11 хв читанняУ Єдиному реєстрі досудових розслідувань задокументовано понад 128 000 випадків російських воєнних злочинів в Україні — кожен із них залишив по собі незліченну кількість зруйнованих життів. Проте закон уже твердо націлився на російських воєнних злочинців. З огляду на 530 обвинувачень, висунутих українськими національними судами, ордери МКС на арешт, зокрема Володимира Путіна, головного організатора війни, обвинувачення проти російських воєнних злочинців, висунуті Сполученими Штатами, а також поточні розслідування воєнних злочинів, які проводять понад 20 інших країн, очевидно, що притягнення до відповідальності можна й потрібно здійснювати ще до повного відновлення миру. Порочне коло безкарності не може існувати вічно. Українське суспільство рішуче вимагає притягнути винуватців до відповідальності — на кожному рівні командної ієрархії. Проте масштаб проблеми створює численні логістичні та правові виклики. Відновити справедливість можливо лише завдяки спільним діям і допомозі міжнародних партнерів. У цій статті розглядаються різні шляхи притягнення винуватців до відповідальності, з особливим акцентом на принципі універсальної юрисдикції та здатності окремих держав сприяти досягненню справедливості для українських жертв війни.
Розпочавши повномасштабне вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року, Росія продемонструвала, що масові порушення прав людини та кричуще нехтування міжнародним гуманітарним правом становлять офіційну політику злочинного кремлівського режиму. Міжнародна спільнота швидко продемонструвала свою рішучість спільно працювати над відновленням правопорядку. Невдовзі після вторгнення головний прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан, на підставі звернень від 40 держав-учасниць, оголосив про початок розслідувань «усіх минулих і нинішніх тверджень про воєнні злочини, злочини проти людяності або геноцид, скоєні на території України з 21 листопада 2013 року».
Російська Федерація вдалася до скоєння жахливих злочинів проти України, зокрема злочину агресії, воєнних злочинів, а також злочинів проти людяності. Крім того, згідно з резолюцією ПАРЄ від 27 квітня 2023 року, дії Росії щодо депортації та примусового переміщення українських дітей до Росії або на тимчасово окуповані території можуть бути кваліфіковані як злочин геноциду. Попри необов’язковий характер резолюції, вона містить важливі політичні заклики та є кроком до правового розслідування злочину геноциду. Відповідно до Римського статуту Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію щодо чотирьох згаданих вище найтяжчих злочинів, що викликають занепокоєння міжнародної спільноти.
Вчинення злочину агресії[1] по суті стосується найвищого політичного та військового керівництва держави; іншими словами, це злочин керівництва. Відповідно до Кампальських поправок щодо злочину агресії Міжнародний кримінальний суд уповноважений здійснювати юрисдикцію лише щодо держав-учасниць Римського статуту. Це положення не поширюється на Росію, оскільки вона не є учасницею Статуту. Хоча Україна ще не ратифікувала Римський статут, вона двічі визнала юрисдикцію суду щодо злочинів-звірств, скоєних на її території, причому друга декларація від лютого 2014 року має безстроковий характер. Фактично МКС також може розслідувати злочин агресії, якщо буде звернення Ради Безпеки ООН; однак остання паралізована російським правом вето. Це створює значну прогалину у забезпеченні відповідальності за злочин агресії.
З огляду на те, що МКС не є дієвим варіантом для переслідування злочину агресії, вчиненого проти України, тривають обговорення щодо створення спеціального трибуналу, який міг би притягнути до відповідальності найвищих посадовців, передусім Путіна. Потенційні моделі майбутнього трибуналу суттєво різняться: від створеного на основі угоди між Україною та ООН зі схваленням Генеральної Асамблеї до заснованого договором під егідою Ради Європи і навіть гібридного трибуналу, інтегрованого в українську судову систему. І хоча наразі держави G7 просувають останній варіант, позиція Києва є принциповою — гібридний трибунал не є предметом обговорення, оскільки він не зможе подолати імунітети так званої «трійки» (президента Росії, прем’єр-міністра та міністра закордонних справ). Ця позиція має вирішальне значення, адже підкреслює, що кров українського народу плямує не лише руки виконавців, а й совість тих, хто віддає злочинні накази.
Не применшуючи важливості пошуку механізму розслідування злочину агресії, необхідно наголосити на важливій роботі МКС із розслідування інших основних злочинів. 17 березня 2023 року МКС видав ордери на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової, уповноваженої Росії з прав дитини, звинувативши їх у незаконному переміщенні українських дітей до Російської Федерації. За даними ініціативи «Діти війни», від початку повномасштабного вторгнення Росія депортувала понад 19 500 дітей, хоча фактична кількість може бути вищою.
[1] Відповідно до статті 8bis (1) Римського статуту Міжнародного кримінального суду, це «планування, підготовка, ініціювання або здійснення особою, яка фактично здатна здійснювати контроль над політичними чи військовими діями держави або керувати ними, акту агресії, який за своїм характером, тяжкістю та масштабом становить очевидне порушення Статуту Організації Об’єднаних Націй».
Діти стали об’єктом широкої інструменталізації кремлівською пропагандою: під виглядом «порятунку» українських дітей Росія створила мафієподібну злочинну мережу, що складається з численних структур, зокрема Російської православної церкви, яка займається депортацією, перевихованням та індоктринацією цих дітей «традиційними російськими цінностями».
Через рік, 5 березня 2024 року, МКС видав ще два ордери на арешт двох високопоставлених російських військових командувачів, відповідальних за воєнні злочини у вигляді нападів на цивільні об’єкти та заподіяння надмірної шкоди цивільному населенню з порушенням Женевських конвенцій, учасницею яких Росія досі є. Кількість ордерів на арешт зросла 24 червня 2024 року, коли МКС визнав докази достатніми для переслідування Сергія Шойгу, колишнього міністра оборони Росії, та Валерія Герасимова, начальника Генерального штабу Збройних сил Росії. Вони несуть індивідуальну відповідальність, серед інших правопорушень, за ракетні удари російської армії по електроенергетичній інфраструктурі України. Це означає, що якщо підозрювані перебуватимуть на території однієї зі 124 держав-учасниць Римського статуту, їх буде негайно заарештовано та передано МКС — важливий крок, який суттєво зменшує кількість безпечних притулків для окремих воєнних злочинців.
Російські воєнні злочини також можуть розслідуватися та переслідуватися в українських національних судах, а також в інших країнах, відкриваючи більше перспектив для правосуддя.
Хоча притягнення до відповідальності найвищого керівництва Росії може тривати роками через необхідність довести його злочинний умисел, Україна зосереджується на розслідуванні воєнних злочинів, вчинених «безпосередніми виконавцями». За даними Генерального прокурора України, українські правоохоронні органи наразі розслідують 128 000 воєнних злочинів. Така велика кількість справ стала б викликом для будь-якої системи, яка прагне застосовувати людиноцентричний підхід, щоб уникнути повторної травматизації жертв воєнних злочинів. Крім того, Україна має справу з ширшим спектром воєнних злочинів, які раніше не були предметом переслідування, зокрема зі злочинами проти довкілля та кібератаками.
Незаконні дії Росії в Україні не є поодинокими — простежується чітка закономірність грубих порушень прав людини, зокрема, але не виключно, вбивств, позбавлення волі, катувань, сексуального насильства, насильницьких зникнень, нападів на цивільну інфраструктуру та позасудових страт. Відмовляючи в доступі до місць утримання українських військовополонених і незаконно затриманих цивільних, Росія продовжує ігнорувати мандат МКЧХ і відповідних установ ООН.
Щоб об’єднати зусилля державних органів і громадянського суспільства, Україна запустила спеціальні платформи для повідомлення громадськістю про воєнні злочини та злочини проти людяності, вчинені Росією в Україні, такі як WarCrimes.gov.ua та Svidok. Сучасні технології є відносно новими, але надзвичайно корисними у процесі збору доказів: наприклад, Palantir використовується для аналізу величезних обсягів даних, а Microsoft — для розпізнавання голосів злочинців, які, ймовірно, закликають до геноциду. Використання інструментів ШІ та OSINT дає змогу збирати докази в реальному часі й виявляти серйозні порушення прав людини, даючи надію, що жоден винуватець не зможе залишитися невстановленим.
Значну частину роботи з документування воєнних злочинів здійснюють українські правозахисні організації, які об’єднали свої зусилля, заснувавши невдовзі після повномасштабного вторгнення «Коаліцію “Україна. 5 ранку”». Серед учасників — ZMINA, Медійна ініціатива за права людини, Truth Hounds, Українська Гельсінська спілка з прав людини та інші досвідчені організації. Їхня методологія включає організацію польових місій на деокуповані території, безпосередню взаємодію з потерпілими та свідками, а також інтеграцію інформації, зібраної з відкритих джерел. Їхні висновки суттєво посилюють розслідування, які проводять МКС, українські національні суди та, потенційно, іноземні суди, що можуть ініціювати справи за принципом універсальної юрисдикції.
Витоки універсальної юрисдикції сягають часів, коли піратів вважали найбільшими ворогами людства — держави могли карати їх незалежно від їхньої національності. Сьогодні міжнародне співтовариство визнає, що деякі злочини є настільки масштабними, що становлять загрозу для всього світового порядку й тому не можуть бути толеровані. До них належать воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид і катування.
Набувши сучасного вигляду після Другої світової війни, цей принцип отримав значне визнання в Конвенції про геноцид 1948 року, Женевських конвенціях 1949 року про закони війни, Конвенції проти катувань 1984 року та був посилений кількома іншими договорами у сфері прав людини. Принцип постулює, що національні органи будь-якої держави можуть розслідувати та переслідувати окремих винуватців міжнародних злочинів незалежно від місця вчинення ймовірного злочину та безвідносно до національності й місця проживання винуватців і жертв. Іншими словами, не маючи жодного «зв’язку» зі скоєним злочином, держави все ж можуть переслідувати його задля захисту універсальних цінностей.
На сьогодні, за даними Amnesty International, близько 150 держав певною мірою закріпили універсальну юрисдикцію у своєму законодавстві. Залучення різних систем юрисдикції, особливо в країнах, де нині проживають потерпілі від російських воєнних злочинів і свідки, є надзвичайно важливим для України. Кілька держав уже розпочали попередні розслідування за універсальною юрисдикцією: першою була Німеччина на початку березня 2022 року, за нею — Литва, Латвія, Естонія, Швеція, Іспанія, Польща, Словаччина, Франція, Норвегія та Швейцарія. Деякі з цих справ не спрямовані проти конкретних осіб, а радше здійснюються з метою збору доказів і встановлення моделей воєнних злочинів. Найновіший випадок подання юридичної скарги до іноземного суду (за межами Європи та США) стався 15 квітня 2024 року в Аргентині: The Reckoning Project подав позов від імені українця, якого катували російські окупанти. Якщо Аргентина, яка вже має значний досвід боротьби за правосуддя через універсальну юрисдикцію, вирішить відкрити розслідування, це вкотре підкреслить, що безпечна гавань для російських злочинців звужується.
Одним із найвідоміших випадків застосування універсальної юрисдикції є судові процеси над відповідальними за геноцид у Руанді 1994 року. У 2001 році Бельгія визнала винними чотирьох громадян Руанди та призначила їм покарання від 12 до 20 років, а у 2010 році Фінляндія засудила Франсуа Базарамбу, колишнього руандійського пастора, до довічного ув’язнення за його причетність до геноциду в Руанді 1994 року.
Лише нещодавно, 15 травня 2024 року, найвищий кримінальний суд Швейцарії засудив колишнього міністра внутрішніх справ Гамбії Усмана Сонко до 20 років за вчинення злочинів проти людяності, зокрема вбивств, катувань, зґвалтувань і незаконних затримань. Раніше він залишив Гамбію та попросив притулку у Швейцарії. Засудження такого високопосадовця знаменує безпрецедентний рівень успіху універсальної юрисдикції в Європі. Як заявив журналіст Маді МК Сісея, «судовий процес демонструє, що попри все довга рука правосуддя завжди може наздогнати злочинця», повідомляє The Associated Press.
Важливою справою, що стосується імунітетів глав держав та універсальної юрисдикції, є справа Аугусто Піночета. Хоча зрештою його не було екстрадовано, його арешт у Лондоні в 1998 році на підставі ордера на арешт, виданого іспанським судом, демонструє застосування універсальної юрисдикції та створює важливий прецедент. Попри заяви про президентський імунітет від кримінального переслідування, найвищий суд Великої Британії постановив, що такий імунітет не поширюється на тяжкі злочини, як-от катування, позасудові вбивства та насильницькі зникнення.
Хоча такі питання, як створення спеціального трибуналу, потребують міжнародного консенсусу, рішення вдатися до універсальної юрисдикції залежить від окремих країн, їхньої політичної волі та особливостей національного законодавства. Варто зосередитися на останньому аспекті, оскільки країни відрізняються у своєму тлумаченні та встановленні умов для універсальної юрисдикції. Дійсно, деякі країни навіть не вимагають скарг від потерпілих, і судове провадження може просуватися за наявності достатніх доказів. Натомість в інших системах навіть наявність потерпілих не дозволяє розпочати розслідування через різні обмеження.
Універсальну юрисдикцію можна поділити на два типи: абсолютну та умовну.
За абсолютної універсальної юрисдикції кримінальне переслідування за найжахливіші злочини може бути розпочато незалежно від того, де було вчинено злочин і яку національність мають потерпілий та винуватець. У Європі кілька держав застосовують цей тип універсальної юрисдикції, найпомітнішим прикладом є Німеччина. У листопаді 2021 року вона стала першою країною, що засудила члена «Ісламської держави» (ІД) за геноцид проти єзидів, етнорелігійної меншини в Іраку, та злочини проти людяності. Крім того, у січні 2024 року німецький суд засудив колишнього сирійського полковника до довічного ув’язнення за вчинення злочинів проти людяності. Жоден із них не мав жодного зв’язку з Німеччиною.
Утім, більшість держав можуть здійснювати універсальну юрисдикцію лише за наявності тіснішого зв’язку між імовірним злочином і самою державою. Наприклад, Австрія, Іспанія та Швейцарія можуть розпочати кримінальне провадження лише за умови, що підозрюваний перебуває на їхній території. Франція застосовує універсальну юрисдикцію лише тоді, коли потерпілий є її громадянином або ймовірний винуватець є громадянином чи резидентом Франції. До 2022 року федеральний закон США про воєнні злочини дозволяв розслідувати воєнні злочини, вчинені будь-де, за умови, що потерпілий або підозрюваний є військовослужбовцем Збройних сил США чи громадянином США.
Через три місяці після жорстокого російського вторгнення в Україну було представлено Закон США «Про правосуддя для жертв воєнних злочинів» (JVWC), який згодом, 5 січня 2023 року, президент Байден підписав як закон. Він дозволяє переслідувати за ймовірні воєнні злочини, вчинені іноземними громадянами за кордоном, якщо останніх виявлено на території США. Це рішення, хоча й не має зворотної дії, закладає підґрунтя для притягнення Сполученими Штатами до відповідальності тих, хто чинить воєнні злочини проти українського народу.
Ще одним обмеженням системи універсальної юрисдикції є можливість проведення судових процесів заочно, тобто без фізичної присутності обвинуваченого. Багато країн вважають заочні судові процеси проблематичними через труднощі, які вони створюють для забезпечення права на справедливий судовий розгляд. На відміну від України, яка передбачила можливість заочних судових процесів ще у 2014 році, у багатьох державах ця процедура неможлива, хоча жоден міжнародний договір прямо не забороняє здійснення юрисдикції заочно. Прагнучи досягти правосуддя якомога швидше, Україна все ж забезпечує присутність адвоката захисту для обвинуваченого відповідно до Європейської конвенції з прав людини. Звісно, більшість цих злочинців перебувають на території Росії, і вкрай малоймовірно, що Росія погодиться екстрадувати своїх громадян. Проте такі справи мають на меті надіслати винуватцям чіткий сигнал, що їхня свобода пересування суттєво обмежена, відповідальність неминуча, а загроза кримінального переслідування нависатиме над ними назавжди. Крім того, це дає потерпілим відчуття визнання та підтвердження їхнього досвіду. Це відповідає одній із правових максим: «Правосуддя, що запізнилося, — це відмовлене правосуддя».
Є підстави вважати, що міжнародне співтовариство відіграватиме вирішальну роль у допомозі потерпілим у їхньому прагненні до правосуддя. У грудні 2023 року Міністерство юстиції США висунуло обвинувачення чотирьом російським солдатам у незаконному позбавленні волі, катуванні та нелюдському поводженні з громадянином США під час війни в Україні. Офіс Генерального прокурора України зазначив, що «це був перший випадок притягнення до відповідальності за воєнні злочини, вчинені під час російської агресії, під юрисдикцією іноземних держав».
Щодо Європи, у жовтні 2023 року неурядова організація «Clooney Foundation for Justice» подала в Німеччині три справи щодо воєнних злочинів російських солдатів. Справи стосуються ракетного удару поблизу Одеси, внаслідок якого загинули 22 цивільні особи, незаконного затримання та страти 4 чоловіків у Харківській області, а також низки страт і сексуального насильства, вчинених поблизу Київської області на початку 2022 року. Коли німецькі органи влади визнають докази переконливими, вони можуть розпочати кримінальне розслідування, яке надалі може призвести до видачі ордерів на підозрюваних. Через системи Європолу та Інтерполу виконання цих ордерів на арешт може поширюватися далеко за межі Німеччини.
Крім того, за словами федерального міністра юстиції Німеччини, у провадженні щодо прицільної стрілянини по цивільних, які тікали в Гостомелі, уже ідентифіковано п’ятьох російських стрільців. Франція також розпочала розслідування після того, як журналіста France-Presse було вбито російською ракетою в Донецькій області, а литовські правоохоронні органи розслідують убивство литовського режисера в Маріуполі разом з іншими порушеннями міжнародного гуманітарного права.
Жахливі злочини Росії, вчинені в Україні, спонукали міжнародне співтовариство розглядати різні шляхи притягнення до відповідальності вищого керівництва Росії та підлеглих виконавців. Міжнародний кримінальний суд і потенційні спеціальні трибунали, безумовно, є ключовими механізмами, але українська система потребує більш негайної допомоги та полегшення. Отже, вкрай важливо, щоб інші країни використовували механізми універсальної юрисдикції для переслідування злочинців, збору доказів для подальших судових проваджень і забезпечення того, щоб потерпілі відчували підтвердження свого досвіду.
В українській ситуації міжнародне співтовариство має багато шляхів для збору доказів, з огляду на те, що війна триває. Немає таких перешкод, як відтворення давніх історичних подій і отримання доступу до свідків. Багато суб’єктів залучені до документування російських воєнних злочинів і готові ділитися доказами — від національних органів влади до організацій громадянського суспільства — а суспільні очікування високі: понад 70% людей вимагають переслідування злочинів.
Здійснення міжнародного правосуддя є складним, тривалим і ресурсомістким процесом, якому перешкоджають різні властиві йому виклики. Проте універсальна юрисдикція може бути ефективним доповненням до механізмів міжнародного правосуддя для притягнення до відповідальності винуватців воєнних злочинів, геноциду та злочинів проти людяності, а також для надсилання сигналу, що коло безкарності зрештою буде розірвано.
Застереження: погляди, думки та переконання, висловлені в матеріалах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Transatlantic Dialogue Center, його комітетів або афілійованих організацій. Матеріали призначені для стимулювання діалогу та дискусії й не становлять офіційних позицій політики Transatlantic Dialogue Center або будь-яких інших організацій, з якими можуть бути пов’язані автори.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
