

3 МБ

Біологічна зброя є однією з найсерйозніших загроз глобальній безпеці й, парадоксально, однією з найбільш недооцінених. На відміну від ядерної чи звичайної зброї, біологічна зброя використовує інфекційні агенти (віруси, бактерії, токсини), щоб спричиняти хвороби, смерть і суспільні потрясіння. Вона може поширюватися непомітно й експоненційно, тому її іноді називають «ядерною бомбою для бідних». Один-єдиний викид, якщо його правильно спланувати в часі та місці, може спричинити катастрофічну пандемію.
Ми всі щойно пережили пандемію COVID-19, яка, хоч і мала природне походження, яскраво продемонструвала, що здатен зробити заразний патоген. Понад 7 мільйонів людей померли, економіки зупинилися, а навіть потужні уряди були захоплені зненацька перед обличчям нового вірусу. Якби біологічна атака була навмисною — наприклад, із застосуванням штаму з вищою летальністю, створеного штучно, — наслідки могли б бути ще більш руйнівними.
Пандемія виявила разючу неготовність світу. Рівень летальності COVID близько 2% спустошив суспільства, системи охорони здоров’я були перевантажені, глобальні ланцюги постачання зруйнувалися, а дезінформація процвітала. На початку 2020 року ми побачили боротьбу за базові засоби захисту: маски, засоби індивідуального захисту та апарати ШВЛ. Передовий біоінженерний агент може завдати більшої шкоди.
Глобальний індекс безпеки охорони здоров’я у 2019 році попереджав, що більшість країн не готові до серйозного спалаху; справді, більшість набрала менше 50 балів за 100-бальною шкалою готовності. Ці попередження значною мірою проігнорували. Незалежна рада експертів буквально назвала свою доповідь за 2019 рік «Світ під загрозою», закликаючи до дій проти пандемій. Проте у 2020 році стало зрозуміло, що навіть заможним країнам бракувало скоординованих планів реагування, а багато бідніших держав майже зовсім не мали відповідних можливостей.
COVID-19 став переломним моментом для усвідомлення важливості біобезпеки. Він змусив лідерів і громадськість зіткнутися з кошмарним сценарієм пандемії, що швидко розвивається. Хоча сам COVID не був навмисною атакою, він висвітлив саме ті наслідки, яких може завдати біологічна зброя. Цілі міста закривалися на карантин, лікарні були переповнені, подорожі зупинялися, дезінформація ширилася безконтрольно. Багато країн, які вважали себе захищеними, усвідомили свою вкрай недостатню підготовленість. Навіть у НАТО та ЄС початкові реакції були ситуативними й фрагментованими, виявивши стратегічну сліпу зону у плануванні безпеки.
Криза спричинила певні поліпшення — побачивши наслідки, уряди почали більше інвестувати у громадське здоров’я та готовність до пандемій. Такі ініціативи, як Коаліція за інновації у сфері готовності до епідемій (CEPI) та Gavi, Альянс вакцин, набули вагомішого значення для прискорення розроблення вакцин, а ЄС створив HERA — новий Орган із готовності та реагування на надзвичайні ситуації у сфері охорони здоров’я — для координації біомедичних контрзаходів.
Однак ці кроки, хоч і позитивні, далеко не достатні. Структурні слабкості зберігаються. Управління біобезпекою залишається фрагментованим і недостатньо ресурсно забезпеченим, особливо порівняно з традиційною військовою обороною. До COVID небагато стратегій національної безпеки справді надавали пріоритет пандеміям чи біологічній зброї. Тривожний сигнал пролунав, але чи справді ми відреагували? Деякі держави оновили свої плани або провели більше навчань, проте інші швидко повернулися до самозаспокоєності, щойно кількість випадків почала спадати.
Глобальний розрив у біобезпеці

Комплексні індекси виявили глибокі відмінності у глобальній готовності до біологічних загроз. Лише меншість країн отримала високі оцінки готовності, і навіть найкращі виконавці, такі як Сполучені Штати та Велика Британія, зазнали труднощів на практиці під час пандемії COVID-19. На одному кінці спектра заможні держави, такі як США, Канада та Велика Британія, вклали мільярди в інфраструктуру біозахисту, підтримуючи мережі лабораторій 3-го та 4-го рівнів біобезпеки, створюючи запаси медичних контрзаходів і підтримуючи спеціалізовані агентства, такі як BARDA та DARPA. Міністерство оборони США додатково піднесло біологічні загрози до рівня проблеми національної безпеки у своєму Огляді стану біозахисту за 2023 рік.
Натомість значні частини світу, зокрема багато африканських країн, а також регіони Азії, Латинської Америки та зони конфліктів, не мають навіть базових діагностичних можливостей чи законодавства з біобезпеки. За даними ВООЗ, понад 70% африканських держав не мають належних правових рамок або лабораторій високого рівня для роботи з небезпечними патогенами. Це створює небезпечний глобальний дисбаланс. Патогену не потрібна віза: спалах у погано підготовленій країні може швидко поширитися по всьому світу, особливо якщо зловмисники використають ці слабкі ланки. Усунення цієї вразливості потребує інвестицій у глобальні спроможності. Нам потрібно розбудовувати готовність у всьому світі, а не лише у власному дворі.
Ба більше, ворожі режими, такі як Росія та Китай, можуть скористатися цими відмінностями. Ці країни значно наростили інвестиції в біотехнології та біологічні науки, часто з намірами подвійного призначення, що викликають тривогу за глобальну безпеку. Китай підніс біотехнології до рівня стратегічного національного пріоритету, за повідомленнями, досліджуючи військове застосування редагування генів і синтетичної біології. Їхні військові стратеги навіть описували біологію як «новий домен війни», вказуючи, що вони передбачають можливе наступальне використання новітніх біотехнологій.

Росія залишається не менш тривожним гравцем, спираючись на радянську спадщину секретних програм біологічної зброї. Нещодавно супутникові знімки показали значне розширення колись неактивного комплексу біологічної зброї радянських часів у Сергієвому Посаді-6, включно з новими лабораторіями BSL-4 для роботи з Еболою та іншими смертельними вірусами. Москва стверджує, що це призначено для оборонних досліджень, але західні розвідки небезпідставно насторожені.
Усе це свідчить, що хоча Захід здебільшого відмовився від наступальної біологічної зброї після Конвенції про біологічну зброю (КБЗ) 1975 року, деякі режими могли цього не зробити. Умови гри можуть бути нерівними, і це небезпечно.
На жаль, старе уявлення, що «біологічну зброю не використовують через сильне моральне табу», руйнується. Протягом останнього десятиліття ми бачили неодноразові порушення Конвенції про хімічну зброю. Сирійський режим неодноразово застосовував нервово-паралітичні речовини та хлорний газ проти цивільних, руйнуючи норми, які світ вважав непорушними. Міжнародні слідчі підтвердили щонайменше 17 випадків хімічних атак у Сирії, навіть після її приєднання до Конвенції про хімічну зброю. Росія також нехтувала табу — за висновками Організації із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ), у 2018 році вона використала заборонену нервово-паралітичну речовину «Новачок» на території Великої Британії, щоб отруїти Сергія Скрипаля. А у 2020 році речовину типу «Новачок» знову використали проти лідера російської опозиції Олексія Навального. Північна Корея застосувала VX, ще одну нервово-паралітичну речовину, для вбивства Кім Чен Нама, старшого сина Кім Чен Іра, в аеропорту Малайзії у 2017 році. Ці приклади стосуються хімічної, а не біологічної зброї, але вони є канарками у вугільній шахті. Будь-яка держава, готова ігнорувати глобальні договори щодо хімічної зброї, може також проігнорувати заборону біологічної зброї, якщо це відповідатиме її цілям.
У гібридній війні, яка поєднує військові, приховані та психологічні тактики, біологічна атака є особливо привабливим варіантом для агресорів. Вона за своєю природою дозволяє заперечувати причетність — штучно створений спалах можна видати за природну подію або списати на нещасний випадок. На відміну від ракетного удару, патоген, що поширюється, не повідомляє, хто його випустив. І саме ця неоднозначність робить біологічну зброю такою привабливою для таких суб’єктів, як Кремль. Якщо їх загнати в кут або якщо вони шукатимуть асиметричної переваги, вони можуть розглянути можливість випустити патоген, щоб посіяти хаос під прикриттям правдоподібного заперечення причетності.
Ми вже бачили застосування тактик дезінформації в цій сфері. Росія не лише демонструвала жорстокість на полі бою, а й звинувачувала Україну в діяльності лабораторій біологічної зброї — іронія, що відповідає ширшій моделі звинувачення інших у тому, що можна зробити самому. В Україні не було задокументовано застосування біологічної зброї, але риторичне підґрунтя для такого виправдання вже закладено.
Гібридна війна зрештою полягає у використанні кожної вразливості, а у XXI столітті епідемія є однією з найпотужніших вразливостей. Суспільства в умовах біологічної облоги є крихкими. COVID-19 дав уявлення про це: вимоги носити маски та кампанії вакцинації стали осередками політичної поляризації на Заході. Антивакцинальна пропаганда й теорії змови процвітали, розпалюючи недовіру до урядів та інституцій громадського здоров’я. У сценарії навмисного застосування біологічної зброї це могло б зайти ще далі. Противник міг би вивільнити патоген, водночас наповнюючи інформаційний простір чутками про те, що хворобу створено штучно, що вакцини є отрутою або що це операція під чужим прапором, організована власним урядом.
Такий подвійний удар — патоген плюс пропаганда — здатен паралізувати реагування та розколоти суспільства зсередини. Ми маємо готуватися не лише до наступного патогену, а й до супровідної інфодемії. Складна біологічна атака в цьому столітті може не бути схожою лише на голлівудський «спалах». Вона може прийти рука об руку з кампанією дезінформації та кібератак, спрямованою на поглиблення плутанини, затримку контрзаходів і підрив суспільної довіри саме тоді, коли єдність найбільш потрібна.
Ще один виклик, який ми маємо висвітлити, полягає в тому, як новітні технології, зокрема штучний інтелект і синтетична біологія, знижують бар’єри для розроблення біологічної зброї.
Ще нещодавно створення смертельного патогену вимагало державної програми з величезними бюджетами та елітною експертизою. Сьогодні завдяки досягненням у редагуванні генів, синтезі ДНК і біоінформатиці на основі ШІ менші групи або навіть окремі особи потенційно можуть проєктувати чи вдосконалювати патогени. Інструменти ШІ тепер можуть алгоритмічно шукати токсичні біохімічні речовини або вірулентні генетичні послідовності. У мисленнєвому експерименті 2022 року дослідники перепрофілювали модель ШІ, спочатку розроблену для пошуку ліків: за шість годин вона згенерувала 40 000 гіпотетичних токсичних молекул, зокрема нові варіанти VX. Застосовані до патогенів, такі інструменти могли б визначати способи зробити віруси більш заразними або стійкими до вакцин. Це вже не наукова фантастика. Білки, створені ШІ, уже існують; патогени, створені ШІ, стають дедалі більш можливими.
Тим часом синтетична біологія дає змогу будь-кому, хто має кредитну картку та підключення до інтернету, замовити індивідуально розроблену ДНК. Послуги синтезу генів є легкодоступними — можна буквально поштою замовити фрагменти послідовностей ДНК натуральної віспи чи поліовірусу. Людина зі злими намірами та помірними лабораторними навичками потенційно могла б зібрати смертельний вірус з нуля, використовуючи опубліковані послідовності. Насправді 2018 року вчені довели це, синтезувавши кінську віспу (родича натуральної віспи) цілком із фрагментів ДНК, лише щоб показати, що це можливо.
Вартість синтезу ДНК різко впала протягом останнього десятиліття, а такі методи, як редагування генів CRISPR, є дешевими та поширеними. Хмарні лабораторії та простори для біохакерів-аматорів означають, що передові експерименти більше не обмежуються державними установами. Ця демократизація біології має беззаперечні переваги: швидші вакцини та персоналізована медицина, але вона також демократизує спроможність завдавати масової шкоди. Ми живемо в епоху, коли невелика команда могла б спробувати зробити те, що за часів холодної війни було під силу лише урядам. Дилема безпеки очевидна: ці інструменти є у відкритому доступі, і ми не можемо «винаходити їх назад».
Правові та етичні прогалини у глобальному управлінні біозахистом є разючими. Конвенція про біологічну зброю (КБЗ), хоч і є основоположною у забороні розроблення та накопичення біологічної зброї, залишається беззубою щодо забезпечення виконання. На відміну від контролю над ядерними озброєннями, для біологічних загроз не існує міжнародного аналога МАГАТЕ. Десятиліттями пропозиції створити режим верифікації блокувалися, часто через побоювання промислового шпигунства або хибного відчуття безпеки, яке вони можуть створити. Унаслідок цього, якщо країна порушує КБЗ, виявити це надзвичайно важко, не кажучи вже про покарання. Розвідувальні служби та перебіжчики залишаються основними джерелами інформації — нестабільна й недостатня система.
Навіть коли порушення викривають, реакція часто є реактивною та фрагментованою. Неодноразове застосування Сирією хімічної зброї, використання Росією агентів «Новачок» у Великій Британії та проти Олексія Навального, а також убивство Північною Кореєю із застосуванням VX — на все це відповіли санкціями чи дипломатичними висилками, але не системним міжнародним примусом. Ці інциденти, хоча й стосуються хімічної зброї, висвітлюють закономірність: коли потужні держави нехтують нормами контролю над озброєннями, наслідки є мінімальними та непослідовними. Якщо така поведінка зберігається щодо хімічної зброї, немає підстав вважати, що до біологічної зброї поставляться серйозніше.

Щоб зменшити ці ризики, прозорість і заходи зі зміцнення довіри є вкрай важливими. Демократії мають подавати приклад — відкрито публікувати свої дослідження у сфері біозахисту, запрошувати міжнародних спостерігачів відвідувати лабораторії з високим рівнем ізоляції та ділитися даними про спалахи. Ці заходи можуть спонукати інші держави до відкритості та зменшити прикриття, під яким діють незаконні програми.
Необхідно також залучити приватний сектор. Чимало найпередовіших розробок у біотехнологіях відбувається в академічних лабораторіях або стартапах. Є вагомі підстави для встановлення глобальних настанов щодо перевірки синтезу генів (наприклад, перевірки замовлень ДНК на небезпечні послідовності) та вимоги етичного нагляду за моделями ШІ, що використовуються в біології. Рада біологічної безпеки ООН могла б слугувати координаційним органом, об’єднуючи науковців, регуляторів і дипломатів для оцінювання нових загроз і рекомендацій щодо запобіжних заходів.

Чинні рамкові механізми, такі як Резолюція Ради Безпеки ООН 1540, уже зобов’язують країни запобігати набуттю недержавними суб’єктами ЗМЗ, зокрема біологічної зброї. Однак забезпечення виконання залишається слабким, і багато країн досі не мають внутрішнього законодавства для дотримання цих вимог.
Світ терміново потребує модернізованого підходу до управління біозахистом — такого, що відповідає темпам і масштабам технологічних змін. Але така реформа потребує довіри та консенсусу — двох складових, яких дедалі більше бракує в сучасному геополітичному кліматі.
Без рішучого лідерства та інноваційного мислення міжнародна спільнота залишатиметься небезпечно вразливою до наступної загрози, посиленої біотехнологіями.
Тим часом західні країни та альянси можуть вжити практичних заходів для зміцнення оборони. Перейдемо до рішень і того, що ми можемо робити на випередження. Із цього аналізу випливає кілька ключових тем:
Біологічні загрози мають бути визнані стратегічними ризиками найвищого рівня, а не лише проблемами громадського здоров’я. Остання Стратегічна концепція НАТО повинна прямо включати біологічні загрози та координацію біозахисту. Наразі кожна держава-член діє по-своєму — це неефективно й залишає прогалини. Спільна доктрина біозахисту НАТО—ЄС могла б установити стандарти готовності, як-от сумісні запаси вакцин і тестів, спільний нагляд раннього попередження щодо незвичних спалахів та регулярні спільні навчання з моделювання атак біологічною зброєю. Ми регулярно проводимо навчання з протиракетної чи кібероборони; те саме слід робити для захисту від патогенів. Централізована мережа біонагляду у межах альянсу, як пропонують деякі експерти, дала б змогу швидко повідомляти про будь-який біологічний інцидент. Якщо Польща виявить підозрілий кластер сибірки, вона повинна негайно попередити всіх союзників і розпочати скоординовану відповідь.
Європі, зокрема, необхідно інвестувати в більшу кількість лабораторій з високим рівнем ізоляції та навчання на її східному й південному флангах. Країни, такі як держави Балтії, Болгарія, Румунія, — багато з них узагалі не мають лабораторій BSL-4 (найвищого рівня біобезпеки) та мають обмежені потужності BSL-3. Це не лише перешкоджає їхній здатності ідентифікувати небезпечні патогени та працювати з ними, а й становить стратегічну вразливість. НАТО могло б фінансувати регіональні лабораторії BSL-3/4 або мобільні лабораторні підрозділи разом із навчальними програмами для розвитку місцевої експертизи.
Ми маємо використовувати ті самі досягнення ШІ та біотехнологій для оборони: швидке секвенування патогенів, пошук противірусних препаратів на основі ШІ, дрони для виявлення аерозолів тощо. Якщо ШІ гіпотетично може створити патоген, він також може допомогти передбачати нові загрози або в рекордні строки моделювати ефективне лікування. Уряди мають інвестувати в ці інновації. Водночас повинні існувати правила щодо технологій подвійного призначення. Міжнародна спільнота має встановити настанови для компаній із синтезу генів щодо перевірки замовлень (щоб ніхто не міг легко замовити ДНК натуральної віспи) та щодо публікації геномних досліджень, які можуть бути використані зловмисно.
Дехто висловлював ідею вимагати ліцензії або перевірки біографічних даних для роботи з певними генними послідовностями високого ризику, подібно до того, як контролюють радіоактивні матеріали. Рамкова система нагляду за ШІ у біології — наприклад, глобальна база даних моделей ШІ, які можуть бути перепрофільовані для розроблення токсинів або патогенів, — була б корисною, адже ми знали б, хто над чим працює. Це непросто, але нам потрібні творчі заходи, подібні до тих, які ми застосовували у ядерній сфері.
Нам також потрібна культура відповідальних інновацій, за якої дослідники визнають потенціал подвійного призначення своєї роботи та закладають запобіжники. Це схоже на те, як кібербезпека стала очікуваним аспектом у розробленні ІТ-продуктів; біобезпека має бути стандартним аспектом у біотехнологічних дослідженнях і розробках. Цьому можуть сприяти включення модулів із біоетики та безпеки до університетських програм і надання грантів на роботу над платформами виявлення, діагностики та протидії.
Є також простір для творчих ініціатив — наприклад, «хакатонів із біозахисту» або викликів зі створення кращих біосенсорів, подібних до змагань X-Prize. Маючи таланти й технології, доступні у відкритих суспільствах, ми маємо прагнути випереджати загрози в інноваціях. Якщо противники планують наступну біологічну зброю, будьмо на крок попереду завдяки наступному прориву у швидкій нейтралізації патогенів.
Конвенції про біологічну зброю (КБЗ), хоча вона й має символічне значення, бракує механізмів забезпечення виконання. Західні демократії мають очолити оновлення КБЗ, виступати за механізми верифікації та розширення її сфери дії на синтетичну біологію і ШІ. Біобезпека та біозахист мають стати глобальною справою. Побудова довіри є складною в сучасному геополітичному кліматі, але невеликі кроки, як-от добровільні взаємні перевірки лабораторій біозахисту або запрошення спостерігачів на навчання з біозахисту, могли б допомогти. Ми також маємо зміцнювати глобальні мережі нагляду за захворюваннями (такі як Epidemic Intelligence ВООЗ) і забезпечити, щоб коли одна країна виявляє щось незвичне, інші реагували та пропонували допомогу, а не мовчали.
Вони мають вирішальне значення: багато фармацевтичних і технологічних компаній володіють ресурсами, яких бракує урядам. Їхня інтеграція до планів готовності (за умови належного нагляду) може прискорити інновації. Наприклад, використання технології мРНК-вакцин — тріумфу часів COVID — для створення готових «бібліотек вакцин» проти відомих агентів високої загрози, таких як сибірка, Ебола чи штучно створений грип. Накопичення запасів швидких засобів діагностики та противірусних препаратів широкого спектра дії також є ключовим.
Стійкість — це не лише лабораторії та вакцини, а й суспільна довіра та комунікація. Уряди повинні інвестувати в ефективну комунікацію ризиків. Пандемія COVID-19 продемонструвала, як дезінформація може паралізувати заходи реагування у сфері громадського здоров’я. У майбутньому сценарії застосування біологічної зброї паніка й недовіра можуть бути такими ж смертоносними, як і сам патоген. Проактивна просвіта громадськості, «превентивне спростування» дезінформації та швидка координація реагування з медіаплатформами мають бути складовими стратегій національної безпеки.
Біозахисту слід надавати такої самої стратегічної ваги, як протиракетній обороні чи боротьбі з тероризмом. Кожен великий уряд і альянс потребує окремої стратегії біозахисту, належного фінансування та регулярної уваги на високому рівні. Більше жодного нехтування. Заходу потрібна «програма “Аполлон”» для біозахисту — багатонаціональні, належно забезпечені ресурсами зусилля для усунення небезпечних прогалин, виявлених COVID-19. Якщо противники вірять, що ми можемо ефективно виявляти застосування біологічної зброї, реагувати на нього та відновлюватися після нього, ми посилюємо стримування через позбавлення вигоди. Якщо ми залишаємося непідготовленими, ми наражаємося на ризик.
Ми повинні залишатися на крок попереду. Історія показує, що людство часто реагує на катастрофи, а не запобігає їм. Але нам не обов’язково бути фаталістами. Ми знаємо, що небезпека існує й зростає в тіні. Ми також маємо знання та інструменти, щоб, якщо вирішимо використовувати їх мудро, пом’якшити цю небезпеку. Західні країни разом із глобальними партнерами можуть істотно зменшити загрозу біологічної зброї, якщо вже зараз діятимуть далекоглядно та згуртовано.
Важливість цього неможливо переоцінити. Масштабна біологічна атака могла б за одну ніч змінити життя — і ніхто з нас не хоче, щоб це стало реальністю. Час зміцнювати нашу оборону був учора, але якщо це не вдалося, то робити це потрібно сьогодні. Зміцнення міжнародних норм, інвестування в готовність, використання нових технологій на благо та захист від їхнього неналежного застосування — це основи захисту нашого світу від біологічної війни. Трагедія COVID-19 навчила нас, наскільки взаємозалежними й вразливими є наші сучасні суспільства перед лицем мікроскопічних загроз. Ігнорувати цей урок означає наражати себе на небезпеку. Діймо з тією невідкладністю та відданістю, яких вимагає цей виклик, щоб майбутні покоління, озираючись назад, сказали: ми були готові й перемогли.

Застереження: Щоб дослідити зростаючу загрозу біологічної зброї та вразливості у підготовленості Заходу, троє експертів команди Bioshield 2.0 беруть участь у круглому столі. Ігор Арбатов, Олек Суходольський та Валентин Трофименко діляться своїми думками про поточний ландшафт ризиків, пов’язаних із біологічною зброєю, уроки COVID-19, технологічні чинники, що змінюють правила гри, а також про те, що НАТО та ЄС мають зробити для зміцнення оборони. Дарина Сидоренко, директорка з досліджень Трансатлантичного діалогового центру (Україна), організувала зустріч і визначила її формат. Розмову відредаговано для ясності та стислості.
Погляди, думки та судження, висловлені в матеріалах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Трансатлантичного діалогового центру, його комітетів або афілійованих організацій. Матеріали призначені для стимулювання діалогу та дискусії й не представляють офіційних політичних позицій Трансатлантичного діалогового центру чи будь-яких інших організацій, з якими можуть бути пов’язані автори.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську