3 хв читанняТекст підготовлено Центром оборонних стратегій
Після українсько-російських переговорів у Стамбулі українська сторона окреслила параметри угоди щодо гарантій безпеки України. Загалом українські пропозиції ґрунтуються на двох передумовах. По-перше, на вірі в можливість убезпечити країну міжнародними угодами. По-друге, переговорники вважають, що їхні ідеї можуть створити основу нової архітектури безпеки, а не лише європейської. Російська сторона взяла пропозиції до уваги й «як крок до деескалації» повідомила про «радикальне скорочення військової активності в Київському та Чернігівському районах». Проте росіяни не згадали, що перекидають на більш пріоритетну ділянку фронту частину сил, зупинених успішною обороною та контратакою Збройних сил України на київському й чернігівському напрямках. А частина військ залишає Україну для відновлення та доукомплектування після зазнаних тяжких втрат. Тепер мета Росії — «оточити й знищити» позиції Збройних сил України в районі Донецької та Луганської областей. Цю новину оголосили так, наче це завжди був первісний план, хоча ми знаємо, що це, ймовірно, план D після провалу A, B і C.
Минулого місяця українсько-російські переговори відбувалися у двох форматах: між міністрами закордонних справ і між переговорними групами в Стамбулі. Однак головний внесок у переговорну позицію України зробили українські збройні сили, які продемонстрували Росії, що вона не здатна досягти своїх військових цілей, попри залучення значних сил. Успішно проводячи стратегічну оборонну операцію, Збройні сили України створюють сприятливе тло й вагомі аргументи, щоб наблизити російське керівництво до усвідомлення марності продовження збройної агресії та необхідності перейти до дипломатії із серйозними намірами. За словами міністра закордонних справ України, з його російським колегою було неможливо досягти навіть найменшої домовленості, оскільки Сергій Лавров не впливає на рішення з жодних питань. Натомість російський міністр закордонних справ стверджує, що єдиний переговорний формат, здатний напрацювати проєкти політичних рішень для припинення агресії Росії, — це формат, який очолює помічник президента Росії Володимир Мединський.
Отже, 29 березня в Стамбулі завершився черговий раунд переговорів. Українська переговорна група поінформувала про ключові елементи угоди щодо гарантій безпеки для України. За словами переговорників, угоду про гарантії безпеки мають підписати та ратифікувати щонайменше п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН (які також є ядерними державами), але до неї можуть приєднатися й інші. У разі акту агресії проти України консультації мають бути проведені протягом трьох днів. Якщо дипломатичне врегулювання не вдасться, гаранти повинні надати Україні необхідні можливості, зокрема безпольотну зону, якщо це буде потрібно. За наявності таких сильних гарантій безпеки переговорники пропонують зобов’язатися дотримуватися нейтрального статусу України та утримуватися від будь-якої інтеграції до військово-політичних блоків. Проблемні питання всіх тимчасово окупованих територій виводяться за межі угоди, і гарантії на них (тимчасово) не поширюватимуться. Статус тимчасово окупованого Криму та міста Севастополя має бути врегульований протягом 15 років.
Російські переговорники пообіцяли вивчити пропозиції та зменшити інтенсивність обстрілів української столиці Києва й міста Чернігова як жест доброї волі. Однак цю заяву слід розглядати в контексті успішного стримування українськими силами оборони російських спроб взяти Київ в облогу. Українська армія не лише зупинила російських загарбників, а й відкинула їх на кількох ділянках. Отже, усвідомивши нинішню нестачу можливостей, російський Генеральний штаб, схоже, вирішив перекинути на Схід сили, які програють наступ на Київ, щоб оточити та розгромити найбільш боєздатне українське угруповання оборони в Донецькій та Луганській областях. У разі успіху це відріже Україну від Чорного й Азовського морів та дозволить повернутися до облоги Києва.
Запропонований у Стамбулі план одразу викликав низку запитань і спричинив коментарі та аналіз. Готовність прийняти нейтральний статус: як це вплине на співпрацю та партнерство України з НАТО? Чи обмежить це вестернізацію українських військових, яка успішно триває роками? Чи погодяться західні та інші держави на гарантію безпеки, «подібну до статті 5»? Як можна забезпечити виконання такого зобов’язання? А як щодо ядерних загроз? Найскладнішими пунктами пропозиції є ідеї окремих переговорів щодо Криму та проведення українсько-російського саміту. Окремою проблемою буде схвалення такої угоди на всеукраїнському референдумі, оскільки українці неодноразово демонстрували свою відданість територіальній цілісності.
Менш проблематичною є відмова України від розміщення військових баз НАТО та її зобов’язання не розробляти ядерну зброю. Такі плани й кроки висувалися лише у відповідь на риторику російського керівництва.
Загалом стамбульські пропозиції відповідають і в більш конструктивному напрямі розвивають ідеї гарантій безпеки, запропоновані Російською Федерацією, які Москва надіслала своїм західним партнерам. З іншого боку, конструктивними пропозиціями українські переговорники сигналізують, що українсько-російський збройний конфлікт не має військового розв’язання, лише дипломатичне, та беруть ініціативу в поданні пропозиції.
Ми всі розуміємо, що Росія може вічно «грати» в цю переговорну гру. Мінська група роками обговорювала Мінські угоди, де розбіжності були зумовлені абсолютно різними стратегічними позиціями сторін: Україна хотіла зберегти свій суверенітет, Росія — повний контроль над окупованими територіями, які були б інтегровані в Україну.
Росія розпочне справжні переговори лише тоді, коли зрозуміє, що системно зазнає невдач на полі бою. Невідомо, скільки втрат їй потрібно зазнати. Новим планом щодо Донбасу вона відчайдушно намагається сконцентрувати свої сили та досягти принаймні якогось успіху.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
