3 хв читанняРосія продемонструвала виняткову здатність адаптуватися до західних санкцій, зберігаючи свою економічну силу та геополітичний вплив. Перенаправивши торговельні потоки з Європи до Азії та країн Глобального Півдня, Москва зуміла підтримати фінансову стабільність і утвердити нові сфери впливу. Стратегічне використання експорту енергоносіїв зі знижками, торгівлі добривами та зерном і контроль над транспортними коридорами дозволяють Кремлю підтримувати потоки доходів і створювати альтернативні альянси, що послаблюють вплив західного тиску.
Переорієнтація російської торгівлі найпомітніше виявляється у зростанні ролі Міжнародного транспортного коридору «Північ — Південь», який через Іран з’єднує Росію з Індією та іншими азійськими ринками. До середини 2024 року Індія випередила Китай, ставши найбільшим покупцем російської нафти, тоді як вторинний експорт через треті країни дозволяв російським енергоносіям і надалі опосередковано надходити на європейські ринки. Цей поворот на Схід не лише зберіг економічну базу Росії, а й посилив її контроль над стратегічними логістичними маршрутами по всій Євразії.
Водночас Москва розширює тіньову економіку, яка підтримує її воєнний бюджет. Легалізація майнінгу криптовалют, використання золота й діамантів для торгівлі та діяльність таких компаній, як «Алроса», ілюструють, як Кремль обходить санкції. Попри міжнародні обмеження, російські ресурси залишаються інтегрованими у глобальні ланцюги постачання, виявляючи обмеженість чинних механізмів правозастосування.
Окрім економіки, адаптація Росії поширюється на ідеологію та дипломатію. Кремль прагне позиціонувати себе як лідера «Світової більшості», що протистоїть західному домінуванню, об’єднуючи країни від Венесуели до Північної Кореї через такі платформи, як БРІКС, ініціатива «Пояс і шлях» та Шанхайська організація співробітництва. Ця мережа, що формується, забезпечує Росії політичне прикриття й економічні можливості, водночас підриваючи єдність міжнародного санкційного режиму.
Ключовим елементом цієї стратегії є використання Москвою постколоніального обурення Заходом. Апелюючи до своєї радянської спадщини як антиімперської сили, Росія просуває ілюзію боротьби із західним неоколоніалізмом, а не ведення загарбницької війни. Такі наративи знайшли відгук у частинах Африки, Близького Сходу та Латинської Америки, де недовіра до західної політики є глибокою. Демонстрації на підтримку Росії в цих регіонах підкреслюють ефективність цієї інформаційної кампанії.
Однак партнерства Росії формуються передусім прагматизмом. Індія продовжує балансувати між співпрацею зі Сполученими Штатами та Росією. Туреччина, будучи членом НАТО, поглиблює енергетичну співпрацю через проєкт атомної електростанції «Аккую». Єгипет отримує військову допомогу США, але залежить від імпорту російського зерна. Тим часом автократичні режими та військові хунти — як-от у Венесуелі, Малі та М’янмі — сприймають Москву як покровителя у сфері безпеки, здатного надавати підтримку поза міжнародними нормами. Втім, ці альянси залишаються мінливими, оскільки їх визначають короткострокові інтереси, а не довгострокова лояльність.
Через різке скорочення експорту озброєнь Росія перетворила ядерну дипломатію на наріжний камінь свого оновленого глобального охоплення. «Росатом», державна корпорація з атомної енергетики, нині домінує на ринку матеріалів для конверсії та збагачення й постачає реактори до Туреччини, Єгипту, Індії та Бангладеш. Ці проєкти на десятиліття прив’язують економіки країн, що розвиваються, до Москви, посилюючи вплив Росії навіть попри збереження санкцій. Використовуючи ядерні партнерства, Росія забезпечує як економічні вигоди, так і стратегічні плацдарми в Африці, Азії та Латинській Америці.
Адаптація Росії до санкцій виявляє глибшу трансформацію глобального порядку. Зростаюча мережа нейтральних держав і держав під санкціями, поєднаних новими ланцюгами постачання та спільними інтересами, змінює міжнародну динаміку сили. Цей зсув потребує оновлених зусиль Заходу щодо забезпечення дотримання санкцій, регулювання торгівлі криптовалютами та дорогоцінними металами, а також сприяння диверсифікації енергетики в країнах, що розвиваються. Водночас протидія дезінформації та забезпечення нагляду за ядерними проєктами є необхідними для обмеження впливу Москви.
Здатність Росії виживати — і навіть процвітати — в умовах безпрецедентної ізоляції підкреслює нагальність скоординованих глобальних дій. Її спроможність поєднувати економічну гнучкість, ідеологічні маніпуляції та технологічну дипломатію робить її постійним викликом для порядку, заснованого на правилах. Водночас регіональні альянси та економічні переорієнтації Москви не є монолітними: вони часто мають транзакційний і крихкий характер та залежать від короткострокових стимулів. Виявлення й оприлюднення слабких місць цих партнерств — від вразливостей платіжних систем і маршрутів вторинного експорту до політичних та репутаційних ліній розлому — має вирішальне значення для політиків, які прагнуть зменшити здатність Росії фінансувати агресію та здійснювати геополітичний вплив.
Щоб ознайомитися з повним аналізом економічної та геополітичної стратегії Росії, що еволюціонує, включно з детальними даними, регіональними тематичними дослідженнями, виявленими вразливостями та цільовими рекомендаціями щодо їх використання, прочитайте повний текст дослідження.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
