До великої громадськості великої країни. Країни сили, країни свободи. До народу абсолютного морального лідерства. Ми вистояли дев’ять днів темряви, дев’ять днів зла. Це втричі більше, ніж розраховували ця темрява й це зло. Ми відповіли на вторгнення так, як могли в час найбільшої небезпеки. Ми відповіли героїзмом, солідарністю, взаємодопомогою. Ми відповіли по-своєму, по-українськи. Так, як європейська історія пам’ятатиме завжди. Так, як про це чутимуть діти й бачитимуть онуки. Увесь континент знатиме місто Харків, місто Чернігів, місто Суми, місто Волноваху, місто Маріуполь, місто Миколаїв… і багато інших прекрасних міст. Живих міст. Міст, які витримали найгірше вторгнення з часів Другої світової війни. Я навмисно кажу це як доконаний факт. Витримали. Якою б не була ситуація зараз. Стратегічно все зрозуміло. Українці єдині. Від Ужгорода до Харкова. Від Києва до Херсона. Українці виганяють ворога під Києвом, лупцюють їх за Охтирку, карають за Гостомель, відплачують за Херсон. Наш Херсон. Український Херсон, який вони сьогодні посміли спробувати принизити. Але це не спрацювало. Ми цього не дозволили. Українці показали себе. Ми не дали обдурити себе якоюсь дешевою цинічною грою з мізерною подачкою замість допомоги. З пропагандою замість правди. Російські пропагандисти думали про наших людей так само, як про своїх. Натомість вони побачили, що херсонці пишаються собою. Вони поважають себе. Вони поважають Україну. Повагу. Я розумію, яке це складне рішення, коли люди під окупацією обирають протистояти озброєним ворогам. Я розумію, який це ризик, але бачу, як наші люди відмовляються грати за правилами загарбників. Я бачу, як наші люди залишаються українцями. Як наші люди залишаються поруч із нами, навіть коли тимчасово занурені в темряву. Якщо в російських політиків ще є очі, вони побачать, що таке Україна.
Що таке наша свобода. Наші окупанти думали, що можуть відключити українців від телебачення. Думали, що можуть обірвати наші зв’язки. Що можуть захопити нашу їжу. Що можуть вимкнути нашу електрику й тепло. Вони думали, що це змусить українців підкоритися. Але навіть якщо ви позбавите нас кисню… ми глибоко вдихнемо й скажемо: «Геть із нашої землі». Навіть у цілковитій темряві ми бачимо правду й продовжуватимемо боротися, доки наш зір не згасне повністю. Бо ми — воїни світла. І сьогодні ніхто на Землі не зможе сказати, що мої слова надто поетичні. Дев’ятий день війни. У багатьох із нас є звичай на дев’ятий день оплакувати тих, кого вже немає з нами. Вічна пам’ять усім, хто загинув за Україну. На жаль, схоже, сьогодні нам є що оплакувати ще. Запевнення й обіцянки безпеки, рішучість альянсів, цінності, які для декого, схоже, давно померли. Сьогодні відбувся саміт НАТО. Слабкий саміт. Розгублений саміт.
Саміт, який показав, що не всі вважають боротьбу за безпеку Європи своїм головним завданням. Розвідувальні служби НАТО чудово знають плани ворога. Вони також підтвердили, що Росія планує продовжувати свій наступ. Що відбувається? Уже дев’ять днів ми спостерігаємо, як розгортається жорстока війна. Наші міста руйнують, наших людей — розстрілюють, наших дітей… житлові райони, церкви, школи. Усе, що забезпечує нормальне життя, систематично знищують, і вони хочуть продовжувати. Цілком усвідомлюючи, що нові атаки й жертви неминучі, НАТО свідомо вирішило не закривати повітряний простір над Україною. Ми вважаємо, що самі країни НАТО створили наратив, нібито закриття нашого повітряного простору спровокувало б пряму агресію Росії проти НАТО. Це самонавіювання слабких і нерішучих. Хоча у вас може бути зброя, у багато разів сильніша за нашу. Вам слід було подумати про людей, про людяність.
Але про що ви думали під час тієї зустрічі?
Кожен, хто відтепер загине, також загине через вас. Через вашу слабкість, вашу роз’єднаність. Усе, що Альянс зробив станом на сьогодні, — це запропонував Україні 50 тонн дизельного пального через свої торговельні канали. Можливо, це для того, щоб ми могли спалити Будапештський меморандум. Можливо, тоді він горітиме краще.
Але для нас він уже згорів у вогні російських військових. Невже саме такого НАТО ми хотіли? Саме такий Альянс ви будували? Сьогодні лідери Альянсу, відмовившись створити безпольотну зону, дали зелене світло подальшим бомбардуванням українських міст і сіл. Ви могли закрити небо, але… Але… Я не знаю, кого ви можете захистити і чи можете ви захистити власні країни, нації Альянсу. Ви не можете підкупити нас, обмінюючи літри пального на літри нашої крові, пролитої в ім’я об’єднаної Європи, за нашу спільну свободу, за наше спільне майбутнє. Але водночас я вдячний і друзям нашої країни. НАТО складається з багатьох країн, наших друзів, наших партнерів, більшість, більшість із них — потужні партнери. Ті, хто допомагає нашому народу. Попри все. Незалежно від будь-яких рішень. Від першого дня вторгнення і, я впевнений, до нашої перемоги. Саме тому ми не почуваємося самотніми. Ми продовжуватимемо боротися, захищатимемо нашу країну, звільнятимемо нашу землю завдяки нашим героям. Сьогодні я нагородив званнями й медалями 76 українських героїв за їхню особисту мужність і самовідданість у діях задля нашого захисту. На жаль, 37 із них були нагороджені посмертно. Я присвоїв звання Героя України генерал-лейтенанту Павлюку Олександру Олексійовичу, командувачу Операції об’єднаних сил. Я присвоїв військове звання бригадного генерала полковнику Швороку Володимиру Васильовичу, заступнику командувача оперативного командування «Схід» Сухопутних військ України. Я присвоїв військове звання бригадного генерала юстиції полковнику юстиції Мельнику Сергію Миколайовичу, начальнику Військово-юридичного факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Я присвоїв військове звання бригадного генерала полковнику Богомолу Артему Євгеновичу, заступнику командувача оперативного командування «Захід». Я присвоїв військове звання генерала Залужному Валерію Федоровичу, Головнокомандувачу Збройних Сил України. Слава Україні!
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську