4 хв читанняНещодавно американські медіа повідомили про засекречений лист Комітету Сенату з розвідки, адресований Управлінню директора національної розвідки, Міністерству оборони та ЦРУ. Обговорення цього питання висвітлили прорахунки, допущені розвідувальною спільнотою США під час оцінювання спроможності Афганістану та України протистояти агресії з боку Талібану та Росії, відповідно. Осмислення цих питань і ретельний аналіз методології та висновків, зроблених у цих випадках, дають можливість переглянути минулі помилки, мінімізувати їхні наслідки та уникнути їх у майбутньому.
Те, що починалося як операція зі стримування терористичних осередків в Афганістані, невдовзі перетворилося на найдовшу війну в якій Сполучені Штати брали участь за всю свою історію. За деякими з найскромніших оцінок, протягом двох десятиліть залучення до місцевих справ американці витратили близько двох трильйонів доларів, зокрема щонайменше 800 мільярдів на безпосередні бойові дії та 85 мільярдів на підготовку афганської армії. Початковий план полягав у наданні афганському уряду та збройним силам достатньої допомоги, доки вони не зможуть самостійно втримувати свої позиції. Американський істеблішмент був упевнений, що цієї мети буде досягнуто. Коли постало питання про виведення військ із країни, розвідувальні установи були переконані, що після років інтенсивної підготовки та фінансування афганська армія зможе перемогти сили Талібану, нездатні проводити масштабні операції та позбавлені якісного оснащення. Однак вони помилилися. Афганістан опинився під владою Талібану попри всі попередні зусилля — за лічені тижні після відновлення активних бойових дій, коли американські військові ще залишали свої афганські бази.
Наслідки помилкової оцінки, що спричинила поспішне виведення військ з Афганістану, стали важким ударом для США. Багато хто сприйняв це як демонстрацію слабкості та нездатності досягти бажаних результатів, що могло породити сумніви щодо спроможності Америки зберігати свій вплив на світову політику й підірвало імідж та довіру до США серед союзників і партнерів, які звикли розраховувати на американську підтримку й захист у разі різних криз.
Цілком протилежний прорахунок стався щодо ситуації в Україні. Оцінки американських розвідувальних агентств і аналітичних центрів щодо потенціалу України у прямому протистоянні з Російською Федерацією були доволі скромними. Вони насамперед ґрунтувалися на порівнянні українського та російського військових потенціалів у кількісному вимірі , водночас недооцінюючи досвід і навички українського військового командування, а також не приділяючи належної уваги ідеологічному виміру конфлікту та волі українського народу боронити свої домівки зі зброєю в руках, навіть протистоячи чисельно переважаючому противнику, якого вважали однією з найсильніших військових потуг світу.
Спираючись на ці розвідувальні звіти, американський істеблішмент стримував допомогу Україні. Закупівлі великих обсягів озброєння та іншої військової й фінансової допомоги вважали непотрібними й недоречними, оскільки виходили з того, що з ними чи без них українська армія впаде під російськими ударами. Тому американські постачання зброї та іншої військової техніки залишалися доволі помірними, навіть коли плани Кремля відновити восьмирічний конфлікт, здійснивши неспровоковане й відверте вторгнення на українські території, ставали дедалі очевиднішими.
Проте українці спростували прогнози американських аналітиків , давши агресору напрочуд потужну й ефективну відсіч. Українському військовому командуванню вдалося зберегти цілісність і боєздатність збройних сил, не лише протриматися довше за 48–72 години, яких, на думку багатьох військових експертів, росіянам мало вистачити для захоплення Києва, а й стримати та відбити наступ російських військ, продемонструвавши винятково ефективне використання всіх наявних ресурсів.
Своєчасна й достатня допомога Збройним силам України могла б запобігти жахливим злочинам, вчиненим російськими військовими в українських містах і суттєво зменшити величезні втрати життів як серед українських військових, так і серед цивільного населення.
Важливо розуміти, що, хоча минулі прорахунки вже неможливо скасувати, США все ще здатні мінімізувати їхні тяжкі наслідки й навіть скористатися подальшим розвитком подій. Визначні результати, яких досягли українські військові та суспільство, демонструють, що за достатнього рівня допомоги Україна здатна стати «історією успіху» яка сприятиме відновленню американської репутації та довіри до США, підірваних подіями минулого року в Афганістані. Підтримуючи Україну в її боротьбі проти російської агресії, США можуть утвердити свою роль глобального лідера , здатного підтримувати мир, безпеку й демократію в різних регіонах світу, а також продемонструвати єдність Північноатлантичного альянсу та рішучість у протидії порушникові регіонального й глобального порядку.
На цьому тлі важливо розуміти, що Росію потрібно перемогти, а не лише стримати. Збройні сили України мають отримати засоби для проведення масштабних контратак з метою деокупації українських територій і гарантування того, що Російська Федерація більше не становитиме загрози ані для України, ані для регіональної безпеки та стабільності. З огляду на це США мають надати Збройним силам України сучасне важке озброєння, зокрема далекобійні реактивні системи залпового вогню, артилерійські установки, літаки та системи протиповітряної оборони.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську