8 хв читання
Події 2004 року в Україні, відомі як Помаранчева революція, стали для держави й церкви в Росії консолідаційним чинником навколо ідеї «російської цивілізації» та російського шляху розвитку. Російська влада не могла не помітити, що в Україні Українська православна церква (Московського патріархату; УПЦ МП) виявилася впливовою суспільно-політичною силою, що підтримує проросійську позицію. Це сприяло переосмисленню ролі церкви в Росії, а також використанню структур Російської православної церкви (РПЦ) серед росіян і на пострадянському просторі для поширення ідеології «русского мира». Вона не лише захищає так звані канонічні території РПЦ, що простягаються значно далі політично встановлених кордонів, а й використовує російську меншину в сусідніх країнах як вагомий чинник впливу — так звану «п’яту колону».
Саме тому релігійний чинник є однією з найважливіших опор політики, а також елементом сучасної ідеології рашизму та пропаганди, зокрема у війні проти України.
З приходом до влади Володимира Путіна релігійні чинники (протистояння католикам на Заході й мусульманам на Сході, розширення географічних меж православного християнства) стали підґрунтям так званого об’єднання російських земель, анексії та окупації територій інших держав, які колись були завойовані Російською імперією та входили до її складу. Водночас у межах зовнішньої політики Росії простежується прагнення домінувати у світовому православ’ї загалом.
Досліджуючи витоки російського імперіалізму, можна простежити тісний зв’язок між релігією та російським експансіонізмом. Дослідники неодноразово наголошували, що у власній свідомості росіяни ототожнюють себе не стільки зі слов’янами, скільки з православними християнами, а формування Російської імперії на основі Московської держави відбувалося саме в ім’я православ’я, яке вважається ключовим елементом «російського» культурного коду. Водночас за допомогою релігійної (православ’я) та світської (мова й культура) складових громадян інших держав, передусім України, Білорусі та Молдови, прив’язують до «русского мира». Унаслідок цього послаблюються зв’язки громадян цих країн із власними державами та насамперед формується їхня лояльність до РПЦ і Росії, що становить пряму загрозу національній безпеці цих країн.
Сьогодні за допомогою РПЦ Росія сформувала й реалізувала так звану «доктрину Путіна», що ґрунтується на втручанні Росії у внутрішні справи пострадянських країн задля «захисту» «русского мира» (етнічних росіян, вірян Московського патріархату та російськомовного населення). Ця доктрина, підґрунтям якої є не лише православна цивілізація, а й імперське мислення та політика Росії, спрямована на «збирання російських земель».
Політизація РПЦ давно перейшла всі можливі межі. Втручаючись у світські справи, РПЦ намагається не розв’язувати соціальні проблеми, а збільшувати свою політичну вагу, усіляко підтримуючи й легітимізуючи владу.
Патріарх Кирило називає «русский мир» окремою цивілізацією, до якої належать росіяни, білоруси й українці, а також інші неслов’янські народи, якщо вони визнають духовні та культурні засади «русского мира». РПЦ ототожнює «русский мир» зі своєю так званою канонічною територією, яка колись збігалася з кордонами Російської імперії.
Під час Революції гідності (Майдану) та війни Росії проти України (2014 — дотепер) більшість конфесій в Україні сприяла формуванню незалежного громадянського суспільства й підтримувала зв’язок із ним. Водночас УПЦ (МП) переважно підтримувала концепцію «русского мира», яка нав’язує панування російського (московського) православ’я як єдиної благословенної, канонічної православної церкви.
У 2014 році, з початком російської агресії проти України на сході країни, Служба безпеки України викривала численні факти того, що Московський патріархат: закликав зрадити Україну й перейти на бік Росії; освячував російську зброю, спрямовану проти України; співпрацював зі Збройними силами Росії; благословляв керівників терористичних організацій (так званих Луганської та Донецької народних республік); займався шпигунством на користь цих організацій і Росії; навіть відмовлявся вшановувати полеглих героїв України; заперечував існування українського народу; не засуджував російську агресію проти України, натомість подавав її як громадянську (братовбивчу) війну в Україні в інтересах Російської Федерації.
Митрополити не сказали жодного слова про криваву війну одного православного народу (росіян) проти іншого (українців) і не засудили ані Володимира Путіна, ані російську агресивну політику загалом. Церква також проігнорувала численні людські жертви й не закликала припинити насильство. Навпаки, тоді як Росію в Україні офіційно визнано агресором, митрополити УПЦ (МП) отримували нагороди від Московського патріарха (2014, 2019), а у 2022 році навіть молилися за загиблих російських солдатів-убивць.
Можна навести чимало інших прикладів нелояльності ієрархів УПЦ (МП) до України. Один із них — нагородження митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря іменним годинником від президента Росії за «вірність Батьківщині» (Росії). Значну кількість священників УПЦ (МП) помічали, коли ті благословляли російських терористів (таких як Ігор Гіркін, колишній військовий російської армії та «міністр оборони» самопроголошеної Донецької народної республіки), співпрацювали з російськими окупаційними силами в Криму або приховували зброю у своїх соборах (приклад Києво-Печерської та Святогірської лавр). Керівництво Кримської єпархії УПЦ (МП) у Севастополі періодично освячувало прапори російських військових кораблів і святкувало «возз’єднання з Росією». Наприкінці грудня 2017 року кримський митрополит Лазар вручив орден РПЦ Сергію Аксьонову — особі, яка брала участь у державному перевороті в Криму й зрадила Україну.
Роками РПЦ намагалася розколоти українське суспільство та поширювати російські наративи.
Поява наприкінці 2018 року незалежної Православної церкви України стала прямою геополітичною загрозою для Росії та РПЦ. Поява такої церкви, як засвідчує досвід низки країн Центральної та Східної Європи, також сприяє формуванню національних держав, що є небажаним явищем для російської геополітики та церкви.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого РПЦ продемонструвала ще більшу політичну заангажованість і підпорядкованість путінському режиму. Вона також стала одним із головних елементів російської пропаганди, ставлячи підтримку злочинних дій своєї держави та геноциду українського народу вище за загальнолюдські цінності.
3 травня 2022 року патріарх Кирило заявив: «Росія ніколи ні на кого не нападала. Дивно, коли велика й могутня країна ні на кого не нападала, а лише захищає свої кордони» Водночас патріарх Кирило закликав російських вірян до «духовної мобілізації» на допомогу військовій мобілізації в Росії.
Протоієрей Васильєв заявив, що документ РПЦ «Про благословення православних християн на виконання військового обов’язку» (який фактично передбачає вчинення злочинних нелюдських дій на українській території проти українського народу) не змінить традицій Російської православної церкви.
Отже, по суті, служителі Російської православної церкви фактично є солдатами пропагандистської армії Росії. За вказівкою Кремля пропагандисти в рясах проповідують злочинну доктрину, що не відповідає православному вченню й фундаментальним людським цінностям загалом. Наслідуючи офіційну російську пропаганду, служителі РПЦ виправдовують російську агресію, геноцид українського народу та закликають своїх вірян вступати до лав російських окупаційних підрозділів.
За даними Міністерства оборони України, російські офіцери отримали чіткі вказівки агітувати батьків і родичів молодих росіян, щоб ті спонукали молодь укладати контракти на військову службу. Московський патріарх Кирило вважає, що російські військові в Україні керуються внутрішнім моральним почуттям, заснованим на православній вірі. На його думку, вони «нині захищають Росію на полі бою». За словами Кирила, священники, які «опікуються» російськими військовими, розповідають йому про численні приклади їхньої мужності й самопожертви. Патріарх РПЦ вважає, що це «не від високої зарплати», а від «морального почуття».
«Ідеологія «русского мира» тотожна ідеології нацизму. Вона виправдовує насильство, вбивства, війну та геноцид, а тому має бути відкинута й засуджена. Співтворцями та керівниками цієї злочинної ідеології є глава Московського патріархату та його спільники. Разом зі своїми підлеглими він не лише всіляко розпалював цей вогонь, а й відкрито, від імені Бога та Церкви, своїми брехливими вустами благословляв катів і вбивць на їхню чорну справу», — зазначив предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній.
According to the data, the Ministry of Emergencies of Russia gives churchmen information about deported Ukrainians, and centrally resettles them in churches and monasteries of the Russian Orthodox Church. In the latest letter dated March 30, available to journalists, it is noted that almost 490,000 people, including 100,000 children, arrived in Russia during the entire period of deportation. The first letter from the mailbox was sent on February 21 - so, presumably, it was created specifically for the invasion of the Russian Federation. However, it is not known how people get there, since the Russian Orthodox Church does not publicly announce the possibility of accommodation in church institutions. Only reports completed settlements.
Водночас вища ієрархія РПЦ готує своїх священників до того, щоб створювати парафії на тимчасово окупованих територіях України, анексованих через псевдореферендуми. Вона також відправляє своїх священників на війну в Україну, щоб підвищувати моральний і психологічний стан російських військових. Крім того, порушуючи норми гуманітарного права, російські окупаційні війська розміщують особовий склад і військову техніку в церквах Української православної церкви (МП), а також знищують українські церкви які є «геополітичною загрозою» для РПЦ.
Загалом, за наявними даними, Росія повністю або частково зруйнувала в Україні понад 205 релігійних споруд, зокрема мусульманських і єврейських. Варто зазначити, що Росія також цілеспрямовано знищує церкви Московського патріархату, звинувачуючи в цьому Україну.
Вплив РПЦ не обмежується Україною. Московська єпархія присутня в низці інших країн — Румунії, Сербії, Греції, Болгарії, Азербайджані, Киргизстані та інших. Зокрема, Російська православна церква почала купувати нерухомість у Норвегії поблизу військових баз. Серед таких об’єктів — молитовний будинок із видом на головну базу Королівських військово-морських сил Норвегії, одну з найпотужніших у Північній Європі. Інший придбаний об’єкт розташований поблизу Об’єднаного військового центру НАТО, а парафії — у Кіркенесі за кілька кілометрів від Російської Федерації та в Осло.
З огляду на все це можна припустити, що усі ці церкви можуть використовуватися не лише в релігійних цілях. Існує широкий спектр діяльності, яку можна здійснювати з таких баз: від глушіння сигналів, прослуховування та зберігання зброї до керування дронами тощо.
Отже, сьогодні РПЦ є одним із ключових інструментів поширення ідеї «русского мира». Підтримуючи злочинні дії російського режиму, вона ставить під сумнів власну релігійну цінність. Її діяльність спрямована на пропаганду рашизму як усередині країни, так і в країнах, що становлять імперський інтерес для Росії. Для України сьогодні це важливе питання безпеки. Адже, як бачимо, РПЦ роками намагалася розколоти українське суспільство й поширювати російські наративи та продовжує робити це й нині. Але так більше тривати не може…
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
