4 хв читання
Шановний пане Президенте, дорогий Іньяціо!
Вітаю всіх швейцарських друзів України! Усіх людей Швейцарії!
Я вдячний вам за підтримку нашого народу.
Дякую за те, що захищаєте свободу разом з усіма, хто її цінує.
Це зараз дуже важливо. У наші дні. В особливий період часу.
І особливо важливо — від вас.
Коли терор став національною ідеєю одного з найбільших народів світу. Основою їхньої зовнішньої політики.
Коли злочини тероризму чинить не якийсь вигнанець чи група осіб і не організація, а держава. Яка має ядерний арсенал.
Коли постійний член Ради Безпеки ООН свідомо руйнує все, заради чого була створена ООН. Розв’язавши проти нас жорстоку, криваву, безглузду війну.
Але зараз у нас є шанс. Шанс показати не лише Росії, а й будь-якому агресору у світі, будь-якій державі-терористу, що війна знищить не жертву, а того, хто з нею прийшов.
І, можливо, це останній шанс для людства — зупинити війни. Зупинити державний терор.
І я кажу вам зараз. Швейцаріє. Державо, яка має дуже довгу історію миру. І ще довшу історію впливу. У багатьох сферах — вирішального впливу на світ.
Ще до того, як я став Президентом, я думав, яке життя наших любих українців я хотів би бачити.
Я часто бував у вашій країні. І дуже добре знаю, як ви живете. І одного разу, стоячи біля Шильйонського замку, я запитав своїх друзів — ми були однією компанією — чому ми не можемо жити так?
Мати такий рівень життя. Високий рівень. І з такою ж свободою. У таких дружніх громадах. І з такою впевненістю у власних силах.
І я щиро хотів, щоб українці жили, як швейцарці. Щоб ми могли спільно вирішувати все щодо власного життя. Щодо нашої землі. Не чекаючи нічого від політиків, непотрібних слів, а голосуючи на референдумі.
Щоб ми могли бути впевнені, попри всі фінансові кризи у світі, що наша держава вистоїть і залишиться лідером. Лідером довіри, лідером стабільності. Мрією для всіх людей. Успішних, не дуже успішних — незалежно від рівня, просто для всіх людей.
Щоб українці, як і швейцарці, могли відчувати, що живуть у справжніх громадах, які дбають про те, що є спільним для всіх, — на благо всіх.
Можливо, для вас це все звичайні речі. Для нас це реформи. І це шлях, яким ми йдемо і яким хотіли йти.
І ми ухвалили відповідні закони. Щоб усе це працювало. Ми дали можливості. Можливості нашому народу.
Щоб ми поступово досягли вашого рівня життя.
І ми робили це до чорного дня. 24 лютого. Дня початку повномасштабного російського вторгнення на нашу землю, в Україну.
І тоді все змінилося.
Це змінилося для кожного з нас, українців. Я впевнений, це змінилося для всіх європейців. І це змінилося для всіх світових демократій.
Це змінилося і для вас.
Я вдячний вам і вашій державі за підтримку нас у такий складний час. Я вдячний, що ви не залишилися осторонь, не сказали, що це вас зовсім не стосується
Бо насправді неможливо залишатися осторонь того, що у XXI столітті, в серці Європи, сотні ракет і бомб летять на мирні міста.
Неможливо залишатися осторонь, коли армія найбільшої держави світу, щоправда, лише за розміром, спрямовує весь свій смертоносний потенціал на знищення нас, на знищення лікарень, звичайних шкіл, церков, університетів, пологових будинків, житлових районів.
Неможливо бути байдужими, коли вбивають дітей. Станом на цей ранок російська армія вбила 112 українських дітей.
І так само, як я хотів, щоб українці жили, як швейцарці... Я також хочу, щоб ви були і стали такими, як українці. У боротьбі зі злом.
Щоб не було питань щодо банків. Щодо ваших банків. Де зберігаються гроші всіх тих, хто почав цю війну.
Це боляче й важко. Але це також боротьба зі злом.
Необхідно повністю заморозити всі активи цих людей і їхні рахунки. Це велика боротьба, і ви можете це зробити.
Я хочу, щоб ви стали українцями, які відчувають, що це таке, коли руйнують цілі міста, мирні міста. Руйнують за наказом тих, хто любить жити в громадах — різних, європейських, у ваших громадах, у прекрасних швейцарських громадах.
Хто насолоджується нерухомістю у вашій країні.
І було б справедливо позбавити їх цього привілею. Позбавити того, що вони забирають у нас.
І я хочу, щоб ви були як українці у питанні бізнесу. Бізнесу, який працює в Росії попри все. Попри цю війну.
Попри всіх наших убитих дітей. Попри вбитих людей. Попри зруйновані міста. Як наше місто Маріуполь, героїчний Маріуполь, який уже тижнями перебуває в повній блокаді. Уявіть — немає їжі, немає води, немає електрики. Лише під бомбами.
«Якісна їжа. Якісне життя». Це гасло Nestlé. Вашої компанії, яка відмовляється залишити Росію. Навіть зараз — коли з боку Росії є загрози іншим європейським країнам. Не лише нам. Коли з боку Росії є навіть ядерний шантаж.
І я хочу, щоб усі ви, швейцарці, стали такими, як усі ми, українці. Я хочу, щоб ми зараз не втратили наш спільний шанс.
Шанс відновити мир, шанс зупинити будь-які війни у світі. Бо коли Швейцарія з вами, ви точно успішні. Бо коли Україна з вами, ви точно сильні.
Минулого року ми домовилися з Президентом вашої країни про велику конференцію. Конференцію в Лугано. Заради економічної трансформації, заради реформ України.
Вона мала відбутися цього липня. Як і наступний саміт перших леді та джентльменів.
І я вірю, я знаю, що ми можемо їх провести. Цього року. На вашій землі.
Для відновлення та розвитку України. Щоб ви мали можливість знову і знову показувати все найкраще, що є у ваших серцях. У наших серцях.
У серцях усіх тих людей, які борються за свободу і борються за життя.
Я вдячний вам. Я вдячний Швейцарії!
Слава Україні!
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську