13 хв читання
Переговори щодо вступу України до Європейського Союзу офіційно розпочалися 25 червня 2024 року. Хоча ця віха не гарантує швидкого вступу — президент Європейської ради Шарль Мішель припустив можливість членства до 2030 року, якщо обидві сторони «зроблять своє домашнє завдання», — це значний успіх для прагнень України до європейської інтеграції.
Україна та її народ дедалі більше відчувають готовність приєднатися до ЄС. Водночас готовність самого блоку залишається під питанням. Хоча більшість держав-членів підтримують шлях України до вступу, деякі реагують обережно, а інші активно поширюють скептицизм. Хто є головними противниками вступу України і чому?
Вступ України є політично чутливим питанням, і опір цьому найбільш помітний у політичній сфері. Позиція країни щодо членства України в ЄС часто тісно корелює з її ставленням до підтримки України у війні проти Росії. Ті, хто виступає за збільшення допомоги Україні, часто виявляються найбільшими прихильниками вступу країни до Союзу. З іншого боку, держави зі стійкими проросійськими настроями (чи то через симпатії до російського керівництва, чи через економічні вигоди від торгівлі з Росією) найбільше виступають проти.
Окрім політичних упереджень, майбутнє економіки ЄС після вступу України турбує як високопосадовців, так і населення держав-членів. Виникають питання щодо збереження чесної конкуренції за умов напливу української продукції, потенційного зростання цін та частки бюджету ЄС, необхідної для стимулювання економіки повоєнної України. Таким чином, питання вступу також оцінюється з погляду потенційних економічних ризиків для наявних членів ЄС.
Угорщина на чолі з прем’єр-міністром Віктором Орбаном стала головним противником вступу України до ЄС. Протягом останніх двох років Орбан затягував переговори, гальмував санкції, блокував угоди про допомогу та ставив під сумнів здатність України перемогти Росію. Його дипломатичне турне як «прихильника миру» до Києва, Москви, Пекіна та Вашингтона в липні 2024 року шокувало і ЄС, і Україну. Не дивно, що його вихід із зали під час ухвалення в грудні 2023 року рішення розпочати переговори про вступ України був сприйнятий із полегшенням.
В основі складних відносин Києва з Будапештом лежать міцні зв’язки останнього з Москвою, зокрема в енергетичному секторі. Санкції проти Росії стали спірним питанням: Угорщина, Словаччина та Чехія через своє розташування без виходу до моря просили винятків із заборони ЄС на імпорт російської нафти. На відміну від Словаччини й Чехії, які зменшили залежність від російських енергоносіїв, Угорщина уклала нові угоди для збільшення постачань, ставши найбільшим покупцем російських енергоносіїв у ЄС (лише в січні цього року придбавши нафту й газ на $343 мільйони) та плануючи новий трубопровід до Сербії. Крім того, Росія будує в Угорщині атомну електростанцію «Пакш II».
За даними Politico, неприязнь ЄС до Будапешта зростає через дружбу Орбана з Росією та його зусилля зі скасування санкцій. Його словацький колега Роберт Фіцо рухається у схожому напрямку, підштовхуючи Братиславу до більш проросійської позиції та припиняючи фінансування військової допомоги Україні.
Коли українські санкції заблокували транзит трубопровідної нафти російської приватної нафтової компанії «Лукойл» через Україну до Угорщини й Словаччини, обидві країни звернулися до Європейської комісії з проханням «вирішити проблему». Припинення транзиту може позбавити ці дві країни третини їхнього нафтового імпорту. Спроби Угорщини та Словаччини скористатися правилами ЄС для збереження доступу до російської нафти роздратували дипломатів ЄС, адже інші країни блоку докладають зусиль для скорочення обсягів імпорту російських енергоносіїв. «Багато членів ЄС доклали дорогих, але необхідних зусиль, щоб позбутися залежності від російського газу та нафти [...] Переважно тому, що це пахне кров’ю», — сказав один дипломат ЄС на умовах анонімності. Він додав, що Угорщина має проблеми не лише з нюхом, а й із браком рішучості розірвати свою залежність.
Отже, Угорщина сприймає Україну як «загрозу» «дружнім та економічно вигідним» відносинам першої з Росією. Ба більше, Будапешт почав так само сприймати Брюссель, який «не розуміє важливості сприяння миру між Росією та Україною».
Ще одним гострим питанням в українсько-угорських відносинах є ставлення до угорської меншини в Україні. Добробут угорських меншин, які проживають у сусідніх з Угорщиною країнах, був постійною турботою урядів у Будапешті. У 2010 році угорський парламент ухвалив закон про спрощену процедуру отримання угорського громадянства іноземцями, а згодом віцепрем’єр-міністр Угорщини Жолт Шем’єн заявив, що «Угорщина розробляє єдину демографічну програму, зокрема за участю етнічних угорських громад за кордоном, за підтримки всіх відповідних її ініціатив». Лише через кілька тижнів після анексії Росією Криму у 2014 році Орбан виголосив промову, у якій закликав до автономії, колективних прав і подвійного громадянства для угорської меншини, що українська влада негайно витлумачила як заклик до сепаратизму.
Відносини між двома країнами особливо загострилися у 2017 році, коли український парламент, Верховна Рада, ухвалив закон про освіту, згідно з яким мовою викладання у закладах освіти має бути державна мова, тобто українська, однак один або кілька предметів можуть викладатися двома чи більше мовами. Угорщина, своєю чергою, розкритикувала закон, стверджуючи, що він нібито обмежує права національних меншин і становить загрозу культурним та мовним правам угорської меншини.
Відтоді риторика Будапешта містить звинувачення у переслідуванні угорської меншини в Україні, які він використовує для виправдання відсутності підтримки європейської інтеграції України. Протягом кількох місяців у 2022 році Угорщина постійно погрожувала ветувати заплановану позику ЄС Україні в розмірі €18 мільярдів, але зрештою погодилася. Однак пізніше Орбан відкинув постачання зброї Україні, відмовившись дозволити транзит озброєнь через територію Угорщини. У вересні 2023 року Віктор Орбан заявив, що не підтримуватиме Україну в жодному питанні міжнародних справ, «доки не буде відновлено мовні права етнічних угорців там».
Водночас у грудні 2023 року президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн високо оцінила закон України про національні меншини, необхідний для подальшого просування до членства в ЄС. Розбіжність між думками Віктора та Урсули викликає занепокоєння, що Угорщина може використовувати питання національних меншин для просування порядку денного, який відрізняється від позиції ЄС та інтересів України.
Головний політичний опонент Орбана Петер Мадяр, очільник угорської партії «Тиса», дотримується більш збалансованого підходу. 11 липня 2024 року він прибув до Києва, щоб ушанувати пам’ять жертв війни Росії проти України.
Утім, Петер усе ще обережний у висловлюваннях щодо надсилання зброї. У публічному виступі 18 червня Мадяр засудив президента Росії Володимира Путіна, але заявив, що не підтримує розгортання угорських військ в Україні. «Ми поділяємо позицію уряду Будапешта, — сказав політик. — Ми не відправлятимемо з Угорщини до України війська чи зброю. Ви знаєте, наскільки чутливим є становище Угорщини в цій війні».
Однак чи підтримує угорське населення позицію свого лідера? До повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року лише 22% угорців позитивно ставилися до України, 46% не могли відповісти, як вони сприймають Україну, тоді як 32% відповіли негативно. Це був найнижчий рівень симпатії до України серед усіх опитаних країн (Молдови, Литви, Польщі, Румунії, Словаччини та Чехії). Позитивне сприйняття України угорцями дещо поліпшилося до 24% у жовтні 2022 року, тоді як негативне зросло до 40%.
Важливо зазначити, що негативне сприйняття України в Угорщині паралельне тенденціям євроскептицизму там. Згідно з опитуванням у жовтні 2022 року, на відміну від інших країн, де більшість вважала війну неспровокованою, угорське суспільство розділене: близько половини вважає війну реакцією на дії та рішення Заходу, тоді як інша половина розглядає її як неспровоковану подію.
Згідно з опитуванням GLOBSEC Trends 2024, проведеним у середині лютого цього року, більшість угорців (55%) вважають Росію головною винуватицею війни, і лише 36% бачать Україну майбутнім членом ЄС, НАТО або обох організацій. Крім того, понад 50% вважають, що Захід провокує Росію, надаючи Україні військову допомогу.
«Нинішня політика угорського прем’єр-міністра є антиєвропейською, антиукраїнською та антипольською», — сказав заступник міністра закордонних справ Польщі Владислав Теофіл Бартошевський, якого цитує PAP. «Я справді не розумію, чому Угорщина хоче залишатися членом організацій, які вона так не любить [ЄС і НАТО] і які, очевидно, погано з нею поводяться. Чому [Орбан] не створить союз із [російським диктатором Володимиром] Путіним та якимись авторитарними державами такого типу?» — сказав Бартошевський.
Така різниця в позиціях країн щодо українського питання поставила під сумнів довгостроковий союз Польщі та Угорщини в межах ЄС, де вони були об’єднані з різних тем (у міграції — протидією обов’язковим квотам ЄС на переселення біженців, в економічних питаннях — скептицизмом щодо ідеї створення спільного бюджету ЄС або випуску спільного боргу тощо).
Оскільки Угорщина нині головує в Раді Європейського Союзу, існують побоювання, що процеси, пов’язані зі вступом України до ЄС, дедалі більше гальмуватимуться, а важливі рішення, такі як схвалення нової допомоги або подальші переговори про членство, можуть бути відкладені. Примітно, що угорський представник очолює портфель ЄС у сфері політики сусідства та розширення, що є критично важливою для вступу будь-якої країни до ЄС. Крім того, угорський комісар Олівер Варгеї вже неодноразово зазнавав критики з боку брюссельських посадовців за управління своїм портфелем.
Ще у 2014 році Словаччина засудила російську агресію, підтримала антиросійські санкції та стала на бік України, яка боролася за національне виживання, свободу й незалежність. Словацький уряд послідовно наголошував на підтримці України та узгоджувався з політикою ЄС щодо Росії. Після російського вторгнення у 2022 році Словаччина надала Україні всебічну політичну, дипломатичну, військову та гуманітарну допомогу.
Однак у жовтні 2023 року позиція Словаччини щодо військової допомоги змінилася, коли на виборах перемогла ліва націоналістична та популістська політична партія «Курс — соціальна демократія». Новопризначений прем’єр-міністр Роберт Фіцо оголосив про припинення військової допомоги Україні та відмовився від подальших антиросійських санкцій. У листопаді Фіцо заблокував 14-й пакет військової допомоги Україні на загальну суму 40,3 млн євро. Натомість колишній прем’єр-міністр Едуард Геґер заявляв про свою відданість продовженню військової підтримки України, наголошуючи на спільних цінностях демократії та свободи. Отже, словацька політика нині розділена, а прем’єр-міністр віддає перевагу Росії.
Фіцо заявив: «Україна не є членом НАТО. Словаччина не має жодного стосунку до війни в Україні, і я надсилаю всій Словаччині дуже чіткий сигнал: незалежно від того, хто попросить нас про будь-що, нога словацького солдата не перетне словацько-український кордон». Словаччина й надалі користується дешевою російською нафтою — на цьому Фіцо наголошує відповідно до позиції Орбана.
Попри це, словацька оборонна промисловість продовжує співпрацювати з Україною. Міністр оборони Роберт Каліняк планує значно збільшити виробництво боєприпасів: до 200 000 великокаліберних снарядів наступного року порівняно зі 125 000 цього року, повідомляє Bloomberg. «Наша політична декларація говорить, що ми не надаватимемо безплатної військової допомоги Україні, оскільки таким чином підтримуватимемо конфлікт. Але ми не обмежуватимемо оборонне виробництво, коли воно підтримує валовий внутрішній продукт, бо таким чином я зашкодив би інтересам Словаччини», — пояснив міністр оборони країни.
Крім того, президент Словаччини Петер Пеллегріні підтримав чеську ініціативу із закупівлі артилерійських снарядів для Збройних сил України. Складається враження, що в політичному плані Словаччина обережна та скептично ставиться до війни й вступу України, тоді як у сфері оборони вона підтримує останнє.
Однак не лише політичне керівництво країни висловлює неоднозначні погляди щодо України. З одного боку, згідно з опитуванням GLOBSEC Trends 2024, 41% словаків заявили, що винною у війні в Україні є Росія, тоді як більшість населення стверджує, що за російську агресію відповідальні Україна або Захід: 31% звинувачує західні країни, а 20% заявили, що винна Україна, «переслідуючи росіян на сході країни з 2014 року».
Словаки також найменше в регіоні підтримують членство України в ЄС і НАТО: лише 30% підтримують членство, що навіть нижче, ніж в Угорщині (36%). Понад 60% респондентів погоджуються з наданням військової допомоги Україні. Водночас така сама кількість людей погоджується, що ця допомога наближає європейців до війни, оскільки Україна нею провокує Росію.
Вплив російської дезінформації має вирішальне значення у формуванні цих результатів, оскільки, за словами соціолога Міхала Вашчки, приблизно половина словаків зазнає впливу оманливих наративів. «Сьогодні Словаччина — найбільш проросійська країна в Центральній Європі. Вона також найбільш пропутінська країна. Попри війну, що триває в Україні, Путін залишається популярним для 25% словаків, і вони хотіли б мати такого президента», — сказав експерт, додавши, що нині Словаччина є найбільш антизахідною країною.
З іншого боку, існує специфічне протилежне явище, якому немає місця в Угорщині, а саме проукраїнський активізм. Словацькі активісти збирали кошти на чеську ініціативу із закупівлі боєприпасів для України, попри позицію уряду. Станом на 19 квітня 2024 року було зібрано понад 2,15 млн євро, а збір коштів не має визначеного кінцевого терміну. «Багатьом людям у Словаччині соромно за орієнтацію уряду на Росію. Тому люди жертвують кошти», — сказала Зузана Іжакова, співорганізаторка збору. Це демонструє наявність у Словаччині «активного проукраїнського центру», на відміну від Угорщини.
Хоча широка громадськість загалом підтримує Україну та її прагнення вступити до ЄС, окремі політики часто виступають проти «українського питання». Вони (не будучи державними лідерами, а радше впливовими політиками) зазвичай належать до ультраправих або симпатизують Росії, а нерідко поєднують обидві позиції.
Після виборів до Європейського парламенту в червні 2024 року національні консерватори та євроскептики сформували третю за величиною групу в Європейському парламенті — «Патріоти за Європу». Багато її членів скептично ставляться або відверто виступають проти допомоги Україні у війні чи підтримки її вступу до ЄС.
Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, ідеологічний натхненник цього нового альянсу, залучив до нього французьке «Національне об’єднання» Марін Ле Пен та кілька інших партій з усієї Європи. Групу очолює Жордан Барделла, офіційний лідер партії Ле Пен. На другий день сесії нового Європейського парламенту на голосування винесли резолюцію на підтримку України. Більшість євродепутатів (495) підтримали резолюцію, але 137 із 720 євродепутатів проголосували проти неї, а 47 утрималися. Багато з цих голосів проти надійшли від групи «Патріоти за Європу», що налічує 84 члени: 56 голосували проти, 15 утрималися і лише 2 підтримали.
Основна увага «Патріотів» зосереджена на перебудові ЄС із посиленням контролю на кордонах і переосмисленням ролі центральних інституцій; питання України частково об’єднує окремих членів. Альянс не має єдиної позиції щодо війни Росії проти України, тож «Патріотів за Європу» не можна повністю віднести до противників України. Водночас саме окремі члени цього політичного формування вирізняються своєю позицією проти інтересів України.
Окрім Віктора Орбана, це стосується, наприклад, Герберта Кікля, голови Австрійської партії свободи, який звинуватив і Росію, і НАТО у повномасштабній війні та вважав, що вступ України до ЄС «знищить наше сільське господарство», а також закликав накласти вето на переговори про членство. Варто зазначити, що керівництво та населення Австрії, хоча й далекі від передових позицій у підтримці України, вважаючи за краще апелювати до «нейтралітету», не висловлюють негативної позиції щодо потенційного вступу України.
Французьке «Національне об’єднання» офіційно засуджує агресію Росії проти України, а лідер партії Жордан Барделла заявив, що не можна дозволити «російському імперіалізму» поглинути Україну. Проте він заявив у Європейському парламенті, що вступ України до НАТО та ЄС посилить напруженість із Росією і загрожуватиме стійкості економіки та сільського господарства ЄС через дисбаланси у Спільній сільськогосподарській політиці. Марін Ле Пен також виступила проти двосторонньої угоди про гарантії безпеки між Україною та Францією і критикувала шлях України до НАТО та ЄС.
Герт Вілдерс, лідер нідерландської Партії свободи, давно виступає проти вступу України до ЄС і НАТО. Хоча він засудив російське вторгнення, він стверджував, що Захід припустився помилки, не оголосивши вступ України до НАТО неможливим.
Італійська «Ліга» віцепрем’єр-міністра Маттео Сальвіні неодноразово виступала проти санкцій щодо Росії через анексію Криму, а він навіть носив у Європейському парламенті футболку із зображенням Путіна. Однак нині «Ліга» значно поступається «Братам Італії» Мелоні серед італійських правих, а рішення про постачання зброї Україні продовжують ухвалюватися, обходячи бажання Сальвіні й не впливаючи на офіційну позитивну позицію Італії щодо вступу України до ЄС.
Серед пересічного населення ЄС існують значні занепокоєння, оскільки воно надає пріоритет безпеці, стабільності та економічному добробуту. Багато хто вбачає потенційні ризики у цих сферах у разі можливого членства України в ЄС.
Безпека та стабільність.
Прийняття країни, що перебуває у стані війни, є чутливим питанням. Існують побоювання розширення війни та її непрямого поширення на інші країни, при цьому Угорщина й Словаччина часто посилаються на «можливу ескалацію». Державам-членам також доведеться розв’язувати пов’язані з війною проблеми, такі як робота з ветеранами війни, поширення легальної та нелегальної зброї й мінна безпека.
Крім того, вступ України може призвести до швидкої міграції на Захід, потенційно спричинивши масштабну міграційну кризу, яка спочатку вплине на східні країни, але зрештою торкнеться всіх держав-членів. Ця криза може призвести до посилення агресії та злочинності як з боку місцевого населення, так і з боку новоприбулих. Південні країни ЄС, які мають труднощі з напливом африканських мігрантів, розуміють складнощі регулювання міграції та асиміляції. ЄС може застосувати стратегії, подібні до свого підходу до Єгипту, надаючи фінансову допомогу для стимулювання місцевої економіки та скорочення міграції. Ще одним предметом занепокоєння є гармонізація кримінального кодексу України із законодавством ЄС.
Економічний добробут.
Досить поширений наратив полягає в тому, що Україна, як великий хлібний кошик Європи з населенням близько 40 мільйонів людей, є потенційною загрозою для економік інших держав-членів. У великих обсягах дешеві й високоякісні сільськогосподарські продукти з України загрожують «чесній конкуренції» всередині блоку, тоді як приплив трудових мігрантів з України вплине на кількість робочих місць.
Однак не слід забувати, що під час минулих розширень ЄС виникали подібні проблеми, коли польське зерно заполонило європейські ринки, призвівши до надлишку на європейських ринках і зниження цін. Вступ Греції у 1981 році та Болгарії у 2007 році призвів до переїзду значної кількості трудових мігрантів до більш розвинених держав-членів, таких як Німеччина та Велика Британія, у пошуках кращих можливостей працевлаштування. Проте шляхом переговорів і торгу країнам блоку вдалося певною мірою досягти домовленостей, і вони досі намагаються підтримувати баланс у межах Союзу. Відбудова України є ще одним економічним занепокоєнням: хто фінансуватиме реконструкцію та як управлятимуть коштами? Низькі темпи економічного розвитку під час війни та одразу після неї можуть суттєво обтяжити європейців. Справді, за даними Євробарометра про громадську думку щодо війни Росії проти України, 59% європейських респондентів вважають, що ЄС зазнає економічного тягаря через відбудову України. Водночас 41% вважає, що це створить фінансову можливість. Цікаво, що в Естонії 60% підтримують внесок Естонії у повоєнну відбудову України.
Попри ці занепокоєння, 60% респондентів у ЄС підтримують членство України. Ця тенденція зберігається в більшості держав-членів, з одним суттєвим відхиленням у Німеччині. У Німеччині незначна більшість у 52% виступає проти вступу України до ЄС, тоді як вузька меншість у 48% — за. В Іспанії спостерігається найбільша підтримка розширення блоку — 78%. Ба більше, широка підтримка реакції ЄС на російське вторгнення залишається сильною: гуманітарна допомога (89%), прийом біженців (84%), санкції проти Росії (72%) і фінансова підтримка України (72%).
Таким чином, шлях України до членства в Європейському Союзі є не просто дипломатичною віхою, а й свідченням стійкості та рішучості нації. Попри запеклий опір Угорщини та неоднозначну позицію Словаччини, а також побоювання певних політиків і занепокоєння частини населення, підтримка ширшої європейської спільноти підкреслює спільне визнання потенційного внеску України до ЄС. Складність геополітичних союзів та економічні занепокоєння підкреслюють потребу в стратегічній дипломатії як усередині блоку, так і між ЄС та Україною. У міру просування переговорів ЄС має долати ці виклики з єдністю та далекоглядністю, забезпечуючи, щоб вступ України зміцнив союз як політично, так і економічно, водночас враховуючи законні занепокоєння всіх держав-членів.
Застереження: Погляди, думки та переконання, висловлені в матеріалах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Transatlantic Dialogue Center, його комітетів або пов’язаних із ним організацій. Метою цих матеріалів є стимулювання діалогу та дискусії, і вони не становлять офіційних політичних позицій Transatlantic Dialogue Center або будь-яких інших організацій, з якими можуть бути пов’язані автори.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
