Останнім часом величезна кількість медіа з усього світу звернулася з проханнями про інтерв’ю. Цей лист є моєю відповіддю на ці прохання і моїм свідченням з України.
У те, що сталося трохи більше тижня тому, неможливо було повірити. Наша країна була мирною; наші міста, містечка й села були сповнені життя.
24 лютого ми всі прокинулися від оголошення про російське вторгнення. Танки перетнули український кордон, літаки увійшли в наш повітряний простір, ракетні установки оточили наші міста.
Попри запевнення кремлівських пропагандистських ресурсів, які називають це «спеціальною операцією», насправді це масове вбивство українських цивільних.
Мабуть, найжахливішими й найруйнівнішими наслідками цього вторгнення є загибель дітей. Восьмирічна Аліса, яка загинула на вулиці Охтирки, коли дідусь намагався її захистити. Або Поліна з Києва, яка загинула під час обстрілу разом із батьками. 14-річний Арсеній дістав поранення голови уламками й не міг бути врятований, бо через сильні пожежі швидка не змогла вчасно до нього дістатися.
Коли Росія каже, що «не веде війни проти цивільних», я передусім називаю імена цих убитих дітей.
Наші жінки й діти тепер живуть у бомбосховищах і підвалах. Ви, найімовірніше, всі бачили ці кадри зі станцій метро Києва й Харкова, де люди лежать на підлозі разом із дітьми та домашніми тваринами — замкнені під землею. Для когось це лише наслідки війни, для українців це тепер жахлива реальність. У деяких містах родини не можуть вийти з бомбосховищ кілька днів поспіль через невибіркові й навмисні бомбардування та обстріли цивільної інфраструктури.
Перше новонароджене цієї війни побачило бетонну стелю підвалу, його першим вдихом було їдке повітря підземелля, а зустріла його спільнота, замкнена й охоплена жахом. Нині є кілька десятків дітей, які ніколи не знали миру у своєму житті.
Ця війна ведеться проти цивільного населення, і не лише обстрілами.
Дехто потребує інтенсивної терапії та безперервного лікування, яких тепер не може отримати. Як легко зробити ін’єкцію інсуліну в підвалі? Або дістати ліки від астми під сильним вогнем? Не кажучи вже про тисячі онкохворих, чий життєво необхідний доступ до хіміотерапії та променевого лікування тепер відкладено на невизначений термін.
Місцеві спільноти в соціальних мережах сповнені відчаю. Багато людей, зокрема літні, тяжкохворі та люди з інвалідністю, були нищівно відрізані від світу, опинившись далеко від родин і без будь-якої підтримки. Війна проти цих невинних людей — подвійний злочин.
Наші дороги переповнені біженцями. Подивіться в очі цим виснаженим жінкам і дітям, які несуть із собою біль і тугу від того, що залишили позаду близьких і звичне життя. Чоловіки, які везуть їх до кордонів, проливають сльози, розлучаючи свої родини, але мужньо повертаються боротися за нашу свободу. Адже, попри весь цей жах, українці не здаються.
Агресор Путін думав, що розв’яже в Україні бліцкриг. Але він недооцінив нашу країну, наш народ і його патріотизм. Українці, незалежно від політичних поглядів, рідної мови, переконань і національностей, стоять у незрівнянній єдності.
Поки кремлівські пропагандисти хвалилися, що українці зустрічатимуть їх як визволителів із квітами, їх зустріли коктейлями Молотова.
Я дякую жителям атакованих міст, які скоординувалися, щоб допомогти тим, хто цього потребує. Ті, хто продовжує працювати — в аптеках, магазинах, громадському транспорті та соціальних службах, — показують, що в Україні життя перемагає.
Я висловлюю вдячність тим, хто надав гуманітарну допомогу нашим громадянам, і дякую за вашу постійну підтримку. А нашим сусідам, які щедро відкрили свої кордони, щоб дати прихисток нашим жінкам і дітям, дякую за те, що бережете їх, коли агресор позбавив нас можливості зробити це самим.
Усім людям у світі, які об’єднуються на підтримку України, я кажу: ми вас бачимо! Ми тут, спостерігаємо й цінуємо вашу підтримку.
Україна хоче миру. Але Україна захищатиме свої кордони. Захищатиме свою ідентичність. Від цього вона ніколи не відмовиться.
У містах, де тривають обстріли, де люди опиняються під завалами й не можуть вийти з підвалів днями, нам потрібні безпечні коридори для гуманітарної допомоги та евакуації цивільних у безпечне місце. Нам потрібно, щоб ті, хто має владу, закрили наше небо!
Закрийте небо, а з війною на землі ми впораємося самі.
Я звертаюся до вас, дорогі медіа: продовжуйте показувати те, що тут відбувається, і продовжуйте показувати правду. В інформаційній війні, яку веде Російська Федерація, кожен доказ є вирішальним.
І цим листом я свідчу й кажу світові: війна в Україні — це не війна «десь там». Це війна в Європі, біля кордонів ЄС. Україна зупиняє силу, яка завтра може агресивно увійти до ваших міст під приводом порятунку цивільних.
Минулого тижня мені та моєму народу це здалося б перебільшенням, але це реальність, у якій ми живемо сьогодні. І ми не знаємо, скільки вона триватиме. Якщо ми не зупинимо Путіна, який погрожує розпочати ядерну війну, для кожного з нас не залишиться безпечного місця у світі.
Ми переможемо. Завдяки нашій єдності. Єдності в любові до України. Слава Україні!