Максим Скрипченко, президент Transatlantic Dialogue Center, та Джон Дреннан, запрошений науковий співробітник Egmont — Королівського інституту міжнародних відносин і позаштатний науковий співробітник Transatlantic Dialogue Center, опублікували статтю в The National Interest про те, як Сполучені Штати та Україна можуть розширити співпрацю у сфері інновацій, виробництва та перевірених на полі бою технологій безпілотників.
У статті Дреннан і Скрипченко стверджують, що купувати безпілотники недостатньо: кожна система є настільки ефективною, наскільки ефективними є досвід, дані та екосистема, що стоять за нею. Вони закликають до ширшого американо-українського пакту у сфері оборонних технологій, який поєднав би промисловий масштаб Америки з українським циклом навчання на полі бою.
Автори наголошують, що однією з ключових переваг України є швидкість її інноваційного циклу. Підрозділи на передовій визначають потреби поля бою, інженери адаптують системи, виробники оновлюють виробництво, а військові випробовують результати під вогнем. Цей цикл дає Україні змогу розробляти та вдосконалювати технології безпілотників темпами, які лабораторії мирного часу не здатні відтворити.
У статті також зазначається, що Україна дедалі більше стає постачальником безпеки, а не лише отримувачем допомоги. Такі партнери, як Сполучене Королівство, Європейський Союз і Японія, вже прагнуть отримати доступ до української експертизи у сфері безпілотників через спільне виробництво, обмін даними та спільні технологічні ініціативи.
Водночас Скрипченко і Дреннан застерігають, що Росія швидко навчається. Москва створила спеціалізований центр безпілотників Rubicon, щоб копіювати українські інновації та інтегрувати уроки поля бою у власні сили. Для Вашингтона це означає, що доступ до української валідації в реальному часі на полі бою є стратегічним активом, який неможливо відтворити самостійно.
Автори пропонують принцип «Будувати в Америці, валідувати в Україні» як основу майбутньої співпраці. Це з’єднало б виробничі лінії США з українськими випробуваннями на полі бою, збором даних, програмним забезпеченням і операційним досвідом у різних сферах. Такий пакт потребував би постійного спільного координаційного осередку, механізмів багаторічних закупівель, правових повноважень і швидших процедур ліцензування, укладання контрактів, передачі технологій та засекречування.
Насамкінець у статті наголошується, що пакт має бути вигідним для обох сторін. Україна отримала б доступ до американських досліджень, потенціалу розробок і капіталу для масштабування виробництва, тоді як Сполучені Штати отримали б постійний доступ до найдинамічнішої у світі екосистеми оборонних інновацій. Головна думка полягає в тому, що Вашингтон має не лише купувати безпілотники в України, а й навчатися у системи, яка забезпечує їхню ефективність.
Читайте статтю Максима Скрипченка та Джона Дреннана про американо-українську співпрацю у сфері безпілотників у The National Interest за посиланням.
Цей текст автоматично перекладено з англомовного оригіналу, який досі доступний при зміні мови сайту на англійську