7 хв читання
Перемога Дональда Трампа на цьогорічних президентських виборах у США привернула більшу увагу до його позиції щодо російської агресії проти України, особливо з огляду на його заяви після 24 лютого 2022 року.
Трамп припускав, що Україні, можливо, доведеться поступитися територією Росії для сприяння миру. Повідомлення вказують на те, що він вважає, ніби обидві сторони хочуть знайти вихід із конфлікту, а українцям на окупованих територіях може бути «нормально» бути частиною Росії. Він також висловив підтримку переговорам, які могли б передбачати припинення розширення НАТО на схід, зокрема щодо України та Грузії. Трамп критикував військову підтримку України адміністрацією Байдена, припускаючи, що допомогу слід оформлювати як позики, які Україна мала б повернути. Однак остаточного плану поки не існує, а багато його елементів залишаються мінливими та значною мірою залежать від розвитку ситуації на фронті й ширшої міжнародної динаміки. Деякі пропозиції можуть бути нежиттєздатними, особливо якщо Росія й надалі не буде зацікавлена в змістовних переговорах.
Після його перемоги українські та американські посадовці почали обговорювати, який вигляд може мати «мирний план» Трампа та як він може вплинути на майбутнє України. Те, що наразі сприймається як план Трампа, було викладено його новим спеціальним посланцем Кітом Келлогом. Хоча Келлог наголосив, що це лише його власна пропозиція, політичні аналітики в усьому світі сприйняли її як відправну точку для прогнозування потенційної динаміки війни та її ширших наслідків. Останній план щодо України, окреслений Келлогом, виглядає так:
План наголошує на необхідності припинення вогню та заохочує мирні переговори між Україною і Росією. Він пропонує заморозити нинішні лінії фронту, попри відсутність гарантій того, що Росія не порушуватиме їх неодноразово.
Важливим аспектом пропозиції є відтермінування членства України в НАТО на тривалий період. Це розглядається як спосіб послабити напруженість і створити сприятливіші умови для переговорів. Заголовки також припускають повне вилучення питання членства в НАТО з переговорів або розробку спеціального запрошення для України, за яким лише західна частина країни фактично вступила б до Альянсу (визначення «західної частини» залишається предметом дискусій), хоча цей аспект швидко змінюється.
Хоча США (поки що) продовжуватимуть надавати Україні військову допомогу, ця підтримка залежатиме від готовності України брати участь у переговорах із Росією. Адміністрація Трампа має намір використовувати військову допомогу як інструмент для заохочення переговорів. Ця допомога вже викликала скептицизм у деяких нових членів Конгресу США.
Деякі журналісти, посилаючись на інших членів нової команди Трампа, припускають, що план може передбачати тиск на Україну щодо тимчасово окупованих територій, які потенційно становлять майже 19% української землі. Ця поступка може бути частиною ширшої мирної угоди або припинення бойових дій. Згідно з планом, ці території не будуть офіційно визнані російськими, але претензії України на них також не будуть підтримані.
Тривають дискусії щодо точного масштабу територіальних поступок — варіанти передбачають використання нинішніх ліній фронту, ліній станом на 24 лютого 2022 року або на 20 січня 2025 року. Однак такі зміни не є простими, оскільки вони безпосередньо пов’язані з розділом переговорів щодо НАТО, а деякі радикальні зміни потребуватимуть конституційних поправок і в Росії, і в Україні, чого жодна зі сторін не прагне.
Пропозиція містить положення про гарантії безпеки для України після війни, які мають забезпечити захист України від майбутньої агресії будь-якою досягнутою угодою. Однак Міністерство закордонних справ України офіційно відкинуло такі гарантії, якщо вони надаються коштом членства в НАТО. Це створює юридичну лазівку для всіх залучених сторін, щоб зберегти цей варіант на порядку денному, оскільки Україна вже підписала двосторонні угоди з понад 10 країнами, включно зі США, щодо гарантій безпеки та співпраці. Крім того, щоб уникнути суперечності зі своєю відмовою, цей розділ може узгоджуватися з членством у НАТО. Однак усе залишається предметом змін.
Частина переговорів може передбачати зняття деяких санкцій, запроваджених проти Росії, за умови її співпраці в мирних переговорах. Цей підхід має на меті реінтегрувати Росію до міжнародної спільноти, хоча він суперечить зусиллям Групи Єрмака — Макфола — робочої групи при Офісі Президента України, завданням якої є виявлення нових вразливостей Росії для розширення й посилення санкцій проти неї, доки Москва не припинить свою агресію. Працюючи з березня 2022 року, група зробила значний внесок у глобальний санкційний режим проти Росії. Вона сформулювала детальні плани дій і дорожні карти, що рекомендують санкції в різних секторах, зокрема енергетиці, фінансах і технологіях. Ці документи спрямовували міжнародних політиків у запровадженні ефективних економічних обмежень.
Однак динаміка та масштаби зняття санкцій можуть суттєво відрізнятися залежно від риторики й дій Росії, яка відома своїми провокаціями та зухвалими діями попри міжнародне засудження. Упродовж війни Росія неодноразово масовано обстрілювала Україну та її цивільні міста у відповідь на певний розвиток подій на фронті, а також вдавалася до створення екологічних катастроф та інших проявів сили.
Подібні дії під час переговорного процесу можуть спричинити негативну реакцію, і в такому разі можливі контрзаходи, зокрема посилення санкцій проти тих джерел російських доходів, які наразі залишаються поза санкційними рамками (наприклад, експорт російського скрапленого природного газу, понад 50% якого спрямовується до країн ЄС).
Трамп висловив зацікавленість у тому, щоб європейські війська контролювали потенційне припинення вогню, вказуючи на потребу більш активної ролі європейських країн у забезпеченні регіональної стабільності. Однак остаточна реалізація цієї ідеї залежить від політичної волі європейських країн — нещодавній візит президента Франції Макрона до Польщі, за повідомленнями, мав на меті переконати прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска відправити польських військових до України у складі європейських миротворчих сил, але цю ідею, очевидно, наразі відхилили. Водночас дискусії щодо цього кроку точаться в європейських політичних колах із літа. Проте, як і у випадку з положенням про членство в НАТО, немає точних деталей щодо району операцій миротворчих сил у разі реалізації цієї ідеї, окрім того, що це буде «західна територія» України, що має різні наслідки.
Розміщення іноземних військ у «західних» регіонах України викликає серйозне занепокоєння, особливо якщо Росія сприйматиме ці війська як законні цілі. Незалежно від того, чи відбуватимуться такі атаки на лінії фронту, чи в тилових районах, ризик залишається тим самим: ескалація небезпеки, яка може стримати інвестиції та економічно дестабілізувати регіон. На відміну від статті 5 НАТО, яка прямо гарантує колективну оборону, неоднозначна роль цих військ створює невизначеність щодо реакції Заходу на будь-які напади проти них. Чи слугуватимуть вони лише символічною присутністю, чи їхній мандат включатиме надійні оборонні заходи?
Економічна стабільність і привабливість «західних» регіонів України для інвесторів значною мірою залежать від безпечного та передбачуваного середовища. Це особливо актуально для економічного відновлення й зростання, які є невід’ємними складовими ширшої системи м’якої безпеки України. Якщо розміщені війська зазнають нападу, незалежно від їхнього місця розташування, наслідки для регіональної економіки будуть серйозними. Без чітких стратегій реагування на такі сценарії їхня присутність ризикує стати радше тягарем, ніж стабілізаційним чинником, підриваючи суспільну довіру до зобов’язань Заходу.
З огляду на історію суперечливих ситуацій за участю миротворчих сил в інших збройних конфліктах, існує значний ризик, що їхню поведінку саме в цьому випадку буде складно контролювати. Це потенційно може завдати більшої травми українському суспільству та підірвати довіру до Заходу загалом, зрештою наближаючи українців до Росії або до надмірно радикалізованих настроїв без особливих зусиль з боку Кремля.
Ще одне важливе питання — що станеться в Україні після реалізації будь-якої версії цього мирного плану. Хоча ситуація є досить нестабільною та непередбачуваною, що робить майже неможливим упевнено визначити, що може статися і який це може мати вплив, спостерігаються певні тенденції.
Всеосяжна мирна угода з надійними гарантіями проти майбутньої російської агресії могла б привести до того, що Україна отримає запрошення до НАТО. Це сприяло б реформам у військовому секторі та посилило б соціальну згуртованість. США також могли б використовувати розгортання ракет великої дальності в Україні як засіб стримування Росії. Глибша інтеграція України до європейської архітектури безпеки з можливим розгортанням небойових сил європейськими державами підтримала б стабільність країни. Крім того, включення України до НАТО полегшило б Заходу вплив на озброєну, добре підготовлену та дедалі більш антиросійську Україну й управління нею, забезпечуючи узгодженість із ширшими стратегічними цілями Заходу. Однак наразі перспективи цього надто невизначені.
Активні бойові дії припиняються, але без сильних положень для запобігання повторному вторгненню. Може виникнути крихке припинення вогню, подібне до попередніх домовленостей, таких як Мінські угоди, без умов, що підлягають примусовому виконанню, та довгострокових рішень питань, пов’язаних із першопричинами війни або таких, якими Росія може маніпулювати.
Такий результат виникає, якщо військове становище України значно погіршується. Москва могла б диктувати умови, що підривають суверенітет України, наприклад обмеження військових спроможностей або визнання російських претензій на окуповані території.
Мирні зусилля повністю зазнають невдачі, а Росія продовжує свою військову кампанію без жодного вирішення на горизонті. Внутрішній політичний тиск може посилити вразливості, роблячи Україну більш сприйнятливою до майбутніх вторгнень, якщо інституційну стійкість не буде зміцнено.
Кожен із цих сценаріїв відображає невизначеність війни та виклики переговорів щодо тривалого миру. Успіх мирного плану значною мірою залежатиме від внутрішньої та міжнародної політичної динаміки, а також від військової ситуації в Україні. Переговорний процес і наративи навколо потенційної мирної угоди, ймовірно, включатимуть теми, що наголошують на деескалації та прагматичних підходах до врегулювання конфлікту. Ця динаміка може вплинути як на формулювання, так і на втілення закликів до укладення угоди.
Одним із найсуттєвіших викликів для обраного президента у прагненні досягти мирної угоди може стати примушення Росії до змістовних переговорів і зміни її початкових вимог. Для цього можна було б застосувати кілька стратегічних заходів, зокрема запровадження санкцій проти джерел доходів Росії, послаблення санкцій у відповідь на підтверджувані кроки до миру або надання Україні сталої військової підтримки. Ця підтримка допомогла б зберегти позицію України за столом переговорів і забезпечити її довгострокову здатність чинити опір. Зрештою, успіх будь-якого мирного плану також залежатиме від здатності обраного президента збалансувати короткостроковий тиск із довгостроковою стабільністю.
Застереження: Погляди, думки та переконання, висловлені в матеріалах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Transatlantic Dialogue Center, його комітетів або афілійованих організацій. Матеріали мають на меті стимулювати діалог і обговорення та не представляють офіційних політичних позицій Transatlantic Dialogue Center або будь-яких інших організацій, з якими можуть бути пов’язані автори.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
