3 хв читання
Женіть окупантів геть, женіть цих рабів геть: звернення Президента Володимира Зеленського до жителів українських міст
Великий народе великої України!
У цьому відео я хочу окремо звернутися до українських міст і сміливих жителів цих міст. До вільного півдня України, де сонце світить лише для зустрічі гостей, а не випадкових «туристів» на танках. До Бердянська, Каховки, Енергодара, Мелітополя і, звісно, Херсона.
До Херсона, де сьогодні ми побачили, як раби стріляють у вільних людей. Раби пропаганди, яка замінила їм свідомість. Раби, які звикли пакувати всіх в автозаки. Навіть стареньку з чистим білим плакатом. Навіть дівчину з аркушем А4, на якому написане лише одне слово — «мир».
Ці раби, послані Росією, ніколи не бачили стільки вільних людей на площах і вулицях. Вони ніколи не бачили тисяч людей, які не бояться їх — рабів зі зброєю в руках. Раби сприймають свободу як дикунство, як небезпеку. Їм страшно. Страх, який пропагандисти вміють перетворювати на ненависть. А потім — постріли у мирних вільних людей.
Херсоне, тримайся! Ми ніколи не забудемо цих пострілів. Пострілів з твого міста. Ми всі були з вами на вашій площі та вулицях. 40 мільйонів українців нашої держави. Мільйони й мільйони українців у світі. Ми всі бачили, як ви стоїте. Ми побачили, хто ви. Ми всі відчули, як ви хочете повернути свою свободу. На землі, де, дивлячись на Чумацький Шлях, чумаки йшли по сіль, ворогам було страшно.
І щойно ми зможемо пробитися до вас, у кожного окупанта, який стріляв у мирних херсонців лише за синьо-жовтий колір, буде чорна смуга.
І те саме чекає на російських військових, блідих від страху, яких сьогодні вигнали в Енергодарі. Мирні українці вигнали їх голими руками.
На окупантів у Бердянську, Мелітополі та Каховці чекає чорна смуга. Усюди, де окупанти викрадають наших людей. Тих, хто, як вони вважають, організовує спротив. Але ми не Росія. Пам’ятайте. І тут не треба організовувати спротив. Спротив для українців — це риса душі. І я дуже хочу, щоб ви, усі наші українці на півдні, ніколи навіть на мить не думали, що Україна про вас не пам’ятає.
Щоразу, коли вам боляче, коли ви чините спротив попри все, будь ласка, знайте: у цей час наші серця розбиті, бо ми не з вами.
І ми просимо Бога підтримати вас, доки ми не зможемо вигнати чужинців. Те, що ви протестуєте, — це подвиг. Щастя, що в нас є такі люди. Що ми всі — Україна.
Під час цього вторгнення серед мільйонів наших людей постійно заявляють про себе герої. Колись — звичайні українці, а тепер — бійці. Чоловіки й жінки, які стають на захист нашої держави. Усюди: на півдні, сході, півночі, в центрі, на заході й за кордоном. Стають так, що ворог не вірить, що це реальність.
Але ми змусять їх повірити. І ми змусять їх запам’ятати, що їм тут не раді.
І їм ніколи не будуть раді. У Києві, який сміливо й велично стоїть над Дніпром. У Харкові... Гордому, охайному, освіченому Харкові. Який б’ють, а він не кориться. Чернігові. Давньому! Чернігові, який із часів Орди не стикався з такими звірствами, які чинять зараз російські військові.
Суми, Охтирка й Лебедин... Ізюм, Дергачі... Волноваха, Попасна... Бородянка, Гостомель, Макарів... Миколаїв...
Маріуполь! Працьовите й чесне місто! Маріуполь. Який окупанти просто знищують. Знищують до попелу. Але він переживе їх усіх. Нікчемних рабів, які не вміють дбати про свою країну. Про свій народ. І йдуть до чужої країни.
Ми боремося за кожного українця! І ми пам’ятаємо про кожного! Ми вдячні кожному. І людям, і цим прекрасним містам.
А також Львову, Івано-Франківську, Хмельницькому, Чернівцям, Тернополю, Луцьку, нашому Ужгороду... Кропивницькому, Запоріжжю, Дніпру, Кривому Рогу... Вінниці, Рівному... Черкасам, Полтаві... Одесі!
Тим, кого, можливо, нечасто згадують у зверненнях. Але хто дбає про наше спільне майбутнє. Про Україну. І про свободу — для кожного з нас. Хто прихистив людей, які були змушені залишити свій дім. Хто працює на оборону. Хто надсилає гуманітарні вантажі. Хто розгортає евакуйовані підприємства. Хто лікує, хто допомагає. Допомагає всім нам, а отже, й собі.
Великий народе великої України!
І я кажу це невипадково — велика Україна. Бо я звертаюся до всіх у нашій країні й до тих, хто за кордоном. У містах і селах. До тих, хто вільний, і тих, хто тимчасово в окупації. У Криму, у Донецьку, у Луганську. Де також треба боротися за свободу, а не сидіти й чекати.
Я звертаюся до всіх українців. Де б ми не були. Робіть усе, щоб захистити нашу державу.
Щоб урятувати наших людей. Боріться. Боріться й допомагайте. Женіть цих рабів геть! Женіть окупантів геть! Щоб жила Україна. Щоб усі ми жили разом із нею.
Вільною й мирною. Яку ми так любимо.
Слава Україні!
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську