Сьогодні має відкритися гуманітарний коридор для міста Суми.
У провідних столицях людяність має здолати страх і вигоду, і тоді українське небо буде безпечним, а міста — деблокованими — звернення Президента Володимира Зеленського
Українці!
Ми завжди відзначаємо це свято. Свято весни. Вітаємо українських жінок, наших дівчат, дружин, матерів.
Завжди.
Але не сьогодні.
Сьогодні я просто не можу сказати вам традиційні слова. Просто не можу вас привітати. Не можу. Коли стільки смертей. Коли стільки горя. Коли стільки страждань.
Коли триває війна. Повномасштабна терористична війна проти нашого народу. Народу України.
Окупанти знову бомбили Суми. Авіабомбами. Наше мирне місто, яке ніколи у своїй історії не загрожувало Росії! Добра, тиха, душевна Сумщина! Яку перетворюють на пекло.
Маріуполь. Мирне і працьовите місто без жодної внутрішньої злоби. Його оточили. Заблокували. І навмисно виснажують. Навмисно катують. Окупанти навмисно відключають зв’язок. Навмисно блокують доставку їжі, водопостачання. Вимикають електрику.
У Маріуполі вперше за десятки років, можливо, вперше з часів нацистського вторгнення, дитина померла від зневоднення.
Почуйте мене сьогодні, дорогі партнери!
Дитина померла від зневоднення. У 2022 році!
Ми боремося вже тринадцятий день. Знищуємо окупантів усюди, де можемо. Усюди. Але є небо. Сотні російських крилатих ракет. Сотні винищувачів окупантів. Сотні гелікоптерів. Так, ми їх знищуємо.
Росія не втрачала стільки авіації за останні 30 років, скільки за ці 13 днів в Україні.
Але у них досі достатньо техніки, щоб убивати. Досі достатньо ракет для терору. Досі достатньо 500-кілограмових бомб, щоб скидати їх на нас, звичайних людей. На Чернігів і Київ. Одесу та Харків. Полтаву і Житомир. На десятки й десятки українських міст. На мільйони мирних українських людей.
Минуло 13 днів обіцянок. 13 днів, коли нам кажуть, що незабаром буде допомога в небі. Будуть літаки. Їх передадуть нам…
Вина за кожну смерть кожної людини в Україні від авіаударів і в заблокованих містах, звісно, лежить на російській державі, російських військових, тих, хто віддає і хто виконує злочинні накази, хто порушує всі правила ведення війни, хто свідомо винищує український народ.
Вина лежить на окупантах. Але відповідальність за це лежить також на тих, хто протягом 13 днів не спромігся ухвалити очевидно необхідне рішення десь на Заході, десь у кабінетах. На тих, хто досі не захистив українське небо від російських убивць.
На тих, хто не врятував наші міста від авіаударів. Від цих бомб, ракет. Хоча може.
На тих, хто не допомагає зняти блокаду.
Сотні й сотні тисяч людей у містах перебувають на межі життя і смерті. Буквально.
Не так, як це звучить у коментарях політиків про надання Україні життєво необхідної бойової авіації. Життєво необхідної протиракетної оборони.
Життєво необхідно!
Ми чули багато запевнень і бачили багато домовленостей. Зокрема, щодо створення гуманітарних коридорів. Щоб врятувати наших громадян у Маріуполі. Але вони не спрацювали. Усі вони не спрацювали. Поки що. І в мене більше немає часу чекати. У нас немає. У Маріуполя немає часу чекати.
Саме окупанти хочуть, щоб наші люди померли. Не ми. Ми відправили до Маріуполя колони з гуманітарною допомогою. Там є все необхідне! Ми відправили транспорт, щоб урятувати людей. Водії все розуміють. Вони герої. Сміливі люди! Вони розуміють, що російські війська можуть просто знищити ці машини на дорозі. Так само, як вони зробили це, убивши людей, які просто намагалися дістатися безпечної території із зони війни.
Але якщо ви стріляєте по цих машинах, по цих людях, ви маєте знати, що це буде перед очима всього світу.
Усі будуть свідками. І всі свідчитимуть.
Коли всіх, я повторюю це, всіх, хто віддає і виконує нелюдські накази, суворо судитимуть і засудять.
Ми побачили конкретну згоду російської сторони організувати евакуаційний коридор із міста Суми. І не лише для наших людей. Для сотень іноземців. Громадян Індії, Китаю. Це студенти, які навчалися в Сумах.
Знаєте, мені сказали, що Червоний Хрест, Міжнародний Червоний Хрест, забороняє нам використовувати емблему на транспортних засобах, які виконують гуманітарні місії. Червоний Хрест забороняє це, ніби це їхня власність.
І це показово. Це багато говорить про те, що деякі люди, дуже впливові, вирішили відмовитися від українців.
Але ми цього не дозволимо. І я цього не дозволю.
Наші друзі. Вони поруч із нами.
Я звертатимуся безпосередньо до народів світу, якщо лідери світу не докладуть усіх зусиль, щоб зупинити цю війну, цей геноцид.
Звісно, ми продовжуємо говорити з нашими партнерами, з лідерами, парламентарями всіх країн, які знають, як допомогти Україні. У нас дуже насичений переговорний період.
Я говорив із Президентом Литви Гітанасом Наусєдою. Народ Литви завжди поруч з українцями в цій боротьбі. Ми відчуваємо цю допомогу та цінуємо її.
Я говорив із Президентом Європейської ради, нашим другом Шарлем Мішелем. Також я говорив із Прем’єр-міністром Індії паном Моді.
Але є речі, які не вирішуються на переговорах, які залежать не безпосередньо від нас, а від людяності, яка має перемогти у провідних столицях, має здолати страх, має здолати будь-яку вигоду.
І тоді ми побачимо, що українське небо безпечне, а українські міста деблоковані.
Ми можемо зробити це разом як люди світу. І якщо світ залишиться осторонь, він втратить себе. Назавжди. Бо є безумовні цінності. Однакові для всіх. Передусім це життя. Право на життя для кожного.
Саме за це ми боремося в Україні. Дуже запекло, разом із нашими військовими. Саме цього ці слабкі окупанти хочуть нас позбавити.
Саме це має захищати весь світ.
Слава Україні!
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську