4 хв читання
За 50 днів цієї війни Україна стала героєм для всього вільного світу — звернення Президента Володимира Зеленського
Незламний народе найсміливішої країни!
Ми вже вистояли 50 днів. 50 днів російського вторгнення, хоча окупанти давали нам максимум п'ять. Ось так вони «знають нас». Ось так вони «дружать із реальністю».
Росія не почала війну проти України 24 лютого. Російські війська прийшли до нас у 2014 році. Вони захопили наш Крим. Перетворили його на велику військову базу. Зробили Чорне й Азовське моря одними з найнебезпечніших морів на планеті. Вони почали страшну, абсолютно цинічну війну на нашому Донбасі. Уже 8 років вони вбивають наших людей. За цей час вони вбили 14 тисяч!
Як відреагував на це світ? Питання залишилося риторичним. Але саме тому вони вирішили, що можуть дозволити собі повномасштабну війну.
Дехто досі дискутує про суворість санкцій проти Російської Федерації. Але що тут обговорювати, коли російські війська вже повторюють на нашій землі те, що Європа бачила лише під час Другої світової війни?
За 50 днів повномасштабного вторгнення Російської Федерації вони показали, що Донбас — головна ціль для Росії. Саме Донбас Росія хоче знищити передусім. Саме Луганську та Донецьку області російські війська знищують так, ніби хочуть, щоб залишилося лише каміння. І щоб не залишилося людей узагалі.
Вони примусово мобілізують мешканців цих районів до своєї армії. Кидають їх у найгірші бої, буквально в лоб нашої оборони. Знищують міста й села Донбасу. Випалюють усе, що вистояло вісім років тієї війни.
За 80 років гордий і охайний Харків не бачив таких мук, яких завдала йому Росія. Навіщо вони його знищують? Чого можна досягти, спалюючи Харків?
Що саме може дати Росії руйнування на Салтівці чи на площі Свободи?
І це вже не риторичні питання. Це питання про те, наскільки абсурдним є це вторгнення Російської Федерації. Наскільки воно самогубне для всього того, що Росія нібито «захищає». Для російської культури, для відносин із цим народом, навіть для російської мови. Росія випалює все це своєю зброєю. Щонайменше на десятиліття. На покоління.
Давній Чернігів. Якому понад тисячу років. Який бачив стільки воєн і стільки загарбників, що принаймні у XXI столітті заслужив на мир і спокій. Але... прийшла Росія. Прийшла з найгіршим, що Чернігів пережив із X століття. Із часів Русі, на спорідненість із якою колись претендувала Росія. Тепер і цей міф спалено. Русь не знищувала сама себе. Це робили чужинці. Орда та інші загарбники. Ось хто сьогодні прийшов на нашу землю. І воюють вони так само — заради грабунку та заради тортур.
Дякувати Богу, Збройні Сили України та наш народ відстояли більшу частину нашої країни.
Я пам'ятаю перший день вторгнення Російської Федерації. Пам'ятаю, що мені говорили 24 лютого. Зокрема сильні світу цього. М'яко кажучи, ніхто не був упевнений, що ми вистоїмо. Усі співчували. Багато хто радив мені виїхати з країни. Радив фактично здатися тиранії.
Але й вони не знали нас. І не знали, наскільки хоробрі українці, наскільки ми цінуємо свободу. Нашу можливість жити так, як хочемо. Не як люди, що правлять так, що їхня армія вперше в житті бачить унітази на окупованих територіях і краде навіть звичайну побутову техніку.
Окупанти відповідатимуть за все, що вони зробили в Україні. За все, що зробили з українцями. Вони відповідатимуть за Бучу, Краматорськ, Волноваху, Охтирку. За Гостомель і Бородянку. За Ізюм, за Маріуполь та всі інші міста й громади України, які російська армія відкинула в час 80 років тому. У той страшний час, про який усі у світі завжди казали: «Ніколи знову». Ось воно — знову. Ось воно — зараз. І ми зробимо все, щоб воно справді стало останнім.
Тому що питання «Як гарантувати безпеку для України та для Європи?» більше ніколи не буде риторичним. Ми цього не дозволимо.
Я вдячний усім, хто підтримав нашу державу. Хто одразу запитав, чим може допомогти. Хто стояв із нами пліч-о-пліч і допомагав нам отримати необхідне для захисту нашої держави.
Цей період, ці 50 днів по-іншому показали мені багатьох світових лідерів. Різні держави. Я побачив велику щедрість у тих, хто й сам не багатий. Я побачив надзвичайну рішучість у тих, кого глобальні лідери не сприймали серйозно. Я побачив, що в демократичному світі справді є ті, чиєї волі вистачає, щоб захистити свободу від навали тиранії.
Я бачив політиків, які поводяться так, наче не мають жодної влади. І бачив неполітиків, які за ці 50 днів зробили більше, ніж деякі державні діячі, що претендували на лідерство.
Але все це — лише додаток. Додаток до того, як Україну захищає наш народ, увесь наш народ. Ті, хто зупинив просування безкінечних колон російської техніки. Ті, хто відбиває постійні атаки на Донбасі. Ті, хто героїчно захищає Маріуполь, допомагаючи вистояти всій нашій державі. Ті, хто зупинив наступ із півдня. І зробив нашу Чорнобаївку відомою. Ті, хто вигнав ворога з півночі.
Ті, хто показав, що російська авіація беззахисна, хоча Росія витратила десятки мільярдів доларів на різні системи захисту своїх літаків.
Ті, хто показав, що російські кораблі можуть іти... лише на дно.
Ті, хто допомагає армії та суспільству знаходити все, що їм може знадобитися.
Ті, хто рятує, лікує, хто навчає. Проводить розмінування. Хто забезпечує всіх нас стабільним зв'язком.
Ті, хто відбудував ланцюги постачання для всієї країни.
Ті, хто підтримує фінансову стабільність, хто врятував бізнес і продовжив працювати.
Ті, хто допомагає переміщеним особам.
Ті, хто розпочав посівну кампанію. Ті, хто дає Україні правильну інформацію та необхідні емоції. Усі наші журналісти, усі, хто об'єднався для національного телемарафону.
50 днів нашої оборони — це досягнення. Досягнення мільйонів українців. Усіх, хто 24 лютого ухвалив головне рішення у житті — боротися. Бути людиною. Не здаватися. І не зраджувати.
Від незапам'ятних часів і донині людство шукає героїв. Люди завжди цінують героїв. Вони завжди підтримують тих, хто хоробрий. І завжди відчувають, хто бореться за добро. За 50 днів цієї війни Україна стала героєм для всього вільного світу. Для тих, хто має мужність називати речі своїми іменами. Для тих, хто не отруєний пропагандою. Ви всі стали героями. Усі українські чоловіки й жінки, які вистояли та не здаються. І які переможуть. Які повернуть мир Україні. Я в цьому впевнений.
Сьогодні я говорив із нашою командою, яка братиме участь у міжнародних спортивних змаганнях «Ігри нескорених». Серед них є і ветерани, і військовослужбовці, які зараз захищають нашу державу. Вони дуже переживають, що мають їхати на змагання. Я запевнив їх, що ми чекатимемо на їхнє повернення й так само щиро підтримуватимемо їх на змаганнях. Вірю, що наша команда і цього року дасть нам привід пишатися нею.
І традиційно, як щовечора, я підписав укази про нагородження тих, хто відзначився в захисті держави. 221 військовослужбовець Збройних Сил України, 34 із них посмертно. І двоє працівників Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Звання Героя України присвоєно майору Кукурбі Олександру Васильовичу, начальнику розвідки 299-ї бригади тактичної авіації Збройних Сил України. Завдяки його мужнім діям було знищено десятки одиниць ворожої техніки та сотні окупантів.
Також я нагородив тих, чиї прізвища не можна називати. Але нагородив їх за те, що точно добре для всіх.
Вічна слава всім, хто захищає державу!
Вічна пам'ять усім, хто загинув за Україну!
Слава Україні!
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську