12 хв читання
Початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну започаткував особливий спосіб обговорення конфлікту. На Заході російське вторгнення до сусідньої України зображується як зіткнення між демократією та автократією. Адміністрація Джо Байдена у США вважає за необхідне забезпечити як міжнародну, так і внутрішню підтримку позиції Вашингтона щодо допомоги Україні. США сформулювали війну за допомогою понять, добре зрозумілих на Заході та широко підтримуваних по обидва боки Атлантики й за її межами, а саме свободи, демократії, прав людини та рівності. Однак на тлі гострої поляризації світової спільноти через вторгнення Росії в Україну та інших нагальних глобальних проблем ефективність обраного наративу залишає бажати кращого. Окрім самих понять, глибокі наслідки вторгнення, що охоплюють ціни на енергоносії, альянси та продовольчу безпеку, вимагають перегляду комунікаційних стратегій. Щоб заручитися широкою підтримкою України, існує нагальна потреба перейти від бінарного протиставлення демократії та автократії до наративу, що охоплює спільні глобальні проблеми та звертається до країн у всьому світі, які часто почуваються знехтуваними, але мають вплив у міжнародній політиці.
Таке коригування має вирішальне значення для управління поточним конфліктом і визнає ширші наслідки для майбутнього міжнародного порядку. Тому вдосконалення комунікаційних підходів постає стратегічною необхідністю, оскільки воно визнає взаємопов’язаність глобальних викликів і прагне створити наратив, що виходить за межі західних перспектив. Значні глобальні наслідки російського вторгнення в Україну, такі як зростання цін на енергоносії, зміна альянсів і продовольча незабезпеченість, підкреслюють критичну потребу залучити ширше коло держав до обговорень щодо протидії поточному російському вторгненню та досягнення справедливого миру для України. Тому зміна способу, яким ми говоримо про війну Росії проти України, є необхідною, якщо Захід щиро прагне розширити підтримку України та її позиції. Мова, вибір слів і наратив мають глибокий вплив на міжнародну політику та відіграють життєво важливу роль у сигналізуванні про наміри.
Використання наративу про демократію проти автократії не знаходить відгуку в незахідних спільнотах та аудиторіях. Керуючись своїми інтересами й потенційними перевагами цієї співпраці, а не ідеологічними міркуваннями, незахідні держави продовжують співпрацювати з Росією. Вони вважають, що співпраця дає їм більше переваг, ніж повний розрив зв’язків і відсутність будь-чого натомість. Саме тому санкції, запроваджені США, ЄС, Великою Британією, Канадою та іншими державами, не мали вирішального впливу, адже Росії вдається використовувати лазівки в державах, які не запровадили обмежувальних заходів. Ба більше, у сфері військової співпраці російський режим досі отримує обмежену підтримку від таких країн, як Іран, який постачає безпілотники, та Північна Корея, яка надає боєприпаси. Росія продовжує брати участь у військових навчаннях — чи то з Білоруссю, Китаєм, чи з членами Шанхайської організації співробітництва (ШОС).
Передбачувано, що під зовнішнім тиском, санкціями та в контексті ордера Міжнародного кримінального суду (МКС) на арешт Володимира Путіна Росія зверне свою увагу за межі Заходу — до таких регіонів, як Азія, Латинська Америка, Близький Схід та Африка. Попри зусилля колективного Заходу ізолювати Москву, їй вдається уникати перетворення на світового ізгоя завдяки тісним відносинам із Пекіном та іншими столицями країн, що розвиваються. Росія значно інвестувала у свої відносини з цими країнами, зокрема у торгівлю та участь у регіональних конфліктах на Близькому Сході, в Африці та на Кавказі, тим самим зміцнюючи свій регіональний вплив. Щоб підтримувати свої міжнародні зв’язки й компенсувати втрату відносин із Заходом, Москва змушена зважати на країни так званого «Глобального Півдня».
Термін «Глобальний Південь» є дещо неоднозначним і може розумітися по-різному: або як позначення країн Руху неприєднання часів холодної війни, Групи 77 ООН, що переважно охоплює країни, які розвиваються, або країн, класифікованих Світовим банком як країни з низьким чи середнім рівнем доходу. Географічно він охоплює країни Африки, Азії, Океанії, Латинської Америки та Карибського басейну.
Важливо, що ці країни переживають економічне зростання, а їхні голоси мають вагу в міжнародних організаціях, таких як Організація Об’єднаних Націй, та інших багатосторонніх форумах. Російське вторгнення в Україну підкреслило зміну глобального ландшафту, в якому країни Глобального Півдня мають значний вплив. Хоча Глобальний Південь є різноманітним за своєю зовнішньою політикою, переконаннями, релігіями та іншим, ці країни загалом прагнуть уникнути втягування у конкуренцію між великими державами й позиціонують себе як незалежних гравців на геополітичній шахівниці.
Хоча мобілізація підтримки України ґрунтується на спільних цінностях, використання наративу про демократію проти автократії створює труднощі. Він підриває здатність Заходу заручатися підтримкою своєї позиції щодо України з боку Глобального Півдня. Неодноразово застосовуючи цей наратив, Сполучені Штати та Захід відкривають себе для контраргументів з боку Глобального Півдня, який сприймає вторгнення Росії в Україну як частину геополітичної боротьби Вашингтона за владу. Це призводить до сценаріїв, за яких США вважають такими, що ведуть проксі-війну проти Росії або навіть Китаю, і ця думка набуває поширення серед населення тих країн. Відтак Україна постає такою, що не має суб’єктності у конфлікті на своїй суверенній території.
Пропагандистська машина Росії щонайменше з Революції гідності 2014 року зображує Україну як західну маріонетку, коли Кремль вважав, що Захід організовує демократичний зсув в Україні, щоб створити утворення «анти- Росія». Поширюючи цей наратив, Росія досягла певного успіху в Глобальному Півдні, особливо там, де Захід через минулий досвід американського чи західного втручання сприймається як агресивний, лицемірний або колоніальний. Агресивна пропаганда Росіїпрагне переконати аудиторію, що Україна є неспроможною державою, яка виживає виключно завдяки США та ЄС, а її головна мета полягає в протидії Росії. Вкрай важливо протидіяти цьому російському наративу про Україну як західну маріонетку та прийняти інше формулювання, ніж демократія проти автократії.
Характеристика конфлікту між Росією та Україною як глобального змагання між демократіями й автократіями порушує в Глобальному Півдні питання щодо визначення та стандартів демократії. Крім того, це наражає Сполучені Штати та Захід на звинувачення в лицемірстві, що призводить до непорозумінь і підриває довіру в їхніх відносинах із Глобальним Півднем.
Важливо, що глобальна демократія перебуває під загрозою, про що свідчать дані Freedom House, згідно з якими у 2022 році розрив між країнами, що демонструють покращення політичних прав і громадянських свобод, та тими, де спостерігається погіршення, досяг найнижчого рівня за 17 років глобального занепаду. Популістські лідери, ультраправі партії та націоналістичні рухи ставлять під загрозу демократичні норми й традиції у своїх країнах.
Ця проблема також зачіпає ЄС, що видно на прикладі Угорщини, де її неліберальний лідер Віктор Орбан послаблює демократичні інституції та підриває свободу медіа. Судові реформи Польщі напружили її відносини з Брюсселем. Окрім ЄС, занепокоєння щодо прав людини існує в Туреччині — члені НАТО та непростому союзнику Заходу. Примітно, що навіть Сполучені Штати зазнали нападу на свою демократію, коли прихильники Дональда Трампа штурмували Конгрес США після його поразки на президентських виборах 2020 року.
Хоча цей перелік можна продовжувати, суть полягає в тому, що Захід співпрацює з менш демократичними партнерами. Якщо більшість світу є недемократичною за західними стандартами, то чому Сполучені Штати та Захід прагнуть відносин із цими країнами? Раціональна оцінка полягає в тому, що така співпраця є корисною з різних політичних, безпекових, економічних і торговельних причин. Зводити бар’єри та обмежувати потенційно плідні й вигідні партнерства було б нерозумно. Тому наратив про демократію проти автократії навряд чи буде сприйнятий Глобальним Півднем як змістовний. Крім того, формулювання війни Росії проти України в таких термінах порушує численні питання щодо стандартів демократії та того, хто їх оцінює, а не доносить чітке послання до Глобального Півдня.
Отже, стало очевидно, що повторення цього наративу не дає конкретних результатів у здобутті глобальної підтримки України поза межами Заходу та його традиційних партнерів, зокрема Японії, Південної Кореї, Австралії та Нової Зеландії. Наратив про світ, що перебуває у перехідному стані, і необхідність «дати відсіч авторитаризму», який президент Джо Байден використовував у різних зовнішньополітичних виступах, схоже, досяг своїх меж. Він уже забезпечив підтримку України з боку ЄС і НАТО, а країни Азії та інших регіонів, яким загрожують авторитарні сусіди, стали більш згуртованими. Однак для формування глобального взаєморозуміння між Заходом і рештою світу необхідно змінити спосіб комунікації щодо війни Росії.
Передусім головне послання Глобальному Півдню має зосереджуватися на згадуванні тяжких порушень міжнародного права, скоєних Росією, які спричинили величезні страждання народу України. Жодна держава не може почуватися в безпеці, якщо вторгнення Росії буде успішним, а Україну змусять до переговорів, що винагороджують російську агресію українською територією. Безпека будь-якої держави опиняється під загрозою, якщо російське вторгнення переможе, змушуючи Україну до переговорів, які по суті винагороджують російську агресію українською територією. У сучасну епоху ідея про те, що лише військова сила та примус можуть визначати, що вважається справедливим і правильним, є цілковито неприйнятною. У світі, який прагне дотримуватися принципів справедливості й чесності, поступатися актам агресії, що підривають міжнародні норми, означає ставити під сумнів саму основу глобальної безпеки та співпраці. Будь-яке трактування вторгнення Росії в Україну має однозначно визначати його як агресивну війну та підкреслювати нагальність відновлення віри в міжнародне право і Статут Організації Об’єднаних Націй. Право України на самооборону має завжди підкреслюватися. Як зазначав Президент України Володимир Зеленський, з 2014 року Росія порушила понад 400 двосторонніх і багатосторонніх договорів та конвенцій, зокрема такі основоположні документи, як:
Крім того, Росія підірвала Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, погрожуючи Україні та іншим державам ядерною зброєю і розміщуючи тактичну ядерну зброю в Білорусі. Хоча це не вичерпний перелік міжнародних угод, порушених або підірваних Росією, він має донести країнам Глобального Півдня важливість послідовного застосування міжнародного права до всіх держав незалежно від їхнього статусу. У цьому контексті також критично важливо говорити про дії Росії, які можуть бути кваліфіковані як геноцид, екоцид, воєнні злочини та злочини проти людяності. Злочин викрадення дітей безпрецедентного масштабу, коли Москва викрала понад 200 000 українських дітей, має бути пріоритетним питанням.
Вкрай важливо зосередити увагу на імперіалістичному минулому Росії та її нинішніх неоімперіалістичних діях. Примітно, що не лише незахідні держави схильні не зважати на історію Росії, а й сам Захід протягом тривалого часу нехтував природою російської зовнішньої політики, особливо в сусідніх із нею регіонах. Тому звернення до різних періодів російської історії — від Московського царства та Російського царства у XVI столітті до Російської імперії у XVIII столітті, Радянського Союзу у XX столітті та сучасної Росії — може пролити світло на сутність зовнішньої політики Росії — історії завоювань і нещадної експлуатації людей. Особливо доречно розглядати сучасну зовнішню політику Росії як неоімперську, що ґрунтується на глибокій тузі за втраченою колишньою славою та статусом великої держави, визнаним за часів Радянського Союзу.
Росія здійснює різноманітні інформаційні кампанії з метою викривлення історичних подій для легітимізації своєї нинішньої політики. Мета цієї політики полягає в тому, щоб заперечити існування української державності та стверджувати, що незалежної української держави ніколи не існувало, водночас доводячи, що українці по суті є росіянами — наратив, який президент Путін часто підкреслює у своїх промовах. Цими зусиллями Кремль прагне підірвати ініціативи українського уряду щодо захисту свого суверенітету, формування єдиної української політичної ідентичності, дистанціювання від войовничої імперської Росії та сприяння інтеграції до європейської та євроатлантичної спільнот.
Комунікація щодо війни Росії має підкреслювати прагнення Росії відновити гегемонію через експлуатацію сусідів, оскільки це послання може відгукнутися аудиторіям Глобального Півдня. Однак це складно через історичну спадщину західного імперіалізму. Крім того, історичні амбіції Росії «допомагати поневоленим народам у незахідних регіонах» та її участь у різноманітних конфліктах і постачання зброї незахідним країнам можуть ускладнити успіх цього наративу. Цікаво, що навіть зараз Росія намагається купити лояльність Глобального Півдня, як, наприклад, під час нещодавнього саміту «Росія—Африка», коли Володимир Путін припустив, що Москва може безкоштовно постачати зерно африканським державам. Президент Зімбабве, наприклад, відмовився від «подарунка», запропонованого російським президентом. Підставою для надання безкоштовного зерна може бути спроба Росії посилити свій вплив на Глобальний Південь. Цей маневр є тактикою відвернення уваги від головного питання — загарбницької війни Росії проти України, яка створює виклики для Глобального Півдня. Крім того, вихід Кремля із Зернової угоди становить значну загрозу глобальному миру, безпеці та стабільності ланцюгів постачання продовольства й ще більше наражає країни Глобального Півдня на загрозу голоду.
Саме тому для зміни сприйняття Росії на Глобальному Півдні цей наратив слід поєднати з іншими запропонованими підходами, щоб вони підсилювали один одного. Оскільки країни Глобального Півдня, зокрема Китай, зазнали імперіалізму, нагадування про російський імперіалізм може бути необхідним. Зображення України як жертви минулої імперіалістичної політики Росії та її нинішньої реваншистської політики може бути посланням, близьким країнам Глобального Півдня. Це один зі способів трансформувати образ Росії як рятівника в незахідному світі, доповнивши його висвітленням глобальних наслідків вторгнення Росії в Україну.
Обговорюючи вторгнення Росії в Україну в глобальному масштабі, необхідно донести чітке послання: Росія порушила порядок, що існував після холодної війни. Або, ще драматичніше, як зазначив державний секретар США Ентоні Блінкен: «Але те, що ми переживаємо зараз, — це більше, ніж випробування порядку після холодної війни. Це його кінець». Цей заснований на правилах порядок був побудований на принципах державного суверенітету, територіальної цілісності та мирного співіснування. Однак це послання може бути проблематичним через складні погляди на Глобальному Півдні. Багато хто на Глобальному Півдні запитує: «Правила, встановлені ким?» Їхня історична пам’ять і минулий досвід колоніалізму відіграють значну роль у формуванні їхніх позицій. Глобальний Південь стверджує, що не був за столом переговорів, коли Захід, особливо США, визначав напрям міжнародного порядку. Примушування підтримати Україну та обрати сторону навряд чи дасть результати.
Незахідні країни обирають партнерів на основі вигод, які ті пропонують, та своїх національних інтересів, а не їхніх політичних систем. Глобальний Південь чітко заявляє про своє бажання уникнути ще однієї холодної війни. Однак балансування між великими державами не означає, що їхня позиція щодо Росії є незмінною. Важливо визнати, що світ і Глобальний Південь змінилися. Колишні неприєднані держави здобули більше впливу та мають власні інтереси. Логічно, що вони прагнуть активнішої ролі в глобальному врядуванні та рівного представництва. У цій сфері вже було зроблено позитивні кроки. Багатосторонні зустрічі, що відбулися в Данії, Саудівській Аравії та на Мальті між Україною і західною коаліцією та представниками Глобального Півдня, активно сприяли обговоренню Формули миру Президента Володимира Зеленського. Нині кількість країн-учасниць зростає з кожним наступним самітом, що сприяє формуванню спільного розуміння миру та стійкого міжнародного порядку після конфлікту серед дедалі більшої кількості країн.
Відтак існує нагальна потреба в давно назрілій реформі Організації Об’єднаних Націй і Ради Безпеки з ширшим представництвом країн Азії, Африки, Латинської Америки та інших регіонів. Різноманітні платформи, де чути голос Глобального Півдня, такі як BRICS, SCO та G20, уже набувають ваги.
Підтримка реформи ООН може допомогти подолати розрив між Заходом і Глобальним Півднем та продемонструвати щире прагнення взаємодіяти з Глобальним Півднем для розв’язання нагальних глобальних проблем, зокрема вторгнення Росії в Україну. Підтримка Глобального Півдня щодо російського вторгнення — це не лише політичне питання; вона передбачає поєднання політичних чинників, економічних інтересів, торговельних міркувань тощо. Схоже, Захід застосовував батіг у ставленні до Глобального Півдня та його позиції щодо України, не дослідивши докладно, як він міг би пом’якшити потенційні втрати, що виникнуть внаслідок зміни позиції та реакції Росії.
Зміна способу комунікації щодо війни Росії не означає відмови від нашої відданості демократії та універсальним свободам. Вашингтон має взаємодіяти з Глобальним Півднем, щоб зберегти глобальне лідерство США. Якщо комунікаційна стратегія щодо війни не зміниться, Китай і Росія здобудуть більше впливу на країни, що розвиваються. Держави, які відчувають примус обирати сторону та неодноразово чують про недоліки своїх демократій, менш схильні співпрацювати із Заходом. Це спонукатиме їх шукати партнерства з недемократичним Китаєм, вплив якого зростає, та зробить Росію привабливішою. Перегляд комунікаційної стратегії та кроки до ширшої взаємодії й представництва країн у міжнародних інституціях і глобальному врядуванні можуть допомогти побудувати довіру з Глобальним Півднем — вирішальний чинник підтримки оборони України від Росії.
Позиція Глобального Півдня в російсько-українській війні залишається вирішальною з кількох причин, зокрема через вплив санкцій, його роль у міжнародних інституціях і дедалі більший політичний та геополітичний вплив. Щоб заручитися глобальною підтримкою прагнення України зберегти свій суверенітет і територіальну цілісність, необхідно скоригувати мову й рамку, у якій подається вторгнення Росії в Україну. Це не означає, що Захід має цілковито відмовитися від ідеалів і цінностей демократії, які мають значну вагу для його народів. Однак зміна комунікаційної стратегії є необхідною, аби уникнути звинувачень у лицемірстві, що лише посилює страхи й непорозуміння. Це також означає, що, хоча внутрішня комунікація між США та їхніми партнерами переважно ґрунтується на спільних цінностях і баченні, та сама комунікаційна модель боротьби між демократіями й автократіями в міжнародній системі не знайде відгуку серед країн Глобального Півдня. Це зумовлено історичними чинниками, небажанням ризикувати відносинами з Росією, не бачачи життєздатних альтернатив, а також прагненням зберігати більшу автономію у своїй зовнішній політиці, не стаючи на чийсь конкретний бік.
Що можна зробити для протидії наявним наративам і розвитку здорової співпраці з цього питання? Заходу слід розглянути можливість зміни своєї комунікації, спираючись на кілька ключових меседжів:
Позицію Глобального Півдня щодо Росії не слід сприймати як належне або вважати незмінною. Натомість Захід має наполегливо працювати над комунікацією з цими країнами, побудовою довіри та формуванням взаємних уявлень, що дають вагомі глобальні результати. Слід розпочати серйозну дискусію про те, як удосконалити систему ООН і збільшити представництво Глобального Півдня. Це може сигналізувати про щирий інтерес США та Заходу до співпраці з Глобальним Півднем. Що довше Захід триматиметься наративу про протистояння демократії та автократії, не враховуючи прагнення Глобального Півдня до більшого представництва в глобальному врядуванні, то більше він відчужуватиметься від Заходу, що посилюватиме його схильність ставати на бік Росії та Китаю.
Застереження: Погляди, думки та переконання, висловлені в матеріалах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Transatlantic Dialogue Center, його комітетів або афілійованих організацій. Матеріали покликані стимулювати діалог і дискусію та не є офіційними політичними позиціями Transatlantic Dialogue Center або будь-яких інших організацій, з якими можуть бути пов’язані автори.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
