9 хв читанняМи мали унікальну нагоду поставити Девіду Панюело, президенту Федеративних Штатів Мікронезії (ФШМ), кілька запитань щодо рішення його уряду розірвати дипломатичні відносини з Росією.
Цей текст можна знайти на багатьох новинних сайтах України. Якщо ви хочете його використати, будь ласка, обов’язково згадайте нашу організацію.
ми знали, що не можемо мовчати, адже саме в мовчанні розквітає зло
У Федеративних Штатах Мікронезії (ФШМ) рішення часто ухвалюють виважено, спокійно й зібрано, передусім дбаючи про те, щоб кожен мав можливість висловитися й бути почутим. Після того як я отримую думки членів Кабінету та радників, я ухвалюю рішення.
Приблизно в грудні 2021 року відповідні члени мого Кабінету та мій прессекретар повідомили мені, що, судячи з повідомлень у медіа, вторгнення Росії в Україну стає дедалі ймовірнішим сценарієм. Відтоді я доручив своєму спеціальному помічникові та прессекретарю ретельно стежити за цією темою, яка набувала дедалі більшого розголосу.
Упродовж наступних тижнів і місяців я отримував брифінги щодо повідомлень міжнародних медіа. На початку лютого 2022 року наш уряд переконався, що Росія справді має намір вторгнутися в Україну найближчим часом. Кабінет рекомендував мені визначити, якою буде реакція ФШМ, коли вторгнення офіційно розпочнеться.
Я попросив членів Кабінету, своїх співробітників і представників нашого дипломатичного корпусу в усьому світі висловити свої думки. Я попросив їх описати, які рішення вони ухвалили б і чим би їх обґрунтували, наголосивши, що їхній головний обов’язок — перед правдою і що вони не повинні перейматися тим, як я можу відреагувати, якщо не погоджуся з їхніми висновками або способом, у який вони дійшли цих висновків.
За кілька днів до вторгнення я дивився відео, на яких Володимир Путін публічно принижує свого очільника розвідки та інших міністрів, а також його довгі безладні промови про те, що він односторонньо визнає дві нові країни, які є частиною України, як виправдання для вторгнення.
За кілька годин до початку вторгнення я збирався сісти на літак зі штату Понпеї до штату Яп — двох островів нашої країни. Коли я прибув до штату Яп, війна вже почалася. Можливо, я вже знав, що як глава держави й уряду розірву відносини з Росією через її жорстоке й нічим не виправдане вторгнення, але не хотів діяти поспішно, тож знову звернувся до Кабінету по пораду.
Хоча дехто в нашому уряді застерігав щодо можливих наслідків розриву відносин із Росією — зокрема, що це може спровокувати помсту з боку Росії або що ФШМ цим вирізнятимуться серед інших країн, — ми знали, що не можемо мовчати, адже саме в мовчанні розквітає зло. Справжнє лідерство означає відстоювати те, що, як ви знаєте, є правильним, незалежно від ціни; і, оскільки ми також є демократичною державою, нам було зрозуміло, що Україна й український народ мають терміново знати: навіть люди, які перебувають далеко від них, дбають про них та їхнє становище й солідарні з ними.
Володимир Путін не визнає напівтонів; він свідомо обирає бути лиходієм.
Зовнішня політика ФШМ закріплена в нашій Конституції: ми пропонуємо всім країнам і народам те, чого прагнемо самі, — мир, дружбу, співпрацю та любов, яка єднає всіх нас як людей. На нашій державній печатці є слова «Мир, Єдність і Свобода», які ми сприймаємо дуже серйозно навіть у найкращі часи.
Світ, у якому ми нині живемо, стає дедалі ворожішим до демократії та демократичних принципів, зокрема до міжнародного порядку, заснованого на правилах, і верховенства права. На мою думку, демократія є не лише необхідною для людського добробуту, а й для подолання найбільших викликів нашого часу, таких як зміна клімату, та для забезпечення всім людям, незалежно від їхнього походження, можливості прожити довге, повноцінне й справді щасливе життя.
Як наслідок, відсутність демократії означає, що людство спільно не зможе врятувати себе й нашу планету. Я не допущу цього. Ми мусимо боротися за демократію, адже свободи й добробут, які вона приносить, мають вирішальне значення не лише для щастя нашого виду на особистому й суспільному рівнях, а й для виживання людства загалом.
Народ і уряд України вдихнули свіже повітря свободи та демократії. Я вважаю, що народ України знає: ми не можемо лише просити про кращий світ — ми повинні будувати його самі й разом.
Якби ФШМ мали ресурси, щоб надати Україні матеріальну допомогу — як це роблять американці та європейці, надаючи зброю й проводячи навчання, — ми б це зробили. У ФШМ ми маємо лише свій голос, цінності й принципи, зокрема повагу до прав людини та віру в те, що є правильним; тому ми також зобов’язані скористатися цим голосом і вголос сказати те, що, як ми знаємо, є правильним і правдивим.
Україна та український народ заслуговують на свободу від російського гноблення. Володимир Путін не визнає напівтонів; він свідомо обирає бути лиходієм.
Що спонукало ФШМ розірвати відносини з Росією? Ми сподівалися, що цим зможемо показати народу й уряду України, що пропонуємо їм мир, дружбу, співпрацю та любов, яка єднає всіх нас як людей, аби, хоч би якими самотніми ви почувалися в ці темні дні, ви знали: інші бачать вас, уболівають за вас і підтримують, як тільки можуть.
Мовчання є співучастю, а мовчання великих країн, які мали б бути доброзичливими гегемонами, лише робить війну жахливішою
ФШМ підтримують дипломатичні відносини з Китаєм із 11 вересня, 1989 року. Ми у ФШМ вважаємо народ і уряд Китаю нашими друзями, тож я сподівався, що президент Сі побачить: жорстоке вторгнення Росії в Україну є об’єктивно неправильним. Я знав, що президент Сі нещодавно зустрічався з президентом Путіним під час Зимових Олімпійських ігор і, наскільки я розумію, ці два президенти — близькі друзі. Я міркував так: «Якщо російський президент недостатньо симпатизує американцям, європейцям, австралійцям чи японцям або не довіряє їм, щоб справді почути їхні слова про те, що ця війна є неправильною, можливо, він дослухається до свого близького друга — президента Китаю, а можливо, ФШМ зможуть переконати Китай, що саме його Росія зараз послухає».
Наприкінці березня я написав листа президентові Сі з проханням закликати Росію вивести війська з України та негайно припинити бойові дії. Станом на 6 травня 2022 року я ще не отримав відповіді. Так само посол Китаю в моїй країні не пояснив мені, чому Китай досі відмовляється публічно й відкрито виступати за «збереження миру й стабільності, розвитку, справедливості, правосуддя, демократії та свободи» — саме такі слова Китай уживає у своїх різних спільних комюніке з двосторонніми й багатосторонніми партнерами, зокрема з ФШМ. Мені кажуть, що війна Росії в Україні — «не те, що Китай хоче бачити», але я також знаю про соціальні мережі, зокрема про те, як у лютому генеральний консул Китаю в Осаці, Японія, написав у Twitter: «Найбільший урок подій в Україні полягає в тому, що слабка країна мусить підкорятися сильній. Виклик призведе до катастрофічного результату». Можливо, цей дипломат не висловлює позицію всього Китаю; якщо це так, я сподіваюся й очікую, що президент Сі люб’язно попросить президента Путіна вивести війська з України.
Так, я вважаю, що Пекін може вплинути на Росію, аби вона припинила свою агресію, але дедалі більше схиляюся до думки, що якби Китай хотів вплинути на Росію в такий спосіб, то вже зробив би це. Мовчання є співучастю, а мовчання великих країн, які мали б бути доброзичливими гегемонами, лише робить війну жахливішою. Як мала острівна країна, ми втрачаємо довіру цих великих країн, коли вони не можуть використати свій вплив на благо людства.
З цих причин Росію необхідно назавжди виключити з Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй.
Так, ФШМ підтримували — і надалі підтримуватимуть — усунення Російської Федерації від головування в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй.
Загалом, на мою думку, Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй потребує реформ, зокрема включення додаткових постійних членів. Наприклад, ФШМ публічно й послідовно підтримують включення Японії як додаткового постійного члена Ради Безпеки ООН.
Я вважаю, що розумію аргумент на користь того, щоб Росія залишилася в Раді Безпеки ООН; гадаю, критик сказав би: «Якщо Росію усунуть із Ради Безпеки ООН, вона може взагалі вийти з Організації Об’єднаних Націй, і це зробить світ менш безпечним. Тоді зросте ймовірність, що ООН розвалиться, як колишня Ліга Націй». Я чую цю критику й розумію її. Але я з нею не погоджуюся.
Що ми побачили станом на день написання цих слів, 6 травня 2022 року? Ми побачили, як Росія вдруге вторглася в Україну після свого першого вторгнення у 2014 році. Ми бачили, як Росія викрадає українців, щоб вивезти їх в інші місця, і як вона навмисно бомбардує лікарні та прихистки, чітко позначені як місця перебування жінок і дітей. Ми бачили, як Росія застосовує хімічну зброю та погрожує застосувати ядерну.
Погрози Україні та іншим країнам ядерною зброєю — лише одна з численних ознак того, що президент Путін — вразлива, налякана й слабка людина, яка найбільше боїться, що інші люди та країни зрозуміли: що сильнішим він прагне здаватися, то слабшим ми бачимо його насправді. Не дивно, що людина, яка ув’язнила своїх політичних опонентів, запровадила цензуру вільної преси, отруювала тих, кого вважала нелояльними або загрозою своїй владі, і зробила справою свого життя напади на такі демократії, як Сполучені Штати Америки та Сполучене Королівство, і їх підрив шляхом прямого проникнення в їхні консервативні партії та фінансової підтримки цих партій, також вторгається в ні в чому не винні країни силами призваних на службу підлітків і водночас погрожує все підірвати, якщо не отримає бажаного. Уряд ФШМ сприймає погрози Путіна застосувати ядерну зброю так само, як і самого Путіна: так, вони тривожні й небезпечні, але ще більший ризик полягає в тому, що ми надаємо його погрозливому розмахуванню пальцем такої ваги, що колективно не притягаємо його до відповідальності за його дії.
З цих причин Росію необхідно назавжди виключити з Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй.
Увесь світ стане сильнішим і стійкішим із по-справжньому вільною Україною, а ФШМ потрібні такі союзники, як Україна, для утвердження миру на нашій планеті
Спершу я загалом звернуся до народу України, а потім — до народу Росії.
Як президент ФШМ, я пропоную всім українцям мир, дружбу, співпрацю та любов, яка єднає всіх нас як людей. Наші дві країни офіційно встановили дипломатичні відносини 17 вересня, 1999 року. Коли Україна переможе в цій війні — а я певен, що ви переможете завдяки вашій витримці, незламності, рішучості, любові до демократії, до своїх родин, до сусідів і відданості миру, єдності та свободі, — я сподіваюся, що наші дві країни зможуть розвивати тісніші відносини. Увесь світ стане сильнішим і стійкішим із по-справжньому вільною Україною, а ФШМ потрібні такі союзники, як Україна, для утвердження миру на нашій планеті. Мир — єдиний шлях, який дає нам надію спільно боротися зі зміною клімату.
Що ж до Росії, для відновлення наших дипломатичних відносин потрібно лише, щоб Росія взяла на себе дієві зобов’язання, які засвідчують любов до людства. Крім того, народ і уряд ФШМ і далі високо цінують народ Росії, адже він не несе відповідальності за дії президента Путіна. Мені відомо про кількох громадян Росії, які живуть у ФШМ, зокрема тих, хто одружений із мікронезійцями, і їм, як і раніше, дуже раді в нашій країні. Занепокоєння ФШМ стосується російського уряду, а НЕ російського народу загалом. Наприклад, я бачив відео, на якому росіяни на території США — Гуамі — збираються, щоб протестувати проти президента Путіна; кожен із цих громадян Росії може почуватися безпечно й упевнено, знаючи, що народ і уряд ФШМ радо приймають їх на наших островах.
Насамкінець я хотів би офіційно заявити, що особисто глибоко схиляюся перед лідерством українського уряду й українського народу. Я бачив, як президент Зеленський та його адміністрація мужньо залишилися вдома, щоб боротися, і щодня читаю оновлення про перебіг війни. Хоч якою малою втіхою це може бути в ці темні часи, я сподіваюся, що ви — народ і уряд України — знаєте: у ФШМ у вас є друг, і ми повністю підтримуємо вас у вашій боротьбі за свободу.
Слава Україні! Нехай Бог благословить вас усіх.
Девід В. Панюело, Його Високоповажність, президент Федеративних Штатів Мікронезії
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
