицію щодо документів ООН про війну: голосує за них або утримується. Радник президента ОАЕ Анвар Гаргаш заявив, що ОАЕ «вважають, що вибір сторони лише призведе до більшого насильства» і «заохочуватимуть усі сторони вдатися до дипломатичних дій». ОАЕ вважають Росію одним із ключових економічних партнерів і не хочуть втручатися в питання, які можуть «ізолювати» Росію.
Оман. Реакція Маската на російське вторгнення не дивує: попри голосування за резолюцію ООН, що засуджує Росію, у травні міністр закордонних справ Росії Лавров відвідав Оман і говорив там про те, що західні санкції проти Росії «призведуть до провалу». Відтоді Оман закликав забезпечити «простір для дипломатичної взаємодії» та знайти «європейське рішення». На думку міністра закордонних справ Султана Хайтама бін Таріка, позиція «ви з нами або проти нас» щодо війни в Україні «не вирішить проблему».
Кувейт. У контексті війни в Україні ця держава більш зорієнтована на Захід, ніж інші країни регіону. Наприклад, у березні Кувейт був єдиною арабською державою, що стала співавтором резолюції Ради Безпеки ООН щодо російської агресії проти України. Міністр закордонних справ країни відкрито підтримав Україну й заявив про важливість захисту її територіальної цілісності та суверенітету.
Катар. Публічно ця країна заявила про свою «повагу до суверенітету України». Водночас Катар є одним із небагатьох економічних переможців цієї війни. Доха використовує війну у власних економічних інтересах. Наприклад, очікується, що Катар стане одним із нових головних постачальників скрапленого природного газу до Європи, що зробить і без того багату країну ще заможнішою. Усе це відбувається на тлі відсутності дій щодо конфлікту, окрім заяв.
Саудівська Аравія. Ця країна також намагається балансувати у своїй зовнішній політиці щодо війни в Україні. Попри тісне спілкування з Володимиром Зеленським, Саудівська Аравія й далі прагне зберігати економічні зв’язки з Росією. Так, у саудівському медіапросторі є чимало матеріалів про те, як війна кидає виклик чинній міжнародній системі, однак це не заважає місцевому уряду укладати з Росією контракти щодо торгівлі зброєю. Проте нещодавно Саудівська Аравія відіграла важливу роль у зміні світових цін на нафту після візиту президента США Джо Байдена.
Бахрейн. Як і більшість країн регіону, Бахрейн обрав концепцію «відносного нейтралітету» й закликав, щоб перемогла «дипломатія». Однак він більше схиляється до російської версії подій. Це підтверджує телефонна розмова короля Бахрейну Хамада бін Іси Аль-Халіфи з Володимиром Путіним.
The rise of prices for energy supplies is also seen as a ‘wake-up call’ for the use of green energy. It has to be taken seriously, as an impulse for new cooperation and new projects with other countries. This Green energy issue is also crucial for the diversification of the U.S. energy industry. It falls very well under the presidential plans of Joe Biden, and it has to be used to distance itself from the influence of Russia in the energy market. The United States has already started to renew its infrastructure as a step to solve one of the most painful issues for the country. By investing in green infrastructure, such as charging stations for electric cars, wind energy stations, solar panel systems, etc., the United States serves as an example of the country finally coming to a renewable energy era, moving ahead with new micromanagement challenges and better solutions for them.
Сполучені Штати спрямовують зусилля на відновлення свого безпекового й економічного впливу на Близькому Сході — щонайменше для того, щоб не допустити посилення ролі Китаю, Російської Федерації та Ірану в регіоні. Це критично важливо для успіху України у війні з Росією не лише тому, що такі дії відволікають російські зусилля та увагу від війни проти України на інші частини світу. У Китаї, Росії та Ірані спостерігається виразна тенденція до економічного спаду, а активні дії на Близькому Сході поглиблять цю рану. Така стратегія може послабити згадані уряди.
Важливо підкреслити, що на Близькому Сході й у Північній Африці трансформуються структура регіональних безпекових альянсів і система безпеки загалом. Слід ретельно стежити за ситуацією в Африці, де Росія розгортає масовану інформаційну хвилю, щоб нівелювати перемогу України в інформаційній війні в західних країнах. Російські медіа заповнили інформаційний вакуум, який підтримували уряди країн Затоки, і сформували дискурс про війну в Україні. Росія також намагається об’єднати країни, «які зазнають цькування з боку Заходу», але через протидію США ці країни радше ізолюються від усього світу, що призводить до численних економічних і репутаційних втрат.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
