6 хв читання
Поширена думка, що триваюча війна в Україні є дорогою та безперспективною перспективою для економіки США. Підтримка України пов’язана зі значними фінансовими витратами, особливо у військовій сфері, з огляду на потребу в регулярних пакетах обладнання та важкої техніки. Багато хто вважає, що це не лише негативно впливає на сам арсенал США, знижуючи обороноздатність країни, а й ставить під сумнів її здатність виконувати свої зобов’язання щодо захисту.
Ця теза є досить переконливою, оскільки немає сумніву, що війна приносить лише втрати. Однак перемога у війні та регулярна підтримка забезпечують потенційні вигоди з довгостроковими геополітичними наслідками.
З огляду на наведені вище міркування, у цій статті буде проаналізовано поточну ситуацію у США, вартість допомоги Україні та потенційні вигоди, щоб зрозуміти, чи є ці витрати фінансовим тягарем або інвестиційною можливістю.
Економіка США нині стикається з інфляційним тиском, і Федеральна резервна система підвищує процентні ставки для боротьби з ним. Хоча спад може бути на горизонті, загальна економічна ситуація залишається відносно сильною. Проте на громадську думку щодо іноземної допомоги можуть впливати внутрішні проблеми. Крім того, республіканці проводять доволі активну опозиційну політику, що часто ускладнює та затримує процес надання допомоги, про що йтиметься нижче.
Станом на жовтень 2023 року США надали Україні близько $44 мільярдів військової допомоги від початку вторгнення.
Це значна сума, яка на перший погляд може вкрай негативно вплинути на обороноздатність США та їхнє фінансове становище. Однак, згідно з даними бази даних Ukraine Support Tracker щодо військової, фінансової та гуманітарної допомоги Україні, цей показник не перевищує 0,199% ВВП США і також становить лише значно меншу частину річного бюджету, який Конгрес виділяє Міністерству оборони. Наприклад, у 2023 році ця сума становила $816,7 мільярда.
Коли Сполучені Штати витрачають кошти на придбання військового обладнання в межах міжнародного пакета допомоги, обладнання може відправлятися за кордон, але гроші й робочі місця залишаються в Америці. Для пересічних американських працівників це може означати постійну зайнятість і стабільний дохід, а для промислових підприємств і компаній, що виробляють військове обладнання, — нові гранти, федеральне фінансування та розширення бізнесу.
За даними The Washington Post, майже 90% коштів, які Конгрес виділяє на військову допомогу Україні, безпосередньо залишаються у США та виявляються у фінансуванні власного виробництва. Також, як зазначено у статті, більшість обладнання, що передається Україні, — це відремонтовані або модернізовані старі моделі, а нове виробництво замінює техніку, відправлену на фронт, тим самим оновлюючи запаси та зміцнюючи військовий потенціал США.
Прибутки від такої політики видно неозброєним оком. Провідні компанії, що займаються виробництвом озброєння та важкої техніки, досягли надзвичайних темпів зростання у 2022 році. За винятком зниження ринкової вартості Boeing через прогнозовані «проблеми з ланцюгами постачання», інші чотири компанії з «великої п’ятірки» зросли більш ніж на $10 мільярдів за річною ринковою вартістю.
Крім того, за винятком Boeing, чотири згадані вище гіганти продемонстрували хороші результати на фондовому ринку у 2022 році.
Крім того, важливо підкреслити, що закон, підготовлений Конгресом у співпраці з адміністрацією Джо Байдена щодо формування бюджету Міністерства оборони на 2023 рік, повністю компенсує інфляцію додатковими виплатами. Закон передбачає підвищення на 4,6 відсотка зарплат військовослужбовцям і цивільному персоналу міністерства, а також виділяє додаткові $45 мільярдів, більше, ніж було запропоновано спочатку, для протидії наслідкам інфляції та пришвидшення реалізації Національної оборонної стратегії. Додатково для військовослужбовців у сферах кар’єрної кваліфікації запроваджено нові спеціальні стимули.
Щодо персоналу, закон передбачає додаткове фінансування для пом’якшення впливу інфляції на виплати. Він також запроваджує формулювання, що дає змогу більшій кількості військовослужбовців претендувати на допомогу для базових потреб, підвищуючи поріг відповідності критеріям та розмір допомоги зі 130 відсотків федеральної межі бідності до 150 відсотків. Закон уповноважує Міністра оборони за необхідності збільшити цю допомогу до 200 відсотків межі бідності.
У 2023 році компанії оборонного виробництва також показали хороші результати. Наприклад, Lockheed Martin, виробник HIMARS, які відіграють центральну роль у контрнаступі в Україні, планує збільшити штат на своєму заводі в Камдені, штат Арканзас, на 20% і нещодавно оголосила про зростання прибутку до кінця року. Так само General Dynamics зобов’язалася збудувати нові виробничі об’єкти в Мескіті, штат Техас. Очікується, що там буде працевлаштовано щонайменше 125 осіб, створено бізнес-можливості для місцевих постачальників, роздрібних продавців і ресторанів, а також потенційно допоможе перетворити район на промисловий центр високооплачуваних робочих місць. Такі зміни відбуваються лише тоді, коли Пентагон надсилає оборонній промисловості сильні та стабільні ринкові сигнали, забезпечуючи їй упевненість для розширення та найму.
Продажі Northrop Grumman у третьому кварталі в сегменті Defense Systems зросли на 6% через високий попит на боєприпаси та ракетні двигуни, що використовуються в реактивних системах залпового вогню (MLRS), які відіграють вирішальну роль у підтримці оборонних зусиль України проти російських сил.
Щодо доходів кожного штату, у 2022–2023 роках можна побачити значні зміни. Згідно з картою, отриманою Politico, Пенсильванія отримала $2,364 мільярда інвестицій у виробництво боєприпасів і тактичних транспортних засобів для України — найбільше серед інших штатів. Тим часом Аризона посідає друге місце з $2,259 мільярда. Техас і Арканзас отримали $1,449 мільярда та $1,478 мільярда відповідно, а Флорида — $1,011 мільярда. Згідно з графіком, штати загалом отримали понад $27 мільярдів інвестицій від озброєння України.
14 грудня 2023 року відбулося засідання Конгресу щодо планування нового оборонного бюджету на 2024 рік. Було ухвалено законопроєкт щодо оборонної політики Сполучених Штатів (NDAA) на рекордну суму $886 мільярдів, який також передбачає підвищення на 5,2% зарплат військовослужбовцям і цивільному персоналу.
Фракція Республіканської партії, значною мірою пов’язана з колишнім президентом Дональдом Трампом, висловила занепокоєння щодо вартості та сталості допомоги Україні. Найяскравіше це занепокоєння проявилося у блокуванні пакета допомоги на $50 мільярдів у вересні 2023 року, який згодом було схвалено з поправками.
Американські медіа неодноразово повідомляли, що через внутрішні політичні розбіжності між основними політичними силами Конгрес був змушений відкласти рішення щодо нового пакета допомоги, запропонованого президентом Джо Байденом.
З огляду на всі згадані вище переваги для військового виробництва США, серед сенаторів-республіканців і представників штатів не повинно бути сумнівів щодо економічних вигод від пожвавлення виробництва. Однак станом на лютий 2024 року новий пакет допомоги не було ухвалено.
Коли сенатор від Огайо Джей Ді Венс у жовтні приєднався до пікетної лінії Об’єднаної профспілки працівників автомобільної промисловості (UAW) на складальному заводі Jeep у Толедо, він заявив, що хоче «продемонструвати певну підтримку працівникам UAW» у своєму штаті. Однак він не виявив такої самої солідарності з працівниками UAW у Лімі, штат Огайо, які виробляють для України танки Abrams і бойові машини Stryker завдяки схваленій Конгресом військовій допомозі. Венс виступає проти допомоги Україні, як і конгресмен Джим Джордан, до виборчого округу якого входить Ліма.
Виборці Огайо могли б очікувати, що їхні обрані лідери тиснутимуть на адміністрацію Байдена, аби вона надала Україні більше танків і машин, вироблених у Лімі, або вимагатимуть включити більше з них до пакета допомоги Україні, який Конгрес незабаром розгляне. Натомість Венс і Джордан борються за те, щоб Україна більше не отримувала танків і бойових машин з єдиного в Америці танкового заводу.
Вони не самотні. Загалом 31 сенатор і член Палати представників, чиї штати або округи отримують вигоду від фінансування для України, проголосували проти цієї допомоги або обмежили її. Серед них — деякі з найпомітніших антиукраїнських голосів у Конгресі, зокрема сенатори-республіканці Джош Голлі (Міссурі), Томмі Табервілл (Алабама) та Майк Браун (Індіана), а також представники-республіканці Метт Ґетц (Флорида), Білл Поузі (Флорида), Анна Поліна Луна (Флорида) та Ленс Ґуден (Техас).
Якщо для Сполучених Штатів це питання є справою відтермінування або свідомої відмови від державного фінансування національного виробництва, як було продемонстровано раніше, то з точки зору України ситуація стає ще більш невтішною. Відсутність постачань озброєння понад місяць негативно впливає на фізичну спроможність Збройних сил України проводити контрнаступи та захищатися від агресора.
Підсумовуючи, військова допомога США Україні є інвестиційною можливістю, а не фінансовим тягарем для Америки. Хоча фінансова вартість допомоги Україні є беззаперечною, потенційні вигоди виходять далеко за межі безпосередніх геополітичних міркувань або боротьби за гегемонію в регіоні. Абсолютні суми в доларах можуть здаватися значними, але вони є помірними в контексті оборонного бюджету та економіки США. Допомога Україні сприяє зростанню, створенню робочих місць і доходам американських оборонних підрядників та працівників промисловості. Для бізнесу й пересічних американських працівників це означає стабільний дохід, постійну зайнятість і комерційний розвиток.
Однак партійна опозиція залишається перешкодою, оскільки деякі республіканські законодавці ставлять політику вище за економічні вигоди, які військова підтримка України приносить їхнім виборцям. Продовження допомоги Україні є стратегічно, морально та економічно правильною політикою для Сполучених Штатів.
Застереження: погляди, думки та переконання, висловлені в матеріалах, опублікованих на цьому сайті, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Transatlantic Dialogue Center, його комітетів або афілійованих організацій. Матеріали покликані стимулювати діалог і дискусію та не становлять офіційних політичних позицій Transatlantic Dialogue Center або будь-яких інших організацій, з якими можуть бути пов’язані автори
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську
