12 хв читання
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну докорінно змінило глобальне бізнес-середовище, чітко продемонструвавши, що звичне ведення бізнесу в Росії більше не працює. Колись Росія вважалася стратегічним ринком, але тепер вона стала країною, де санкції, державне втручання та економічна нестабільність зробили довгострокові інвестиції нестійкими. Війна змусила бізнес переосмислити не лише фінансові ризики, а й правові, етичні та репутаційні наслідки збереження діяльності в країні, яка дедалі більше ізолюється від глобальних ринків.
Окрім санкцій, економічна траєкторія Росії погіршується: відтік капіталу, дефіцит робочої сили та технологічна ізоляція загрожують її довгостроковій стабільності. Контрзаходи Кремля — вилучення активів, примусові націоналізації та обмеження — ще більше підірвали довіру бізнесу. Тим часом компанії, які продовжують працювати в Росії, стикаються зі зростаючим тиском з боку західних урядів, інвесторів і споживачів, котрі вбачають у їхній присутності сприяння воєнним зусиллям.
Дивлячись за межі 2025 року, економічна модель Росії досягає своїх меж. Хоча офіційні показники, як-от зростання ВВП і низьке безробіття, створюють ілюзію стабільності, ця крихка рівновага ґрунтується на нестійких воєнних витратах і глибоких структурних слабкостях. Країна вже стикається зі скороченням робочої сили, вичерпаними виробничими потужностями та стагнацією експортних доходів через санкції. Російський уряд намагався компенсувати це шляхом збільшення військових видатків та економічного націоналізму, але ці заходи не усувають глибших економічних розломів. У міру зростання трансакційних витрат і погіршення ринкових умов бізнес має визнати, що старий підхід до діяльності в Росії більше не є життєздатним. Тепер ризики переважають вигоди, а уявлення про «звичне ведення бізнесу» в Росії стало застарілою й небезпечною ілюзією.
Санкції, запроваджені проти Росії, створили одне з найобмежувальніших економічних середовищ у сучасній історії. Наразі західні країни запровадили понад 24 300 санкцій щодо фізичних і юридичних осіб, що зробило Росію найбільш підсанкційною країною світу — вона випередила Іран, Сирію, Північну Корею, Білорусь, Венесуелу та М’янму разом узяті (14 199). Європейський Союз, Сполучені Штати, Сполучене Королівство та країни-союзники націлилися на ключові сектори, зокрема фінанси, енергетику, технології та оборону, суттєво обмеживши здатність Росії брати участь у міжнародній торгівлі.
Фінансовий сектор постраждав особливо сильно: під санкціями перебуває понад 80% російських банківських активів, а великі російські банки, зокрема Сбербанк і ВТБ, відключено від міжнародної платіжної системи SWIFT. Унаслідок цього прямі іноземні інвестиції (ПІІ) впали до найнижчого рівня за 15 років, а їхній загальний обсяг до жовтня 2024 року скоротився до $235 млрд. У перші три квартали 2024 року іноземні інвестори вивели з реального сектору економіки Росії ще $44 млрд після втрат у $80 млрд у 2023 році та $138 млрд у 2022 році. Крім того, валютні резерви Росії скоротилися на $290 млрд після замороження активів російського центрального банку.
Росія зазнала значного відтоку капіталу, що відображає падіння довіри бізнесу через геополітичну напруженість та економічні санкції. У відповідь російський центральний банк продовжив до 31 березня 2025 року обмеження на переказ коштів за кордон, прагнучи стримати відтік капіталу. Ці заходи забороняють компаніям із «недружніх країн» — тих, що запровадили санкції проти Росії, — переказувати гроші за кордон, водночас дозволяючи громадянам Росії та резидентам «дружніх країн» переказувати до $1 млн на місяць на рахунки в іноземних банках.
Санкції також підірвали високотехнологічну та енергетичну галузі Росії. Країна втратила доступ до критично важливих західних технологій, зокрема напівпровідників, промислового обладнання та авіаційних запчастин, що змусило бізнес покладатися на менш якісні альтернативи з Китаю та Ірану. Нафтові доходи, які становлять майже 40% російського бюджету, також постраждали: цінові обмеження та ембарго зменшили прибутки Росії, спонукаючи Кремль перенаправляти кошти із соціальних програм на військові витрати.
Після виходу з Росії понад 1 500 транснаціональних корпорацій бізнес-середовище стало дедалі нестабільнішим. Фірми, що залишилися, тепер стикаються з правовими ризиками з боку західних регуляторів і тиском акціонерів та споживачів, які вважають продовження діяльності в Росії співучастю у фінансуванні війни. Вага цих геополітичних ризиків у поєднанні зі зростаючою економічною невизначеністю підкреслює, чому Росія більше не є життєздатним ринком для сталих довгострокових інвестицій.
Оскільки західні санкції та вихід корпорацій змінили економіку Росії, Кремль відповів дедалі агресивнішою політикою щодо іноземного бізнесу, створивши непередбачуване й вороже інвестиційне середовище.
У 2023 році Росія запровадила низку нових правових заходів, обґрунтовуючи їх потребою захистити російські національні інтереси. Зокрема, нове російське законодавство надало регіональним органам влади право вилучати активи компаній зі США та інших «недружніх» країн (без будь-якого чіткого чи логічного обґрунтування того, як певні країни потрапили до цього списку). Крім того, законодавство також забороняє виплату дивідендів, переказ коштів і продаж часток у паливно-енергетичному секторі для підприємств, пов’язаних із цими «недружніми державами».
Зростаюче державне втручання не обмежується прямими експропріаціями. Російська влада запровадила закони про примусову націоналізацію, через що західним фірмам складно продати бізнес або залишити ринок без схвалення уряду. Компанії, які бажають позбутися активів, повинні продати їх зі знижкою 50% і сплатити російській державі обов’язковий «податок на вихід» щонайменше у 10% від вартості продажу. Це фактично заганяє бізнес у ситуацію без виграшу: залишатися й ризикувати експропріацією або вийти, зазнавши величезних фінансових втрат.
Резонансні випадки, такі як державне захоплення пивоварень Baltika компанії Carlsberg і вилучення російської дочірньої компанії Danone, демонструють готовність Кремля експропріювати підприємства, що належать іноземцям, без належної правової процедури. Danone Rossiya, дочірня компанія французької Danone, є найбільшим виробником молочної продукції в Росії. Раніше Danone керувала 13 підприємствами в Росії, на яких працювало понад 100 000 працівників. Це чітко демонструє ворожість російського уряду до іноземних інвесторів, які з 1990-х років вклали в Росію мільярди доларів.
Західні підприємства, експропрійовані урядом, тепер контролюють лоялісти Путіна, які діляться прибутками з державою, формально зберігаючи приватну власність. Danone Rossiya тепер управляє близький соратник Рамзана Кадирова, лідера Чечні, тоді як Таймураз Боллоєв, особистий друг Путіна, нині наглядає за діяльністю Carlberg. По суті, Кремль використовує іноземні активи для підтримки лояльності російських олігархів до режиму та самого Путіна.
Компанії, на які російський уряд націлився через геополітичну напруженість, натомість можуть вимагати компенсації за рахунок заморожених на Заході активів Російського центрального банку.
З 2022 року було виявлено 200 судових рішень, якими націоналізовано іноземну власність. Ці рішення здебільшого обґрунтовувалися твердженням, що власники іноземних компаній належали до країн, визнаних Росією «недружніми». Крім того, уряд не встановив чітких критеріїв для визначення компаній, які перебувають під загрозою націоналізації, залишаючи їхніх західних власників у ще більшій невизначеності. Це часто залежить від того, чи є в Росії зацікавлений покупець, якого уряд або Кремль вважає прийнятним.
Для тих, хто готовий залишити російський ринок, виникає інша проблема: важко знайти «чистого» покупця, який не перебуває під санкціями. Хоча менші російські компанії, які не потрапили під західні санкції, навряд чи мають достатньо коштів, більші гравці або самі перебувають під санкціями, або є клієнтами російських банків, на які націлена санкційна політика.
Ще один критично важливий момент полягає в тому, що з огляду на зростаючу економічну залежність Росії від Пекіна дедалі більше міжнародних платежів здійснюються в юанях, що свідчить про поступову юанізацію російської економіки. Крім того, часткова ізоляція країни від глобальних фінансових ринків призвела до її глибшої економічної інтеграції з небагатьма партнерами, що залишилися, зокрема Індією, Іраном, країнами Центральної Азії та іншими. Західні санкції проти російських банків призвели до зменшення кількості транзакцій, ще більше ускладнивши діяльність західних компаній у Росії. Вони також вплинули на експорт та імпорт Росії.
Варто зазначити, що внаслідок переговорів між США та Росією щодо війни проти України Кремль розпочав розроблення законодавства для повернення західних компаній до Росії. Однак випадки експропріації демонструють, що незалежно від значення ПІІ для російської економіки уряд не вагався націоналізувати активи, що належать іноземцям, і забороняти їхнє виведення з російського ринку.
Пхеньян значно виграв від свого союзу з Кремлем, і розгортання військ на передовій наразі було вигідним для Кіма. В обмін на кілька тисяч людських життів Північна Корея отримала величезну кількість озброєнь і технологій, до яких раніше не могла отримати доступ. Це дозволить державі-вигнанцю чинити тиск на своїх ворогів у Тихоокеанському регіоні, особливо на Південну Корею, відносини з якою за останні місяці різко погіршилися.
У міру зростання напруженості в Тихоокеанському регіоні (не без прямої участі Пхеньяна) Північна Корея зацікавлена у зміцненні своїх збройних сил для підготовки до потенційного конфлікту. Відправлення військ в Україну розглядається як чудова можливість для солдатів здобути практичний досвід сучасної війни та використання нових технологій і озброєнь. Співпраця з Росією та угода про взаємну оборону потенційно дозволять Кіму запросити російську підтримку, якщо ситуація в Тихоокеанському регіоні переросте у воєнний конфлікт. Крім того, за допомогою Москви Північна Корея отримає можливість розвивати свою ядерну програму та стати ще впливовішою державою на регіональному рівні.
| Показник / Рік | 2013 | 2014 | 2015 | 2016 | 2017 | 2018 | 2019 | 2020 | 2021 | 2022 | 2023 | 2024 | Березень 2025 р. |
| Номінальний ВВП (трлн руб.) | 73 | 79 | 83.1 | 85.6 | 91.8 | 103.9 | 109.6 | 107.7 | 134.7 | 156.9 | 176.4 | 200 | - |
| Номінальний ВВП (млрд дол. США) | 2288 | 2047 | 1355 | 1281 | 1575 | 1651 | 1696 | 1486 | 1829 | 2296 | 2056 | 2159 | - |
| Темп зростання ВВП (%) | - | -10,53% | -33,81% | -5,46% | 22,95% | 4,83% | 2,73% | -12,38% | 23,08% | 25,53% | -10,45% | 5,01% | - |
| ВВП на душу населення (дол. США) | 15.9 | 14.0 | 9.2 | 8.7 | 10.7 | 11.2 | 11.5 | 10.1 | 12.4 | 15.6 | 14.1 | 14.8 | - |
| Індекс споживчих цін (інфляція, %) | 6.47 | 11.35 | 11 | 5.4 | 2.5 | 4 | 3 | 4 | 8.39 | 11.94 | 7.42 | 9.52 | 9.92 |
| Державний борг (млрд руб.) | 728,864 | 599,901 | 518,489 | 511,752 | 518,445 | 455,073 | 491,452 | 467,605 | 488,415 | 385,081 | 317,893 | 290,400 | - |
| Дефіцит бюджету (% ВВП) | 0,50% | -0,70% | -2,60% | -3,40% | -1,50% | 2,60% | 1,80% | -3,80% | 0,40% | -2,30% | -2% | -1,70% | -0,50% |
| Показник / Рік | 2013 | 2014 | 2015 | 2016 | 2017 | 2018 | 2019 | 2020 | 2021 | 2022 | 2023 | 2024 | Березень 2025 р. |
| Дефіцит бюджету (трлн руб.) | 0,32 | -0,5 | -1,95 | -2,97 | -1,33 | 2,74 | 1,96 | -4,1 | 0,52 | -3,35 | -3,3 | -3,49 | 1,7 |
| Ключова процентна ставка | 5.5 | 17 | 11 | 10 | 8.25 | 7.75 | 6.25 | 4.25 | 7.5 | 7.5 | 16 | 21 | 21 |
| Обмінний курс (руб./дол. США) | 31.8 | 38,5 | 61,00 | 67,00 | 58,30 | 62,74 | 64,72 | 72,18 | 73,66 | 68,54 | 85,30 | 92,62 | 87,15 |
| Золотовалютні резерви (млрд дол. США) | 509 | 385 | 368 | 378 | 433 | 468 | 554 | 583 | 631 | 582 | 599 | 609 | 632 |
| Ліквідна частина Фонду національного добробуту (трлн руб.) | - | - | - | - | - | - | 2.36 | 6.14 | 8.66 | 8.43 | 6.13 | 05.01 | 3.39 |
| Рівень безробіття (%) | 5.2 | 5.5 | 5.8 | 5.3 | 5.1 | 4.8 | 4.6 | 5.9 | 4.3 | 3.7 | 3 | 2.3 | - |
| Мінімальна заробітна плата (тис. руб. на місяць) | 5.2 | 5.5 | 5.9 | 6.2 | 7.5 | 9.5 | 11.3 | 12.1 | 12.8 | 13.9 | 16.2 | 19.2 | 22.4 |
| Мінімальна заробітна плата в доларах США | 163.52 | 142,86 | 96,72 | 92,54 | 128,64 | 151,42 | 174,61 | 167,64 | 173,78 | 202,81 | 189,92 | 207,29 | 257,03 |
Додаткові примітки:
Економічна траєкторія Росії з 2014 року значною мірою формувалася під впливом санкцій, геополітичних зрушень і пріоритетності військових видатків. Після анексії Криму ВВП у доларовому вираженні обвалився з $2,28 трлн у 2013 році до $1,35 трлн у 2015 році (-33,8 %), переважно через західні фінансові обмеження та падіння цін на нафту. Економіка частково відновилася наприкінці 2010-х років, однак повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році спричинило другу хвилю ще жорсткіших санкцій, відрізавши Росію від глобальних ринків і обмеживши доступ до критично важливих технологій. У 2023 році ВВП знизився ще на 10,45%, відображаючи сукупний вплив економічних викривлень, пов’язаних із війною, відтоку капіталу та обмеженого доступу до західних фінансових систем. Знецінення рубля — з 31,8 за долар США у 2013 році до 92,6 у 2024 році — підкреслює посилення зовнішнього тиску та труднощі з підтриманням валютних резервів, попри триваючий експорт Росією нафти й газу.
Мілітаризація російської економіки очевидна у зростанні дефіциту бюджету та високій інфляції, обидва явища зумовлені надмірними видатками, пов’язаними з війною. Дефіцит бюджету різко коливався, сягнувши -3,4% ВВП у 2022 році та -2% у 2023 році, попри зусилля контролювати видатки. Інфляція зросла до 11,94% у 2022 році, оскільки санкції порушили ланцюги постачання й змусили Росію вдатися до дорогої заміни імпорту. Центральний банк відповів агресивним підвищенням процентних ставок (до 21% у 2024 році), прагнучи стримати інфляцію та стабілізувати рубль. Однак це також обмежує інвестиції приватного сектору, дедалі більше ставлячи довгострокове економічне зростання в залежність від державного втручання. Ліквідна частина російського Фонду національного добробуту (ФНБ) скоротилася з 8,66 трлн рублів у 2021 році до лише 3,39 трлн у 2025 році, що відображає напруження, пов’язане з фінансуванням воєнних витрат при одночасному збереженні соціальної стабільності.
Попри спроби продемонструвати економічну стійкість, Росія стикається з глибокими структурними слабкостями, які обмежують її здатність підтримувати довгострокове зростання. Втрата доступу до західних ринків, інвестицій і технологій робить економічну диверсифікацію майже неможливою, посилюючи залежність Росії від експорту сировини до Китаю, Індії та країн, що не приєдналися до жодної зі сторін. Хоча мінімальна заробітна плата у 2025 році зросла до 22 400 рублів ($257), реальні доходи й надалі знецінюються через інфляцію та девальвацію валюти. Стійко слабкий рубль і високі процентні ставки створюють стагфляційне середовище, у якому зростання залишається млявим попри масштабні державні витрати. У міру затягування війни та посилення ізоляції російської економіки Кремль дедалі більше переходить до моделі командної економіки, віддаючи пріоритет військовому виробництву та контрольованим державою галузям на шкоду ширшому економічному розвитку.
Для транснаціональних корпорацій рішення залишатися в Росії чи вийти з неї більше не є лише бізнес-розрахунком, а й репутаційною та етичною дилемою. Компанії, які продовжують працювати в Росії, стикаються зі зростаючою негативною реакцією з боку західних урядів, інвесторів і споживачів, які вважають їхню присутність сприянням воєнним зусиллям Кремля. Відомі бренди, такі як Nestlé, Leroy Merlin, METRO та інші, зазнали широкої критики за збереження присутності в Росії; заклики до споживчих бойкотів і кампанії акціонерів із виведення інвестицій набирають обертів. Натомість компанії, які вийшли з Росії, — такі як McDonald’s, BP і Ford, — значною мірою зберегли свою репутацію та уникли юридичних і фінансових ускладнень, пов’язаних із західними санкціями.
Юридичні ризики та ризики дотримання вимог, пов’язані з перебуванням у Росії, також зростають. Уряди США та європейських країн розширили вторинні санкції, спрямовані проти суб’єктів, які ведуть бізнес із російськими компаніями, пов’язаними з військовим виробництвом. Це означає, що компанії, які досі працюють у Росії, можуть поставити під загрозу свій доступ до західних ринків, фінансових послуг і ланцюгів постачання. Крім того, компанії, які дотримуються російських нормативних вимог — таких як обов’язкова передача даних на російські сервери чи нові закони, що криміналізують антивоєнні висловлювання, — ризикують зіткнутися з юридичними позовами відповідно до західного законодавства у сфері прав людини та корпоративної відповідальності.
Наприклад, у 2024 році США запровадили додаткові вторинні санкції проти будь-яких іноземних фінансових установ (FFI), що надають послуги підсанкційним російським підприємствам і фізичним особам.
Примітно, що у січні 2025 року російський суд зобов’язав австрійський Raiffeisen Bank International, найбільший західний банк, який досі працює в Росії, сплатити понад $2,1 млрд компенсації за його рішення скоротити бізнес-операції в Росії у 2024 році. Унаслідок цього RBI повідомив про падіння річного прибутку вперше за дев’ять років. Зазнавши значної репутаційної шкоди з 2022 року, Raiffeisen Bank розглядає можливість продажу російського бізнесу, щоб полегшити свій вихід з російського ринку.
Водночас вартість виходу з Росії може бути значною, оскільки Кремль запровадив каральні податки на вихід, примусовий продаж активів і обмеження на репатріацію капіталу. Деякі компанії були змушені продати свої активи зі знижкою 90%, тоді як в інших активи були просто конфісковані. Попри ці фінансові втрати, компанії, які вийшли з Росії, дедалі частіше розглядаються як такі, що ухвалили стратегічне довгострокове рішення — уникнути втягнення в нестабільний ринок, зберігаючи водночас довіру на західних ринках.
Російське вторгнення в Україну докорінно змінило глобальні очікування щодо корпоративної відповідальності, особливо для бізнесів, що працюють у середовищах високого ризику. Транснаціональні корпорації більше не можуть дозволити собі залишатися нейтральними в конфліктах, де їхня економічна діяльність прямо чи опосередковано підтримує державу-агресора. Компанії, які продовжують працювати в Росії, стикаються з посиленою увагою з боку урядів, інвесторів і громадянського суспільства, оскільки їхні податкові внески та економічна присутність надають фінансову й логістичну підтримку режиму, що порушує міжнародне право. Самого дотримання санкцій більше недостатньо — компанії мають оцінювати свою ширшу роль у воєнній економіці, де їхня присутність вважається сприянням воєнним зусиллям Кремля.
Суперечність між зобов’язаннями щодо корпоративної соціальної відповідальності (CSR) і продовженням діяльності в Росії стає дедалі очевиднішою. Хоча багато компаній публічно підтримують принципи екологічного, соціального та корпоративного управління (ESG), їхня діяльність у Росії суперечить цим цінностям. Дослідження Yale Chief Executive Leadership Institute 2023 року встановило, що транснаціональні корпорації, які досі працюють у Росії, щороку спрямовують мільярди доларів до державних доходів, опосередковано фінансуючи військові видатки. Міжнародні рамкові документи, такі як Керівні принципи ООН щодо підприємницької діяльності та прав людини і Керівні принципи ОЕСР для багатонаціональних підприємств, наголошують, що компанії повинні запобігати ризикам для прав людини та пом’якшувати їх, навіть якщо вони не є безпосередньо співучасниками. У міру посилення регуляторного контролю компанії, яким не вдається припинити взаємодію з Росією, ризикують зазнати репутаційної шкоди, юридичної відповідальності та потенційних вторинних санкцій, що можуть вплинути на їхній доступ до західних ринків.
Стратегічний зсув нині є нагально необхідним — не лише у виході з Росії, а й у приведенні бізнес-операцій у відповідність до міжнародного порядку, заснованого на правилах. Компанії, які проактивно виходять із російського ринку та перерозподіляють інвестиції в більш стабільні й етичні середовища, матимуть кращі позиції для довгострокового зростання. Україна, зокрема, відкриває нові можливості для відповідального інвестування у відбудову та перебудову ланцюгів постачання, зміцнюючи прихильність до демократичної стійкості й міжнародного права. Оскільки корпоративна відповідальність перетворюється на ключовий елемент управління ризиками та глобальної стратегії, бізнес має усвідомити, що перебування в Росії більше не є лише фінансовим розрахунком, а прямим викликом його довірі та довгостроковій стійкості.
Рішення вести бізнес у Росії більше не є лише економічним розрахунком, а складним поєднанням геополітичних, юридичних та етичних міркувань. Російське вторгнення в Україну докорінно змінило ділове середовище, зробивши Росію дедалі ризикованішим і нестабільнішим ринком через санкції, державне втручання та економічний занепад. Компанії, які залишаються, стикаються з дедалі більшими юридичними, репутаційними та фінансовими ризиками, тоді як ті, що виходять, мусять долати негайні втрати, але зрештою отримують переваги від довгострокової стабільності та довіри.
У міру прискорення економічної переорієнтації бізнес переходить на ринки, засновані на верховенстві права, а Україна постає потенційним напрямом для інвестицій, зокрема у відбудову та ланцюги постачання. Крім того, корпоративна відповідальність стає вирішальним чинником бізнес-стратегії, оскільки від компаній очікують відповідності стандартам прав людини та етичного врядування. Зрештою, із поглибленням ізоляції Росії компанії мають усвідомити, що звичне ведення бізнесу більше не є життєздатним, а перебування в Росії несе більше ризиків, ніж вигод.
Застереження: Погляди, думки та переконання, висловлені в матеріалах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Transatlantic Dialogue Center, його комітетів або афілійованих організацій. Матеріали покликані стимулювати діалог і дискусію та не становлять офіційних політичних позицій Transatlantic Dialogue Center чи будь-яких інших організацій, з якими можуть бути пов’язані автори.
Цю публікацію підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Її зміст є виключною відповідальністю авторів і не обов’язково відображає погляди Міжнародного фонду «Відродження».
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
