У третю річницю повномасштабного вторгнення Росії стійкість України завадила просуванню російських військ, однак війна увійшла у виснажливу фазу, випробовуючи як витривалість України, так і підтримку Заходу. У статті для Aljazeera Максим Скрипченко, президент Центру трансатлантичного діалогу, висвітлює ризики тиску на Україну з метою укладення хибної мирної угоди, яка заморожує конфлікт замість забезпечення довгострокової безпеки.
Оскільки нова адміністрація США наполягає на швидкому укладенні мирної угоди, зростають побоювання, що Україну можуть змусити піти на поступки, які не гарантуватимуть довгострокової безпеки. Нещодавні переговори США та Росії в Саудівській Аравії, проведені без України, посилюють побоювання щодо угоди, яка заморожує війну, а не завершує її.
Невдачі Мінських угод слугують застереженням. Покликані зупинити бойові дії, вони натомість дали Росії змогу зміцнити контроль і підготуватися до подальшої агресії. Будь-яке мирне врегулювання, яке ігнорує безпекові потреби України, ризикує повторити цю помилку.
Опитування показують, що хоча українці підтримують переговори, більшість відкидає територіальні поступки. Будь-яке керівництво, яке погодиться на такі умови, зіткнеться з величезним суспільним спротивом. Сталий мир потребує подальшої військової допомоги Заходу, що дозволить Україні вести переговори з позиції сили.
Заяви Росії про економічну стійкість мають на меті створити ілюзію, що час грає на її боці. Але умиротворення Москви лише заохотить її до нової агресії. Натомість Україні потрібна надійна система безпеки — чи то через НАТО, двосторонні угоди або оборонні зобов’язання під проводом європейських країн — аби забезпечити тривалу стабільність.
Найближчі місяці визначать роль Заходу в боротьбі України — не лише за повернення територій, а й за те, щоб назавжди гарантувати її суверенітет.
Прочитайте повну статтю за посиланням.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську