У новому звіті для Центру аналізу європейської політики Маріанна Фахурдінова, координаторка Програми партнерства ЄС–Україна Трансатлантичного діалогового центру, оцінює, як із часу повномасштабного вторгнення Росії еволюціонували моделі воєнної підтримки України з боку США та ЄС — і чому на початку 2026 року питання про те, як надається підтримка, є таким само важливим, як і те, скільки її обіцяно.
У звіті ці процеси розглядаються в ширшому політичному та інституційному контексті: аналізується, як стратегічні рішення, механізми врядування та формати координації з часом формували надання військової допомоги. У ньому також досліджується, як наявні механізми адаптувалися до мінливих потреб поля бою та зміни політичних умов по обидва боки Атлантики.
Ключові висновки
- Допомога часто була реактивною та фрагментованою, сформованою занепокоєннями щодо ескалації й повільним ухваленням рішень.
- У міру виснаження запасів підтримка змістилася від «з наявних запасів» до інвестицій у оборонну промисловість, спільного виробництва та моделей закупівель (зокрема закупівель в українських виробників за «данською моделлю»).
- Роль НАТО розширилася — було створено NSATU, місію НАТО, що координує безпекову допомогу та навчання для України, аби посилити координацію й довгостроковий розвиток сил.
- Оскільки США скорочують військове фінансування, Європі потрібні більш передбачувані інструменти, зокрема використання заморожених російських активів, позики SAFE, посилення внесків через PURL і розбудова багаторічних підходів до фінансування.
Читайте повний звіт.
TDC розробив відповідні інфографіки щодо військової допомоги Україні
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську