TDC виступив із ключовою доповіддю на відкритті Українського відділення ISRM у Києві

14 липня 2026 року Максим Чеботарьов, координатор Програми партнерства США—Україна в Transatlantic Dialogue Center (TDC), виступив із ключовою доповіддю на відкритті Інституту стратегічного управління ризиками (ISRM) — Українського відділення у Києві. Захід «Розбудова спільноти фахівців із ризиків для України» зібрав професіоналів із безпекового, гуманітарного, державного, бізнесового та академічного секторів на офіційне відкриття нової платформи, присвяченої міжсекторальному лідерству у сфері стратегічних ризиків. Програма також включала панельну дискусію «Розбудова стійкості через міжсекторальне лідерство у сфері ризиків» і професійний нетворкінг.

Українське відділення ISRM було засновано як частину ширшої міжнародної мережі практиків, науковців і фахівців із державної політики ISRM з метою підтримки розвитку спроможностей зі стратегічного управління ризиками в Україні та водночас поєднання українського досвіду зі світовою спільнотою фахівців зі стійкості й кризового менеджменту.

У своїй ключовій доповіді про безпекові перспективи України Чеботарьов представив нинішнє безпекове середовище не просто як війну на виснаження, а як змагання між двома моделями адаптації. На його думку, Росія й надалі покладається на масову мобілізацію, ракетний і дроновий терор, примусову дипломатію та політичний шантаж, щоб компенсувати структурні слабкості в якості сил і стратегічному плануванні. Україна, натомість, реагує на ресурсні обмеження через швидкі технологічні інновації, прискорене оборонне виробництво, формування коаліцій та асиметричну війну. Центральний парадокс полягає в тому, що, хоча Росія все ще може завдавати значного болю, їй дедалі важче перетворювати цей біль на стратегічний успіх.

Чеботарьов наголосив, що стратегія України й надалі зосереджена на позбавленні Росії можливості здійснювати подальші просування, руйнуванні припущень Москви про виснаження України та змушенні Кремля змінити свій розрахунок витрат і вигод. З цієї перспективи змістовні переговори стають можливими лише тоді, коли вартість продовження війни переважає сприйману вигоду від окупації. Росія, яка зазнає військових втрат, дедалі більше обмежена економічно та стикається з посиленням української армії, значно імовірніше прагнутиме серйозних умов, ніж та, що вважає, ніби час на її боці.

Щодо фінансового виміру Чеботарьов зазначив, що міжнародну допомогу не слід розглядати як ознаку залежності, а як показник стратегічної впевненості. Подальше західне фінансування, зокрема підтримка, забезпечена надходженнями від заморожених російських активів, відображає те, що партнери й надалі вважають Україну країною, чия траєкторія війни, інституційна витривалість і оборонний потенціал варті підтримки. Натомість вартість війни для Росії дедалі помітніша у бюджетному дефіциті, падінні доходів від нафти й газу та виснаженні ліквідних резервів.

Значна частина ключової доповіді була присвячена стратегічній важливості кампаній України з далекобійних ударів. Чеботарьов описав, як українські дрони та далекобійні спроможності дедалі частіше націлюються на російську логістику, паливні склади, залізничну інфраструктуру, аеродроми та енергетичну інфраструктуру. Ці операції повертають ризик Росії: Крим, російські логістичні коридори та стратегічні економічні об’єкти більше не ізольовані від наслідків війни, розв’язаної Москвою. Як він підкреслив, Україна не лише поглинає ризик, а й активно змінює те, хто його несе.

У ключовій доповіді також ішлося про використання Росією дипломатії як інструменту тиску. Москва й надалі подає себе як відкриту до діалогу, водночас дотримуючись максималістської позиції. Хоча дипломатичні зусилля Росії в Азії допомагають їй уникати повної дипломатичної ізоляції, вони не перетворилися на врегулювання, здатне змусити Україну до капітуляції. Водночас витрати російської стратегії стають дедалі помітнішими у втратах особового складу, повільному просуванні на полі бою та посиленні навантаження на її воєнну економіку.

Ключовий висновок: Безпекове середовище України слід розуміти як динамічне змагання, а не як статичну проблему виснаження. Підхід Росії полягає в тому, щоб постійно посилювати тиск, доки Україна або її партнери не приймуть умови Москви. Підхід України інший: витримувати тиск, адаптуватися швидше і робити кожен новий російський наступ, ракетну кампанію чи політичну авантюру дорожчими за попередні. Відкриття Українського відділення ISRM стало своєчасною платформою для поєднання цього воєнного досвіду з ширшою професійною спільнотою, що працює над стійкістю, лідерством у сфері ризиків, кризовим менеджментом і стратегічним ухваленням рішень.