3 хв читання
Триває другий місяць справді епічного опору України безпрецедентній жорстокій агресії Росії. Війна, яку Україна була змушена вести, згуртувала весь народ.
Армія знищує загарбників на полі бою, економіка там, де дозволяють обставини, працює на межі можливостей, волонтери взяли на себе багато державних функцій, які держава нині просто не здатна виконувати, хірурги майже без відпочинку цілодобово рятують життя в операційних, а рятувальники ліквідовують наслідки бомбардувань і обстрілів.
По всій Україні, навіть у зонах бойових дій у Херсонській, Запорізькій та Миколаївській областях, розпочато посівну, яку, напевно, важко уявити кожному, хто живе в країнах, далеких від цієї війни. Це правда!
Без зайвих хвастощів можна констатувати, що переважна більшість українців, як всередині країни, так і в усьому світі, всіляко допомагають своїй Батьківщині, наближаючи перемогу.
Сьогодні вже стало очевидним, що весь цивілізований світ на боці України. Країна отримує гуманітарну допомогу, багато країн приймають мільйони жінок і дітей, які тікають із зон бойових дій. У містах Європи, США, Канади та Японії проходять багатотисячні мітинги на підтримку України.
Слід зазначити, що багато урядів у своїй підтримці України виходять за рамки гуманітарної допомоги, надаючи Україні різні види оборонної летальної зброї. Але ситуація складається так, що навіть цієї допомоги недостатньо.
На жаль, світ, схоже, залишається в «полоні» стереотипів сприйняття, сформованих у мирний час. Свідомість людей часто просто відмовляється бачити справжнє обличчя жорстокої реальності. Адекватним і дієвим крокам заважають подвійне мислення, недоречна педантичність, консервативні формальності та громіздкі процедури. Те, що є запорукою успішного розвитку в мирний час, під час війни перетворюється на величезну проблему.
Слід визнати, що російські фахівці з інформаційно-психологічної війни давно аналізували слабкі місця колективного «Заходу», розглядаючи його як майбутнього ворога, і зрештою виявили найвразливіші з них. Це дало Росії змогу розробити стратегію проведення тривожно ефективних інформаційно-психологічних операцій, які разом із військовою складовою залишаються головною ударною силою доктрини гібридної війни.
Простим, але, на жаль, дієвим прийомом стала «евфемізація» поняття війни — його заміна на «спеціальну військову операцію». Це завело в глухий кут правників, які вже понад місяць намагаються знайти в міжнародному праві відповідь на запитання: «Чи містять дії Росії юридичні ознаки ведення війни і чи застосовні тут узагалі конвенції та інші джерела міжнародного права, у яких використано це поняття?»
Росія не вперше застосовує цю техніку маніпулювання свідомістю: «примус до миру» у Грузії 2008 року, «нас там немає» у Криму й на Донбасі 2014 року та «міжнародна допомога братньому сирійському народу» в Алеппо 2021 року. І це далеко не повний перелік російських трюків із «викривленням реальності». На жаль, цей прийом досі дієвий. Судова система цивілізованих країн загрузла в казуїстиці міжнародного права й не спромоглася притягнути до відповідальності виконавців, не кажучи вже про організаторів злочинів. За нинішніх умов Росія фактично натякає, що підстав для справи взагалі може не бути: «Спробуйте довести, що це справді війна! Спробуйте довести очевидне!» — кидає вона виклик світові.
Але що робити в цій ситуації? Насамперед здоровий глузд має повернутися до закону. Це означає, що очевидне має бути визнано без зволікання. Докази повинні бути зібрані лише для підтвердження неочевидного, що виключало б будь-які зловживання законом з боку Росії. Суди повинні виносити свої рішення швидко і абсолютно однозначно, щоб уникнути будь-якої можливості для Росії отримати «зручне» тлумачення. Настав час для чогось, що виходить за рамки «рафінованих», ідеально продуманих правових рішень. Настав час і для політичних правових рішень. Усім російським натхненникам і виконавцям злочинів має бути дано сигнал: «Жоден із ваших методів ігор більше не працює, тож ви всі будете притягнуті до відповідальності!»
Певний поступ у цьому напрямі вже є. 7 березня під час слухань у Міжнародному суді ООН щодо тимчасових заходів у справі «Україна проти Росії», порушеній на підставі Конвенції про геноцид, професор Єльського університету Гарольд Хонджу Ко, який представляв Україну, виклав позицію держави та запропоновані урядом тимчасові заходи. Найважливішим у його емоційно насиченому виступі був політичний аргумент про довгострокове значення рішення Суду в цій справі для всього міжнародного права та світового правопорядку.
Хонджу Кох попросив суд визнати, що Росія, постійний член Ради Безпеки ООН, вирішила «з навмисним наміром вчинити неприкриту агресію та військові злочини, розпочавши широку та жорстоку військову кампанію проти невинного сусіда та його цивільного населення, ґрунтуючись на хибному приводі, що цільова держава здійснює геноцид».
«Коли цей суд зіткнувся з такою відкритою незаконністю, хіба цей суд абсолютно безсилий зупинити це?» — додав він.
Професор Хонджу Ко наголосив на важливості прецедентного рішення Суду, яке має дати поштовх роботі інших міжнародних інституцій, що опікуються питаннями російської агресії, воєнних злочинів і порушень прав людини.
На думку представника позивача, це спір між Росією та світовим правопорядком, сформованим після Другої світової війни. Нездатність Суду рішуче протидіяти Росії підтвердить крах світового правопорядку й безпорадність ООН разом із Міжнародним судом.
Аргументи, наведені авторитетним юристом, були не суто юридичними, а й політичними. Проте його аргументи спрацювали. Це, у свою чергу, створює ще один прецедент. 16 березня президент Міжнародного суду Джоан Донох’ю оголосила наказ Міжнародного суду ООН: «Російська Федерація повинна до остаточного рішення у справі призупинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України».
Постанова Міжнародного суду стане відправною точкою в оптимізації практичної діяльності міжнародних судів у справах про російські злочини, вчинені в Україні.
